Похід Северина Наливайка 1594 – 1596 рр 

nalyvayko123Велика Османська імперія в другій половині XVI століття почала здавати свої позиції в Європі. Непереможні в минулому війська Порти перестали бути такими після морської битви під Лепанто (тоді велетенський турецький флот був розгромлений об'єднаними силами Іспанії та Венеції), що відбулася у 1571 році. Новий султан Мурад ІІІ вирішив відновити імперську міць, а для цього потрібні були нові завоювання. Фронтом для завоювань стали землі Персії (в першу чергу Кавказ). Але сподівання на коротку переможну війну не справдились - вона затяглась на довгі 15 років (1574 - 1590). Закінчивши війну з Персією, Мурад повернув свій погляд в сторону Європи. Але у січні 1595 року Мурад ІІІ помер і його місце зайняв Мехмед ІІІ. 

Зважаючи на зайнятість Порти у війні з Персією, європейці певний час жили відносно спокійно, але коли війна скінчилась, стало зрозумілим, що наступна ціль Туреччини - Європа. Перелякані європейські правителі вирішили створити антитурецьку лігу, об'єднавши в неї всі зацікавлені держави. Ініціаторами цієї ліги стали імператор Священної Римської імперії Рудольф ІІ (Габсбург) та Римський Папа Клемент VIII. Річ Посполита також нібито приєдналася до цієї ліги, але специфіка правління в Польщі не дозволяла сподіватись на швидку мобілізацію війська - шляхта не бажала платити воякам, хоча й боялася навали турків та їхніх васалів - татар. Ще одним учасником ліги повинно було стати Московське царство. 

Для оборони від турків та їхніх численних васалів європейським очільникам необхідно було швидко мобілізувати значні військові сили на турецьких кордонах. Потрібно було перепинити шлях турецькій армії. А де взяти війська? Особливо зважаючи на млявість поляків. І вихід, як здавалось, був знайдений. Вирішили попросити допомоги у довічних супротивників турків, у козаків. 

Papst Clemens VIII Italian 17th century
Римський Папа Клемент VІІІ

Папа Клемент VIII відіслав до козаків посланця - хорватського священика Комуловича з великою сумою грошей. Але Комулович не зміг знайти шлях до Запорізької Січі. Невідомо точно де він блукав, але повернувся ні з чим. Імператор Рудольф II також відправив на Січ свого дипломата - Еріха Лясоту. Лясоті пощастило більше, і влітку 1594 року він прибув у Січ. Запорожці отримали в дар ознаки імператорської влади: корогви та срібні труби, а також своєрідний аванс - 8 тисяч злотих.

Запорізька вольниця якраз ставала на ноги. У Січ стікалась маса народу. Всю цю масу називали сіромою. Сірома прагнула швидкої поживи, але одночасно палала ненавистю до польської шляхти. Січовій старшині досить важко було керувати різношерстою масою. Для того щоб тримати військо в постійному тонусі потрібна була постійна війна. І якраз нібито вчасно підвернувся імператорський посланець із своїми дарунками. Запорожці прийняли дарунки, але, попередньо, не погодились на умови імператора, мотивуючи це відсутністю будь яких гарантій у майбутній війні (не хотілося бути звичайним гарматним м'ясом), та невеликою сумою платні.

В той же час на Січі був посланець і від московського царя, який також привіз велику суму грошей та прохання від царя виступити війною проти татар.

Запорізьке військо зайняло вичікувальну позицію. Їх можна було зрозуміти - не дуже хотілося іти проти значних військових потужностей Османської Порти самостійно (а виходило саме так). Потрібна була підтримка. Крім того запорожці ще добре пам'ятали часи повстання Косинського, яке відбулося в попередні роки та показало, що шлях до панських скарбниць може бути значно коротшим і простішим, ніж до кримських та турецьких.

Загалом запорізьке військо схилялось до думки, що краще напасти на Кримські поселення, а не йти у Волощину (сучасна Румунія), куди запрошував їх імператорський посланець.

Наливайко, Молдавія та волохи

nalyvayko
Севери́н Налива́йко 
(нар. Гусятин — помер, 11 квітня 1597, Варшава) 
український військовий діяч, козацький ватажок

Через шпигунів шляхта довідалась, що татари, які стояли на території Молдавії та Бессарабії (на той час це були землі Туреччини) готують похід в Угорщину, але на шляху до мадяр планують завернути у Поділля. Потрібно було швидко зібрати військо, що захистило б подільські володіння. А такого війська на Поділлі Польща не мала й швидко зібрати його не було змоги. Не зустрічаючи спротиву, татари могли розорити не лише Поділля, а й Волинь і Галичину. На тлі цих грізних подій помітною фігурою стає сотник надвірних козаків князя Острозького Северин Наливайко, який зобов'язався зібрати військо для оборони від татар та турків.

Народився він у м. Гусятині на Поділлі. Батько Северина був ремісником-шевцем і мав невелику ділянку землі. Через деякий час родина Наливайко змушена була переїхати до Острога до старшого брата Дем'яна, так як слуги магната Олександра Калиновського, власника міста Гусятин, забили до смерті батька і забрали землю. Старший брат Северина Дем’ян був священиком в Острозі при дворі князя Острозького. Сам же Северин пішов на Запоріжжя, де в походах проти татар і турків придбав бойовий досвід. Повернувшись з Січі вступив на службу до приватного війська князя Костянтина Василя Острозького, згодом ставши сотником його надвірної хоругви, був свідком поразки повстанців Косинського під П’ятою, бачив криваву розправу шляхти над беззахисним населенням.

У складних умовах близької татарської небезпеки та відсутності необхідних сил для оборони Наливайко запропонував Острозькому зібрати якомога більше добровольців з козаків, селян, міщан і створити з них загони, необхідні для захисту українських земель. Князь погодився і звідусюди почали сходитись охочі помахати шаблею до загонів Наливайка. Досить швидко під його командуванням було зібрано військо чисельністю близько 2,5 тис. осіб.

800px Joseph Heintz d. . 002
Рудольф ІІ
Імператор Священної Римської імперії 

У травні 1594 року татари, що переправлялись в Угорщину, спробували вторгнутись на Поділля, але зіткнувшись із загонами Наливайка, повернули в Молдавію. Наливайківці, переслідуючи татар, також перетнули кордон і ввійшли у володіння турецького султана. Деякий час козаки переслідували татар, які тікаючи покинули багато добра, в тому числі і велетенський табун (4 тис. голів) коней, що стали здобиччю козаків. Згідно з вимогами Польщі та інших країн антитурецької коаліції, які офіційно підтримали похід, наливайківці повинні були не допустити татар в Угорщину, на землі імператора Рудольфа ІІ. Але татарам вдалося втекти від Наливайка. Через Покуття вони пройшли в Угорщину.

Після повернення на Брацлавщину, Наливайко, прагнучи зберегти своє військо, стверджував, що татари ще повернуться. Під цим приводом, готуючись до нового походу, він розмістив козаків в маєтках брацлавської шляхти.Шляхта ж, боячись татар, змушена була терпіти таких постояльців. Одночасно Наливайко відправив посланців на Січ. Від імені свого керівника та козацтва вони повинні були вмовити запорожців приєднатись до походу. В подарунок січовикам посланці пригнали півтори тисячі коней. Пам'ятаючи, що Наливайко служив у війську Острозького та, нібито, брав участь у придушенні повстання Косинського, запорожці не зразу погодились підтримати його. Значна частина козаків вважала Северина зрадником і не бажала воювати поряд із ним. Посланці Наливайко на козацькій раді заявили від його імені, що він готовий в будь-який час пояснити свої дії і якщо запорожці визнають його винним, нехай тоді відрубають йому голову. Вони запевняли, що Наливайко не воював проти козаків, а навпаки, переконував Острозького не карати повстанців (можливо це так і було, адже князь під П'яткою не знищив переможених козаків, а підписав з ними угоду та відпустив). Січові і реєстрові козаки, незважаючи на опір частини старшини, погодилися приєднатися до наливайківців і разом з ними надати допомогу Австрії, вчинивши похід на турецькі володіння в Молдові. Наказним гетьманом вони обрали полковника реєстрового війська Григорія Лободу, який в недавніх походах проявив себе вмілим і здатним полководцем. Лобода висловлював переважно інтереси заможного козацтва, в той час як Наливайко представляв бідних нереєстрових козаків, обездолених селян і міщан. Незабаром запорізьке військо рушило на Брацлавщину, де ситуація вже суттєво змінилася.

Під Брацлавом козацькі війська об'єднались. Але справжньої єдності між ними не було. Наливайківці продовжували коритись своєму отаману, а запорожці виконували накази Лободи. Хоча офіційно керівником війська вважався Лобода. Загалом військо налічувало близько 12 тисяч козаків. Восени 1594 року воно вирушило у Молдавію.

Під Сорокою козаки перетнули Дністер й почали спустошувати молдавські землі. Згодом вони розбили військо молдавського господаря Аарона й захопили його столицю - Ясси (зараз місто в Румунії). Господар змушений був зректися турецького підданства та присягти на вірність імператору Рудольфу ІІ. Тоді ж Аарон ввійшов у зв'язки з волоським господарем Михаїлом - той також через деякий час перейшов на бік Рудольфа ІІ.

Sigismund III of Poland Lithuania and Sweden Martin Kober
Сигизмунд ІІІ Ваза
Король Речі Посполитої 

Наприкінці осені 1594 року від польської влади козаки отримали наказ не чіпати більше волоських та молдавських поселень. Військо повернулося на Брацлавщину. Наливайко розташувався неподалік від Брацлава, а Лобода став на постій у Барі, що був на той час центром староства. Зважаючи на волю коронної влади подільські пани відмовилися постачати у військо козаків фураж та харчі. Козаки вимагали від шляхти "стацій" (податку на утримання розквартированих військ) але отримавши відмову почали самовільно відбирати все, що вважали потрібним, чинячи розбій і збитки. Особливо страждали маєтки пана Калиновського - кровного ворога Наливайка. Королю Сигізмунду ІІІ те Северин пояснював як помсту Калиновським:

« п. Каліновский моєму батьку без усякої причини ребра поломав, і таким чином батька мого зігнав зі світа, а я за сю велику кривду, не будучи свідомим правних способів і не маючи коштів і накладів, потрібних для процесу, як чоловік бідний, признаюсь до того — постановив був над ним помститися способом худопахольським  »

Вирішивши розправитися з непокірним населенням, шляхта у вересні 1594 стала збирати сили і з’їжджатися до Брацлава під видом збору на «суднові рочки» (судів, на які збиралася місцева шляхта). Але...

5 жовтня 1594 року козацьке військо, підтримане брацлавськими міщанами, розбило шляхтичів у Брацлаві. Після цього погрому брацлавці стали повними володарями міста — взяли замок, забрали гармату, понищили міські й земські акти.

Лобода, що стояв із "низовим" військом у Барі, спочатку старався підтримувати мирні відносини з місцевою шляхтою. Але у листопаді 1594 року в Бар прийшов Наливайко. Козаки оточили місто, а старшина зібралась у Барському замку й почала радитись. Наслідком цієї ради стало рішення підняти повстання.

Аби замилити полякам очі Лобода і Наливайко розіслали частину війська для збирання стацій, які нібито були необхідні для майбутнього походу у Волощину.

До кінця 1594 року об'єднане козацьке військо сиділо у Барі, обдираючи місцеву шляхту. Шляхтичі постійно жалілись на козаків королю Сигізмунду ІІІ, і той наказав козацькому війську залишити Поділля й прямувати на Низ. Та хто його вже слухав. Козаки спокійно панували на Поділлі, а гетьман Лобода навіть встиг оженитись. Вони не боялись поляків, адже їхнє коронне військо було в цей час у Волощині, де готувалось сумісно з волоськими, молдавськими, трансільванськими, семиградськими та угорськими військами, до війни з турками.

Приблизно в той же час в Поліссі господарювало низове козацтво на чолі з Федором Полоусом, котрий:

« відступивши від Лободи, пройшов горі Дніпром і там ходив з своїм полком, вибирав стацію й чинив наїзди на шляхетські доми  »
Взяття фортеці Ізмаїл українськими козаками
Взяття фортеці Ізмаїл українськими козаками

На початку 1595 року поляки дізнались, що в Криму збирається велике татарське військо щоб прямувати у Волощину. Остерігаючись за свої володіння, шляхта почала задобрювати Лободу й кликати його на допомогу. Лобода прийняв запрошення поляків і 21 лютого козацьке військо вирушило на допомогу коронному війську. Разом з ними діяли румунські й угорські війська. Вони взяли міста Акерман, Килію, Ізмаїл. Походи українських загонів проти турків, які захопили Молдавію та Угорщину, змусили султанську Порту припинити наступ вглиб Європи. Та Лобода, ввійшовши у Молдавію, почав спустошувати околиці Тягиня (Бендер) - територію, що вже належала імператору Рудольфу ІІ. Довідавшись про це, керівник коронного війська, яке в цей час стояло над Прутом, Ян Замойський наказав Лободі залишити Молдавію та пригрозив йому польською армією. Лобода нібито послухав Замойського. Він залишив Молдавію і попрямував спочатку в Овруч (на Поліссі Лобода мав маєток) а потім на Придніпров'я.

Наливайко у березні 1595 року, маючи близько 1000 вояків вирушив у маєтності князя Костянтина Острозького і зупинився в Острополі. Острозький в цей час перебував в іншому своєму маєтку, у Турові. Прихід у Острополь свого колишнього сотника він оцінив негативно. В одному з листів своєму зятю, Кшиштофу Радзівілу, він назвав Наливайка "лотром" і "новим Косинським".

У серпні військо Северина залишило Острополь й через Семигородське князівство попрямувало в Угорщину, на допомогу ерцгерцогу Максиміліану (брату імператора Рудольфа ІІ). В Угорщині Наливайко залишався до середини осені. Там вони більше грабували місцеві поселення ніж допомагали німцям, тому німці, не бажаючи такої допомоги, попросили козаків залишити свої володіння. В жовтні військо Наливайка з великою здобиччю повернулось в Україну. Більше Северин не мав наміру йти за кордон.

Луцьк-Біла Церква (через Білорусію)

luck
Взяття Луцького замку С. Наливайком
Карбулін Б.М.

Лобода повернувся на Січ, але недовго пробувши в ній, з трьома тисячами козаків попрямував на Київщину. Тут він збирав стації на військо та потихеньку обдирав маєтки шляхти. Наливайко ж, від молдавського кордону прийшов під Луцьк - один з головних центрів унії. Уніатський єпископ Кирило Терлецький (в минулому православний єпископ) зібрав значну суму грошей і виїхавши за місто спробував відкупитись від наливайківців. Северин викуп прийняв, але все-одно ввійшов у місто (в цей час у Луцьку відбувався великий ярмарок) і зібрав данину зі шляхти, костьолів та караїмських торговців, вчинивши при цьому справжній погром. Але в листі до короля Сигізмунда III він розповів про напад на Луцьк, як про звичайний збір майна та коштів на утримання війська.

Далі військо Наливайка ввійшло у Білорусь. Спочатку козаки захопили містечко Петриків (зараз місто в Гомельській області в Білорусі) потім, в середині листопада, підійшли до міста Слуцьк (зараз місто у Мінській області в Білорусі), що мало добре укріплену фортецю. Слуцьком тоді володів віленський староста Єроним Ходкевич, але його в цей час не було у місті. Білоруські джерела стверджують, що захоплення такої фортеці відносно невеликим військом (Северин мав близько 2 тисяч козаків) є справжньою загадкою. Скоріше за все у фортеці знайшлися зрадники, які відкрили Наливайку ворота. Захопивши Слуцьк Северин відправив загін козаків на чолі з полковником Мартинком до містечка Копиль (зараз місто у Мінській області в Білорусі). Але загін наштовхнувся на гайдуків Єронима Ходкевича і був майже весь розбитий. У цей час до Наливайка прийшла звістка, що проти нього вирушило литовське військо Кшиштофа Радзівіла і вже підходить до Слуцька. Забравши весь міський арсенал (12 гармат, 80 гаківниць та 700 рушниць), а також 5 тисяч литовських кіп грошей, Наливайко вирушив у напрямку Могильова (зараз центр області в Білорусі), ухилившись від зіткнення з військом Радзівіла.

Зустрівши значну відсіч могильовських міщан, козаки взяли місто приступом. В Могильові Наливайко стояв два тижні. За цей час він повністю розорив його, спаливши крамниці та 500 будинків шляхти. Коли до міста підійшло велике військо Радзівіла (14 тисяч литовців та 4 тисячі татар) козаки засіли у замку й приготувались до оборони. Литовське військо почало обстріл замку. Крім того, на допомогу литовцям прийшли могильовські міщани, які підпалили замок. Наливайко був змушений вийти з міста й отаборитись неподалік на Буйницькому полі. Саме тут відбулась битва, що отримала назву Буйницька. Вміло обставивши табір гарматами (все-таки Северин у минулому був вдалим гармашем) козаки цілий день відносно легко відбивали атаки литовців і татар залпами з гармат та вогнепальної зброї, а із настанням ночі почали відступ. Литовці відправили незначний загін, щоб перепинити шлях козакам, але цей загін було розбито.

Військо Наливайка рухалось дуже швидко, тому Радзівіл не міг наздогнати його, хоча передові загони литовців довго переслідували козаків. Наливайківці, вміло відбиваючись від переслідувачів, дійшли спочатку до Рогачина, а потім до Річиці (зараз міста у Гомельській області в Білорусі на Дніпрі). Біля Річиці переслідування припинилося і Наливайко зміг зупинитись тут на деякий час. Звідси у січні 1596 року він написав листа польському королю:

«

Народ Руський, бувши в поєднанні спершу з Князівством Литовським, а згодом — і з Королівством Польським, не був ніколи од них завойований і їм раболіпний, але, яко союзний і єдиноплемінний, од єдиного кореня Слов'янського, альбо Сарматського, виниклий, по добрій волі з'єднався на однакових і рівних з ними правах та привілеях, договорами й пактами урочисто затверджених…

[Северин Наливайко, лист до Короля Жигимунта Третього , 1596 р. («Історія Русів» ч.2.)]

 »

Звичайно до цього листа король віднісся іронічно та скептично і відповіді ніякої не дав.

Слід зазначити, що чисельність війська Наливайка постійно змінювалась: частина козаків гинула в боях, частина розходилась по домівках, але військо поповнювалось за рахунок білорусів. Білоруські джерела стверджують, що після відходу козацького війська в Україну з козацькими загонами відійшло майже тисяча чоловік. Це були переважно бідні селяни, втікачі від панів.

Тим часом військо Лободи господарювало на Київщині. Козаки збирали стації, але до шляхти відносились відносно поблажливо, особливо до маєтностей князя Острозького. Якби Лобода поводив себе активніше й пішов на з'єднання з Наливайком, тоді б в руках у козаків опинилась величезна територія. Але маючи досить велику армію, Лобода остерігався прямо виступити проти поляків та литовців.

Далеко не всі козаки були задоволені політикою Лободи. Тому в кінці осені 1595 року від запорізького війська відокремився великий загін під керівництвом відомого отамана Матвія Шаули. Шаула забрав всю запорізьку артилерію і вирушив вздовж Дніпра на північ, на з'єднання з Наливайком. Через Любеч (зараз село в Ріпкинському районі Чернігівської області) козаки дійшли до Пропойска (зараз місто Славогород в Могильовській області Білорусі). Тут військо Шаули, трохи не дійшовши до Могильова, залишилось зимувати.

800px Stanisaw kiewski 11
Станіслав Жолкевський

Польське коронне військо, тим часом, під Яссами розбило армію Розвана - ставленика семиградського воєводи (турецького васала) Сигізмунда Баторія і посадило на молдавський трон Єремію Могилу. Тепер поляки могли основні свої сили кинути на козаків, які до цього почували себе досить вільно, знаючи що поляки десь у Волощині. Король Сигізмунд віддав накази гетьманам (коронному і польному) направити значну частину коронного війська проти козаків. Одночасно король розіслав універсал, у якому просив польську та литовську шляхту збирати власні загони і приєднуватись до коронного війська. Коронне військо, що вирушило на придушення повстання, очолив польний гетьман Станіслав Жолкевський. Гетьман закликав на допомогу війська волинського та київського воєвод. Збірним пунктом війська було призначено Кременець. В цьому місті і зупинилось коронне військо Жолкевського (3 тисячі вишколених відбірних вояків із сильною артилерією).

Між тим Наливайко вирушив на Волинь. Северин вирішив не стикатись із Жолкевським, а завернути на Поділля. На Брацлавщині наливайківці зупинились у містечку Лабунь (зараз село в Шепетівському районі Хмельницької області). Звідси частину війська було розіслано по селам і хуторам для збору харчів і фуражу.

Жолкевський відслідковував переміщення козаків і, коли ті прийшли на Брацлавщину, вирішив, не чекаючи військ воєвод, раптово вдарити по повстанцям. Вночі 28 лютого 1596 р. біля с. Мацієвича на Волині військо Жолкевського напало на передовий загін повстанців, що складався з двох сотень козаків, і повністю його знищило. В цей час Наливайко з головними силами перебував в Чарнаве, в 100 км від Мацієвича. Він мав близько 1300 осіб, втомлених від тривалого переходу і що не мали достатнього для великого бою кількості боєприпасів. Жолкевський же розташовував 3 тисячами добірного війська. Не ризикуючи вступити у вирішальну битву з переважаючим за силою противником, Наливайко спішно повернув на Умань, прагнучи швидше досягти Дикого поля. Северин вирішив прямувати на Придніпров'я, щоб з'єднатись з Лободою. Спочатку він йшов до Острополя, але тут його наздогнали авангардні загони Жолкевського. Розпочалась жахлива гонитва. Наливайко завернув на Пиків (зараз село в Калиновському районі Вінницької області) і не зупиняв своє військо ні вдень, ні вночі. Важко собі уявити ці масштабні маневри - трохи більше тисячі козаків, а за ними кількатисячна польська кавалерія рухались з шаленою, як для тих часів, швидкістю у напрямку Брацлава.

26 KozatskaTriangula
Козацький табір 
відступає у бойовому порядку

У Пиків Жолкевський ввійшов лише через дві години після виходу з нього Наливайка, а біля містечка Прилука (зараз село у Липовецькому районі Вінницької області) практично наздогнав його. Але наливайківці відступали не панічно, а в майже зразковому бойовому порядку. Северин навіть наказав прикувати гармашів до гармат, щоб ті не мали шляхів до відступу. Тому навіть наздогнавши козаків Жолкевський не міг зупинити їх відступ, адже відступаючі постійно вели артилерійський вогонь. Тоді, знаючи, що Наливайко очікує допомоги від брацлавських міщан, польський керівник вирішив не допустити повстанців у Брацлав. Залишивши зайвий вантаж, прискорив погоню і наздогнав Наливайка біля річки Вільшанки (територія сучасної Кіровоградської області). Розпочалася перестрілка, але ніч та густий ліс не дозволив їй перерости у битву.

Від Вільшанки наливайківці вночі повернули до Синіх Вод. Маючи ще деяку кількість припасів, вони не боялись вступити у безлюдне, безводне і голодне Дике Поле. А ось військо Жолкевського зробити це не наважилось - поляків злякав голод. Біля Уманського лісу змучене довгим маршем коронне військо припинило гонитву і зупинилось.

Наливайко, бачачи перевагу польської армії над своїм, вже досить невеликим військом, вирішив замиритись із Жолкевським. Зупинившись на безпечній відстані від поляків, через посланців він розпочав переговори. Северин обіцяв розпустити військо й припинити повстання. Жолкевський нібито погоджувався підписати угоду, але за умови, якщо повстанці здадуть гармати та військові корогви, отримані від ерцгерцога Максиміліана. Але Наливайко не погодився це зробити, він не повірив у щирість Жолкевського й вирішив спрямувати своїх вояків на Київщину для з'єднання з військом Лободи. До цього його підштовхували і численні скарги в рядах повстанців на керівництво, на голод та на значні втрати. Наливайко, в зв'язку з цим, навіть остерігався за своє життя. Тому до Лободи Северин послав гінців, які повинні були домовитись про з'єднання військ, адже Наливайко не був стовідсотково впевненим, що Лобода його підтримає (запорізька старшина продовжувала недолюблювати Наливайка та його ватагу).

Лобода, між тим, стояв у Білій Церкві. Тут його застали якісь родинні неприємності, і він, взявши сім сотень козаків, попрямував у місто Бар. Але дорогою, біля Погребищ, Лобода ледве не зіткнувся з авангардом польського війська, який вже йшов у напрямку Білої Церкви, щоб завадити повстанцям з'єднатись. Та гетьману вдалося уникнути зіткнення і благополучно повернутися до Білої Церкви. В цей час Жолкевський надіслав Лободі листа, в якому закликав його піти на Запоріжжя й не вступати у зносини з Наливайком. Але Лобода не дав відповіді на лист, натомість погодився на з'єднання з Наливайком. Зважаючи на те, що сили козацьке військо мало досить значні, Лобода не боявся зіткнення з коронним військом, але лише після повернення Шаули з гарматами.

Наливайко, отримавши позитивну відповідь, залишив свою схованку біля Синіх Вод і в березні 1596 року підтягнувся до Корсуня. Тут Северин зупинився, очікуючи слушної нагоди з'єднатись з Лободою. Одночасно він розпочав збір нових добровольців до свого війська.

Наливайківці, тікаючи від Жолкевського, потопили більшу частину своїх гармат, тому повстанське військо, яке мало з'єднатись, залишилось практично без артилерії. Лобода з надією чекав на повернення загонів Шаули, слідкуючи за їхніми переміщеннями. Шаула, тим часом, вже підходив до Києва. Дізнавшись про це, Лобода вивів військо з Білої Церкви - одного з найбільш важливих опорних пунктів Польщі - й повів його у Трипілля, на з'єднання з військом Шаули.

Жолкевський дуже не бажав з'єднання козаків, тому відправив загін з п'ятисот вершників на переріз козакам Шаули. Керувати цим загоном було поставлено князя Кирика Ружинського, який в минулому був наказним гетьманом Війська Запорізького, але зараз палав до козаків лютою ненавистю через кілька зруйнованих маєтків. Козаки вважали Ружинського зрадником, тому Шаула вислав проти нього великий загін під орудою полковника Саська. Але Ружинський не вступив у бій із Саськом, а завернув до Білої Церкви.

bil cerk fortress
Білоцерківська фортеця

Білоцерківський замок в той час був одним із найміцніших у всій Речі Посполитій, адже стояв якраз на Чорному (татарському) шляху. Маючи гарний гарнізон та непогане керівництво, він був практично неприступним. Тому Ружинський не боявся нападу козаків і міг сміливо чекати підходу коронного війська.

Тим часом всі три козацьких війська зійшлися під Білою Церквою. Загальна кількість козаків сягала восьми тисяч (за Д. Яворницьким). Відразу відбулася рада, на якій Лободу позбавили гетьманства. Новим керівником обрали Шаулу (достеменно дата обрання Шаули гетьманом невідома, відомо лише, що сталося це у березні 1596 року). Але Шаула не наважився відразу піти на штурм замку. Він розбив табір навколо Білої Церкви й почав чекати слушної нагоди. Можливо Шаула сподівався, що Ружинський, маючи дещо неврівноважений і запальний характер, не витримає довгого сидіння за стінами і сам розпочне військові дії - тоді його можна буде підловити на помилці.

Ружинський дійсно не зміг сидіти без діла. Зібравши майже всіх своїх вояків, він вирішив здійснити нічну вилазку. Залишивши у замку невеличкий загін, кавалеристи Ружинського темної ночі напали на козацький табір. Цієї ж ночі хитрий маневр вирішили здійснити і козаки. Наливайко обійшов місто і через задні ворота потрапив у замок (як це йому вдалося - невідомо, можливо ворота відкрили міщани). Порубавши всю охорону козаки Наливайка, не дивуючись невеликій кількості охоронців, почали грабувати замок. Але в цей час вони почули постріли у власному таборі...

Ружинський увірвався в козацький табір. Козаки, які не очікували нападу, відразу злякались і почали тікати. Але, оговтавшись, повернули проти поляків й погнали їх у сторону замку. В цей же час назустріч шляхті із замку прямував Наливайко. Поляки виявились зажатими у лещата, та якимось дивом прорвали оточення (втративши при цьому більше сотні чоловік убитими) і повернулись у замок. Якби козацьке військо захопило тоді Білу Церкву, можливо повстання далі пішло по іншому руслу. Із значною кількістю вояків, маючи неприступний замок можна було б не боятись підходу Жолкевського з коронним військом. Крім того, Біла Церква могла б послужити гарним збірним пунктом, куди б з усієї України стікались підкріплення. Але...

А Жолкевський, що деякий час стояв у Пикові, збирав військо та лікував покалічених під час несамовитої погоні за Наливайком коней, так і не долікувавши їх, попрямував у бік Білої Церкви. Знаючи характер Ружинського, він остерігався, що той не виконає наказу залишатись за стінами замку й утне щось нерозумне. І виявився цілковито правим. Вже стоячи у Трушках (за десять кілометрів від білоцерківського замку), Жолкевський почув гарматну канонаду і поспішив на допомогу Ружинському.

Козаки, довідавшись про близьке розташування коронного війська, спішно залишили свої позиції й попрямували у напрямку Трипілля. Але відійшовши на невелику відстань, козаки зупинились біля урочища Гострий Камінь і розбили табір. Справа в тому, що військо козаків складалося переважно з піхоти, довго відступаючи від набагато мобільніших поляків, вони лише витратили б сили, тому вирішено було зупинитись і розбити табір. Табір оточили поставленими у п'ять рядів возами, які зчепили ланцюгами. На возах розташували гармати (за Яворницьким їх було у козаків 24) й приготувались відбивати напад.

482
Козацький табір

У таборі козаків було дуже неспокійно. Козаки ремствували проти керівництва, яке бездарно фактично віддало білоцерківський замок полякам. Не ладили між собою наливайківці та запорожці. Все це не сприяло підвищенню бойового духа козаків.

Жолкевський, ввійшовши у Білу Церкву, деякий час обмірковував свої майбутні дії. В нього було два варіанти: залишатись у замку й чекати на підкріплення, яке йшло з Молдавії під керівництвом Потоцького та з Литви під керівництвом Радзівіла, або негайно напасти на козацький табір. Але отримавши звістку про смуту серед козаків польський керівник схилився до другого варіанту. Посприяв такому рішенню і раптовий сніг та мороз (хоча стояла середина весни). По замерзлому ґрунту, не боячись застрягнути у багнюці, польське військо попрямувало до Гострого Каменю.

Користуючись перевагою в швидкості, коронне військо оточило козацький табір, вдарило з усіх боків, намагаючись розірвати вози. Проте козаки-повстанці зустріли атакуючих щільним вогнем. Козацька піхота стріляла лежачи під возами, потужно діяла артилерія повстанців: «Козаки добре боронилися гарматами». Врешті-решт Жолкевський був змушений відступити. Згодом він, побожний, говорив: «Не судив Бог». Обидві сторони зазнали тяжких втрат. З козацького боку були втрати з боку старшини: загинув полковник Сасько Федорович, Матвію Шаулі відірвало руку ядром («видко, що не ховалися за чужі спини» за словами Михайла Грушевського). Було поранено і Наливайка.

«

Жолкевський начислив усіх убитих з польського війська під Гострим Камінем тільки 32 (Listy c. 80), Бєльский одначе рахує їх більше як 300 (с. 1751). Похвальна грамота Жолкевському дуже здержливо похваляє битву, і то з морального боку: очевидно признавала її з реального становища програною.

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ IV. Стор. 6.]

 »

Коронне військо припинило переслідування і відступило до Білої Церкви, чекаючи на підмогу за стінами замку. І хоча перевага після битви була на стороні козаків, але не маючи кавалерії вони не змогли розвинути успіх і змушені були відступити. Вони спокійно залишили табір і без перешкод переправились в районі Трипілля через Дніпро.

Після битви замість скаліченого Шаули гетьманом знову обрали Лободу. Переправившись через Дніпро, козаки спалили усі човни, щоб ті не дістались полякам й пішли у напрямку Переяслава. Сюди ж повинна була підійти підмога - полк запорожців під керівництвом Криштофа Кремпського. Але Кремпський затримався на переправі через Дніпро у Каневі. Дізнавшись про це, Жолкевський направив у Канів загін на чолі з Ходкевичем. Козаки, що зовсім не чекали нападу, звісно, виявились не готовими до оборони. В "пожежному" порядку вони почали переправу через Дніпро. Під час цієї переправи Ходкевич потопив багато козаків, але частина все ж перебралась на лівий берег й попрямувала на з'єднання з основними силами.

jersch kozak 445
Козацький гармаш

Жолкевський, тим часом, віддав наказ звозити до Києва човни з Прип'яті та Тетерева. У самому Києві почалося будівництво нових човнів. Але козаки, які слідкували за діями поляків, вирішили завадити їх переправі на лівий бік Дніпра. Для цього основне військо направили у Київ, аби спалити човни. Та і Жолкевський не дрімав. Дізнавшись про дії козаків, він також вирушив до Києва і прийшов у місто трохи раніше. У Василькові до нього приєдналося військо Потоцького. Поляки отаборились поряд з Печерськом й розпочали активне будівництво човнів. Козаки, які не мали човнів, стали навпроти польського табору, але нічим не могли завадити роботам польських жовнірів. Їм залишалось одне - чекати підмоги із Запоріжжя.

А підмога вже була на підході. Із Січі, ще на початку весни, як тільки скресла крига, на чайках вирушив великий загін січовиків на чолі з Каспаром Підвисоцьким. Але не судилося йому дістатись Києва, адже хитрий Жолкевський нижче Києва поставив засідку - велику кількість гармат, спрямованих жерлами вниз. На руку полякам зіграв і "верховий" зустрічний вітер, який заважав козакам керувати човнами. Поляки відкрили нещадний вогонь, декілька човнів потопили, решта ж повернула назад, втративши надію з'єднатись з основним військом.

Лобода, бачачи незавидність становища повстанського війська, через посланців розпочав переговори з поляками. Він хотів "мирової". Жолкевський також був не проти. Він оголосив умови: видача Наливайка та інших керівників повстання, здача гармат, здача знамен та документів, отриманих від імператора. Козаки не прийняли такі умови - людей і знамена вони видавати відмовились, але вирішили продовжити переговори. Лобода з Наливайком особисто сіли у човен й вирушили на зустріч з Жолкевським, але коронний гетьман до них не вийшов, приславши замість себе брацлавського старосту Юрія Струся. Таким чином, переговори закінчились нічим. Наливайко та Лобода повернулись у козацький табір, зняли його і вирушили у напрямку Переяслава, відкривши шлях полякам на лівий берег.

«

Тим часом Жолкєвский вислав Потоцкого з частиною війська під Трипілє й пустив поголоску, що його післано з тим, аби перейшов за Днїпро й ішов на Переяслав, на козацький табор, де полишено сїмї козацькі. Про око вислав і кілька возів з човнами й иньшими причандалами під Трипілє. … Козаки повірили й рушили під Переяслав, лишивши для докінчення переговорів Лободу й Наливайка з невеликою дружиною. Лобода, сївши в човен, підїхав під київський берег на особисті переговори з Струсем, що був висланий для переговорів, але й сї розмови нї до чого не довели — козачина не хотїла куповати собі житя зрадою своїм провідникам і товаришам. Лобода з Наливайком по сїм поїхали й собі під Переяслав, а другого дня зачало переходити тут же під Київом польське військо і за два днї, 4 (16) мая було вже на лївім боцї. Козацькі чайки спустили ся з під Київа на устє Сули.

Вернувши ся до Переяслава, козаки не рішились тут чекати польського війська. Замкнути ся в містї з своїм великим табором, з великою масою коней не могли. Вважали за лїпше йти далї, в глубину Заднїпровя, сподїваючи ся, що Жолкєвский не посмів йти за ними туди, так як не пішов за Наливайком в глубину Уманьщини. З жінками й дїтьми, з усїм табором рушили вони на схід, на горішню Сулу, під Лубни, де недавно перед тим Олександр Вишневецький поставив замок і став садити місто, назвавши його своїм іменем Олександрів.

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ IV. Стор. 7.]

 »

Жолкевський, ввійшовши у Переяслав, довідався про наміри козаків і вирішив завадити їм. Для цього він вирядив великий кавалерійський загін під керівництвом Юрія Струся, аби той обійшов козацьке військо й зупинив його на переправі через Сулу. Струсь повинен був подолати Сулу вбрід на 20 кілометрів нижче Лубен. Головною його задачею було завадити козакам відійти у степ та спалити міст через річку. До Лубен коронний гетьман відправив ще один загін, значно менший (500 гусарів), яким керував Білецький. Цей загін повинен був слугувати резервом Струся. Тим часом, до Переяслава прийшло великелитовське військо на чолі з князем Богданом Огинським. І майже відразу, спокійно, основні сили поляків та литовців вийшли з Переяслава й пішли слідами війська повстанців.

Козаки відносно швидко дійшли до міста Лубни. Тут їх зустрів міський каштелян Претвич, якому було наказано затримати повстанців. Він вступив з ними в переговори й запропонував на пільгових умовах розміститись у місті. Козаки, не підозрюючи хитрощів і сподіваючись, що польське військо прямуватиме головним Лубенським шляхом, не розставили чатів. Тому не дивно, що Струсь відносно спокійно і непомітно дійшов до Горошина, рибацькими човнами та плотами перевіз артилерію, а кінноту переправив вплав через Сулу. Білецький тим часом підійшов зі своїм загоном до Лубен. Повстанці, помітивши поляків, вирішили, що це основне військо, тому поквапом залишили Лубни й поспішили до мосту через Сулу.

Почався перехід через Сулу. Білецький, бачачи це, спробував завадити козацькому війську. Але не зміг. Повстанці перейшли на лівий берег Сули, підпалили міст й рушили далі у степ. Але Білецький встиг потушити міст й відразу взявся лагодити його. І якраз в цей час до Лубен підійшло військо Жолкевського. З іншого боку козаки помітили хмару пилу, але не підозрюючи про засідку, вирішили що то татари мандрують степом. Тому Струсь спокійно підійшов до козацького табору і зайняв вигідну позицію. Перший постріл гармати сповістив повстанців про те, що дорога у степ для них відрізана.

Солониця

Була друга половина травня (Солоницька битва почалася 16 травня 1596 року). Стояла сильна спека. Тому повстанське військо не насмілилось іти у безводний степ. Повстанці розташували табір за Сулою в п'яти кілометрах від Лубен, в урочищі під назвою Солониця. Навколо табору вони зробили коло з чотирьох рядів возів й скували їх ланцюгами. За рядами возів козаки викопали рів, вздовж якого насипали високий (вище возів) вал. У центрі табору поставили зруби, наповнені землею, на яких встановили гармати. Одним боком козацький табір виходив у степ, а іншим - на непрохідні болота Сули.

«

І хоч з козацького табору багато розбігло ся і далї розбігало ся що дня, як доносили Жолкєвскому, — все таки було ще в нїм коло шести тисяч козаків, в тім на дві тисячі раховано доброго війська, решта аби які; було коло 30 гармат і багато дрібнїйшої стрільби і всякого припасу до них; припасли також, стоючи під Переяславом, всякого запасу.

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ IV. Стор. 7.]

 »

Зважаючи на відносну вигідність положення козацького табору та на вміння козаків вести оборону в такому таборі поляки знову пустились на хитрощі. Струсь вступив у переговори з козаками, єдиною метою яких був виграш часу. Що обіцяв Струсь повстанцям - невідомо, але ті знову піддались хитрощам і безперешкодно підпустили військо Жолкевського майже впритул до табору. Таким чином, повстанське військо виявилося оточеним у кільце та відрізаним від води та пасовищ.

«

Всього мав тепер Жолкєвский коло 5 тис. коней, а з ріжною службою його військо коли не перевисшало, то рівняло ся чисельно козацькому; але се було обтяжене табором, сїмями, і тільки в меньшій части складало ся з елєменту, який узброєннєм і вишколеннєм міг зрівняти ся з військом польським. Жолкєвский мав тепер повну перевагу над козацьким військом і всю увагу свою звернув на те, щоб не дати йому утїкти з його рук

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ IV. Стор. 7.]

 »
solonica
Табір на Солониці.
Із книги
М. Грушевського

16 (26) травня 1596 року почалася облога табору, що тривала близько двох тижнів. Повстанці мужньо боронилися. Вони сподівалися на допомогу загону запорожців на чолі з Підвисоцьким, що діяв у тилу ворога.

Козаки практично відразу відчули незручності власного становища, адже в таборі дуже швидко почав відчуватись дефіцит питної води та продуктів харчування, а також повна відсутність солі. Але справжньою катастрофою стала відсутність корму для коней та худоби, яких у таборі було дуже багато. Становище повстанців погіршувало й те, що у таборі було дуже багато жінок і дітей.

Деякий час козакам вдавалося із значними втратами здобувати невелику кількість фуражу. Для цього використовували тактику дрібних сутичок - "герців". Найсильніші козаки відволікали увагу польських та литовських жовнірів, інші ж тим часом виїжджали у степ, де заготовлювали невелику кількість фуражу.

Постійно відбувались "вилазки" повстанців у польський табір. Особливо інтенсивними вони були із настанням темряви, адже козаки були майстрами нічних нападів. Такі напади завдавали значної шкоди полякам.

Але з кожним днем становище козаків ставало важчим. Оточені зазнавали великих втрат. В таборі бракувало харчів, води, почався масовий падіж коней. До того ж загострилися суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками. Скориставшись з тяжкого становища повстанців, Станіслав Жолкевський вступив у таємні переговори з Григорієм Лободою, пообіцявши реєстровцям амністію. Чутки про капітуляцію викликали між реєстровими і нереєстровими козаками збройну сутичку, в якій було убито Лободу. Згідно польських джерел це сталося 28 травня.

Після смерті Лободи та обрання гетьманом Кшиштофа Кремпського дисципліна в таборі повстанців на деякий час відновилась. На возах та валах поробили спеціальні засідки "долки", з яких найкращі козацькі стрільці прицільно обстрілювали поляків, не допускаючи до своїх шанців. Відновились вилазки, які стали значно ефективнішими. До польського табору часто вривались вершники, що нехтували будь якою небезпекою. Про цих вершників у польському таборі почали ходити легенди, за однією з яких вони мали дев'ять життів і помирали після десятої смерті. Інколи козаки прямо серед білого дня під'їжджали до польського табору і схопивши кількох панів тікали. Майже відразу на очах у поляків цих панів садили на палю або четвертували.

Подібні дії козаків змушували польське військо перебувати у стані постійної бойової готовності та не сходити з коней. Основна маса поляків та литовців відчувала нестачу провізії, адже привозилась вона дуже здалеку і коштувала дуже дорого. Також відчувався дефіцит води: вода хоча й була, але каламутна й тепла (переважно річкова та болотна). Свіжої води практично не було.

Отже, навіть зважаючи на всі переваги польського війська над повстанським, поляки не могли подолати повстанців. Нападом не можна було узяти козацького табору, тому що у поляків не було гармат. За гарматами польський керівник послав загін до Києва. Крім того було дуже мало піхоти, а отже не було можливості іти на штурм укріпленого козацького табору. Тому єдине, що міг зробити Жолкевський - це чекати гармат із Києва та утримувати козаків у таборі, не даючи їм можливості відступити у степ.

На початку червня до поляків прибуло підкріплення - 300 вершників на чолі із князем Заславським, а через деякий час прибули і гармати. 4 червня поляки почали масований обстріл козацького табору, який не припиняли дві доби.

 
Схема повстання 1594-1596 років

У таборі козаків почалися пожежі. Від гарматних ядер гинули сотні людей та худоба. Продукти харчування майже закінчились. Знову почалися суперечки. Наливайко, який із своїм полком кілька разів безуспішно намагався пробитись крізь польський табір, нібито, запропонував усім військом спробувати прорватись у степ, але не був підтриманий. Серед повстанців почалася паніка. Якби ж вони тільки знали, що зовсім недалеко від Солониці, в гирлі Сули, на човнах до них вже йшла підмога - кілька свіжих запорізьких полків на чолі з Каспаром Підвисоцьким. Але відрізані від світу повстанці не знали про близьку підмогу. На біду про неї добре знав Жолкевський. Крім того він знав, що якщо Підвисоцький дійде до козацького табору - полякам буде біда. Тому хитрий польський гетьман ще більш посилив обстріл та почав готуватись до рішучого штурму. Для цього він навіть змусив спішитись вершників, таким чином значно збільшивши кількість піхоти. Одночасно з цим він надіслав у козацький табір "останню вимогу" в якій закликав повстанців здати зброю та видати ватажків, обіцяючи життя та волю решті.

Змучені повстанці, оточені купами смердючих трупів та маючи перед очима напівмертвих від голоду жінок та дітей, дізнавшись про те що поляки готують штурм, вирішили погодитися на польські умови. Загравши у литаври та похідні бубни, вони сповістили поляків про власну капітуляцію. Відразу ж реєстровці кинулися до Наливайка і хоча наливайківці спробували боронити свого ватажка, але їх досить швидко приборкали. Сталося це 7 червня. Наступного дня повстанці видали Наливайка, Шаулу, Шостака та деяких інших ватажків Жолкевському. Одночасно поляки, що оточили за цей час табір щільним кільцем, отримали усі гармати, прапори та корогви. Відразу після цього Жолкевський, очевидно під тиском шляхти, висунув ще одну вимогу: всі польські пани мають право зайти до козацького табору й забрати звідти людей, в яких впізнають власних підданих. Але з цією вимогою, що суперечила попереднім домовленостям, повстанці ніяк не могли погодитись. Тоді коронне військо увірвалося до табору повстанців...

Солоницька різня була жахливою. Польсько-шляхетське військо підступно напало на табір і вирізало кілька тисяч повстанців разом з їхніми жінками і дітьми. За словами польського історика Йоахима Бельського "...так їх (повстанців) рубали немилосердно, що на милю і більше труп на трупі лежав". Лише півтори тисячі козаків, якими керував Кремпський, вирвалися із табору у степ та попрямували на Низ. Решта учасників повстання загинула.

Військо Підвисоцького, дізнавшись про остаточну поразку повстанців, повернулось на Січ, сюди ж прибув і Кремпський, а ось доля Наливайка та інших захоплених поляками ватажків була зовсім іншою. Разом з військовими трофеями їх доставили у Варшаву. Тут усі, крім Наливайка, ватажки були відразу ж страчені. Северина ж довгий час тримали у в'язниці, страшно катуючи. Майже 10 місяців тривало ув'язнення Наливайка. Чим було зумовлене таке тривале зволікання із стратою - невідомо. У декого навіть виникли підозри, що Северин має якихось симпатиків серед польської верхівки. Але як би там не було, 7 квітня 1597 року Северин Наливайко був привселюдно четвертований.

В Україні виникло кілька легенд про муки та страту Наливайка. За однією з них його спекли у мідному бику, за іншою - посадили на розпеченого залізного коня й одягли на голову розжарену корону: "Хотів царювати - царюй".

Післямова

Не хочеться робити ніяких власних висновків крім одного - поляки кривавою розправою над повстанцями запрограмували українців на ненависть та помсту. І через 50 років після Солониці лють українського народу вилилась у Велике Повстання. І вже полилася польська кров. З Україною Польща була могутньою імперією, але настроївши українців проти себе вона отримала замість процвітання двохсотлітню війну, занепад та забуття.

Косинський, Наливайко, Лобода, Шаула, Жмайло, Павлюк, Трясило, Остряниця, Гуня та інші козацькі ватажки піднімали великі повстання проти поляків. Потім був Хмельницький... За Хмельницьким був період Руїни. Потім Палій, Верлан, Залізняк та Гонта. А потім Річ Посполита як держава зникла...

За основу взято статтю
Романа Маленкова


Джерела:

Україна інкогніта

we.org.ua

Вікіпедія. Вільна енциклопедія

Ізборник

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація

ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті Один гість та користувачі відсутні
Перегляди статей
2114575