Світ характерництва 

Володіти - означає знати. Знати - означає володіти. 

 

Козаки в степу. Сергій Васильківський, олія, 1890 рік.Широкий степ в Україні, широкий та вільний. Шугали колись над цим степом орли у височині та буяли трави. У вирі того буяння ховалась всяка людина, будь то піша чи кінна. Ще й сьогодні по ярах та балках деінде можна спостерігати те диво. Могутня сила степу спливала водою на ревучих дніпровських порогах, щоб розлитись неосяжним водним простором на рівнині. У цьому дивовижному краї зростали і дивні люди: з зовнішньо лагідною та спокійною натурою і незбагненною, як провалля, внутрішньою силою, що спиралася на не менш дивовижне знання життя. 

Те, що ти прочитаєш у подальшому описі, шановний друже, йде з далекої давнини нашої історії. Дізнатися докорінно про справи тих днів у звичайний спосіб вже неможливо. Безкінечні війни, що повсякчас палали на території України-Русі упродовж віків, спалили і розпорошили безцінні надбання її етнічного підґрунтя. Люди, свідчення яких покладено у запропонований нарис, йдуть шляхом Знання, розвиваючи у собі ті здібності, котрими володіли колись їхні пращури. 

Бути людиною Знання, як говорили у старі часи, що то за мистецтво? Хто і коли володів ним? Не питайте про це старих людей. Хто не знає, а хто й чув щось, хита головою: надлюдських зусиль потребує та дорога, бо проходить вона по самому краю вселенського виру людського життя. То був закон, котрий знали з давніх-давен: хто ставав людиною Знання, являв собою вже зовсім іншу істоту, яка однією ногою стояла у безмірності, завдяки чому і починала розуміти глибинний зміст тих подій, що точилися довкола. Така людина займала набагато ширшу і змістовнішу позицію у житті, тому що знала іншу, істинну сторону буття. Вона мала здатність набувати поширену свідомість і, відповідно, пряме, екстрасенсорне сприйняття навколишнього світу. 

Людина з поширеною свідомістю є володарем знань про сутність речей, яких лише торкнулася поглядом, вона здатна до осяянь. До речі, осяяння, коли особа відразу вхоплює сутність справи, добре відомі справжнім науковцям, письменникам, художникам, музикантам. Творчі особистості здатні до так званих ритуальних перевтілень, а роль ритуальної атрибутики, необхідної для перевтілень, відіграє атмосфера наукового закладу чи митецької студії, запах фарб чи книг, урочиста тиша бібліотеки.

Чіткий перехід людини у стан, коли перед нею відкривається незбагненне, можна зрозуміти на прикладі магічних ритуалів всіх існуючих племінних культур. Психологічні зміни, яких людина набуває у ході ритуалу, можна умовно розділити на п'ять етапів. Перший - це висловлення наміру до дії (вдале полювання, двобій із ворогом). Другий - обрання часу та місця проведення ритуалу, а також допоміжна форма (у племінній культурі це може бути специфічне вбрання). Третій етап - це ритуальний танок, часто коло багаття, де відбувається - вже на четвертому етапі - зміна свідомості. На п'ятому, кінцевому етапі, людина стає носієм відповідного налаштування й настрою і може діяти бездоганно, бачучи ціль, а часто й результат. Поширення діапазону людського сприйняття до рівня непроявленого надає можливість вийти з платонівської печери й спостерігати і досліджувати весь світ у цілому, а не лише фізичну реальність. Людина переукладає договір зі світом, переносить акценти на первинний, непроявлений план, - і переходить до якісно нового, розширеного спілкування з ним.  

Ми знаємо, що десь у глибині душі, мій друже, ти тримаєш непевний спогад, який іде по усьому твоєму родоводові, - про Білу дорогу, про Чумацький Шлях. А може, колись вихопилось у твого дідуся або бабусі якесь незвичне слово, коли вони, милуючись тобою, наставляли на великий путь та бажали щасливої долі. Або ж колись примарився уві сні дивний світ могутнього, казкового простору, пронизаного величним сяйвом, повним життєносності. Цей спогад, досить непевний і невиразний, мабуть, і буде єдиним носієм твоєї волі та наснаги у цьому досить-таки складному читанні.

Отже, ми і вирушаємо на шлях розуміння тої незвичайної загальнолюдської долі, що виплекана багатотисячолітньою історією людства. Тому наберемось терпіння та як слід зосередимось. Та стежинка, якою ми тебе поведемо, шановний читачу, досить звивиста та примарна і іноді ледве вгадується серед пишного буйноцвіття нашої матінки-України. Ще одне невеличке зауваження, скоріше договір, який би хотілося з тобою укласти. Міркуючи над отим усім, про що говоритимемо далі, ти будеш подумки звертатися до свого дитинства, до часів, повних чарівності та оголеності сприйняття світу. Щоб вселенський вихор буття і в тобі пробив стежинку крізь наноси та нашарування того набутого способу життя, що вже затвердився у тобі. 

Люди, які наважуються піти у дивовижний світ життя у змінених станах свідомості, повинні самі зробити перший крок, крок від самих себе. Для цього вони мають знати, кими вони є, на чому стоять, на якій землі, як на цій землі проростало Знання, щоб не накоїти прикрих помилок, що є згубними на шляху до його джерела. 

Найбільш виразно ту форму езотеричного Знання, що панувало в Україні в ті часи, ми можемо прослідкувати на прикладі знань, якими володіли воїни-характерники Запорозької Січі. 

Запорожці… У кого при цьому слові не калатало серце і не здіймалася тепла хвиля у грудях? Воїни, які втілювали у своїй особі все те найкраще, що було притаманне українському народу. Невтомну волю та спрагу до свободи. Непідкупну щирість та спрямованість до правди-істини, за яку гідні були стояти на смерть. Серед загартованих у нескінченних битвах запорожців були і такі, що своїм знанням життя та військової справи виділялися навіть серед них. Це були козаки-характерники або мамаї, як звали їх у Запорозькому війську. Про людей того дивовижного Знання і піде у нас з тобою, шановний читачу, щира та відверта розмова.

− Яким був характерник у порівнянні з іншими воїнами козацького братства? Які функції виконував: чаклував, лікував, налаштовував на успішний бій?

Характерник значно відрізнявся від інших козаків і зовнішнім виглядом, і манерою висловлюватися, і завданнями, які виконував на Січі. Проте все це - лише наслідки, зовнішні прояви його сутності. Адже характерником ставав лише той, хто опановував мистецтво керування своїм життям. Здебільшого люди є пасажирами візка долі, яким керує зовсім інший візник. Пізнати те, що перебуває в руках долі, взяти у власні руки віжжі візка, - отаку мету ставили перед собою характерники. А мета зумовлювала і напрямок розвитку особистості, і психофізичний портрет. Поведінка, риси характеру, одяг, мова - все це було своєрідне, овіяне духом істини.

Однією з головних функцій характерників на Січі було Проникнення  вони займалися глибокою розвідкою та руйнуванням планів супротивника, проникали на зайняті ворогом території під виглядом подорожніх чи купців. У бою вони були неперевершенеми. Саме характерникам належить авторство багатьох бойових технік, які робили козацтво, як правило, непереможним на полі бою. У найближчому оточенні кожного кошового завжди було два-три характерники, - про будь-яку несподіванку, критичну ситуацію. Окрім зовнішньої служби безпеки, характерники виконували також функції внутрішньої служби безпеки. Дуже часто вони були вчителями з військової справи. Високих посад, здебільшого, уникали, займаючи посаду не вище сотника.

Саме занепад цієї системи внаслідок виникнення та розвитку класу старшин та всеохоплюючої канонізації церкви з догматизацією її вчення і призвів до руйнації тієї великої, незбагненної сили, яку мала Січ. Можливість бачити іншу, більш глибинну сторону довколишнього життя робила людину неперевершеним дослідником у царині тих таємниць, що лежать за межею антропологічного буття. Поширене сприйняття світу у стародавні часи було притаманним мало не всім існуючим на той час культурам. Пробуджений стан людини, зумовлений можливістю дотику до непроявленої тонкої структури оточуючого світу, має спільне для всіх коріння. Такі взаємовідносини людини і невимовного носять загальний характер, складаючи у своїй глибині одне ціле. Саме ця система і відображає той шлях у невимовне, який містить у собі головну таємницю життя людини на Землі. Відродження того знання на сьогодні дозволяє чітко визначити пріоритетні напрямки в розвитку як людського суспільства загалом, так і окремої людини, які потребують народження та поширення зовсім нової культури, у центр уваги якої нарешті буде поставлено саму людину. Пізнання саме цих таємниць взаємовідносин людини і невимовного і стане, мабуть, найбільшим відкриттям у третьому тисячолітті. 

© Василь Чумаченко

Шлях у невимовне

Шлях людини Знання 

Знання характерницьке виростало на підґрунті етнічної культури України-Русі, виростало з дуже простої речі — урівноваження внутрішнього світу людини з оточуючим середовищем до того моменту, коли настає їхнє повне злиття. Те, що є зараз, має велику розпорошеність і відірваність від тієї землі, на якій живе людина. Великий ухил до східних вчень або ж до загальнокультурних традицій мало що додає до опанування мистецтвом життя тут, в Україні. Відірваність людини від егрегорного поля своєї землі породжує фантоми викривленої свідомості, бо немає необхідної сили вірно сприйняти те, що відкривається, не говорячи вже про керування тією великою силою. Є таке дуже важливе правило, що стоїть в основі всякого щасливого людського життя: Жити там, де народився! (а якщо людина приїхала звідкись, треба стати такою, як того потребує земля на яку вона приїхала). Недарма ж збереглося старе прислів’я: Де народився, там і пригодився! Саме спорідненість людини і Землі надають їй тієї сили для опанування Знанням, що лежить у основі життя. І тоді людина вже йде у світ, набуваючи зовсім іншого його розуміння. 

 

− Як це вірно зрозуміти? 

Насправді людина не йде кудись і не зникає з очей, хоча це мистецтво стає їй по силі. Просто нерухомий зір пересічної людини, який впирається весь час в одну виділену площину світу, одного разу стає рухомим, живим або пробудженим, як часто кажуть у езотеричних школах. Саме завдяки цьому йому відкривається вся багатомірність оточуючого світу з його дивними і незбагненними законами. 

Існують принципи, якими керується людина у житті, щоб досягти отого врівноваження. Нам ці принципи знайомі як сім правил сталкінгу. Наведемо лише три перші, як головні, з яких випливають усі інші.

Принцип перший:

Воїн духу визнає світ невпізнанним, чим полишає усі спроби розкрити його таємниці з стану свідомості звичайної людини. Сталкер перемикає при цьому свою увагу на пошук зовсім іншого джерела знань, яке йде з глибини самої його особистості. 

Принцип другий:

Знаючи про свій обов’язок відкрити таємниці життя, сталкер зовсім не плекає надії на те, що колись це відбудеться. Цим він досягає розкутого, вільного стану в тих подіях, що вирують довкола нього. Тобто він перестає діяти, планувати життя і керуватися старим усвідомленням довколишнього.

Принцип третій:

Усвідомлюючи непізнанність світу з тієї позиції, на якій стоїть звичайна людина, воїн духу і сам себе розглядає, як одну з таємниць світу, відкриваючи цим у самому собі стежинку до Знання, яке повинно прийти з глибини самої його особистості як знання внутрішнє. Набуття такого співвідношення зовнішнього і внутрішнього приводило до включення інтуїтивного усвідомлення стану речей у довколишньому світі. В цей час на перший план у людини виходить духовна сила, яка веде її, охороняє, дозволяє долати труднощі у житті.

 

Козак характерник−  Що то за сила?

Вона пов’язана з голосом Наміру, що йде з глибин самої людської сутності. З праць Перепедицина він знайомий нам як Гід — внутрішнє людське єство, яке керує усім багатоплановим біоенергокомплексом. У християнському езотеризмі цей глибинний організуючий початок виступає як ангел-охоронець, що захищає людину та веде її через усе життя.

Розуміння змістовності тих шляхів, якими йшли люди Знання в Україні, потребує висвітлення одного важливого боку людського життя. Ця сторона торкається висоти тих чеснот, які виробляє той чи інший етнос протягом своєї багатовікової історії.

Чому у незруйнованому етносі так глибоко вшановується чесність, духовна щирість, працьовитість та гідність і викликає відразу пихатість, брехливість, душевна скаламученість? Що то є - правдивість, навіть тоді, коли це не в особистих інтересах? Який є у людини вищий інтерес у цьому?

Тим інтересом є слідування істині, тій правді життя, що є самою основою буття і завжди існує в довколишньому світі, незважаючи ні на що ("Бог у всьому“ — один з головних принципів усіх релігійних традицій світу). Звірення своїх дій з довколишнім робить шлях людини в житті полишеним тих негараздів, які одразу ж чекають її вже на порозі дому, коли вона робить негідні вчинки.

Отже, щасливий перебіг людської долі можливий лише за умови слідування тій істині життя, що вирує довкола. З цього і виходить той вищий інтерес, який здіймає людину до висоти правди, супроти сьогоденного тимчасового інтересу. Саме набуття чудової властивості тримати довколишнє на короткому чуттєвому дотику робить людину спроможною володіти невловимою істиною буття.

При цьому істиною стає вірне розуміння спрямованості та змісту тих подій, з якими вона повсякчас стикається у реальному житті.

Що це дає? Розуміння місця та часу тієї дії, яку необхідно здійснити, і невтручання у те, що не твоє, що не лежить на твоєму шляху. Така людина не хибить у житті, завжди точно оцінює ту чи іншу ситуацію в ньому. Саме таке „мистецтво життя“ зветься у тому, що сьогодні прийнято називати езотеричною культурою [Езотерика (від грец. ἐσωτερικός — внутрішній) — специфічний погляд на внутрішньо-містичну суть людського життя] – сталкінгом. Отже, ті правила життя, які виробляє кожна етнічна культура, є основою мистецтва людей езотеричного Знання.

Це відкриття вельми дивне. Те, що є провідною лінією поведінки адепта езотеричної культури, цілком присутнє в житті звичайної етнічної людини. Тільки тут мистецтво сталкінгу приховане під виглядом звичаїв та тих правил життя, котрі існують у всякій етнічній культурі.

Саме архетип етнічної самовизначеності є тією дорогою, якою звичайна людина і приходить до пробудження своєї свідомості. Правдивість та щирість, висока гідність, покладені в основу людського буття, охороняють від попадання у вихор інстинктивних бажань та вчинків, що руйнують саму змістовність життя. Занепад людини, занепад суспільства є тим, чим розплачується спільнота людей, що відходить від цих істин. Настройка на істину, прагнення жити за істиною призводить до такого зростання рівня свідомості, коли відкривається шлях до зовсім інших взаємовідносин людини з оточуючим світом. У людині пробуджується та сторона її особистості, яку у всі часи називали магічною або ж, як на сьогодні, сенситивною, езотеричною. Саме таку спроможність розвивали наші пращури, вбачаючи в ній гідний спосіб життя на білому світі.

Їхнє мистецтво сягало тих висот, коли людина навчалась керувати перебігом свого життя, спрямовуючи його у бік найбільш повної реалізації.

Тобто йдеться про те, що в основу українського етносу з прадавніх часів закладалася мета досягнення мистецтва керування своєю долею. Творчість людей Знання в Україні, серед яких характерники Запорозької Січі займають чільне місце, сягала тої висоти пробудженого духу, коли людина опановувала самі закони організації довколишнього світу. Саме потяг до такої вершини своєї самореалізації лежить в основі езотеричних підвалин нашої культури. З цього боку етнічна культура українців, мабуть, ще не мала дослідження.

У самій своїй суті ті практики, які застосовувалися козаками-характерниками у вихованні молоді, були дуже прості, бо ж бралися з самого життя. Головне, що стояло за ними — це той шлях, згідно з яким проходило розкриття людської особистості. Спрямованість того шляху, по якому йшли характерники, багато у чому відрізняється від загальновідомих на сьогодні напрямків розвитку езотеричного знання. Наприклад, за головну мету свого життя маги Мексики, як слідує з опису їхніх практик Карлосом Кастанедою, ставили отримання свободи шляхом виходу за межі феноменального зрізу світу. Східні езотеричні течії за головну мету ставлять досягнення стану просвітлення, який має різні назви у різних езотеричних традиціях — Самадхі, Саторі, Нірвана, в яких вбачають стани повного розкриття людської особистості. Знову ж таки з метою вивільнення з-під тиску довколишнього феноменального світу або ж світу „колеса Сансари“, з полону великої ілюзії Майя, яку він собою являє.

За головну мету свого розвитку характерництво Запорозької Січі ставило опанування мистецтвом керування своїм життям. Важливість саме цього напрямку розвитку полягає в тому, що існує дуже давнє розуміння того стану, у якому людина проходить шляхом земного буття. Згідно цього розуміння людина лише пасажир візка долі, яким керує зовсім інший візник. Людина тільки проходить шляхом життя, не знаючи ні його причин, а ні його кінця, зовсім не маючи змоги якогось суттєвого впливу на його перебіг. Все, через що вона проходить, трапляється з нею, як грім серед ясного неба. Розуміння такого стану людини досить рельєфно описане великим суфієм і поетом Омаром Хайямом в одному з його рубаї:

Подиву гідні вчинки Творця.
Сповнені смутку наші серця.
Ми полишаємо світ, не узнавши
А ні початку, ні змісту його, ні кінця.

Вирішення такої величної проблеми і поклали характерники в основу свого шляху сходження до вищих станів свідомості. Пізнати те, що знаходиться у руках фатуму, сісти на переднє місце візка долі, взявши віжки у свої руки. Ця мета, яку ставили перед собою характерники, зумовлювала і той стан розвитку, якого вони набували за життя. Особливість того психофізичного стану полягала у набутті відповідного характерного психотипу щодо поведінки, рис характеру, манери говорити та зодягатись. З чого у народі і стали називати їх характерниками — завдяки дуже своєрідній, овіяній духом істинності, постанови себе у житті. І не треба забувати, що той стан виковувався під прямою загрозою смерті, бо такі козаки завжди були головною бойовою опорою козацького війська в його споконвічній боротьбі щодо захисту своєї землі. Саме у такі часи і сформувалися головні принципи, які стали основою поглядів характерників на формування свого особистого шляху в житті. Перші два принципи відтіняють ту межу їх відходу від довколишнього життя, яка робила можливим виконання головного, стратегічного напрямку розвитку їхнього Знання:

"Твій шлях лежить між Землею і Небом", тобто ніде на Землі, у сфері звичайного буття. Тільки відокремлення людської особистості від звичного світу і оволодіння цією позицією, яка стоїть за межами "землі і неба“, гарантує набуття тієївідстороненості, коли стає доступним Знання.

"Ти рівний усім і кожному окремо, але по духу нема тобі рівного на Землі".

Дуже цікаве оте останнє зауваження відносно людського духу. Дійсно, керування своїм життям стає можливим за умови беззастережного вивільнення людського духу до тої межі, коли людина вже торкається божественної іскри, що схована у її душі. Запалення нових еманацій, яке відбувається при цьому, надає людині дивовижної здатності впливу на перебіг подій у довколишньому, повертаючи їх у вірний напрямок завдяки можливості одномоментної присутності у різних місцях.

Третій принцип характерників вказує на поле діяльності, яке вони обирали у своєму житті:

"Три речі мають значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце".

Значення двох перших речей для сучасної людини достатньо зрозуміле, але третя річ — "твоє серце“, мабуть, потребує деяких пояснень, бо тут все не так просто.

Здатність керувати своїм життям виводить людину на ту висоту, де проходить її свідомий шлях долі. І дуже вивірене відчуття істини треба мати, щоб не помилитись на цьому шляху, бо ж ситуацію можна зробити значно гіршою, попри всі благі сподівання. Ось чому третя річ — людське серце, бо тільки воно врешті-решт дає точне розуміння тих істин, що лежать в основі буття.

Такий шлях, коли істинність дій виважується на терезах серця, зустрічається майже у всіх відомих езотеричних течіях та вченнях. Деякі стародавні магічні культури, наприклад, острова Пасхи, які ми будемо згадувати далі, прямо називали шлях свого розвитку "шляхом серця“, а себе "істинними воїтелями шляху серця“. "На шляху серця не може бути домагань, шлях серця — це саме життя", — так говорить найбільш поширений у цій культурі афоризм.

 

− Чи мали характерники якийсь кодекс честі, певні правила, якими керувалися у житті?

Звичайно. Існує один аспект, який принципово відрізняв козаків, втаємничених у глибинні знання, від людей Сходу, що також розумілися на сутності буття. На Сході все зосереджено лише на особистості, її внутрішньому світі, у нас - особисте має водночас обов'язкове громадське звучання, пов'язане з громадською справою.

Правил та принципів, якими керувалися характерники, було декілька. Найбільш вражаючим у їх дослідженні є те, що їх можна було б назвати і принципами сучасного сталкінгу. Ось наприклад:

«Не довіряючи довколишньому, не довіряєш і собі». - Цей принцип виводить людину зі світу ілюзій, щодо самої себе і довколишнього світу, зосереджуючи її увагу на внутрішньому змісті. «Закрий очі - і ти не скажеш впевнено день чи ніч зараз, затули вуха - і ти не впізнаєш, хто навколо тебе. Чи можеш ти сказати, що за комахи у тебе під ногами або скільки зірок на небі? Ти не можеш переконливо сказати, чи є цей світ насправді, але намагатися це зробити повинен», - так висловлювалися з приводу цього характерники.

«Життя коротке, воно для головного». З цього принципу ми одразу виходимо на козацький заповіт: «Вмій робити те, що бажаєш для себе сам». Це правило спонукає до активного пошуку своєї стежини в житті. Пояснюючи цей принцип, характерники запитували в молоді: «Чи може квітка за літо розквітнути двічі? Якщо забаритеся - зів'янете, для всього в житті є свій час».

«Світ невпізнанний, але я його таю», - цей принцип перегукується з характерницьким заповітом: «Не вчи того, хто не знає». Парадоксу тут немає. Йдеться про те, що не можна вчити того, хто не має внутрішньої зрілості для оволодіння Знанням. Ніколи не втручайся, не порушуй того, час чому ще не настав. У цьому правилі, окрім тексту, існує цікавий підтекст - людина сама у собі несе Знання, вчитель лише допомагає у його розкриттіЕзотеричні вчення Сходу говорять з цього приводу: «Вчитель приходить тоді, коли учень вже готовий».

З попереднім козацьким правилом переплітається і наступний принцип сучасного сталкінгу: «В мене є все, що для мене потрібно».

Наступні принципи сучасного сталкінгу можуть прислужити у визначенні відношення козаків до довколишнього світу.

«Людина сама себе повинна зрівнювати з вічним».

«Не повторюйся, не роби нічого двічі».

«В одну й ту саму річку не можна увійти двічі», - говорить з цього приводу стародавня мудрість. Час плине, все змінюється, і треба відповідати тим реаліям життя, килим якого тчеться кожної миті, бо це беззворотно.

«Пам'ятай, що ти не один». Цей принцип прямо вказує на те що сили, які ведуть людину в житті, завжди поряд. Треба вміти прислухатися до їхніх порад, постійно звіряючи з ними свою стежинку у житті, - «Ніколи не будь таким, яким би ти себе не поважав сам».

Ми тепер розуміємо, якої глибини розкриття своєї сутності сягало мистецтво характерників, через призму чого вони бачили довколишнє. Тому ті практики, які вони застосовували задля досягнення своєї мети, набувають неабиякого значення.

Всім в Україні відомий вислів: «Терпи, козаче, — отаманом (характерником) будеш». Кожен, хто виховувався в українській сім’ї, знає про ту сувору школу, яку доводилось проходити дитині, доки її визнавали вже за достойну уваги особу.

 

−  Що стоїть за цим всім?

Був такий звичай, згідно з яким, молодий характерник переходив від одного вчителя до іншого, навчаючись тим чи іншим особливостям характерницького ремесла. Потім збирав довкола себе собі подібних, у колі яких проходило подальше вдосконалення набутої майстерності. З цього врешті-решт виростав окремий військовий підрозділ — курінь, як називали його у запорозькому війську. Тому творчий пошук нових способів ведення бойових дій ніколи не вгасав на Січі. 

Виникає запитання, з чого виникав отой талант людини до характерницької справи? Чому в одних це виходило, а в інших ні? Фундамент такого пробудження людської свідомості закладався в Україні ще з дитинства. Наприклад, була така традиція. Коли народжувалась дитина, то їй виготовляли дерев’яну колиску, у бильці котрої робили отвір. Та колиска встановлювалась так, щоб вранішнє сонце попадало на обличчя малюка. То і була ота перша ініціація, з якої протягом часу в дитини розвивались відповідні здібності.

На Запорозькій Січі табір розташовувався так, щоб схід сонця з-за обрію було видно без перешкод. Задля цього навіть розчищали у напрямі сходу ліс чи плавні. Схід сонця був святом, що надавало піднесеності та енергії у проходженні тяжким шляхом воїна на Січі. Рідко хто пропускав той момент. Вставали з сонцем і лягали спати з сонцем — така була традиція у основної маси війська. Часто засиджувались біля багаття, уважно слухаючи розмови старших, бувалих характерників. Саме ці розмови робили військо єдиною, злитою масою воїнів-однодумців. Так виковувався та гартувався дух Запорозької Січі.

Кожна людина по народженні одержує набір можливостей, який залежить, як це нам на сьогодні відомо, від місця та часу народження, від тої генетичної спадщини, яку вона одержує від батьків та багато іншого.

То є її простір дії, у якому закладені ті можливості, котрі вона використовує у проходженні своїм життєвим шляхом. Тож, чим більше можливостей має той простір, тим успішніше людина долає життєві труднощі і тим щасливішу долю має.

 

−  Що є той простір, від чого ще залежить набір його можливостей?

Енергокомплекс людини має складну будову, утримуючи у собі різні енергетичні горизонти, що відповідають набору так званих астральних проекцій або енергетичних тіл, які складають енергокомплекс людини на тонкому плані. На одному з таких рівнів (рівні каузального плану) людська свідомість має вигляд висвітленого кола світових прядив на так званому енергетичному коконі. Саме їх сяяня і зумовлює те коло можливостей, якими людина може оперувати у житті.

Серед козаків, чиє життя було сповнене ризику, постійної загрози смерті, усіляких труднощів і обмежень, характерники відзначалися тим, що мали за плечима найважчий життєвий досвід, найнеймовірніші випробування. Чому? Бо по-іншому не могло бути, адже саме тоді, коли людина переживає надскладні труднощі, які неможливо подолати у звичайний спосіб, запалюються-активуються ті світові прядива на її енергетичному коконі. Людські можливості розширюються, і те, що раніше було тягарем, стає звичайною, майже буденною річчю. Інтуїтивно розуміючи це, в Україні з давніх-давен дітей виховували в суворих умовах, - і одержували щирих, дужих та вольових людей, які за всяких умов могли гідно протистояти тим іспитам, що йшли по їх долі. Саме у цей бік і були спрямовані характерницькі вправи. Досягти запалення тих світових прядив, що надавали людині надзвичайних можливостей та поширювали її свідомість аж до опанування нею законами, які стоять в основі довколишнього життя. Досягнення в галузі езотерики, як і в звичайному житті, неможливі без надзвичайного напруження усіх людських сил.

В який спосіб долалися ті труднощі? Філософія була проста і надійна. Старі козаки постійно радили молодим за всяких умов тримати „хвоста пістолетом“, не впадати в журбу та відчай, що згубно діють на шляху до повного розкриття людських можливостей. Вони цим стверджували: "Це неймовірно тяжко, але це все, як і саме життя, все-таки гра, і виграє в ній той, хто, проходячи усі труднощі, не переймається, попри все відсторонено споглядаючи за вивертами долі". 

© Василь Чумаченко

Шлях у невимовне

Характерницькі вправи 

f 4f0d5f8b71d44Було таке правило серед козаків, коли вони проходили походом через те чи інше село - брати з собою підлітків для всякої роботи. Брали тих, хто дуже просився або був сиротою, батьки якого загинули і доглядати за ним було вже нікому. На Січі такі підлітки носили воду, виконували дрібну хазяйську роботу, бо ж жінки на Січ не допускалися. З такої молоді з часом виходив джура, учень козака, який вивчав усяку бойову козачу премудрість. І вже хто з джур показував особливі здібності, того брали на характерницьке навчання. 

Пошук ступеня природної здібності учнів. 

З чого починалося навчання? Спочатку молодий козак продовжував ту ж саму підготовчу роботу, що і до цього часу. Працював з «биком» - був такий вертикальний дерев'яний циліндр з густо поставленими рогами, який крутився на осі. Такі циліндри - «бики» нам знайомі з вправ бійців східних бойових мистецтв, що і сьогодні мають широке розповсюдження. Характерник-наставник пильно стежив за тренуванням юнака і потроху щось креслив хворостиною на землі. Він шукав той ступінь природної здібності, який був юнакові притаманний з народження. Коли в тих кресленнях виходив трикутник - цей учень міг розвинути свої здібності у якомусь одному напрямку - наприклад, у мистецтві володіння шаблею як найбільш поширеному тоді способі ведення бою в козацькому війську. Коли виходив чотирикутник, то до того першого мистецтва додавалося, наприклад, ще й мистецтво ведення розвідки, що робило програму підготовки учня більш широкою. Коли виходило коло, то така людина мала універсальні можливості і характерницьке мистецтво могло розкритися перед нею на всю свою дивовижну глибину і широчінь. 

Вправи, які виконувала здібна козацька молодь, були і цікавими, і повчальними, і нелегкими. Наприклад, такі.

 

Бачити свій "розмір".

Наступним кроком у вихованні було дуже цікаве навчання. Козака вчили бачити свій "розмір" у довколишньому. Правило ззовні нам знайоме. Ми вибираємо за своїм зростом лижі, косарі під себе роблять косу, веслярі — весла і т. ін. Мета зрозуміла: знайти таке співвідношення людини та якогось елементарного пристрою, коли його дія стає максимально ефективною. Але характерники продовжили це мистецтво далі, коли людина наперед вже знала, як правильно підступитись до тієї чи іншої справи, щоб не взяти "високо" і потім не виконати, що на полі бою призводило до смертельної загрози. Але і не дуже "низько", через що подія не буде повернута в потрібне русло, що в бою призводило до поразки. Нам це правило відоме з життя. Дуже багато є людей, які змолоду беруться за справу, не маючи належних здібностей і сил. Внаслідок чого руйнують своє здоров’я, руйнують справу, маючи у кінці розбите ущент життя. Тож правило, як бачимо, вельми важливе.

Таке виховання починалося ось з чого. Молодого козака посилали до лісу за гілкою, за допомогою якої він мусив стрибати через високий тин. "Не свого розміру" вибрана гілка не дозволяла отримати очікуваний результат. Крім того важливим було те, де за неї взятись. Високо — гілка ламалася, низько — стрибок не виходив. Вправа могла бути урізноманітнена стрибком з тією самою гілкою у довжину через рів.

Практикувалось також кидання каміння на відстань. Важкий камінь далеко не летів, малий теж. Треба було "побачити" отой свій "розмір" каменя. Потім бралися за шаблю, довжина, форма і вага якої теж мали бути підігнаними під козака. За такими ж вимогами вибирали і коня. Навчали одразу бачити в боротьбі ту точку, попадання в яку виводить з рівноваги супротивника під час бою. Цьому ж мистецтву навчали і в житті, де треба було побачити ключову подію, яка повертала всю ситуацію у вірний напрям. Щоб таке стало можливим, треба було мати відповідний погляд на оточуюче, який охоплював би всю подію в цілому.

Тому характерники дуже велику увагу приділяли розширенню свого усвідомлення довколишнього, добивалися вони цього в техніках, які виводили людину в змінений стан свідомості. Вони знали, що, крім того просторово-часового відліку, у якому живе пересічна людина, існують інші, притаманні внутрішнім просторовим вимірам. Людина, набуваючи зміненого стану свідомості, входила в них, отримуючи можливість відстороненого спостереження подієвого поля життя. Завдяки чому мала можливість передбачення подій та розуміння змісту того, що точилося довкола. Перед такою людиною відкривалися всі внутрішні причини, наслідком яких стають події реального життя.

Швидше ніж тінь.

Навчали переходу у стан зміненої свідомості у такій простій вправі. Юнака ставили спиною до сонця, щоб він виразно бачив свою тінь на стіні. Завдання ставилось таке — торкнутись рукою стіни, швидше ніж туди дійде тінь. З точки зору звичайних уявлень, це виконати неможливо. Неможливо, якщо працювати у одному і тому ж вимірі часу та простору. Необхідного результату добивався той учень, який навчався переходити в такі змінені стани свідомості, коли людина на якусь мить виходила за межі оточуючого, входячи в простір з іншим відліком часу. Поступове розвинення цього мистецтва робило рухи характерника надшвидкими, непомітними для звичайного погляду. Коли така людина на коні вдиралася у лави супротивника, то могла там накоїти дуже великої біди. Звичайна людина не фіксувала переміщень кіра в довколишньому просторі, напад якого був завжди як грім серед ясного неба.

Ввімкнення "істинного бачення" та досягнення безсторонності.

Подібна здібність набувалась при умові опанування молодим козаком такими вправами. Юнака пізно увечері саджали на землю і він мав дивитись повздовж високого тину так, щоб окремо бачити обидва його боки лівим і правим оком. Праве око міцно затуляли пов’язкою, а з лівого боку тину запалювали багаття, що засліплювало ліве око. Треба було зреагувати на ту людину, що підкрадалася з темного правого боку тину. У такий спосіб вмикали праву, підсвідому півкулю головного мозку людини, вмикаючи інше, енергетичне сприйняття світу. Переводили людину з Тональної правої сторони свідомості у ліву Нагвальну, скаже ознайомлений з езотеричною літературою читач. Саме з цією метою ще вчили однаково володіти правою і лівою рукою.

Була ще така практика. Ставили у глухому лісі на галявині біля болота, повного усякої "нечисті", шість стовпів по колу, діаметром у п’ятнадцять кроків. Пізно ввечері в одному місці поміж стовпами запалювалося багаття. Молодий козак мав ходити по зовнішній, неосвітленій частині того кільця, дивлячись прямо перед собою. Це ходіння у пітьму, а потім наближення до багаття. що засліплювало очі. та мерехтливі тіні стовпів робили свою справу. Вони поширювали можливості людини, вмикаючи на повну силу другу сторону її свідомості, бо треба було "бачити" і контролювати ситуацію, коли звичайні органи відчуття були блоковані. Звичайно, дуже лячно було молодій людині йти у пітьму від багаття назустріч моторошному виттю, що неслося з болота. Ходили до тих пір, поки вже було однаково, чи біля багаття ти знаходишся, чи біля болота з "нечистю".

Так досягалась необхідна безсторонність щодо перебігу подій у довколишньому житті. Загартовувалась воля людини, яка кожної миті була готова до будь-яких дій.

Узгодження з внутрішньою Силою.

Потім приходив час наступної практики, вже більш складної та небезпечної. На довгому стовбурі, встановленому горизонтально над головою людини, вішалися довгі сітки з камінням, десь на крок одна від одної. Пізньої ночі з одного краю того стовбура запалювали яскраве полум’я, водночас приводились у рух сітки з камінням. Молодому козакові треба було пройти на світло повздовж стовбура і не бути збитим вагою каміння, що гойдалось у сітках поперек його шляху. Рухатися треба було швидко, бо вогонь закривався через деякий час, і була загроза залишитись у пітьмі серед того рухливого каміння. Тільки дії людини, узгоджені з її внутрішньою Силою, могли провести її по тому шляху. Лише за умови досягнення відповідної безсторонності, дії людини стають інстинктивно точними і швидкими, що гарантує безпечність проходження того шляху. В тольтекських практиках, описаних К.Кастанедою, є так званий "біг сили", в якому людина, діючи цілком інтуїтивно, минає всі перешкоди на своєму шляху.

Входження у силу через ритм.

Далі бралися за навчання вибору вірного ритму руху. На звичайній стежинці, що вилася серед жита, на відповідній відстані один від одного розкладалося каміння. Пізнього вечора треба було швидко пройти стежкою, вловивши ритм того руху, який не дозволяв спотикатись і падати. Так навчали входити у той чи інший ритм, який надавав сили та невтомності у довгих переходах.

Повне розкриття сил людини.

Повне розкриття сил людини досягалося ще у такій вправі. Саджали парубка влітку на пагорбі поблизу колодязя і лили на нього воду з дерев’яних цебер до тої пори, поки людина ставала мокра, як хлющ, не маючи вже різниці між собою та тою водою, що безупинно лилася на нього з усіх боків. Потім козака переводили на інший пагорб, де залишали сушитися під пекучим сонцем. Те сидіння тяг-лося мало не увесь день, коли вже губилося відчуття спекотності сонця. Під вечір піднімали хлопця і вели до лісу, в прохолоді якого він поступово приходив до тями, з подивом спостерігаючи за тією чутливістю, що вже була йому притаманна — дерева ставали перед ним як стовпи пружкої енергії. Біля найбільшого дуба, якого тільки знаходили, молодого козака залишали в сутінках наодинці з лісом. З тих сутінок раптово вчиняли на нього навальний смертоносний напад з усіх боків. Реакція на таку раптову загрозу в людини, у якої зняті зовнішні захисні оболонки, може бути тільки одна. Відбувалося пробудження внутрішньої сили, яка вибухала від основи хребта, енергетично розкриваючи його навпіл. Ззовні це було схоже на вибух вулканічної сили, що змітає все довкола.

Потім вчилися використовувати ту силу вже на практиці, під час збройних сутичок з ворогом. Подібні приклади ми знаходимо в того ж таки Карлоса Кастанеди, коли під дією цілеспрямованих зусиль вчителів учні багато разів зміщували свою увагу в такий стан, де зникав страх і вони ставали настільки могутніми, що їх лякались навіть великі хижі звірі і т. ін.

Сили та здоров’я набиралися, ходячи босоніж навесні, коли ще не зійшов сніг. Ноги були сині і змерзлі, зате на обличчі сяяла усмішка. Показували, як довго може тягнутися час, постійно будячи молодь серед ночі, коли час плине украй повільно. Робили це з метою розвинення в учня вірного відчуття часу. Вночі учні мали також слухати небо і зорі, вмикаючи своє друге, підсвідоме сприйняття.

Зупинка часу та перехід в іншу просторову мірність.

Зупинка часу та перехід в іншу просторову мірність досягалася такою практикою. Вибирали над водою високу кручу, з якої не було видно низу. Молодому козакові давали в руки палицю, яку він повинен був тримати перед собою двома руками, і пропонували бігом спуститися з кручі. Під кручею робився схований від очей виямок, де стелили солому, тож козак на ту солому і падав, відірвавшись від кручі. Але незнання цього козаком призводило у момент відриву його ніг від кручі до "зупинки світу", бо попереду вже нічого не очікувалось, окрім вірної загибелі. Так взнавали те, що стоїть за межею видимого світу через "зупинення" його часу. Таким чином навчалися входити в інші виміри оточуючого простору.

Дуже схожі техніки ми знаходимо у літературі зі східних бойових мистецтв та з тибетської езотерики. У творах К.Кастанеди про стародавню тольтекську традицію змальовані вправи, що використовувались для увімкнення нагвальної, підсвідомої сторони людини через зупинку внутрішнього діалогу.

Практика зупинки внутрішнього діалогу.

Для зупинки внутрішнього діалогу козаки застосовували таку практику. Саджали учня супроти звичайного колеса, на якому ставилися дві позначки в діаметрально протилежних його місцях або два дзеркальця. Сидячи нерухомо, козак мав слідкувати за тими позначками на колесі, що вертілося. Через деякий час постійне напруження у слідкуванні за позначками на колесі вимикало зовнішню увагу, людина переходила у змінений стан свідомості. Вимикався природний стан першої уваги до довколишнього, людина переходила у стан другої, зміненої уваги.

Часто практика ускладнювалась, коли вісь разом з колесом також вертілася в горизонтальній площині, і козаку, який сидів верхи на ній, пропонували слідкувати не тільки за позначками на колесі, а й за довколишнім. Подібні техніки в тольтекській езотеричній традиції мають назву "перевантаження тоналю", коли завдяки неординарній роботі системи зору (переважаючий периферійний зір) та переконцентрації людської уваги концептуально-логічне сприйняття вимикалося, а на його місце приходило "нагвальне", об’ємне сприйняття дійсності, яке тільки і могло виконати таке "надлюдське" завдання.

Бачити "золоту середину".

Можна ще доповнити, що за дуже важливу річ вважалося знайти "золоту середину" у всякій справі. Задля цього вчили молодь пекти хліб. Те мистецтво дуже тонке, бо отримати треба було не просто хліб, а той, що ставав річчю сили. Козакові виділялись необхідні для цього продукти і полишали його наодинці з піччю. Ми сьогодні вже знаємо, як складно провести всі технологічні операції, щоб зберегти смакові якості складових компонентів. Наприклад, у приготуванні простого українського борщу чи того ж самого хліба. Треба було через особливе "бачення" контролювати процес того готування і відчувати, коли вже час знімати з полум’я, коли додавати той чи інший компонент. Аналогічне "бачення" розвивалося у західній Європі під час пошуків філософського каменя алхімиками. Тільки досягнення відповідного поширення свідомості гарантувало успіх у цій справі.

Потім козака вели до лісу збирати лікарські рослини, довго і ретельно розповідаючи про кожну з них. Вчили "бачити" вплив рослини на людину. Мистецтво доводилось до того рівня, коли з всякої довколишньої трави характерник вмів зробити необхідні ліки від тієї чи іншої хвороби або для загоювання рани. Знання лікарських рослин було обов’язковим як для характерництва, так і для простих козаків на Січі.

Розуміння тварин.

Характерник навчався розуміти тварину та уміти поєднуватись з нею, прикладаючи ліву руку, скажімо, на серце коня чи собаки, слухаючи при цьому правим вухом дихання тварини. З цього завжди мали під рукою вірних друзів в охороні табору, розумного коня в бою.

Навчали входити духом у птицю чи тварину. Саджали, наприклад, козака на стовбур дерева, як на коня, але ногами назад і давали в праву руку яструба. Добивались енергетичного злиття козака з птицею і відпускали її. Треба було побачити те, що бачила птиця своїми очима з височини.

М’яке падіння.

Бойові дії на коні повсякчасно були пов’язані з падінням людини на землю. Тому молодих характерників вчили м’яко падати. Знову ж таки практика була дуже простою. Добре напували козака горілкою, і коли він набував відповідного стану, пропонували перелізти через високий і хиткий тин. Безперестанне падіння з того тину навчало техніці розслабленості п’яної людини, яка з будь-якої висоти могла неушкоджено падати.

Стан "анабіозу".

Клали козака горілиць у високу траву, пропонуючи спостерігати за ширянням яструба у височині. Так рідко, як птиця махала крилами, билося серце козака, який поступово входив у своєрідний стан анабіозу, але з пробудженою свідомістю. Така холодна і "мертва" людина не привертала уваги супротивника, бо у ті часи була не новина — мертва людина край дороги або поблизу табору. Так розвідувались потаємні плани супротивника, виходили із скрутного становища, якщо в ньому опинялися. Ця ж методика дозволяла довго знаходитись під водою, очікуючи, коли мине загроза.

Стан пробудженого сновидіння.

Дуже цікавою була техніка переведення людини у стан пробудженого сновидіння. Розпалювалось вночі в широкому полі кільце багать, щоб добре була висвітлена вся площа в середині. Старший характерник запалював чотири смолоскипи, два з яких давав учневі. Тими смолоскипами і билися в освітленому колі. Старший поступово вибирав такий ритм нападу, що свідомість молодого козака затуманювалась і він входив у стан півсну. Довколишні речі ставали туманними, гублячи свої чіткі форми. Час ставав дуже розтягнутим і в’язким, як кисіль. У цьому стані старший і "пробуджував" молодого козака, опікаючи йому праве плече смолоскипом. Так навчалися переходити в інші просторові виміри, ущільнюючи чи розтягуючи час, входячи у "тіло сновидіння", якщо дотримуватись термінології тольтеків за К.Кастанедою. В цей час і відкривався шлях до всіх магічних мистецтв. Наприклад, людина могла нерухомо стояти або ходити посеред майдану, повного людей, і ніхто її не помічав.

Істинність та вивіреність дій у житті.

Вчили відчуттю істинності та вивіреності дій у житті. "Запалювали" у грудях вогник коло серця, той вогник згасав, коли козак робив негідний вчинок, що йшов у розріз з його совістю. Так вели його до тієї миті, коли пробуджувалась нова свідомість і все ставало ясним і зрозумілим.

Вихід у тонкому тілі.

Найбільш цікавою є техніка виходу у тонкому тілі до астральних проекцій, яку козакам підказало саме життя. Практика такого виходу досягалася при вилежуванні довгої зимової пори на печі, у котрій незгасно палав вогонь. У перші двадцять діб того лежання, коли козак мало їв, пив тільки джерельну воду, у ньому відбувалося так зване внутрішнє плавлення. У людині в цей час панувала золота енергія, що розчиняла все її єство. Потім вставали обабіч енергетичні бірюзові стовпи та відчинявся простір, у який козак і виходив у тонкому тілі на 40-й день. У такому стані він міг вільно пересуватись у просторі на будь-яку відстань. При цьому зберігалася можливість "бачити" ті події, що були цікаві характернику, який невидимо для супротивника був присутнім при підготовці та плануванні його бойових дій. Така набута здібність зберігалася назавжди, що дозволяло характерникам широко використовувати її у розвідці. Пізніше ця техніка була перейнята чумаками, котрі багато в чому були спадкоємцями козаків. Чумаки використовували цю здібність з метою уникнення сутичок з ворогами в дорозі, обираючи ті шляхи для своїх валок, які були найбільш безпечними. 

Цінність цієї козацької методики в тому, що людина, котра її практикує, йде до найвищого досягнення — виходу в тонкому тілі до інших горизонтів буття — через очищення, гармонізацію та перебудову свого тіла. Це гарантувало здоров’я та безпечність у застосуванні цієї езотеричної практики. 

Така можливість, яка прибирала тяжіння фізичного тіла, знімала і ті обмеження, що були йому притаманні. Всяке знання переставало бути таємницею, і характерники знаходили засоби подальшої трансформації тіла у такі стани, коли його вже не брало ні розпечене залізо, ні шабля. Шкіра людини при цьому набувала мідного, червленого відтінку.

Включення Сяйва.

Перше з зерен чи енергетичних тіл має назву Срібної людини або Сяйва, воно утримує в собі те потаємне, що є в людині від Бога, від дотику святого духу. В інтроспективнім сприйнятті воно являє собою біле енергетичне кільце довкола голови на рівні скронь. Саме через нього ми маємо те усвідомлення довколишнього, яке відрізняє нас від тварин. Свідоме включення в це кільце боронить людину від низьких польових форм існуючих в астральних проекціях. Водночас воно відкриває шлях до опанування людиною відповідного аспекту знання, яке відоме в слов’янському світі як волховське знання.

Вхід в той стан в старі часи відбувався через полишену тулуба, антопоморфно збільшену голову людини, яку виконували з дерева або каменю і встановлювали на якомусь вільному від рослинності пагорбі. Подібний антропоморфний образ дозволяв входити в стан поширеного сприйняття світу, коли людина починала дуже далеко бачити та відчувати, а від того знати про події що насувалися.

Аналогом подібної практики є енергетичне включення людського черепа, як ключового образу в цілітельских практиках. Через таку практику можливе швидке зцілення людини від багатьох хвороб, бо тут йде повна природня корекція її енергокомплексу без втручання в цей процес її самої. Повне включення в те кільце призводило до панування в тілі білої сріблястої енергії, яка надавала життєдайної сили та неабиякої стійкості у проходженні шляхом життя. Сяйво цієї енергії оповивало тіло такої людини, від чого воно і отримало таку свою назву.

Танці та всілякі колективні веселощі сприяють зростанню та накопиченню цієї енергії людиною. В старі часи особливо важливим вважалося проведення свят в дні коли ставало відкритим небо, про що вже згадувалось нами раніш.

Стан "вихору". 

Вправа пов’язана з досягненням стану "вихору“, де розкутість та відособленість людини доводилися до стану безсторонності опудала, що стоїть з руками-віниками на городі. У цьому стані час, у якому рухався козак, настільки ущільнювався, що його рухи зовні ставали зовсім малопомітними і тому незбагненними. Це наводило жах та паніку в лавах супротивника, де характерник блискавично діяв. Динаміка рухів була настільки сильна, що не витримував одяг, якщо був завузький. І з бою характерник виходив у жахливих лахміттях, викликаючи загальний регіт братчиків. Тому козацтво полюбляло вільний та просторий одяг, який не заважав у бою. Це чоботи, широкі шаровари, сорочка, жупан та шапка. 

Вершник входив у стан вихору на шаленому алюрі, широким помахом шаблі відкриваючи обрій, а потім швидко обертаючи її над головою. Козак зникав, а полем проносився і стугонів пекельний вихор. 

Стан лісового струмка. 

У справах розвідки застосовувався стан, який робив характерника малопомітним на місцевості. Розчиненість у полі чи лісових хащах досягалася у стані лісового струмка, що тече непомітно у траві. Людина при цьому неначе втрачала свою форму, ставала текучою, як вода, розчиняючись у лісі. 

Згортання простору.

Ще одна, життєво важлива для козацтва в цілому, техніка використовувалася при охороні табору. Довколишній простір обмежувався і згортався, стягуючись на кордонах, що порушувало течію енергії у ньому. Такий викривлений простір ввижався супротивнику як непорушно стояча водяна стіна. Супротивник іззовні бачив замість табору, - який напевне мав бути саме в цьому місці! - непорушну стоячу водяну стіну. Знаходилися сміливці, які намагалися увійти у такий викривлений простір... Недостатньо підготовлені при цьому миттєво божеволіли.

Накопичити сили.

Багато чого з того, чим володіли характерники на полі бою, потребувало чимало енергії та величезної сили духу. Оновити енергію, накопичити її у тілі допомагала методика, якою користувалися переважно старші, більш врівноважені воїни. Пізно вночі, перед сходом сонця, вони розпалювали велике вогнище, яке викладалося шестикутником (для молоді — чотирикутником), а посередині розташовувався корінь груші, комелем на схід сонця. Коли вогнище прогорало і палало вже пригаслим синім полум’ям, характерники, чекаючи перших променів сонця, роздягалися до пояса і входили у той вогненний шестикутник обличчям до сходу. Бурхливе оновлення енергії тіла і його омолодження відбувалося у момент сходу сонця. Така вправа виконувалася не часто і вимагала розвинутого самоконтролю над тілом. Цю вправу використовували і тоді, коли треба було здолати ту чи іншу хворобу. 

Молоді характерники з метою набуття міцності, стійкості та самокерованості навесні у день сходу молодика, тобто у першій фазі місяця, роздягалися і вкладалися у тільки-но зорану ріллю на полі. Так вони набиралися сили та гарту від Землі-матінки. 

Крім бойових технік, були й інші, пов’язані з внутрішнім життям характерників.

Що чекає попереду.

Однією з таких технік, яка використовувалася при бажанні поглянути на те, що їх чекає попереду, було сидіння у глухому лісі біля невеличкого лісового озерця чи багаття. Характерники сиділи нерухомо, набуваючи стану кам’яних брил, зовсім зупиняючи потік думок у своїй свідомості. У цей час вони і одержували змогу дотику до істини, споглядаючи, які події їм готувало життя.

Загалом же технік навчання молоді у характерників було безліч, усіх перерахувати немає змоги, та й немає зараз у цьому потреби. Навчання те протікало в середовищі характерників, які кожного дня щось робили з учнем, щоб провести його шляхом людини Знання. Це не обов’язково було якесь спеціальне навчання. Тривали прості довгі розмови біля вогню, запаленого пізно ввечері; були розповіді про найяскравіші події бойового життя, що проходило в ті часи в Україні у постійних сутичках з ворогом, а також було безліч жартів та розіграшів з метою навчання пильності та виваженості духу. 

 

Звідки йшов виток отого езотеричного знання, як до нього приходили люди на тій чи іншій частині Землі? В езотеричній науці є одна дуже вагома річ, що виникає ось з чого. Справа у тому, що езотеричні практики потребують повного зосередження людської уваги на внутрішньому світі. Однак, діяти людині доводиться на зовнішньому плані життя. Поєднання їх і було завжди проблемою, яку кожний народ вирішував у властивий тільки йому єдиний спосіб. Той спосіб злиття внутрішнього і зовнішнього, що був знайдений, мав свій відбиток у повсякденному побуті, у мові, у ремеслах та мистецтвах. Він став витоком формування характерних рис того чи іншого народу. 

В Україні-Русі ще за часів волхвів ця проблема вирішувалась дуже цікаво. Було помічено, що єдиним станом, який поєднував знаходження людини у переважно інській зоні країни і водночас забезпечував необхідність у швидких та рішучих діях для захисту своєї території, є стан, який набуває атакуючий степовий сокіл. Тож сокіл став ключовим знаком, що відкривав горизонт узгодженості дії на внутрішньому та зовнішньому плані життя. Це був дуже важливий момент, який знаменував народження і поступовий розвиток етнічної самовизначеності українців як єдиної нації. Поступова стилізація образу сокола вже в ті стародавні часи призвела до виникнення тризуба, що на сьогодні є гербом України. 

© Василь Чумаченко

Шлях у невимовне

Посвячення в характерники 

КозакиТермін навчання козака встановлювався індивідуально, все залежало від здібностей учня. Коли вчитель-характерник бачив, що учень вже готовий, відбувалося посвячення його в характерники. Зазвичай робили так:

Рубали просіку в густому лісі. Повалених дерев з неї не прибирали, зрубували тільки сучки. У кінці цієї просіки вибирали два дерева на відстані двох метрів, котрі нахиляли одне до одного, роблячи щось на манер ножиць або хреста, а потім, розіп’явши з середини, зв’язували верхівки дерев. Виходило щось на манер цифри вісім, але зі зрізаним низом. На перехресті тієї вісімки темної ночі запалювали білий яскравий вогонь. Через рівні інтервали часу кричав пугач. Козака переводили у стан сновидіння, в якому він і повинен був пройти просікою на той вогонь. Коли козак збивався з дороги, пугач замовкав. Так вказувався шлях. Завдання було одне — пройти у ті "ворота", за якими приходило істинне розуміння довколишнього буття у стані вже "пробудженого сновидіння". Полуда спадала з очей, і характерник вже бачив і розумів істинний стан речей у довколишньому світі.

За рахунок чого це відбувалося? Справа у тому, що, переходячи у змінений стан свідомості, козак мав змогу споглядати інший світ, у якому мав поширене його сприйняття. Треба було ту одержану можливість вивести в цю "денну" проекцію світу. Саме цього і прагнули, проводячи людину через подібний ритуал.

Козак шукав дорогу з іншої площини світу — з світу "сновидіння" у повсякденний світ, поєднуючи у собі два світи на час виходу на білий сліпучий вогонь. Неперевершеної мужності та неабиякої сили характеру вимагала така вправа.

Цей обряд-посвячення вельми цікавий і є витоком дуже давніх технік увімкнення у людині поширеного сприйняття світу шляхом пробудження її другої, нагвальної сторони. Саме таким цілям прислуговували знамениті кам’яні лабіринти у стародавній Греції, звідки людина повинна була знайти вихід, довгими часами блукаючи без води та їжі. Часто у ті лабіринти пускали хижих звірів. Завдання було одне: поставити людину в таку критичну ситуацію, у якій не "спрацьовували" ті її можливості, які вона мала у звичайному житті. Великі труднощі і постійна загроза смерті робили кінець-кінцем свою справу, умикаючи в людині вищі здібності опанування довколишнім.

Цій самій меті прислуговували і безкінечні мандри по святих місцях, коли людина відчувала на собі всі негаразди та загрози на шляху серед чужих народів і племен, часто не маючи кусня хліба і даху над головою. Ті поневіряння закінчувалися у святому місці набуттям ного стану просвітління у розумінні довколишнього.

Мабуть, тому самому прислуговує і звичайне життя пересічної людини, коли вона, будучи полишеною розуміння дійсного стану речей у реальному житті, змушена або деградувати і загинути, або йти шляхом підвищення своєї свідомості, розвиваючи кінець-кінцем у собі вищі здібності. Що і стає запорукою виходу людини з того стану, у який вона потрапляє по своєму народженні.

Коли ж лісу не було, а був навкруги голий степ, опівночі запалювалося велике багаття, біля якого широким півколом сиділи старші характерники. Молодий характерник ставав між цим півколом і вогнем. Починали співати довго і протяжно, умикаючи тим співом відповідний стан у юнака і приборкуючи полум’я.

Нарешті полум’я перед посвячуваним зникало і відкривався широкий тунельний прохід, складений з великих тесаних брил. У той прохід молодий характерник і ступав. То був внутрішній простір, про який ми вже говорили раніше, де цілком відтворювався ландшафт України. З білими хатами під горою, вербами та містком через річку, зеленою соковитою травою (подібні штучні середовища, створені наміром людей, описані у тольтекській традиції та у деяких інших стародавніх магічних традиціях, куди їх представники пішли ще за життя). Відвідини цього місця у характерників були обов’язковими для всякого посвячуваного. Ключовим знаком входження у таке місце були два волячі роги, що встановлювались за багаттям. Лівий (місячний) ріг і відкривав шлях до того простору. Шлях через правий — золотий сонячний ріг — для молодих козаків був закритий.

Кам’яний тунель, що йшов через лівий ріг, приводив молодого козака до української хати, куди його запрошувала уквітчана, гарно вбрана молода дівчина, зустрічаючи хлібом-сіллю. В хаті був стіл, що тягнувся в далечінь. По обидва боки його сиділи два сивих діди, що уособлювали собою Сонце і Місяць. "Чого прийшов?“ — таке карколомне запитання чекало козака, який ступав через поріг хати, і від тої відповіді залежала подальша його доля. При вдалій схвальній відповіді, у котрій проглядала чистота помислів душі, козак отримував шестипелюсткову квітку на долоню правої руки. То була перепустка до легендарного козацького мосту, що дугою охоплював два береги туманної річки. На цьому мосту, на самій його середині, била в козака з неба блискавка. Її сліпуча біла енергія і вмикала в ньому ті вищі здібності, які вже були притаманні його внутрішньому єству.

Далі для молодих козаків ходу не було, треба було вертатися назад.

Нарешті полум’я перед посвячуваним зникало і відкривався широкий тунельний прохід, складений з великих тесаних брил. У той прохід молодий характерник і ступав. То був внутрішній простір, про який ми вже говорили раніше, де цілком відтворювався ландшафт України. З білими хатами під горою, вербами та містком через річку, зеленою соковитою травою (подібні штучні середовища, створені наміром людей, описані у тольтекській традиції та у деяких інших стародавніх магічних традиціях, куди їх представники пішли ще за життя). Відвідини цього місця у характерників були обов’язковими для всякого посвячуваного. Ключовим знаком входження у таке місце були два волячі роги, що встановлювались за багаттям. Лівий (місячний) ріг і відкривав шлях до того простору. Шлях через правий — золотий сонячний ріг — для молодих козаків був закритий.

Ці вправи були повернуті в бік розвитку надзвичайної спритності, такої, наприклад, щоб впіймати рибину у бурхливому потоці руками, станцювати в повітрі, ледь торкаючись землі. Хто опановував це все, брався на учнівство до одного з старих характерників, який навчав козака сам на сам, прилучаючи до цього все своє набуте Знання.

© Василь Чумаченко

Шлях у невимовне

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація



ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті 106 гостей та користувачі відсутні