Великий природній Спас 

© Caras Ionut. Beyond the door of dreams.В людськім житті існує одна дивина, проявляється вона тоді, коли зовнішні шляхи життя перехрещуються з шляхом внутрішнім, що проходить в самій людині. Тоді наче сама доля лягає їй під ноги, так невимушено, легко та змістовно вдається їй діяти в ньому. Ми також раніш говорили про ту людську ваду утримувати на чуттєвому кінестетичному дотику довколишне середовище, якою володіли наші далекі пращури. Говорили, що така вправність набувалася від намагання утримувати контакт з світом духів, що вбачалися в ті часи в будь якому природному явищі. В цей час до людини приходило на вдивовижу дивне знання спрямованості подій, що вже відбувалися або тільки-но надходили. З часом було звернуто увагу на антропоморфні природні утворення скель чи старих дерев, що нагадували гротескні форми людського тіла. Входження людини в ту чи іншу змінену форму призводило до несподіваного, вона отримувала значне поширення свого світосприйняття і у неї відкривався новий зір. Саме через таку відкриту людську спроможність і постало, згадуване нами раніш, антропоморфне та зооморфне мистецтво відтворення тепер вже рукотворних ключових образів. За допомогою їх навчилися ходити за межу антропологічного бар’єру, де людину чекало те, що отримало назву знання сущого. Таке безмовне знання в старі часи було покладено у внутрішню змістовність будь якої релігії, будь якої культури, що поставала, що зростала на нім. Саме такою вправністю володіли лицарі великого зеленого лугу, козаки характерники Запорозької Січі, що входили в стан подібного знання через Великий Природній Спас. 

Постає питання, як вони досягали того? 

Ось, наприклад, ви виходите з дому і прямуєте в широкий степ, де сходите на пагорб, або стаєте в лузі ,який привабив вас буянням своїх зелених нетрів, Ви можете це здійснити насправді, або подумки в модельнім просторі, згадуючи по пам’яті ті місця. Вас оточують дерева, над собою в небі ви бачите хмари, недалеко виблискує сріблом застиглих вод заросла комишем річечка, сонячно і гарно в тому місті де ви стоїте. Все, що оточує вас ви сприймаєте, як світ духів, які тепер вбачаються вами в деревах, в хмарах, в воді тої річечки, в самій землі під вашими ногами. Довколишній світ від того стає вам незвичним, він змінюється і несе в собі неясну загрозу, бо ви порушили своє пояснення його. Ви відчуваєте, що разом з тим поясненням не стало вашої звичної вправності у взаємодії з ним, ви не знаєте як вам діяти в такому світі. Але ви утримуєте себе в цьому стані не намагаючись хоч якось діяти в ньому. З часом ви відмітите одну дивину, наче щось провернеться в вас, як якась спіраль пройде по вашому тілу. І все довколишнє за мить стане знайомим і близьким, близьким на відстані вашої витягнутої руки. Воно завмерло в якомусь очікуванні, в вочевидь утримуючи вас в центрі своєї уваги. Ви з подивом відмітите, що найменший ваш порух, або намір починає впливати на довколишнє, воно з готовністю буде слідувати за ним. Між вами і оточуючим світом виник зв’язок, ви стали з ним одним цілим. Внутрішній діалог, що до знедавна був головною змістовністю вашого світосприйняття замовкає, ви перестаєте бачити образи своїх думок, в середині вас запанує незвична тиша. Натомість приходить розуміння наміру, що стоїть за будь якою подією, яка розгортається перед вами, зовнішнє вже не стоїть на перешкоді того. І простір нового вашого розуміння стає безмежним, ви з подивом відмічаєте, що те відчуття може бути поширеним на будь яку відстань. Ви ввійшли в новий для вас стан в якому тепер треба вчитись жити, або скоріше повернулися після тисячоліть забуття до дійсної своєї природи. Бо тут закінчуються ті наші проблеми, які ми за звичай називаємо проблемами розуму, в яких обертаємося все своє життя не знаходячи ніякого виходу з того замкнутого ілюзорного кола. 

В означенім вище стані людина стає господарем, Паном, що вже в змозі впливати на перебіг подій в довкіллі, бо вона тут стає тим, чим насправді є за означеною вище своєю природою, необхідною звязковою ланкою між землею та творчим небом.

Існував варіант степового природного спасу. В нього входили через винайдений антропоморфний образ кам’яної баби, що встановлювалася на високих місцях в степу. Першими майстрами таких фігур були Хори, степовий народ все своє життя присвятивши мандрам у безмежжі степу. Вони означили тими кам’яними бабами зону Заахору, яку знайшли в землях нижнього Подніпровя. Пізніше те мистецтво перейняли половці, що встановлювали свої варіанти тих скульптур, вже як ідолів для поклоніння. Первинна кам’яна баба мала велику голову та тулуб з великим випнутим черевом, все інше було затамованим, зменшеним, невиразним. Той, хто міг вірно подумки скопіювати той образ, втрачав кордони свого тіла, розчиняючись в безмежжі степу. Від того приходив бажаний відпочинок та набувалась нова могутня сила, що була силою самого степу. Подібне мистецтво в старі часи було досить поширеним явищем. Наприклад подібні скульптури можна знайти в ранній культурі острова Пасхи. Це та сама наша степова кам’яна баба, її подальше пристосування до умов моря призвело до образу подібному вивітреній вітрами морської скелі. З чого і постали ті камяні істукани, що розсипані мало не по всій території острова. Яка мета стоїть за всім тим? Вибратись з того полону, який утворювало море, пізнати широкий світ, що лежав за ним. І вони добились того, антропоморфна скульптура їх ідола бездоганно діє що до цього. Вони через неї пізнавали те, що лежить за морем, входячи в стан поширеного сприйняття світу через той антропоморфний, ключовий образ. Саме тут працює один з законів стародавнього світу, вже згадуваний нами раніш як закон Ора, що проголошує “ уява це віра Ора”. Тобто через уявне моделювання в стані безсторонності можливе розкриття того , що є схованою, Оровою природою людини.

На сьогодні подібне світосприйняття відносять до дії третьої сигнальної системи, що вмикається в людині яка входить в контакт з тонко енергетичною основою світу.
Виникає питання, що може собою являти подібна система?

Давнє характерницьке знання доносить до нас досить незвичну, за своїм функціональним розподілом систему, що ґрунтується на виділенні відповідних рівнів в енергокомплексі людини, так званих енергетичних тіл, діяльні можливості яких опановуються нею по мірі зростання її усвідомлення довколишнього світу.

В чому полягає згадана вище незвичайність цієї системи?

Ми звикли діяти в житті не задумуючись над природою наших здібностей що до того. Прояви наших талантів в тій чи іншій життєвій справі ми відносимо до своєї розумової діяльності, яка забезпечує нам необхідне через велике, як на сьогодні говорять, колективне безсвідоме. В тому колективному безсвідомому все існує, і все є тому, що є, от і вся мудрість, яка витікає з такого тлумачення. Тому не дивно, що ті сходи по яким йде зростання духу, відомі в езотеричнім світі, як сходи Іакова, тут не можуть існувати. Все знаходиться у одній площині або об’ємі того колективного безсвідомого, тому всяке зростання світоусвідомлення тут є лише поступовим проясненням, що виникає в площині поширення тої самої розумової діяльності. Так виникає іллюзорне уявлення людської самодостатності на цьому рівні її світосприйняття, з чого і витікає те, що ми на сьогодні звемо проблемами розуму, за яким подолання бар’єру ілюзії, відділяючого людину від знання сущого, стає нездоланною справою. Людина починає вірити, що то єдине на що вона може сподіватися на цім світі і відвертається від головної справи свого життя, опанування своєї дійсної природи за якою знаходиться те справжнє в якому вона і повинна жити. На чому ґрунтується подібна точка зору?

Згадувана нами раніш квантова розподіленість просторового континууму на рівні тонкоєнергетичних зв’язків, призводить до існування такої ж розподіленості енергокомплексу людини на її тонкоенергетичному плані. Це так звані тіла або астральні проекції, розподілені за своїм функціональним навантаженням в процесі життєдіяльності людини. Людина може використовувати вади цих своїх проекцій як без свідомо, від чого вона стає розподіленою на велике та мале Я, помилки, та блукання якого не дають тим силам проявитися в повній мірі, так і усвідомлюючи можливості поширення свого світосприйняття шляхом опанування вад своїх тонкоенергетичних втілень. Для чого однак треба змінювати сам уклад життя в соціумі, неоціненним в цьому напрямку є досвід культури трипілля, де культура духу займала головне місце.

© Василь Чумаченко

Дотик духу 

Опанас Сластіон — "На річці Хорол, село Білики Полтавської губернїї", 1907Коли у людини замовкає внутрішній діалог, коли рвуться усі зв'язки зі старим світом, тоді щось швидке зупиняється в ній, і вона починає бачити, тобто напряму спілкуватись зі світом, що стоїть за бар'єром звуженого кола її усвідомлень. Саме в цей час і приходить дотик духу.
Характерники у своїй відстороненості від світу залишали тільки три речі, які мали значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце. Це було все, нічого іншого вже не було, не існувало. 

З метою відкриття у людині того бачення характерники вводили її у змінені стани свідомості за допомогою дуже простих практик. 

Наприклад, саджали козака навпроти звичайного колеса прядки або колеса воза, на якому розміщували у діаметрально протилежних кінцях два люстерка. Непорушно сидячого козака примушували невідривно дивитись на колесо, що оберталося, і фіксувати свій погляд на тих люстерках. 

Поволі приходив стан перевантаження тоналю (логічної структури мозку), через що людина входила у такий стан, де звичайний світ розлітався на скельця, і перед її очима поставало те, що стояло за колом її звичайних усвідомлень.

Для цього прислуговувала і гойдалка — мотузяна петля, підвішена поміж двох дерев, де учень під час гойдання мав фіксувати свій погляд на блискучому лезі шаблі, покладеної на землю. Так вводили молодих козаків у стан бачення.

Були ще так звані «човни духу». Із суцільного стовбура дерева по фігурі людини видовбувалося ложе. Те ложе настільки точно підганялося під статуру, що учень, лежачи в ньому, майже не відчував ваги тіла. Козак мав слідкувати очима за хмарами або за сходом та заходом сонця. Довга непорушність у тому човні призводила до стану пробудженого сновидіння. Тоді навіть легенький вітерець міг здійняти людину вгору й у тому стані тіла сновидіння або енергетичному дублі, як на сьогодні прийнято говорити, можна було осягнути світ, що лежав по той бік звичайної свідомості.

Так козаки у човнах духу навчались входити у відповідні стани і вже з того боку прозорими очима духу могли пізнавати те, що чекало їх попереду, одержували знання про те, які дії необхідні для того, щоб їх задум був здійснений без перешкод. Щоб той набутий стан бачення мати весь час у житті, характерники проходили особливий ритуал поєднання з тілом сновидіння.

Прозорі очі духу давали людині поширене світосприйняття довколишнього, коли ледве торкнувшись поглядом речі чи події, вона вже знала, що стоїть за цим, і мала змогу через подібне бачення бездоганно вірно діяти у житті.

Виходить так, шановний читачу, що для людини можливе інше за якістю життя у руслі тієї ж самої долі та завдання на життя, яке вона отримує по народженні. Бо світло духовного зору зовсім не відміняє всього того, скоріше людина, що володіє ним, отримує можливість стратегічного, інтуїтивного передбачення подій, через що має можливість зустрічати їх у повному озброєнні. Звичайне образно-понятійне мислення починає виконувати те, що йому належить, вирішує тактичні питання проходження подій життя, що реалізуються тут і зараз. Людина стає нарешті повною і самодостатньою сутністю. Вже тепер за повним образом і за повною подобою того задуму, який є її природною змістовністю.

Приходить розуміння життя людини, як такої послідовності у часі, яка розподілена на короткі миті її зустрічей зі своїм духом. Чим вище за рівнем свідомість людини, тим частіші ті зустрічі.

Виховання в дусі, зростання свідомості в ньому, то і є завдання людини. Відрізки часу в зовнішньому феномі мають свою направленість, свій вектор спрямованості, який часто йде за уподобанням людини, звужений досвід якої не може дати вірного напрямку. Від того і говориться про канони праведності у християнстві та бездоганні дії воїнів духу в тольтеків. Безсторонність є центром того і другого. У східній езотеричній спадщині цю роль відіграють упокорення та недіяння.

У нас це перебування спостерігача у третій позиції еспера, тобто не присутність ніде у феномі. У характерників - це шлях, що лежить між землею і небом.

Дуже дивна картина життя постає перед очима, справжній зміст якого схований від людини. Лише у знакових зонах, у коротких подіях, які є випадком для неї, вона має можливість скорегувати своє життя, свій феном за планами судженої їй долі. Все це стає очевидним у поширеному сприйнятті світу. Випадок - це те, що повертає колесо історії людського життя. Це може бути просто зустріч з відповідною людиною або трапиться місце, де ви не були жодного разу, але в сновидінні відвідували його вже не раз. Або станеться випадок, зовсім не витікаючий з логіки пройдеш нього життя, і все змінить у ньому. Чим частіше такі випадки, тим ближче стає людина до свого пробудження.

З цього слідує дуже цікавий висновок. Вся людська культура повинна так спрямовувати і відповідно відстроювати (виховувати) людину у феномі, щоб полегшити їй ті зустрічі. Всі муки людського життя, її страждання, її боротьба зі злом — це підсвідоме навертання її на шлях, що веде до нової зустрічі з духом. За цим стоїть щастя наповненого правдою життя, якого прагне всяка людина на білім світі.

© Василь Андрійович Чумаченко

Зерна Роду 

Характерницька наука нараховує десять сходинок у зростанні духовної культури людини. Згадані сходинки пов’язані з пробудженням відповідних тіл або зерен Рода, головного стародавнього слов’янського бога. В потаємнім говориться, що ці зерна бога частини душі самої людини, сховані від неї до того часу доки людина слаба та нерозумна. Розуміння зерен божих схованих в людині та можливостей повязаних з ними виникало коли неземний птах Тар сідав на плече та розкидав свої крила, щоб людина могла побачити добро та зло, тобто людині ставали відомими причинно наслідкові звязки подійних планів життя на всіх рівнях. Саме такий стан ми називаємо сьогодні станом входження в знання. 

Козак-характерникПерше з таких зерен чи тіл має назву Срібна Людина або Сяйво, воно утримує в собі те потаємне, що є в людині від Бога, від дотику святого духу. В інтроспективнім сприйнятті воно являє собою біле енергетичне кільце довкола голови на рівні скронь. Саме через нього ми маємо те усвідомлення довколишнього, яке відрізняє нас від тварин. Свідоме включення в це кільце боронить людину від низьких польових форм існуючих в астральних проекціях. Водночас воно відкриває шлях до опанування людиною відповідного аспекту знання, яке відоме в слов’янському світі як волховське знання. Вхід в той стан в старі часи відбувався через полишену тулуба, антопоморфно збільшену голову людини, яку виконували з дерева або каменю і встановлювали на якомусь вільному від рослинності пагорбі. Подібний антропоморфний образ дозволяв входити в стан поширеного сприйняття світу, коли людина починала дуже далеко бачити та відчувати, а від того знати про події що насувалися. Аналогом подібної практики є енергетичне включення людського черепа, як ключового образу в цілітельских практиках. Через таку практику можливе швидке зцілення людини від багатьох хвороб, бо тут йде повна природня корекція її енергокомплексу без втручання в цей процес її самої. Повне включення в те кільце призводило до панування в тілі білої сріблястої енергії, яка надавала життєдайної сили та неабиякої стійкості у проходженні шляхом життя. Сяйво цієї енергії оповивало тіло такої людини, від чого воно і отримало таку свою назву. Танці та всілякі колективні веселощі сприяють зростанню та накопиченню цієї енергії людиною. В старі часи особливо важливим вважалося проведення свят в дні коли ставало відкритим небо, про що вже згадувалось нами раніш.

Друге тіло називалося Даж – зерно Рода, яке дозволяє людині в житті бачити і знати, володіти інтроспективним світосприйняттям, бути неперевершеним майстром, який навчався бездоганно точно діяти в житті. Знаючий читач скаже нам, що то якості сталкера, який орієнтується в житті за вказівками свого духу. Наші пращури порівнювали таку людську ваду з дією дажбожої, вірно спрямовуючої в житті сили, цілком справедливо відносячи самих себе до родичів Дажбога. Включення в цю силу відбувалося через пізнання правди-істини, або дотику до цілісності світу в його енергетичному аспекті. Образ богині матері світу з пов’язкою на очах в трипільській культурі, є ключовим образом, що відкриває доступ саме до такої вправності.

В національній традиції українців існує практика, що дозволяє опановувати подібним мистецтвом. Ясним сонячним ранком ви стаєте на порозі свого дому не зрушуючи далі ні на крок. Бажано щоб сонце світило поза домом, як і годиться, коли він поставлений вірно і вранці в сінях панує тінь. Ви стоїте просто спостерігаючи своє подвір’я, не зупиняючи погляду ні на чому конкретно. Бажано одягти якусь одежинку, що має ключову, образну форму. Таким одягом є всякий святковий національний одяг, знайдений тим чи іншим етносом в процесі взаємодії з своїм ареалом життя. Той одяг ви можете одягти насправді, або зробити те подумки, що значно полегшить ту справу за яку ви взялися. Ваше стояння на тому порозі відбувається до тої миті, коли ви оглянувши своє подвір’я і поєднавшись з ним, вже спостерігаєте все те як єдиний простір. Тоді ви робите одну річ, ви подумки простягаєте руку і відкриваєте в тому просторі ще одні двері і стаєте на їх порозі, поєднуючи його з порогом своєї домівки. Там ви бачите майже аналог свого двору, але там все якось гармонійніше виглядає і наповнене якоюсь більш щільною енергією, що одразу пов’язує вас з всім дворищем. Найменший ваш порух тепер одразу ж отримує свій відгук, ви можете там навіть доторкнутися до будь чого, все буде знаходитись наче на відстані вашої витягнутої руки. Ваша сила стає силою, що наповнює те дворище. Тут ви зможете спланувати свій день вже знаючи про ті можливості які відкриваються в ньому. На що ви можете сподіватись сьогодні, а що необхідно відкласти на майбутнє. Це і буде наочною демонстрацією вад тієї сили, яка стоїть за згаданою вище проекцією Даж людського тіла.

Ви можете призвичаївшись до того стану відкрити в тому просторі ще одні двері. Там вас зустріне тьмяний, ні на що не схожий світ. Утримуючи його в своїй уяві, ви вже в змозі будете шукати правди на цім світі, вже знаючи в чому вона полягає. Але до цього буде прилучена дія ще декількох тіл, мова про які піде у нас далі.

Третє тіло мало назву Малка, і було тим, що знімало пелену з людських очей які починали бачити подвійність природи людини та і всякої речі. Надавало чутливості рук, можливості бачити з завязаними очима, взагалі все те що ми називаємо кінестетичним сприйняттям. Пробудження цього божого зерна надавало змогу працювати з усім живим, дозволяло, наприклад, бути цілителем, або просто творчою людиною. В християнстві існує образ Пантелеймона цілителя, що ту силу уособлює. В рідновірстві це образ богині Дани, яка ще відводила лихо, тобто боронила від втручання сторонньої сили в налагоджений хід подій. До цієї справи прилучалася і Мокош, богиня, управителька саме тих сил , що стоять за тим темним дворищем.

Перші три зерна Рода, або тіла були головними, базовими, без пробудження яких, подальше розкриття можливостей людини було неможливим.

Далі йшли: Сак, тіло, що вводило у стан бійця, воїна світла, який міг боротися з темними силами, виводячи розвиток всієї громади з того глухого кута, в який вона попадала за тих чи інших причин. Знаком такого воїна є переламаний хрест, або права сварга. Це та сила, якою володіли воїни, що навчались зміщувати свою свідомість в центр грудей, входячи в такий спосіб в пряме керування каналами енергії ці свого тіла. Часто образ такого воїна замість людської голови мав звірину, або пташину голову, що надавало здатністості до надзвичайно швидкої, потужної реакції на полі бою, в обхід звичайного людського мислення. В звичайному обіході вади цього тіла проявляються в наших фізичних можливостях.

П’яте тіло – Вол, являє собою ту силу, яка дозволяє людині погоджувати плани свого життя з планами довколишнього, вести його у часі, йти по своїй долі зайнявши передне місце у її візку. Це тіло тих сил та знання, які людина отримувала через свої мандрівки за межу антропологічного бар’єра через ключові образи та знаки. Воно дозволяє людині зливатися з оточуючим простором до тої межі, коли всі її баження та сподівання ставали “бажаннями бога”, через що щастя та вдача завжди посміхалися їй в житті. Мабуть не треба нагадувати, що дія цієї сили споріднена з іншими, перш за все з силою тіла Даж. Саме цю основу розкриває антропоморфне та орнаментальне мистецтво Трипілля, це та висота якої сягала їх цивілізація. Саме завдяки цьому вони змогли утримуватись так довго на вершині свого цивілізаційного розвитку, бо майже кожен мав тут всі шість пробуджених зерен Рода. 

Шосте тіло, або зерно Рода мало назву Хор і надавало можливості руху, переміщення з одної проекції простору в іншу, також вміння прийняти простір в себе. Що дозволяло контролювати, в разі необхідності, події у всьому ареалі життя громади. Володіти мистецтвом ведення бою в змінених станах свідомості, коли людина починала діяти вже з іншого просторового виміру, що також надавало надзвичайної потужності та невразливості в бою. На початкових ступенях засвоєння цієї техніки людина могла швидко бігати практично по якій завгодно поверхні, по вертикальним стовбурам дерев, болоту, по воді. Таких козаків ще називали крірами, вважаючи витоком такого їх мистецтва лісовика, велику волохату людину - кліра, що зустрічалася в глухих нетрях лісу. Щоб оволодіти подібним мистецтвом вважалося за необхідне заглянути лісовику в очі, зустрівши його десь на одинці серед лісу. Той, хто навчався мистецтву лісовика ходити просторами, міг зникнути з поля зору просто зайшовши за дерево, або за копну сіна в полі. Саме через таке малозрозуміле простій людині, підступне та мінливе, як вважалося мистецтво, таких козаків у війську кепкуючи ще називали хвойдами.

В звичайному житті це мистецтво сінтезу різних за своїм енергетичним горизонтом рівнів подій в тих справах, що ми ведемо в нім. Тут ми також непомітно для самих себе здійснюємо ті самі переходи. З означеними переходами пов’язане також саме існування живого, яке через пульсаційні переходи поміж енергетичних горизонтів цілісності в циклах життєзабезпечення, накопичує відповідну що до цього енергію.

Сьоме зерно –Кален, надавало можливості ретроспективних мандрівок у часі, та моделювання подій життя у модельному просторі, згадуваного нами раніш. Це той план, який дозволяє людині мати ментальні дублі, а від того здійснювати психометрічну ретроспекцію подій віддалених у часі. В звичайному житті це також наша здатність до образотворення, коли ми відчуваємо розумом думаємо відчуттями.

Восьме тіло – Тар, дозволяло впливати на хід подій у зовнішньому житті за допомогою зміни самої сцени де розгорталися і проходили події. Дозволяло людині бути рунічним, знаковим майстром, володіти цією все перетворюючою силою. Відтворення об’єктів з нічого, воскресіння з мертвих, мистецтво сінтезу здавалось несумісного на плані життя відноситься до цієї божої сили. Саме через оволодіння подібною вправністю, християни всього світу і вважають Ісуса із Назарета боголюдиною. Назва Тар має своє походження від легенди за якою у Сварога було два сина Тар – бог гармонії та світла і Тор – захисник того всього, в подальшому архангел Михаїл у християн.

Дев’яте – Хвар (Швак або Швах), це тіло пізнання законів цілісності, що стоять за його пробудженням. Знаком Хвара був жовтий бриль з блакитним донцем. Саме такий набутий стан дозволив Ісусу із Назарета проголосити своє сакральне “ Я єсмь “. Пробудження саме цього тіла знаменує стан цілісності якого набуває людина, як особа, що вже відбулася на цім світі. Великий тягар падає на плечі того хто осягнув мистецтво Хвара, говориться в потаємнім. Відповідальність за себе, за свій рід, за свій народ лягає на плечі такій людині. Карати чі милувати, приймати рішення, що торкаються не тільки земного буття, а і духовного плану життя людей. Лише той, хто прожив людське життя мав право приймати такі рішення в питаннях життя та смерті. Тому верховне божество Род ставав тут тільки порадником.

І нарешті десятим зерном пробудженім в людині був сам батько Род, який зображувався у вигляді старезного дуба з довгою білою бородою та вусами, що стелилися по землі. Знаком Рода є ромб, поставлений вертикально з точкою по середині. Це тіло уособлює відоме речення Ісуса: я альфа і омега. Це тіло людини міфу, це тіло людини Гори, саме в такому тілі приходив Ісус до своїх учнів після свого воскресіння. Це те головне завдання яке насправді стоїть перед будь якою людиною на землі, що відкрив він перед нами.

Як бачимо, всі вище приведені тіла рукотворного спасу, або зерна Рода відтіняють притаманні людині за її природою здібності, які просвічують в будь яких її діях, через них і йде її прохід до знання та характерницького вишколу. В різних езотеричних традиціях нараховується різна кількість подібних тіл, це говорить про універсальність тої цілісності яку являє собою сама людина, в якій можливо виділити різні аспекти її життєдіяльності.

© Василь Чумаченко


PS: В матеріалі виправлено послідовність Зерен Роду згідно з тією, яку надавав А.М. Скульский

Дочірні категорії

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація



ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті 997 гостей та користувачі відсутні