Шлях людини Знання

Знання характерницьке виростало на підґрунті етнічної культури України-Русі, виростало з дуже простої речі — урівноваження внутрішнього світу людини з оточуючим середовищем до того моменту, коли настає їхнє повне злиття. Те, що є зараз, має велику розпорошеність і відірваність від тієї землі, на якій живе людина. Великий ухил до східних вчень або ж до загальнокультурних традицій мало що додає до опанування мистецтвом життя тут, в Україні. Відірваність людини від егрегорного поля своєї землі породжує фантоми викривленої свідомості, бо немає необхідної сили вірно сприйняти те, що відкривається, не говорячи вже про керування тією великою силою. Є таке дуже важливе правило, що стоїть в основі всякого щасливого людського життя: Жити там, де народився! (а якщо людина приїхала звідкись, треба стати такою, як того потребує земля на яку вона приїхала). Недарма ж збереглося старе прислів’я: Де народився, там і пригодився! Саме спорідненість людини і Землі надають їй тієї сили для опанування Знанням, що лежить у основі життя. І тоді людина вже йде у світ, набуваючи зовсім іншого його розуміння.  

 

− Як це вірно зрозуміти? 

Насправді людина не йде кудись і не зникає з очей, хоча це мистецтво стає їй по силі. Просто нерухомий зір пересічної людини, який впирається весь час в одну виділену площину світу, одного разу стає рухомим, живим або пробудженим, як часто кажуть у езотеричних школах. Саме завдяки цьому йому відкривається вся багатомірність оточуючого світу з його дивними і незбагненними законами. 

Існують принципи, якими керується людина у житті, щоб досягти отого врівноваження. Нам ці принципи знайомі як сім правил сталкінгу. Наведемо лише три перші, як головні, з яких випливають усі інші.

Принцип перший:

Воїн духу визнає світ невпізнанним, чим полишає усі спроби розкрити його таємниці з стану свідомості звичайної людини. Сталкер перемикає при цьому свою увагу на пошук зовсім іншого джерела знань, яке йде з глибини самої його особистості. 

Принцип другий:

Знаючи про свій обов’язок відкрити таємниці життя, сталкер зовсім не плекає надії на те, що колись це відбудеться. Цим він досягає розкутого, вільного стану в тих подіях, що вирують довкола нього. Тобто він перестає діяти, планувати життя і керуватися старим усвідомленням довколишнього.

Принцип третій:

Усвідомлюючи непізнанність світу з тієї позиції, на якій стоїть звичайна людина, воїн духу і сам себе розглядає, як одну з таємниць світу, відкриваючи цим у самому собі стежинку до Знання, яке повинно прийти з глибини самої його особистості як знання внутрішнє. Набуття такого співвідношення зовнішнього і внутрішнього приводило до включення інтуїтивного усвідомлення стану речей у довколишньому світі. В цей час на перший план у людини виходить духовна сила, яка веде її, охороняє, дозволяє долати труднощі у житті.

 

−  Що то за сила?

Вона пов’язана з голосом Наміру, що йде з глибин самої людської сутності. З праць Перепедицина він знайомий нам як Гід — внутрішнє людське єство, яке керує усім багатоплановим біоенергокомплексом. У християнському езотеризмі цей глибинний організуючий початок виступає як ангел-охоронець, що захищає людину та веде її через усе життя.

Розуміння змістовності тих шляхів, якими йшли люди Знання в Україні, потребує висвітлення одного важливого боку людського життя. Ця сторона торкається висоти тих чеснот, які виробляє той чи інший етнос протягом своєї багатовікової історії.

Чому у незруйнованому етносі так глибоко вшановується чесність, духовна щирість, працьовитість та гідність і викликає відразу пихатість, брехливість, душевна скаламученість? Що то є - правдивість, навіть тоді, коли це не в особистих інтересах? Який є у людини вищий інтерес у цьому?

Тим інтересом є слідування істині, тій правді життя, що є самою основою буття і завжди існує в довколишньому світі, незважаючи ні на що ("Бог у всьому“ — один з головних принципів усіх релігійних традицій світу). Звірення своїх дій з довколишнім робить шлях людини в житті полишеним тих негараздів, які одразу ж чекають її вже на порозі дому, коли вона робить негідні вчинки.

Отже, щасливий перебіг людської долі можливий лише за умови слідування тій істині життя, що вирує довкола. З цього і виходить той вищий інтерес, який здіймає людину до висоти правди, супроти сьогоденного тимчасового інтересу. Саме набуття чудової властивості тримати довколишнє на короткому чуттєвому дотику робить людину спроможною володіти невловимою істиною буття.

При цьому істиною стає вірне розуміння спрямованості та змісту тих подій, з якими вона повсякчас стикається у реальному житті.

Що це дає? Розуміння місця та часу тієї дії, яку необхідно здійснити, і невтручання у те, що не твоє, що не лежить на твоєму шляху. Така людина не хибить у житті, завжди точно оцінює ту чи іншу ситуацію в ньому. Саме таке „мистецтво життя“ зветься у тому, що сьогодні прийнято називати езотеричною культурою [Езотерика (від грец. ἐσωτερικός — внутрішній) — специфічний погляд на внутрішньо-містичну суть людського життя] – сталкінгом. Отже, ті правила життя, які виробляє кожна етнічна культура, є основою мистецтва людей езотеричного Знання.

Це відкриття вельми дивне. Те, що є провідною лінією поведінки адепта езотеричної культури, цілком присутнє в житті звичайної етнічної людини. Тільки тут мистецтво сталкінгу приховане під виглядом звичаїв та тих правил життя, котрі існують у всякій етнічній культурі.

Саме архетип етнічної самовизначеності є тією дорогою, якою звичайна людина і приходить до пробудження своєї свідомості. Правдивість та щирість, висока гідність, покладені в основу людського буття, охороняють від попадання у вихор інстинктивних бажань та вчинків, що руйнують саму змістовність життя. Занепад людини, занепад суспільства є тим, чим розплачується спільнота людей, що відходить від цих істин. Настройка на істину, прагнення жити за істиною призводить до такого зростання рівня свідомості, коли відкривається шлях до зовсім інших взаємовідносин людини з оточуючим світом. У людині пробуджується та сторона її особистості, яку у всі часи називали магічною або ж, як на сьогодні, сенситивною, езотеричною. Саме таку спроможність розвивали наші пращури, вбачаючи в ній гідний спосіб життя на білому світі.

Їхнє мистецтво сягало тих висот, коли людина навчалась керувати перебігом свого життя, спрямовуючи його у бік найбільш повної реалізації.

Тобто йдеться про те, що в основу українського етносу з прадавніх часів закладалася мета досягнення мистецтва керування своєю долею. Творчість людей Знання в Україні, серед яких характерники Запорозької Січі займають чільне місце, сягала тої висоти пробудженого духу, коли людина опановувала самі закони організації довколишнього світу. Саме потяг до такої вершини своєї самореалізації лежить в основі езотеричних підвалин нашої культури. З цього боку етнічна культура українців, мабуть, ще не мала дослідження.

У самій своїй суті ті практики, які застосовувалися козаками-характерниками у вихованні молоді, були дуже прості, бо ж бралися з самого життя. Головне, що стояло за ними — це той шлях, згідно з яким проходило розкриття людської особистості. Спрямованість того шляху, по якому йшли характерники, багато у чому відрізняється від загальновідомих на сьогодні напрямків розвитку езотеричного знання. Наприклад, за головну мету свого життя маги Мексики, як слідує з опису їхніх практик Карлосом Кастанедою, ставили отримання свободи шляхом виходу за межі феноменального зрізу світу. Східні езотеричні течії за головну мету ставлять досягнення стану просвітлення, який має різні назви у різних езотеричних традиціях — Самадхі, Саторі, Нірвана, в яких вбачають стани повного розкриття людської особистості. Знову ж таки з метою вивільнення з-під тиску довколишнього феноменального світу або ж світу „колеса Сансари“, з полону великої ілюзії Майя, яку він собою являє.

За головну мету свого розвитку характерництво Запорозької Січі ставило опанування мистецтвом керування своїм життям. Важливість саме цього напрямку розвитку полягає в тому, що існує дуже давнє розуміння того стану, у якому людина проходить шляхом земного буття. Згідно цього розуміння людина лише пасажир візка долі, яким керує зовсім інший візник. Людина тільки проходить шляхом життя, не знаючи ні його причин, а ні його кінця, зовсім не маючи змоги якогось суттєвого впливу на його перебіг. Все, через що вона проходить, трапляється з нею, як грім серед ясного неба. Розуміння такого стану людини досить рельєфно описане великим суфієм і поетом Омаром Хайямом в одному з його рубаї:

Подиву гідні вчинки Творця.
Сповнені смутку наші серця.
Ми полишаємо світ, не узнавши
А ні початку, ні змісту його, ні кінця.

Вирішення такої величної проблеми і поклали характерники в основу свого шляху сходження до вищих станів свідомості. Пізнати те, що знаходиться у руках фатуму, сісти на переднє місце візка долі, взявши віжки у свої руки. Ця мета, яку ставили перед собою характерники, зумовлювала і той стан розвитку, якого вони набували за життя. Особливість того психофізичного стану полягала у набутті відповідного характерного психотипу щодо поведінки, рис характеру, манери говорити та зодягатись. З чого у народі і стали називати їх характерниками — завдяки дуже своєрідній, овіяній духом істинності, постанови себе у житті. І не треба забувати, що той стан виковувався під прямою загрозою смерті, бо такі козаки завжди були головною бойовою опорою козацького війська в його споконвічній боротьбі щодо захисту своєї землі. Саме у такі часи і сформувалися головні принципи, які стали основою поглядів характерників на формування свого особистого шляху в житті. Перші два принципи відтіняють ту межу їх відходу від довколишнього життя, яка робила можливим виконання головного, стратегічного напрямку розвитку їхнього Знання:

"Твій шлях лежить між Землею і Небом", тобто ніде на Землі, у сфері звичайного буття. Тільки відокремлення людської особистості від звичного світу і оволодіння цією позицією, яка стоїть за межами "землі і неба“, гарантує набуття тієївідстороненості, коли стає доступним Знання.

"Ти рівний усім і кожному окремо, але по духу нема тобі рівного на Землі".

Дуже цікаве оте останнє зауваження відносно людського духу. Дійсно, керування своїм життям стає можливим за умови беззастережного вивільнення людського духу до тої межі, коли людина вже торкається божественної іскри, що схована у її душі. Запалення нових еманацій, яке відбувається при цьому, надає людині дивовижної здатності впливу на перебіг подій у довколишньому, повертаючи їх у вірний напрямок завдяки можливості одномоментної присутності у різних місцях.

Третій принцип характерників вказує на поле діяльності, яке вони обирали у своєму житті:

"Три речі мають значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце".

Значення двох перших речей для сучасної людини достатньо зрозуміле, але третя річ — "твоє серце“, мабуть, потребує деяких пояснень, бо тут все не так просто.

Здатність керувати своїм життям виводить людину на ту висоту, де проходить її свідомий шлях долі. І дуже вивірене відчуття істини треба мати, щоб не помилитись на цьому шляху, бо ж ситуацію можна зробити значно гіршою, попри всі благі сподівання. Ось чому третя річ — людське серце, бо тільки воно врешті-решт дає точне розуміння тих істин, що лежать в основі буття.

Такий шлях, коли істинність дій виважується на терезах серця, зустрічається майже у всіх відомих езотеричних течіях та вченнях. Деякі стародавні магічні культури, наприклад, острова Пасхи, які ми будемо згадувати далі, прямо називали шлях свого розвитку "шляхом серця“, а себе "істинними воїтелями шляху серця“. "На шляху серця не може бути домагань, шлях серця — це саме життя", — так говорить найбільш поширений у цій культурі афоризм.

 

− Чи мали характерники якийсь кодекс честі, певні правила, якими керувалися у житті?

Звичайно. Існує один аспект, який принципово відрізняв козаків, втаємничених у глибинні знання, від людей Сходу, що також розумілися на сутності буття. На Сході все зосереджено лише на особистості, її внутрішньому світі, у нас - особисте має водночас обов'язкове громадське звучання, пов'язане з громадською справою.

Правил та принципів, якими керувалися характерники, було декілька. Найбільш вражаючим у їх дослідженні є те, що їх можна було б назвати і принципами сучасного сталкінгу. Ось наприклад:

«Не довіряючи довколишньому, не довіряєш і собі». - Цей принцип виводить людину зі світу ілюзій, щодо самої себе і довколишнього світу, зосереджуючи її увагу на внутрішньому змісті. «Закрий очі - і ти не скажеш впевнено день чи ніч зараз, затули вуха - і ти не впізнаєш, хто навколо тебе. Чи можеш ти сказати, що за комахи у тебе під ногами або скільки зірок на небі? Ти не можеш переконливо сказати, чи є цей світ насправді, але намагатися це зробити повинен», - так висловлювалися з приводу цього характерники.

«Життя коротке, воно для головного». З цього принципу ми одразу виходимо на козацький заповіт: «Вмій робити те, що бажаєш для себе сам». Це правило спонукає до активного пошуку своєї стежини в житті. Пояснюючи цей принцип, характерники запитували в молоді: «Чи може квітка за літо розквітнути двічі? Якщо забаритеся - зів'янете, для всього в житті є свій час».

«Світ невпізнанний, але я його таю», - цей принцип перегукується з характерницьким заповітом: «Не вчи того, хто не знає». Парадоксу тут немає. Йдеться про те, що не можна вчити того, хто не має внутрішньої зрілості для оволодіння Знанням. Ніколи не втручайся, не порушуй того, час чому ще не настав. У цьому правилі, окрім тексту, існує цікавий підтекст - людина сама у собі несе Знання, вчитель лише допомагає у його розкритті. Езотеричні вчення Сходу говорять з цього приводу: «Вчитель приходить тоді, коли учень вже готовий».

З попереднім козацьким правилом переплітається і наступний принцип сучасного сталкінгу: «В мене є все, що для мене потрібно».

Наступні принципи сучасного сталкінгу можуть прислужити у визначенні відношення козаків до довколишнього світу.

«Людина сама себе повинна зрівнювати з вічним».

«Не повторюйся, не роби нічого двічі».

«В одну й ту саму річку не можна увійти двічі», - говорить з цього приводу стародавня мудрість. Час плине, все змінюється, і треба відповідати тим реаліям життя, килим якого тчеться кожної миті, бо це беззворотно.

«Пам'ятай, що ти не один». Цей принцип прямо вказує на те що сили, які ведуть людину в житті, завжди поряд. Треба вміти прислухатися до їхніх порад, постійно звіряючи з ними свою стежинку у житті, - «Ніколи не будь таким, яким би ти себе не поважав сам».

Ми тепер розуміємо, якої глибини розкриття своєї сутності сягало мистецтво характерників, через призму чого вони бачили довколишнє. Тому ті практики, які вони застосовували задля досягнення своєї мети, набувають неабиякого значення.

Всім в Україні відомий вислів: «Терпи, козаче, — отаманом (характерником) будеш». Кожен, хто виховувався в українській сім’ї, знає про ту сувору школу, яку доводилось проходити дитині, доки її визнавали вже за достойну уваги особу.

 

−  Що стоїть за цим всім?

Був такий звичай, згідно з яким, молодий характерник переходив від одного вчителя до іншого, навчаючись тим чи іншим особливостям характерницького ремесла. Потім збирав довкола себе собі подібних, у колі яких проходило подальше вдосконалення набутої майстерності. З цього врешті-решт виростав окремий військовий підрозділ — курінь, як називали його у запорозькому війську. Тому творчий пошук нових способів ведення бойових дій ніколи не вгасав на Січі. 

Виникає запитання, з чого виникав отой талант людини до характерницької справи? Чому в одних це виходило, а в інших ні? Фундамент такого пробудження людської свідомості закладався в Україні ще з дитинства. Наприклад, була така традиція. Коли народжувалась дитина, то їй виготовляли дерев’яну колиску, у бильці котрої робили отвір. Та колиска встановлювалась так, щоб вранішнє сонце попадало на обличчя малюка. То і була ота перша ініціація, з якої протягом часу в дитини розвивались відповідні здібності.

На Запорозькій Січі табір розташовувався так, щоб схід сонця з-за обрію було видно без перешкод. Задля цього навіть розчищали у напрямі сходу ліс чи плавні. Схід сонця був святом, що надавало піднесеності та енергії у проходженні тяжким шляхом воїна на Січі. Рідко хто пропускав той момент. Вставали з сонцем і лягали спати з сонцем — така була традиція у основної маси війська. Часто засиджувались біля багаття, уважно слухаючи розмови старших, бувалих характерників. Саме ці розмови робили військо єдиною, злитою масою воїнів-однодумців. Так виковувався та гартувався дух Запорозької Січі.

Кожна людина по народженні одержує набір можливостей, який залежить, як це нам на сьогодні відомо, від місця та часу народження, від тої генетичної спадщини, яку вона одержує від батьків та багато іншого.

То є її простір дії, у якому закладені ті можливості, котрі вона використовує у проходженні своїм життєвим шляхом. Тож, чим більше можливостей має той простір, тим успішніше людина долає життєві труднощі і тим щасливішу долю має.

 

−  Що є той простір, від чого ще залежить набір його можливостей?

Енергокомплекс людини має складну будову, утримуючи у собі різні енергетичні горизонти, що відповідають набору так званих астральних проекцій або енергетичних тіл, які складають енергокомплекс людини на тонкому плані. На одному з таких рівнів (рівні каузального плану) людська свідомість має вигляд висвітленого кола світових прядив на так званому енергетичному коконі. Саме їх сяяня і зумовлює те коло можливостей, якими людина може оперувати у житті.

Серед козаків, чиє життя було сповнене ризику, постійної загрози смерті, усіляких труднощів і обмежень, характерники відзначалися тим, що мали за плечима найважчий життєвий досвід, найнеймовірніші випробування. Чому? Бо по-іншому не могло бути, адже саме тоді, коли людина переживає надскладні труднощі, які неможливо подолати у звичайний спосіб, запалюються-активуються ті світові прядива на її енергетичному коконі. Людські можливості розширюються, і те, що раніше було тягарем, стає звичайною, майже буденною річчю. Інтуїтивно розуміючи це, в Україні з давніх-давен дітей виховували в суворих умовах, - і одержували щирих, дужих та вольових людей, які за всяких умов могли гідно протистояти тим іспитам, що йшли по їх долі. Саме у цей бік і були спрямовані характерницькі вправи. Досягти запалення тих світових прядив, що надавали людині надзвичайних можливостей та поширювали її свідомість аж до опанування нею законами, які стоять в основі довколишнього життя. Досягнення в галузі езотерики, як і в звичайному житті, неможливі без надзвичайного напруження усіх людських сил.

В який спосіб долалися ті труднощі? Філософія була проста і надійна. Старі козаки постійно радили молодим за всяких умов тримати „хвоста пістолетом“, не впадати в журбу та відчай, що згубно діють на шляху до повного розкриття людських можливостей. Вони цим стверджували: "Це неймовірно тяжко, але це все, як і саме життя, все-таки гра, і виграє в ній той, хто, проходячи усі труднощі, не переймається, попри все відсторонено споглядаючи за вивертами долі". 

© Василь Чумаченко

Шлях у невимовне