Хотинська війна 1620—1621 років

Основними причинами Хотинської війни стали агресивна зовнішня політика Туреччини щодо слов'янського світу, безперервні руйнівні походи запорожців на кримські й турецькі землі, посилення впливу Польщі на Молдовське князівство, яке вважалось васалом Оттоманської Порти. Безпосереднім приводом до війни став напад у 1619 р. з території Польщі загонів так званих лісовчиків на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був турецьким васалом. Скориставшись цим, султан Осман II планував спочатку покарати про-польськи налаштованого молдавського князя Граціана i знову підпорядкувати Молдавію своєму впливу.

Влітку 1620 р. Іскандер паша на чолі 60-тисячного війська почав наступ на Молдавію. Польський уряд ухвалив рішення подати Граціану військову допомогу. До походу приєдналося не більше 1 600 тис. реєстрових козаків у тому числі й сотня Михайла Хмельницького де перебував i його син Богдан. Все військо Жолкевського налічувало приблизно 9 000 вояків. 

24 серпня (3 вересня на н.с.) 1620 р. військо Жолкевського переправилося на правий берег Дністра i захопило молдавські фортеці. Тут до нього приєднався господар Молдавії Граціан з 600-ма своїми однодумцями. Військо союзників зробило стрімкий марш i 2 вересня зайняло позиції поблизу с. Цецори, розташованого на березі Прута за 18 верст від Ясс.

9-10 вересня 1620 р. польське військо зустрілося з великими турецько-татарськими силами під проводом талановитого полководця Іскандера-паші. 8000 турок та близько 120 000 татар стало на шляху війська коронного гетьмана. Жолкевський, оцінивши ситуацію, наказав утворити з возів, спаяних ланцюгами, табір і іти в напрямку Могилева на Поділлі, до переправи на Дністрі. Вози були в чотири ряди, по 50 возів в кожному ряду. Частина шляхти з військом в кількості 3 000, підбурена молдавським господарем Гаспаром Граціані, який заперечував розпорядження відступати до Дністра, а обіцяв щасливо вивести військо через переправу на р. Прут і через Валахію, вирушила до р. Прут. Пізніше, при переправі вбрід всі були легко добитими татарським військом. Гаспар Граціані був убитий по дорозі в Валахію. Олександр Калиновсьский та його син загинули під час переправи через Прут.

Всю дорогу від Цецори до Дністра татари не припиняли нападати на табір Жолкевського.

Перед переправою через Дністер Жолкевський наказав стати табором за пів милі від Дністра, щоб добути провіанту і пороху, якого йому не вистачало. Але серед війська виникли незгоди і деякі вирушили, щоб швидше переправитись через Дністер. В цей час один з табору перейшов до Калги Султана і повідомив, що в війську нема згоди, Калга Султан тут же розпорядився кинути сили Кантемір Мірзи і розбити військо Жолкевського.

 Загибель гетьмана Жолкевського
(картина В. Еліяш-Радзіковького)

6 жовтня (27 вересня) 1620 р. біля самого кордону Речі Посполитої (на полях села Савки (мол. Сауца), що майже під Могилевом) татарське військо під проводом Кантеміра мірзи оточило польсько-козацький табір. Наступного дня польське військо було розгромлено вщент. Сам коронний гетьман Жолкевський загинув, польний гетьман Станіслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та інші були взяті у полон. В бою поліг Михайло Хмельницький та в полон потрапив його син Богдан, з якого був викуплений через два роки. Головну причину поразки польські урядовці вбачали у тому, що Жолкевський не залучив до війни необхідну кількість козаків.

60 000 татарська армія, послана Галга Султаном, пішла на Покуття і Львів спустошуючи все навколо і поверталася з походу з багатствами та більше як 100 000 полонених русинів (українців), з яких до Криму дійшло тільки 30 000, багато загинуло від холоду. В цей час були зруйновані Глиняни.

В листопаді 1620 боснійський Іскендер Паша загинув в Аккермані наглою смертю від руки своїх слуг.

Річ Посполита втратила військо i опинилась безборонною перед грізним противником. Татарські орди розтеклися по Поділлю i Галичині, дійшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували міста i села. На захист України виступила Запорозька Січ. Частина запорожців рушила на Поділля, дійшла до кордонів Молдавії, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Білгород. А 15 000 козаків вирушили у похід на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських містечок, у тому числі Баксей, Бодзек, Зухарей, Земза. Своїми діями запорожці витискали татар з українських земель i попереджали можливий наступ.

На початку вересня 1620 року у Варшаві зібрався сейм, який ухвалив план захисту Речі Посполитої від наступу противника. Було вирішено збільшити коронне військо, довести козацький реєстр до 20 000, виділити для нього 100 тис. злотих, зібравши їх з шляхти. До запорожців на початку зими 1621 року було відправлено Бартоша Обалковського з відповідними пропозиціями, на які козаки спочатку не дали конкретної відповіді. Але самі почали готуватися до воєнних дій. Заготовляли дерево для чайок, харчі, боєприпаси, потім вийшли з Січі на волость i в панських та королівських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхідності об'єднання перед ворожою загрозою прихильників гетьмана Яцька Бородавки i полковника Сагайдачного. В таких турботах минули для козаків зима i рання весна 1621 р.

Тим часом турецький султан Осман ІІ відмобілізував війська, наказав головному адміралові прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер від можливого нападу Чорноморського флоту козаків i у квітні вирушив у похід на Річ Посполиту. Шлях був довгим i тяжким. Військові вантажі перевозились в основному морем.

Невдовзі Запорозька Січ почала активні воєнні дії на морі. На початку червня запорозька флотилія показалась напроти гирла Дністра. Турецька ескадра Халіли-паші потопила 5, захопила 18 козацьких чайок i полонила близько 300 козаків. Для захисту гирла Дунаю султан відправив головного адмірала з ескадрою. Але козаки минули турецький флот, спалили містечко Ахіоль, а потім на 16 чайках пішли до Стамбула. Маючи лише три галери, начальник охорони палацу не наважився на морський бій з козаками i лише з жахом дивився, як ті руйнували найближчі селища. Козаки дошкуляли туркам i в інших місяцях, тримаючи їх у постійній напрузі, змушуючи постійно звертатись до султана по допомогу.

Польське королівство було не готове до війни. В битві під Могилевом-Подільським поліг досвідчений 73 річний гетьман Станіслав Жолкевський, польський гетьман Станіслав Конєцпольський перебував на той час в турецькому полоні, тому очолити війська мусив 72 річний великий гетьман литовський Ян Кароль Ходкевич. Польський король звернувся про допомогу до всіх монархів Європи, але допомоги не отримав. Підтримка була надана тільки з боку запорізького козацтва.

Яцько Бородавка-Неродич

Усвідомлюючи загрозу поневолення руського (українського) народу турками, скликана 15-17.VI.1621 р. в урочищі Сухій Діброві (на Черкащині) загальна козацька рада прийняла рішення виступити разом з польсько-шляхетським військом проти турецько-татарської агресії. В той же час козацька рада послала у Варшаву посольство у складі П.Сагайдачного та інших козацьких старшин, щоб підписати угоди про розширення козацьких прав, відновлення вищої православної ієрархії на Русі-Україні тощо. У 20-х числах липня Сагайдачний кілька разів зустрічався з королем i вів з ним переговори стосовно задоволення вимог козаків. Реакція Владислава на них була позитивною.

Влітку 1621 р. 40 тисячне козацьке військо на чолі з запорізьким гетьманом Я.Бородавкою рушило в Молдову. Одночасно запорожці почали напади на турецькі і кримські чорноморські прибережні міста. Перейшовши Дністер, козацькі загони протягом липня та першої половини серпня 1621 р. вели героїчну боротьбу, стримуючи просування турецького війська. Невеликі козацькі загони розійшлися по території Молдавії й розгорнули активні воєнні дії. Вони спалили села в околицях Сорок та інших багатьох міст i навіть розбили особисту охорону господаря. Той мусив тікати за Дунай під захист турецьких військ, а козаки взяли під свій контроль мало не всю країну. Поки турецька армія повільно рухалась по західному узбережжю Чорного моря, запорожці всіляко їй шкодили. У липні одна частина козаків морем відправилась на Трапезунд, а друга — в район Дунаю, де будувався міст для переправи турецької армії. Проти них Халіла-паша 11 липня відрядив 150 кораблів різного типу. В морському бою запорожці вийшли переможцями, потім висадились на берег над Прутом i зав'язали бої з ордою Кантеміра мурзи. Дії запорожців у Туреччині та на Подунайщині вносили тривогу в серця турків, гальмували просування турецької армії. Основне козацьке військо трималось купи, готове відбити напади татарської орди чи турок.

13 липня Ян Кароль Ходкевич з 30 000 військом, прийшов з військом в табір під Оринином, а вже 20 липня пройшов біля Кам'янця і став табором на Дністрі навпроти фортеці.

У середині серпня вся турецька армія переправилась через Дунай i рушила в глиб Молдавії. Козацькі загони нав'язували несподівані бої авангардним частинам турок i таким чином затримували просування всієї армії. Один з них чисельністю 300 осіб при відступі від Сучави наштовхнувся на татарську орду i мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всі війська. Приблизно 100 козаків пробились до р. Прут i засіли там у великій печері й кілька днів відбивали всі штурми ворога. Тільки димом турки викурили козаків зі схованки i всіх перебили.

200 козаків переправились через Прут, i, відбиваючись від татарської кінноти, заклали оборонний табір i цілий день боронились від противника. Під прикриттям ночі козаки вислизнули з табора, розділились на дві частини i відступили лісом. Але на ранок їх наздогнали ворожі підрозділи й змусили знову стати табором. Тільки під вечір туркам вдалось прорвати оборону захисників, увірватись до табору й захопити 30 зранених i до смерті замучених козаків. Усього ж до рук турок потрапило до 200 полонених з числа передових козацьких загонів i майже всіх їх було страчено. Турецький султан будь-що намагався не допустити з'єднання козацького й польського військ i розгромити їх поодинці. Але козаки за півтора тижня пройшли Молдавію. В боях вони вбили Хусейн Пашу Сілістра пострілом в лице. В одній сутичці передовий 4000 загін козаків був оточений турками і розбитий. У чому пізніше козацька рада звинуватила гетьмана Бородавку, що й стало однією з причин його страти.

Ян Кароль Ходкевич 
(пол. Jan Karol Chodkiewicz)

Польське військо під командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича підійшло до лівого берега Дністра i зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього i діяти спільно. Однак під час боїв проти турецько-татарських військ між Дністром і Прутом козаки дізналися, що польсько-шляхетський уряд веде переговори з Туреччиною про припинення війни. Тому, боячись зради з боку польсько-шляхетського командування, Бородавка не хотів з'єднувати козацькі загони з польсько-шляхетським військом, поки воно не переправиться через Дністр і не розпочне воєнні дії проти турецько-татарських військ.

23 серпня королевич Владислав прибув з військом до Кам'янця, разом з ним були 4 000 жовнірів і 8 000 німців. Розмістив свій табір під Довжком. Наступного дня він пішов і став табором біля Хотина. Лише після припинення переговорів та переходу польсько-шляхетського війська за Дністер Бородавка погодився вирушити з військом до Хотина.

26 серпня повінню був зруйнований міст через Дністер і на його відновлення потрібно було 5 днів. Тоді все військо переправилось на інший берег під Хотинський замок. На другий день до польського табору прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустріли i командування, i прості вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речі Посполитої на відміну від Бородавки. На чолі невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького війська, щоб прискорити його рух. Вночі він наскочив на турецький табір, під час сутички був поранений у руку татарською стрілою i ледве врятувався. Коли головне козацьке військо готувалося вже виступити для з'єднання з поляками, проблукавши цілу ніч по лісу, Сагайдачний на ранок вийшов до Дністра, переправився на лівий берег i добрався до козацького стану, що стояло під Могилевом (нині Могилів-Подільський Вінницької області).

На скликаній козацькій раді Сагайдачний повідомив про обіцяні королем українським козакам пільги (припинення релігійних утисків, збільшення платні тощо) за участь у війні проти Туреччини. Під час ради угодовська частина козацької старшини, використавши невдоволення козаків, викликане невдачами окремих загонів у боях проти турок, а також недостачею провіанту й фуражу, домоглася позбавлення Бородавки гетьманства та обрання гетьманом П.Сагайдачного. Закутого в кайдани, Бородавку-Неродича присудили до смертної кари i через два тижні стратили під Хотином. Українські літописці повідомляють, що козацька старшина скарала Бородавку також за напади козаків на панські маєтки.

Після скинення з гетьманства Я.Бородавки і обрання гетьманом П.Сагайдачного козацьке військо, відбиваючи безперервні атаки турецького авангарду, 1 вересня 1621 р. з'єдналося під Хотином з польсько-шляхетським військом. Об’єднане польсько-козацьке військо складалось з наступних частин: Гусари (польська кінота) — 7850; Рейтари (німецька кінота) — 2110; Козаки (панцерні) — 7200; Піхота польська — 7700; Піхота німецька — 6450; Лісовчики — 1200; Козаки запорізькі — 41 520 (з них 700 донських козаків)

Того ж 1 вересня прибув Осман II султан, син султана Ахмеда з військом 250 000 (250 по 1000) і 250 гарматами, він розташувалися за чверть милі від польського табору, тому з одного табору в інший було добре видно. З тих гармат 14 було важких, на перевезення яких потрібно було по 30 пар волів, для інших по 9-10 пар волів і для легких гарман — по 4 пари. Як тільки вони стали табором, відразу почали обстріл. Проти них вийшло кілька ескадронів. Втрати з обох сторін були незначні.

2 вересня прибув татарський хан з 130 000 військом. Він став табором за турецьким табором. Кантемир мурза з 80 000 військом татар переправився через Дністер і став табором на Кам'янецькому шляху, щоб відрізати поступ провіанту з Кам'янця. В цей час якраз везли порох королевичу, який вони захопили.

Кантемир мурза з 50 000 пішов на Замостя і Люблін грабувати і повернувся звідти з багатою здобиччю. Міщани Кам'янця, зібравшись, зробили на частину татар вилазку і відбили полонених та забрали награбоване. Татари відімстили тим, що поруйнували гарно збудовану церкву св. Георга в Кам'янці, а також дах церкви Св. Хреста.

Під Хотином 1621. Йозеф Брандт

Починаючи з 2 вересня турки розпочали штурм ще не укріплених козацьких позицій. Але надії султана на розгром ще не підготовленого до оборони козацького війська були марними. Протягом наступних днів турецький султан кидав кращі свої сили, зокрема особисту гвардію — яничар, на бойові порядки запорожців, але успіху не мав. Запорізькі козаки відповідали нищівними контратаками. Султан розумів, що поки він не розіб'є козацьке військо, перемога не буде досягнута. Він також хотів помститись козакам за їх переможні битви над турецьким флотом. Після кожної невдалої атаки він лютував, знімав з посад та страчував своїх людей. По козацькому війську невпинно вівся вогонь майже з усієї турецької артилерії. Кульмінацією битви було 4 вересня 1621 р. В цей день султан провів три масові штурми польсько-козацького табору, в яких взяли участь близько ста тисяч турецьких воїнів. Перший штурм тривав протягом п'яти годин і був спрямований на козацьке військо. Потім був проведений другий двохгодинний загальний (на козацькі і польські позиції) штурм. І, нарешті, третій штурм був знову спрямований на козацькі позиції. Перед третім штурмом того ж дня султан, як і завжди, діючи виключно вишуканими погрозами, кричав навздогін своїм військам: «Ні пити, ні їсти не дам, поки не приведете мені того сивого пса Сагайдачного». Турки пішли на штурм козацьких позицій під захистом тварин, женучи перед собою верблюдів, мулів та худобу. Але козаки, маючи досвід у використанні худоби під час бойових дій, вийшли з укріплень і сильними гучними окриками наполохали тварин і примусили повернути їх назад. Змішавшись з турецьким військом, тварини порушили його бойові порядки, виникла паніка, турки почали тікати. Козаки, переслідуючи ворога, увірвалися в турецький табір. П. Сагайдачний попросив головнокомандуючого Я. Ходкевича підтримати успіх козаків наступом польської кавалерії і розгромити турецьке військо. Але Я. Ходкевич проявив велику обережність і прибічність до оборонної тактики. Посилаючись на наближення темряви, він не наважився кинути польське військо на допомогу козакам. Була втрачена чудова можливість покінчити з Османом II. Ввечері козаки зробили вилазку, татари почали втікати, козаки гнали їх до самого табору. Запорожці захопили 7 гармат, та не змогли їх забрати, бо вони були приковані до дубів та одна до одної. Козаки повернулись з сокирами і, порубавши колеса, відтягли гармати у свій табір. Козацьке військо, не отримавши очікуваної підмоги, вимушене було відступити до своїх позицій. Вторгнення запорожців до турецького табору викликало велику паніку у ворога. Сам султан, що недавно вважав себе наймогутнішим у світі, на власні очі побачив нетривкість свого становища. За свідченням перебіжчиків, султан плакав тієї ночі з тяжкої долі своєї. Турецька сторона понесла великі людські втрати, а також в артилерії та іншій зброї, яку вивезли козаки з табору. Табір Османа був настільки порушений, залитий кров'ю та заповнений забитими, що він прийняв рішення поміняти його місце. Два наступних дні не відбувалося нічого, бо турецький султан Осман був лютий — йому обіцяли за день розбити противника. В шаленстві він наказав стратити одного пашу, скинути яничарського агу і закувати молдавського господаря Олександра.

Степан Бойцун. Гетьман Сагайдачний під Хотином.

Ніхто з сучасників тих подій не міг стримати свого захоплення на адресу козаків. «Дивна то і несказанна мужність. Які ж серця і силу дав пан бог тим людям у боротьбі проти ворогів усього християнства»,— писав один з учасників боїв під Хотином. 6 вересня в турецькому таборі стало відомо, що великий загін запорожців потопив у Чорному морі 20 турецьких суден з гарматами і напав на Стамбул. Турецьке військо поновило бойові дії 7 вересня. Вони почалися з гарматного обстрілу козацьких позицій. По запорожцях било 150 гармат. Атаку почала турецька кіннота з жахливим криком, потім пішли яничари. Протягом п'яти годин на козацький табір було проведено чотири атаки, але козаки не тільки вистояли, а й переходили в контратаки, завдаючи великих втрат ворогу. В другій половині дня, побачивши марність штурму козацьких позицій, Осман II спрямував удар на польський табір, супроводжуючи атаку артилерійським обстрілом. На чолі турків був багдадський паша — Мустафа. Була здобута частина польських шанців, але наступала темрява, і турецьке військо їх залишило. Того ж дня о 23 год. 15 000 військо пішло в наступ до воріт польського табору, де був польний гетьман. Коронний гетьман Ян Кароль Ходкевич, побачивши противника, сам кинувся на зустріч турецьким військам. Але ескадрони каштеляна Потоцького, Прокопа Сенявського та коронного гетьмана не допустили, щоб він вступав в бій. Потоцький в ході бою отримав удар списом і через 5 днів помер. Турки кинулись тікати і їх гнали до табору. Втрати турків в цьому бою були 1200. З польської сторони вбито 2 офіцери і забрано коругви коронного гетьмана. Турки цілу ніч ходили з смолоскипами, збираючи тіла знатних турків, а інших залишили на полі.

Після лютого обстрілу козацького табору з гармат турки 11 вересня розпочали «великий третій штурм» козацьких позицій, але успіху не мали.

12 вересня від турків прибув посол Констянтин, син Баптиста, який просив прислати посла до султана.

13 вересня до турків послали посла Зелінського і відпустили турецького посла.

14 вересня до турецького табору прибув зі своїм 4000 загоном легендарний серед татар своєю хоробрістю та військовою талановитістю Каракаш-паша. Його поява викликала піднесений настрій і надію у турецького війська. Султан так зрадів, що, порушуючи звичай, сам виїхав зустрічати Каракаша, який пообіцяв Осману II одним штурмом змести поляків і козаків. Султан подарував йому кафтан і дозволив паші здійснити напад, надавши для цього 27 000 турків. Наступного дня, 15 вересня, Каракаш очолив штурм. Султан і турецьке військо вірили в перемогу. В обід сили паші були під валами, а інші — з гарматами — з усіх боків вдарили на козацький табір. Також вони вдарили з тилу на німців на чолі з Ваєром, німецькі вояки навели відразу в своїх рядах порядок і погнали їх. Карахаш паша був підстрелений німцем у ногу і впав з конем. Йому було подано іншого коня, але паша не встиг на нього сісти — німець вистрілом в груди вбив його. Турки відступили в ліс. Втрати турків в цей день склали 2800. Султан був дуже засмучений, бо на цього пашу він покладав великі надії. Турки втратили ініціативу і перейшли до оборони. Козаками активно проводилися нічні атаки турецького табору.

22 вересня був скинутий султаном з посади Великий Візир, на його місце він поставив месопотамського пашу. Того ж дня козаки напали на турецькі намети, колишній Великий Візир Хусейн паша, втікаючи від козаків, сховався в лісі і на другий день його найшли мертвого під деревом. Вмер паша від страху (за щоденником Якоба Собєського).

22 вересня гетьман наказав 1200 козакам і 300 гайдукам переправитись через Дністер та здобути 2000 турецьку залогу, яка охороняла турецький нещодавно відбудований міст. Козаки перебили турків, які тоді спали і вбили Алі пашу й пашу Карахісару. Залишили в живих тільки чорного арапа якого віддали королевичу.

23 вересня турки цілий день з гарматами атакували козаків, наступали на польський табір.

24 вересня пішов з життя коронний гетьман Я. Ходкевич, який тяжко хворів. Але турки про це не знали. Того ж дня турки з великих гармат били без перестану по козаках та лісовичках.

Ян Кароль Ходкевич в Хотинській битві

25 вересня турки розпочали «п'ятий великий штурм», але успіху він не мав.

26 вересня турки переправили через Дністер 18 гармат та поставили їх навпроти польового табору. Почали обстрілювати з ранку до вечора по козаках та лісовичках.

27 вересня султан наказав переправити через Дністер 40 гармат і чотири паші з військами. За наказом султана військо великими силами пішло на козаків. Сам султан сидів за Хотином на пагорбі Городище і звідти спостерігав за ходом атак. Одне ядро влучило в намет паші, після чого турки взяли волів, щоб забрати гармати, та ганебно забралися з поля бою. Султан того дня кинув величезні сили в бій проти козаків, їх було атаковано 9 разів, польське військо — тричі. В той день полягло дуже багато турецького війська.

Аксентій, учасник битви та кам'янецький літописець, підводить підсумок, що битва була виграна завдяки мужності козаків, які були на стороні королевича, тому що вони кожний день робили вилазки проти ворога, якби не козаки, то хто його знає, щоб сталося з польським військом. Турки знали, що козаки дуже сильні і тому кидали основні свої сили проти них, вони говорили, що коли справляться з козаками, то з польським військом справитися набагато буде легше. Не було такої ночі, щоб козаки не нападали на турецький табір і приходили звідти з великою здобиччю.

Хотинська битва 1621

28 вересня шаленим гарматним обстрілом розпочався останній «шостий великий штурм». Султан кинув в бій все, що у нього було. «Те, що повинно було статися,— кричав Осман,— станеться сьогодні! Або ви розіб'єте нашого ворога, або всі до одного загинете». Протягом дня було проведено дев'ять атак. Але турки йшли до бою вже не з власної волі. Позаду йшли сотники й десяцькі з оголеними шаблями і гнали військо вперед. Осман спостерігав за боєм з високого пагорба. І коли турецьким силам вже вдалося оволодіти польсько-шляхетськими укріпленнями, козацьке військо ударами з флангів розгромило ворога. Надвечір турецьке військо було відігнане у свій табір. За свідченням самих же турків, втрати цього дня були найбільші за весь час бойових дій. Називаються цифри від трьох до 20 тисяч, при цьому, як зазначають джерела, найбільших втрат ворог зазнав від козацького війська. Побоюючись остаточного знищення своїх військ, султан змушений був припинити воєнні дії. Наступного дня, 29 вересня, між командуванням польсько-козацьких військ і командуванням турецько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Того самого дня султан послав 500 яничарів та 8 гармат на Панівський замок, який зумів оборонитися.

29 вересня до турецького табору направили послів, вони вирушили разом з послами турецькими, які прибули два дні тому. Головою посольства був Якоб Собеський, його супроводжували 200 багато вбраних вершників, князі і шляхта були пишно вдягнені, а коням накинули тигрові та леопардові шкури. Зустріч послів відбулась біля турецького табору. Вершники польські, передавши послів, повернулись. Переговори закінчилися підписанням угоди 8 жовтня 1621 р. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків.

Внаслідок битви турецькі втрати становили близько 80 тис. чоловік. Головна заслуга в перемозі над турецько-татарськими військами належала українським козакам. Вони своїм безприкладним героїзмом і мужністю врятували польсько-шляхетське військо від розгрому й ліквідували небезпеку турецько-татарського поневолення руського (українського) і польського народів.

Хотинська війна показала малу придатність кінноти у позиційних боях. Загинули майже всі коні. Польська гусарія не мала впливу на хід бойових дій під Хотином. Вирішальну роль у битві мала піхота та артилерія. Оскільки у польському війську піхота вважалась другорядним родом війська і кількісний склад її у Я. Ходкевича був невеликий (на кожні десять вершників — один піхотинець), то весь тягар Хотинської битви був покладений на запорожців, які були неперевершеними піхотинцями.

Активна оборона в сполученні з рішучим контрнаступом — головна причина успіхів козацького війська. Після Хотинської битви слава про запорізьких козаків ще більше рознеслася по всій Європі. Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Адже ця битва примусила Туреччину відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром турецького війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади (повсталі яничари вбили у 1622 р. Османа II), а також посилення визвольної боротьби слов'янських та арабських народів проти турецького поневолення.

На честь Хотинської битви Папа Григорій XV та Папа Урбан VIII за мужність війська присвятили день пам'яті — 10 жовтня і католицька церква до кінця 19 ст. відправляла в цей день спеціальну службу.


Джерела

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація

ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті 70 гостей та користувачі відсутні
Перегляди статей
2044674