Полтавська битва

Полтавська битва - Д. Мартен (1726)

Після здобуття Кракова й Варшави та усунення Августа ІІ з престолу у 1706 році, шведський король Карл ХІІ посадив на польський трон свого ставленика Станіслава Лещинського. 1708 року Карл почав здійснювати свій давній задум про похід на Московію. Похід мав відбутися в напрямку на Смоленськ і на Москву через територію Литви та Білорусі. Спочатку похід складався вдало. Але після кількох невдач у серпні — вересні Карл відмовився від попереднього плану. Він вирішив повернути в Україну, сподіваючись забезпечити свою армію провіантом та зміцнити її потугу козацькими полками й військом Лещинського. Шведський король також покладав надії на допомогу кримського хана та турецького султана.

«...Карл повернув в Україну, відмовившись від свого плану походу на Смоленськ і Москву не з доброї волі. Навкруги горіли хліби, міста й села. Ніде не можна було дістати продовольство, почалися масові захворювання на дизентерію, не вистачало фуражу і пороху, артилерія втратила найкращих тяглових саксонських коней. На довершення всього під містечком Добрим Голицину вдалося розгромити батальйон генерала К. Г. Рооса. Саме ці обставини і змусили Карла повернути на насичену "медом і молоком" Україну».

/Таирова-Яковлева Т. Г. – «Мазепа». — М.: Молодая гвардия, 2007, стр. 215./  

Під час Північної війни гетьман Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності і порушує зобов'язання обороняти Україну від поляків, що являло собою основу угоди 1654 року. Це змусило його використати умови, створені Північною війною (1700—1721 р.р.) для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом.

Український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві і 7 листопада (28 жовтня) 1708 року, коли Карл XII, який ішов на Москву та був змушений звернути в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини, а також Військо Запорозьке. Україно-шведський військово-політичний союз передбачав надання Швецією військової допомоги, утримання від підписання миру з Московією аж до повного звільнення України та відновлення її давніх прав. 

В своїх діях Мазепа, так само як і його попередники, взяв орієнтацію тільки на зовнішні сили, не враховуючи внутрішні - він зробив ставку на шведського короля, а не на свій народ. Мазепа сподівався за допомогою шведського короля і його війська здобути в визволеній Українській Самостійній Державі собі спадкового княжого чину та «вольності й маєтності», а про «хлопа» й мови не було… Гетьман та його прихильники, тодішні й подальші, скаржились, що народ український не підтримав Мазепу, а через те, мовляв, і війна з Москвою була програна. Цілком справедливо, війна дійсно була програна через байдужість народу. Але через що було те байдужжя? Через національну несвідомість народу? Через його любов до Москви та віри православної? До царів? До московських панів? Ні, народ отим байдужжям відповів: «Чи чужий, чи свій пан, чи чужий, чи свій батіг і ярмо, – один чорт. За що віддавати життя? За зміну назви ярма і батога?»

Більшість істориків пояснюють відсторонення козаків від Мазепи, убачаючи причину у тому, що буцімто козаки пристали до московського царя внаслідок спорідненості релігійних поглядів. У відповідь їм можна нагадати, що козаки ніколи не були щирими християнами, тому й причина зовсім інша. Отже, відмова козаків підтримати Мазепу пояснюється не релігійними мотивами і не сфабрикованим універсалом, розісланим Петром І, де він проголосив Мазепу зрадником і зобов'язав усіх церковників, як слухняних виконавців, проголошувати анафему колишньому хваленому гетьману. Відмова козаків була зумовлена не сприйняттям Мазепи, як вождя нації.

1280px-Baturyn-fortress-2010-08-08
Батуринська фортеця (сучасна реконструкція)

Дізнавшись про перехід І. Мазепи на бік шведського короля, Петро І наказав своєму фавориту Олександру Меншикову знищити гетьманську столицю Батурин.

Місто захищав 3-тисячний козацький загін на чолі з пол­ковником Дмитром Чечелем. У Батурині було багато гармат, пороху, великі запаси продовольства. На вимогу Меншикова здатися, захисники міста відповіли рішучою відмовою. Вранці 12 листопада 1708 р. розпочалася облога. Долю Батурина вирі­шила зрада: Меншиков, скориставшись допомогою прилуцького полковника Івана Носа, який вказав таємний хід, увірвався з військами у резиденцію гетьмана Мазепи.

На світанку 13 листопада вони увірвалися до Батурина. Після запеклої сутички, опір захисників міста було зламано. Полонених козаків піддавали тортурам, прив'язували до колод і кидали у р. Сейм на пострах прихильникам Мазепи. Безжаль­но були знищені тисячі мирних жителів міста.

Московити захопили державні клейноди, артилерію, війсь­кові припаси, архів. Після цього місто з церквами і гетьман­ським палацом було перетворене на суцільне згарище. Таким варварським способом цар поквитався з борцями за свободу Ук­раїни, які повстали проти московського поневолення.

Kazn kolesovaniem

Страта колесуванням, яка застосовувалась до козаків і мешканців Батурина. Гравюра часів Петра І

«Цар, бажаючи помститися Мазепі, проти якого опублікував грізний маніфест, наказав Меншикову негайно атакувати його столицю, поки шведи не прибули на допомогу. Меншиков напав на неї 3 листопада і взяв. Потім віддав наказ замучити всіх незалежно від віку і статі, а після нелюдської різанини силою вивів жінок, які ще залишалися живі [...] Він забрав звідти важкі гармати, а було їх близько сорока. Так само по-варварськи розорив і спалив все місто та млини».

/Теодор Мацьків. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709. Розділ 9/

Майже одночасно з цим Петро I амністував і відкликав із заслання звинуваченого у зраді по наклепам Мазепи українського полковника Семена Палія, намагаючись заручитися підтримкою козацтва..

«По получению сего указу, - писав він князю М.П.Гагаріну, - черкаського полковника Палея, который перед несколкими летами послан по доношению Мазепину в сылку в Сибирь, вели ныне возвратить ис пожитками ево, которые при нем есть, к Москве. И с  Москвы оного пришли к нам, как наикоряя».

Цей лист датовано 11 листопада 1708 р. Вже в березні 1709 р. полковник Семен Палій прибув до Воронежа, де зустрівся з Петром І. За словами останнього, полковник був «зело изрядно принят и  награжден его царского величества особливою милостию».

Мазепа сподівався, що його підтримає знедолений народ і запорожці. Одначе тільки 4000 козаків приєдналися до гетьмана. Він робив усе, щоб залучи­ти на свій бік запорозьких козаків. У березні 1709 р. його посли прибули до запорозької фортеці Переволочні, нижче впадіння Ворскли у Дніпро. Там був кошовий отаман Кость Гордієнко з частиною запорожців. Попри давні неприязні стосунки між гетьманом і запорожцями, козаки вирішили підтримати Мазе­пу у його антимосковській боротьбі. 

На початку квітня Гордієнко зустрівся у с. Диканьці з Мазепою, а в с. Великих Будищах - з Карлом XII. 8 квітня був укладений українсько-шведський союзний договір, який під­писали Мазепа і Гордієнко з Карлом XII. За цим договором шведський король підтвердив права і вольності Української держави. Запорожжя стало учасником шведсько-польсько-українського союзу. 8000 запорозьких козаків стало під знамена Мазепи на чолі с К. Гордієнко. Карл XII зобов’язався не вступати у мирні переговори з Москвою, поки не буде визволена Україна.  

Чортомлицька Січ
Чортомлицька Січ

Петро І розумів, що приєднання запорожців до І. Мазепи і Карла XII може істотно вплинути на хід війни. Він вирішив ущент зруйнувати оплот запорожців - Січ. Козаки, які у ній залишилися, поставили наказним кошовим отаманом Петра Сорочинського. Він також стояв на антимосковських позиціях.

У квітні 1709 р. цар кинув проти запорожців великий ка­ральний загін на чолі з полковником П. Яковлєвим. Просуваючись вниз по Дніпру, Яковлєв спочатку зруйнував запорозьке містечко Келеберду. Потім взяв штурмом фортецю Переволочну. Її захисники, а також жінки і діти були порубані. Московити спалили козацьку флотилію, що стояла на переправі.

14 травня 1709 р. три полки Московської армії обступили Чортомлик. Триста запорожців героїчно оборонялися. Загинуло близько 350 нападників, понад 150 було поранено. 19 травня завдяки зрадницьким діям полковника Гната Галагана, Яковлєву вдалося зламати опір запорожців. Вороги увірвалися в Січ і захопили 36 гармат і іншу зброю. П'ять козаків загинуло в бою, а деяким вдалося втекти через протоки. Розлючені опором січовиків, царські вояки під командуванням Яковлева й Галагана спустилися по Дніпру й почали хапати й страчувати навіть тих козаків, які сиділи на промислах і не брали участі в подіях… Чортомлицька Січ перестала існувати. Стосовно цієї події цар Петро видав грамоту-звернення до українського народу: «віддавна відомо про постійні свавілля й непослух мінливих і непокірних запорожців. Як бунтівники й непослушники підлягають гніву й знищенню і заслужили страти» (в оригіналі: достойны быть казнены).

Знищуючи Запорозьку Січ, Петро І хотів насамперед піді­рвати моральний дух запорожців, які приєдналися до Мазепи, а також усього українського народу, для якого Запорожжя було символом свободи.

fortress1
План Полтавської фортеці

Влітку 1709 р. майбутнє Європейського континенту великою мірою залежало від того, як завершиться воєнне протистояння Московії та Швеції, епіцентр якого перемістився на південь Гетьманату, під Полтаву. Чому саме Полтава стала місцем вирішального герцю? Невелика Полтавська фортеця знаходилась на перетині важливих стратегічних шляхів — на Правобережжя і Польщу, на Запоріжжя, Крим і Причорномор'я, і, врешті, на Дон і Москву. Перебуваючи у Полтаві, Карл ХІІ міг належним чином зустріти підкріплення від польського короля Станіслава Лєщинського і свого генерала фон Красау, війська якого допомагали Лєщинському долати опір опозиції. Із Полтави зручно було підтримувати контакти з Бахчисараєм, Стамбулом і Доном, схиляючи їх до вступу у війну проти московського царя, а у випадку їхньої згоди — ефективно взаємодіяти з ними. Ще більше зросло значення Полтави після переходу Запорозької Січі на бік Карла ХІІ. В Україні віддавна побутував вислів, що полтавці із запорожцями живуть "як муж із жоною", а відтак, можна було сподіватись і на прихильне ставлення полтавчан до союзників запорожців — шведів. До того, ще восени 1708 р., коли гетьман Мазепа перейшов на бік шведського короля і вирішувалось питання лояльності козацької старшини до царської влади, полтавський полковник Іван Левенець єдиний з тих, хто на скликану царем Глухівську раду не прибув. На тій раді було обрано нового гетьмана - за наполяганням Петра I ним став І. І. Скоропадський.

Гетьман Мазепа, користуючись з невизначеності позиції Левенця, восени 1708 р. надсилає до Полтави своїх посланців, схиляючи його до відкритої підтримки свого виступу. Проте, Левенець визнав владу нового гетьмана. На початку грудня до Полтави було введено нову московську залогу (понад 4 тисяч вояків), комендант фортеці полковник А.Кєлін мобілізував близько 3 тис. козаків.

fortress3І тому, коли, врешті, на початку квітня 1709 р. Карл ХІІ спрямував на Полтаву свої війська, здобути фортецю не пощастило ані переговорами, ані штурмами. 1 травня 1709 р. розпочалась облога Полтави, яка розтяглась на два наступних місяці. Тривала осада надала Петрові І можливість зосередити власні сили і належним чином підготуватись до вирішальної битви, якої московське командування уникало ще з початку осені 1708 р.

На початку червня цар Петро I повернувся з поїздки до фортеці Азов і прибув до табору своєї армії. На військовій нараді було прийнято рішення про форсування Ворскли. 20 червня основні сили московської армії перейшли на правий берег біля Петрівки та Семенівки. Невдовзі армія почала рухатись на південь і збудувала укріплений табір поблизу селища Яківці. Перед табором лежало поле завширшки у 1 км., за яким починався Будищанський ліс. На південь від табору знаходився Яківчанський ліс із заболоченими низинами, численними струмками та озерцями. Прохід між цими лісами до укріпленого табору московити захистили системою з 10 редутів, земляних оборонних споруд з високими валами, брустверами для залоги, оточених з усіх боків ровами. Гарнізон редутів складався з 8 батальйонів піхоти (4000 солдат) та 16 гармат.

redut1Під Полтавою цар зумів зібрати вельми потужне військо: 61 батальйон піхоти, 24 драгунських полки, у тому числі залишився вірним Петру українсько-московський гарнізон Полтави, і українські козацькі полки. Які, як про це пишуть багато істориків, були «под командованием старого воина, опытного полководца Семена Палия». Усього до бою було мобілізовано понад 50 тис.

Як свідчать історичні джерела, Семен Палій ще до Полтавської битви з військами Долгорукова і зі своїм полком швидкими маршами проходив по Україні, громлячи зустрічні шведські загони, які прямували до Полтави. Гінці Палія розсипалися по Україні. За вилогами кунтушів, в шапках, в саквах везли полковницькі листи, що закликали не йти за Мазепою.

Участь Палія в тих подіях згадується також у поемі Пушкіна «Полтава» - але в ролі немічного старця, що явно не відповідає історичній правді, але відповідає царської ідеології, в якій Петру не потрібні були ті, хто б поділяв славу переможця в Полтавській битві.

У розпорядженні Карла ХІІ під Полтавою було  23—24 батальйони піхоти та 41 ескадрон кавалерії. Разом близько 25 тис. чоловік. Ще близько 6 тис. чоловік утримували облогу Полтави та прикривали переправи через Ворсклу. Більша частина запорозьких козаків Гордієнка і гетьманських військ Мазепи були приділені до резерву і прикривали шведських обоз та лівий фланг головних сил. Ще одна частина запорожців разом з шведами продовжувала облогу Полтави, аби не дати змоги військам Полтавського гарнізону вдарити у тил армії Карла ХІІ.

Найбільш слабким місцем шведської армії була майже повна відсутність артилерії та припасів до неї. У той час, як у розпорядженні Петра І було 72 гармати, Карл ХІІ мав лише 4, і то, до них бракувало припасів. Відтак, плануючи майбутній бій, король мусив шукати можливість перемогти ворога без використання артилерії.

Карл XII і Мазепа на Дніпрі після ПолтавиКрім того, напередодні битви, під час нічної рекогносцировки місця майбутнього бою, король зазнав поранення у ногу і не зміг особисто керувати ходом генерального герцю, доручивши командування фельдмаршалу Реншільду.

Бій було намічено на 29 червня. Карл ХІІ волів би зачекати ще деякий час. Сподіваючись на прихід підкріплення від Станіслава Лєщинського і генерала фон Красау. Натомість, вночі 26 червня королю повідомили, що 28 червня до Петра І має підійти 40 тисячне військо калмицького хана Аюки, і під впливом цього повідомлення на світанку 27 червня Карл ХІІ дав наказ про атаку супротивника.

В офіційній історії практично відсутні дані про те, завдяки кому було отримано перемогу у битві проти «могутнього Карла» в липні 1709 року на берегах річки Ворскла під Полтавою. Навіть таке спеціалізоване фундаментальне видання, як багатотомна «Советская историческая энциклопедия» в досить змістовній статті про Полтавську битву, крім самого Петра та його улюбленця, колишнього продавця пиріжків з горохом і майбутнього генералісимуса Олексашки Меньшикова, глухо згадує ще лише двох-трьох учасників подій. І все... Загадку «генеральної баталії» певною мірою допомагають розкрити документальні й літературні джерела, зокрема «Історія Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, «История Малороссии» М. Маркевича, «Історія Русів або Малої Росії», роботи старшинсько-козацького літописця Григорія Граб'янки...

Вирішальну роль у Полтавській битві і перемозі над армією Карла ХII відіграли саме українські козацькі полки – ось головна причина того, що «непобедимые господа шведы, – як відзначається в «Журнале Петра Великого», – скоро хребет свой показали, и от наших войск вся неприятельская армия весьма опрокинута».

Атака козаків Палія на шведські полки

Як пише невідомий автор «Короткого опису Малоросії», найпопулярнішого українського літопису XVI-XVIII століть, «бунт Мазепи рівно ніякого відношення до народу не мав; він був справою самого гетьмана і частини реєстрових козаків, які виконали його наказ. Під час самого розпалу Полтавської битви Палій кинувся в гущу козаків; і сталася сцена, яка може схвилювати всіх тих, хто здатний відчувати шекспірівську принадність Тараса Бульби і старовинних малоросійських мелодрам.

- Убийте мене, брати! – кричав Палій. – Убийте, не хочу бачити сорому вашого!

Вражені козаки оточили свого улюбленого ватажка, і частина їх разом з ним перейшла на бік московського царя... »

Цей же епізод Полтавської битви описував у своєму романі «Семен Палій», виданому у видавництві ЦК ВЛКСМ "Молода гвардія" в Москві в 1955 році Юрій Мушкетик. «Проти кого йдете? Проти нас, побратимів своїх, проти батька козацького, Палія? ... » – З таким закликом звернувся, на думку Мушкетика, Семен Палій до побратимів своїх, що стояли під прапорами Мазепи.

Крім того, участь Семена Палія у складі військ Петра не могла не вдарити болісно на почуття запорізького кошового Костя Гордієнка, який не міг допустити, щоб його люди пішли битися на смерть зі своїми братами. Адже біля Полтави мала пролитися братська кров. Ясним променем спалахнуло у голові Гордієнка, що йому просто необхідно завадити цьому. Як тільки скінчилася нарада у шведського короля, він відвів Мазепу убік та зривним, але впертим голосом промовив:

— Гетьмане… Батьку… Не дозволь братській різанині статися! Благаю! Невже ти так хочеш порвати жили тим, з ким був і є зв`язаний кров`ю? Ти повинен розуміти… Благаю!

Мазепа теж був у неабиякому збентеженні: з одного боку без його допомоги армія Карла була майже вдвічі меншою за ворожу, а з іншого — козаки могли не погодитися битися з собі подібними і підняти бунт. Тому гетьман одразу ж пішов до Карла і за доволі швидкий час переконав його, що справедливо буде залишити запорожців у резерві, охороняти табір. Король не дуже сперечався: його набагато більше цікавив початок битви, що робило Карла трохи неуважним.

Є і більш драматичні розповіді про ті події – коли прославлений народний улюбленець, оспіваний в народних піснях і думах, Семен Палій, потрясаючи сивим оселедцем, поскакав на своєму коні назустріч запорізьким полкам, очолюваним кошовим отаманом Запорізької Січі, соратником гетьмана Мазепи в боротьбі з російським царем Петром І, з криком: «Брати, проти кого йдете?»

Як би там не було, але достовірно відомо, що запорожці, які були на стороні Мазепи та Карла XII, участі у вирішальній битві під Полтавою не прийняли. Саме цим, на думку деяких істориків, можливо, й була вирішена доля Полтавського протистояння.

Князь Григорій Долгорукий не помилився, коли казав Петрові:

- Палия бы сюда... Народ его любит, все за ним пойдут. Даже те, кто за Мазепой пошел было.

Полтавська битва - Артур Орльонов

Саме Семену Палію належить чи не основна заслуга в перемозі Петра Першого під Полтавою в 1709 році. Ось як розповідає про це «Історія Русів»: 

«Сраженіе сіе начали Шведы на самомъ разсвЂтЂ и конницею своею напали на регулярную конницу Россійскую и прогнали ее за ея шанцы. Но начальникъ Козацкій, Палій, съ Козаками своими напавъ тогда на Шведовъ въ тылъ и на фланги ихъ фронтовъ и прорвавшись въ интервалы, сдЂлалъ великое имъ пораженіе копьями и изъ ружъевъ, отъ чего они, смЂшавшись, побЂжали къ своимъ шанцамъ и потеряли Генерала своего, Шлипенбаха, взятаго въ плЂнъ. Козаки, преслЂдуя Шведовъ до ихъ шанцевъ, провели позади себя сильную колонну пЂхоты Россійской, подъ командою Генерала Менщикова, и она, напавъ на шанцы Шведскіе и сдЂлавъ сильный залпъ изъ пушекъ и ружьсвъ, увалилась въ нихъ штыками и погнала Шведовъ во всЂ стороны. Такимъ образомъ обовладЂли шанцами и взяли въ плЂнъ командовавшаго ими, Генерала Розена, со многими офицерами и рядовыми. Шведы послЂ сего собрались и построились вновь между шанцами и обозаии своими на открытомъ полЂ и ожидали нападеніа Россіянъ. Государь выстроилъ и свои войска противъ Шведскихъ, поставивъ въ срединЂ пЂхоту съ артиллеріею, а по флангамъ конницу. Сраженіе возобновилось: пальба продолжалась, съ обЂихъ сторонъ болЂе трехъ часовъ; наконецъ, Шведы, не имЂвъ артиллеріи и претерпЂвъ отъ Россіянъ великой уронъ, показали во фронтЂ своемъ многіе интервалы или пустоту, а Палій, сіе примЂтя, тотчасъ ворвался въ нихъ Козаками и произвелъ всеобщее замЂшательство, въ непріятелЂ. Случившійся во весь тоть день великій туманъ пособствовалъ Козакамъ обхватить ихъ съ тылу и во фланги, а Шведамъ помогалъ онъ скрыть свое отступленіе съ мЂста баталіи».

Під час бою шматок картечі смертельно поранив коня Карла ХІІ. Король, будучи пораненим, упав на землю і від болю знепритомнів. На заклик фельдмаршала Реншільда "Рятуйте короля!" гвардійці винесли закривавлене тіло Карла ХІІ з поля бою. У рядах шведів почалось замішання.

Наступна московська наступальна хвиля, підсилена артилерійськими залпами, зім'яла центр шведської армії, де розміщувалась найбільш боєздатна, загартована в походах шведська піхота. Почався загальний відступ армії Карла ХІІ. Московське військо прорвалось у табір короля і на одинадцяту годину ранку бій було закінчено.

Poltava Kotzebue

У полон до московітів потрапило близько трьох тисяч шведських вояків, у тому числі й фельдмаршал граф Реншільд, перший міністр граф Піпер, багато інших заслужених генералів і офіцерів.

Убитими під Полтавою Карл ХІІ втратив близько десяти тисяч вояків. До рук Петра І потрапила вся казна шведського монарха, королівська канцелярія, 264 шведських прапорів і штандартів. Втрати московської сторони становили 4500 чоловік убитими і пораненими.

Переволочанський погром

Навздогін за Карлом ХІІ і гетьманом Мазепою цар вислав кінноту генерала Меншикова і козаків гетьмана Скоропадського. Тому, хто зможе взяти короля в полон, Петро І пообіцяв генеральський чин і сто тисяч золотих. Утім, Меншиков забарився з виступом і це дозволило принаймні вберегти від ганьби шведського короля й українського гетьмана.

Potyczka ze Szwedami - Józef Brandt

З під Полтави залишки шведської армії подались у напрямку Переволочної, аби там форсувати Дніпро і шукати порятунку вже на Правобережжі. Утім, військові історики були схильні вважати, що для шведів було б доцільніше, перейшовши Ворсклу, йти до Криму. Власне, саме кримський напрям був і обраний Карлом ХІІ для порятунку решток своєї армії, але пролягти він мав правим берегом Дніпра. Сам же король за умовлянням Мазепи рушив до Бендер, аби звідти ефективніше схиляти до союзу турецького султана.

При форсуванні Дніпра неоціненну допомогу шведам надали запорозькі козаки, які вправно майстрували плоти, а для переправи короля і гетьмана відшукали декілька рибацьких човнів. У ніч на 30 червня спочатку гетьман Мазепа, а згодом — король зі своїм півтора тисячним почтом переправились через Дніпро. Командування шведськими військами було покладено на генерала Левенгаупта. Саме він мав забезпечити переправу військ на Правобережжя і його вихід у Крим. Утім, наступного дня, коли Меншиков і Скоропадський підійшли до Переволочної, генерал продемонстрував незрозумілу пасивність і нехарактерну для нього нерішучість. Замість того, аби організувати оборону військ, прославлений генерал, котрий перед цим виграв близько 60 боїв і битв, влаштував голосування: продовжувати боротьбу чи капітулювати. І, врешті, таки здав армію у полон. Під Переволочною до Меншикова без бою потрапило в полон 10—16 тис. шведів.

Стосовно долі запорозьких і гетьманських козаків, які не встигли долучитись до гетьмана Мазепи і кошового Гордієнка, то в узгодженому сторонами акті капітуляції про неї ніхто не здогадався потурбуватись. Отож, на захоплених козаків статус військовополонених не розповсюджувався. І саме під Переволочною козаків загинуло більше, аніж під час битви під Полтавою. Утім, саме вони і чинили найбільший спротив.

Здобута під Полтавою Петром І перемога винесла його на вершину слави. Авґуст ІІ Сильний був повернутий на польський трон. Знову реанімовано союз Московії, Саксонії, Данії і Речі Посполитої. Швеція після отриманої поразки вже більше ніколи так і не змогла відновитись.

А козацька Україна, що була змушена воювати на обох боках барикад, не лише понесла подвійні людські втрати, а й була приречена на вкрай тяжкі політичні наслідки, що втілились у подальшому занепаді української державності. 


Джерела:

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація

ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті 2226 гостей та один користувач
Перегляди статей
2295004