В період 1991-1994 років велися дослідження на базі миколаївського відділення Міжнародного незалежного інституту екстрапсіхологіі «Сенсеко» /сенсоріка екології/ і, за результатами цих досліджень, підготовка до видання навчального посібника-книги «Спас-записки спостерігача» (надалі - книги). Історія Стародавнього Єгипту, викладена в шкільних програмах, програмах середньо-спеціальних а, також, вищих навчальних закладів, включаючи вузько-спеціалізовані в цьому напрямку дисципліни, була така: Африка; Середземне море; Пустеля Сахара; Річка Ніл; Піраміда Хеопса; Сфінкс, якому артилеристи імператора Наполеона відбили пострілами з гармат ніс; саркофаги; мумії; Лотос з якого робили папір - папірус; на папірусі ієрогліфами написана якась «Книга мертвих»; вчений Шліман, який розшифрував ієрогліфи; єгипетська цариця Нефертіті (жіночі прикраси сережки, брошки); Асуанська гребля побудована нами братньому єгипетському народу; малюнки ступінчастою системи зрошення в шкільному підручнику і сфінкси на берегах річки Неви в Ленінграді, нині Санкт-Петербурзі, що прикрашають колишню резиденцію російських царів, взяту героїчним штурмом революційними матросами, робітниками і селянами, після пострілу крейсера «Аврора» в 1918 році (нині музей - зимовий палац).

Моя мати, Скульська Прасковія Григорівна, народилася і виросла в родині Бабієнко Григорія Олексійовича, старости села Нова Богданівка, яке розташоване через Дніпро-Бузький лиман, навпроти Жовтневого - частини міста Миколаєва. 

Старшою в родині діда була тітка Фрося (Єфросинія). Мама була наймолодшою в сім'ї. Закінчила церковно-приходську школу в Новій Богданівці, а в тридцятих роках - робітфак (робочий факультет) в місті Миколаєві. Була комсомолкою. 

Пам'ятаю фотографію в сімейному альбомі. Мама в шкіряній тужурці, береті, на поясі маленький пістолет в кобурі. Чи належав їй цей пістолет не знаю, можливо одягла спеціально для того, щоб ефектно сфотографуватися (таке практикується і в наш час). Коли я, в дитинстві, питав про цей пістолет вона відмахувалася рукою і посміхалася. 

Вже в дуже давні часи, про які тільки нам відомо з історії, було відмічено, що деякі дуже обдаровані особи володіли особливою силою зцілювати хвороби і нездужання своїх сучасників за допомогою покладання на них рук. Тепер звичайно ми повинні визнати ці самі приклади, які передала нам історія, найпереконливішим доказом великої важливості. 

ВАН-НЕСС СТІЛЬМАН. (1910 рік) 

Саме ця цитата з книги «Цілющий магнетизм» репринтного видання інформаційно-рекламного видавництва «Імпульс» / Москва-1991 / і схематичний малюнок першої частини, що зображує піраміди і «цілителя» який проводить енергетичний сеанс, штовхнула мене на те, щоб перегорнути сторінки, що містять інформацію про культурно-історичні пам'ятники стародавніх цивілізацій нашої планети, зокрема єгипетської, і спробувати виявити на тих пам'ятниках елементи тонкого світу, зафіксовані майстрами того часу.

На полотнах митців - видатних майстрів нашої епохи ми маємо чітке зображення двох-трьох енергетичних полів людського ефірного організму.

Незадовго до смерті батько призвав мене до себе і нагадав про основну ідею Спасу. У цьому заповіті, мені здається, сформульовані й основи характерництва, і мудрість простого, вільного духом народу, що населяв степ Північного Причорномор'я.

"Ми живемо на землі не тільки серед рослин і тварин, але і серед багатьох інших істот, невидимих для нас. Але не треба їх боятися! Людина сама могутня серед усіх творінь. По-перше, тому, що тільки людина може мислити. По-друге, тому, що твоє тіло - це лише стебло, біля якого, разом із яким живуть дев'ять могутніх невидимих істот: Срібна людина (Сяйво), Даж, Малка, Сак, Вол, Хор. Є ще чотири, про які я говорив, що ми їх втратили. Але це зовсім не так, вони поруч із нами. Звуть їх Кален, Тар і Швак. Просто ми їх не бачимо та не чуємо, вони, у свою чергу, нас також не бачать; важають, що живуть самі по собі. Це трапилося тому, що ми, з різних причин, розучилися бачити так, як бачили наші пращури. Але якщо з'явиться необхідність, їх можна знайти і побачити. Якщо не будеш їх шукати ти, то передай своїм дітям і онукам, що їх можна знайти, але це потрібно робити тільки тоді, коли виникне велика потреба, тому що з ними дуже важко жити.

Степ пахне чабрецем та рутою, гірким полином, хилить під гарячим сухим вітром на пагорбах та в долинах хвилі білої ковили, стелиться під колеса возів та гарб, що котяться вибитим шляхом за далекий обрій. Вночі перекидається на степ зоряне шатро із Чумацьким Шляхом, а далі... Чи то по степовому шляху, чи по небесному тягнуться чумацькі валки, хтозна, хтозна?...

Поволі сунуть запряжені волами гарби, неквапно ведуть розмову чумаки - день за днем, ніч за ніччю... Поки до того Криму дійдеш, поки додому повернешся, стільки жахів у дорозі трапиться, стільки дрібних несподіванок чатує: то яруги-балки, дощами вириті, то мілкі річечки із підступними замуленими бродами, то вітер-суховій налетить з вихором піщаним, а то зустрінеться раптом чоловік із шаблюкою чи пістолем та з оком нечистим. Під вечір, посідавши біля вогнища, розповідають чумаки історії про відьом та вовкулаків, про добрих та злих чаклунів, про козаків-характерників, що вміють і себе, і товариша захистити від злої негоди. Куля не бере козака-характерника і шабля не рубає, бо знає він таємну науку, але не відкриває її нікому, лише синові довірить на смертельному ложі або в годину лиху, перед січчю пекельною. І називається та козацька бойова наука - Спас. Простому ж чоловікові знати її не дано, та й не під силу це йому...

Розглянемо Спас як процес зміни стану людської свідомості під впливом додаткової інформації про навколишнє середовище. Цю інформацію отримують при використанні народних методик, застосовуваних на території України, які є складовою частиною національних містичних уявлень сьогодні відомих під загальною назвою "характерництво". Людей, які використовують ці методики відповідно називають "характерниками". 

При розкритті цієї теми зберігалася часова дистанція передачі знань з навчання Спасу. Це відбувалося тому, що юнаки та дівчата добре засвоюють теорію, але на практиці увійти у взаємодію з певними енергетичними системами, які є складовими частинами людського організму, не можуть. В результаті цього з'явилися ритуали "посвяти", що дійшли до наших днів в традиціях нашої сім'ї. До досягнення певного віку дотримувався режим "секретності і таємничості". 

Багато імен народних героїв донесли до нашого часу думи та билини, що передавались з уст в уста кобзарями. Буй Тур - добрий молодець - так ще з часів Київської Русі називали в українському фольклорі богатиря, хороброго, непереможного воїна, захисника рідної землі і народу. Були серед оспіваних у билинах героїв і Ілля Муромець та його товариші, і Микита Кожум’яка та інші. А пізніше, за часів козаччини, - ціла плеяда легендарних січових ватажків, що вражали і запалювали своїх побратимів відвагою небувалою і героїзмом. 

Що то були за люди? 

“Слухай дитино. Людина це...”Не відмахуйтеся, почуйте - з вами говорять століття, перед вами відкривається душа народу.

“Людина - це сонячна квітка, ромашка рум'янок або соняшник, що розцвітає під сонячними променями”.

Так визначали наші предки зв’язок і залежність енергетики людини від Сонця, її збільшення або зменшення у залежності від пори року.