САМІЙЛО КІШКА 

 

Ой із города із Трапезонта виступала галера, 

Трьома цвітами процвітана, мальована. 

Ой первим цвітом процвітана — 

Злато-синіми киндяками побивана; 

А другим цвітом процвітана — 

Гарматами ориштована; 

Третім цвітом процвітана — 

Турецькою білою габою покровена. 

То в той галері Алкан-паша, 

Трапезонтськоє княжа, гуляє; 

Маєть собі ізбранного люду: 

Сімсот турків, яничар штириста

Да бідного невольника почвартаста

Без старшини войськової.

Первий старший меж ними пробуваєть:

Кішка Самійло, гетьман запорозький;

Другий — Марко Рудий, суддя войськовий;

Третій — Меїсій Грач, войськовий трембач;

Четвертий — Лях Бутурлак, ключник галерський,

Сотник переяславський,

Недовірок християнський,

Що був тридцять літ у неволі,

Двадцять штири, як став по волі,

Потурчився, побусурменився

Для панства великого,

Для лакомства нещасного!..

В тій галері од пристані далеко одпускали,

Чорним морем далеко гуляли,

Против Кефи-города

Там собі великий да довгий опочинок мали,

То представиться Алкан-пашаті,

Трапезонтському княжаті, молодому паняті,

Сон дивен, барзо дивен, напрочуд...

То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа,

На турків, яничар, на бідних невольників покликає:

«Турки,— каже,— турки, яничари,

І ви, біднії невольники!

Котрий би мог турчин, яничар сей сон одгадати,

Мог би йому три гради турецькії дарувати;

А котрий би мог бідний невольник одгадати,

Мог би йому листи визволенії писати,

Щоб не мог ніде ніхто зачіпати!»

Сеє турки зачували, нічого не сказали,

Бідні невольники, хоч добре знали, собі промовчали.

Тілько обозветься меж турків

Лях Бутурлак, ключник галерський,

Сотник переяславський,

Недовірок християнський:

«Як же,— каже,— Алкане-пашо, твій сон одгадати,

Що ти не можеш нам повідати?»

«Такий мені, небожата, сон приснився,

Бодай ніколи не явився!

Видиться: моя галера цвіткована, мальована,

Стала вся ободрана, на пожару спускана;

Видиться: мої турки, яничари

Стали всі впень порубані;

А видиться: мої бідні невольники,

Которії були у неволі,

То всі стали по волі;

Видиться: мене гетьман Кішка

На три часті розтяв,

У Чорноє море пометав...»

То скоро тоє Лях Бутурлак зачував,

К нему словами промовляв:

«Алкан-пашо, трапезонтський княжату,

Молодий паняту!

Сей тобі сон не буде ні мало зачіпати,

Скажи мені получче бідного невольника доглядати,

З ряду до ряду саджати.

По два, по три старії кайдани і новії ісправляти,

На руки, на ноги надівати, з ряду до ряду саджати,

Червоною таволгою, по два дубця брати,

По шиях затинати, кров християнськую на землю проливати!»

Скоро-то сеє зачували,

Од пристані галеру далеко одпускали.

Тогді бідних невольників до опачин руками приймали.

Щироглибокої морської води доставали.

Скоро-то сеє зачували,

Од пристані галеру далеко одпускали:

До города Козлова,

До дівки Санджаковни на зальоти поспішали.

То до города Козлова прибували,

Дівка Санджаковна навстрічу виходжає,

Алкана-пашу в город Козлів

Зо всім войськом затягала,

Алкана за білу руку брала,

У світлиці-кам'яниці визивала,

За білу скам'ю саджала,

Дорогими напитками напувала,

А войсько серед ринку саджала.

То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа,

Не барзо дорогії напитки вживає,

Як до галери двох турчинів на підслухи посилає:

Щоб не мог Ляше Бутурлак Кішку Самійла одмикати,

Упоруч себе саджати!

То скоро ся тії два турчина

До галери прибували...

То Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Словами промовляє:

«Ай, Ляше Бутурлаче, брате старесенький!

Колись і ти був у такій неволі,

Як ми тепера,

Добро нам вчини,

Хоч нас, старшину, одомкни —

Хай би і ми у городі побували,

Панське весілля добре знали».

Каже Лях Бутурлак:

«Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,

Батьку козацький! Добро ти вчини,

Віру християнську під нозі підтопчи,

Хрест на собі поломни!

Аще будеш віру християнську під нозі топтати,

Будеш у нашого пана молодого

За рідного брата пробувати!»

То скоро Кішка Самійло зачував:

«Ой Ляше Бутурлаче, недовірку християнський!

Бодай же ти того не дождав,

Щоб я віру християнськую под нозі топтав!

Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,

А буду в землі козацькій голову християнську покладати.

Ваша віра погана,

Земля проклята!»

Скоро Лях Бутурлак тоє зачуває,

Кішку Самійла у щоку затинає:

«Ой,— каже,— Кішко Самійлу, гетьмане запорозький!

Будеш ти мене в вірі християнської укоряти,

Буду тебе паче всіх невольників доглядати,

Старії і новії кайдани направляти,

Ланцюгами за поперек втроє буду брати!»

То ті два турчина тоє зачували,

До Алкана-паші прибували:

«Алкан-пашо,

Трапезонтськоє княжа, безпечно гуляй:

Доброго і вірного ключника маєш —

Кішку Самійла в щоку затинає,

В турецьку віру ввертає!»

То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа, великую радость мало,

Пополам дорогії напитки розділяло:

Половину на галеру одсилало,

Половину з дівкою Санджаковною уживало.

Став Лях Бутурлак дорогії напитки пити-підпивати,

Стали умисли козацьку голову ключника розбивати:

«Господи, єсть у мене що іспити і ісходити,

Тілько ні з ким об вірі християнській розговорити».

До Кішки Самійла прибуває,

Поруч себе саджає,

Дорогого напитка метає,

По два, по три кубка в руки наливає.

То Самійло Кішка по два, по три кубка в руки брав,

То у рукава, то у пазуху, сквозь третю хусту додолу пускав.

Лях Бутурлак по єдиному випивав:

То так напився,

Що з ніг звалився.

То Кішка Самійло да угадав:

Ляха Бутурлака до ліжка вмісто дитяти спати клав,

Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав.

На п'яти чоловік по ключу давав:

«Козаки-панове, добре майте,

Один другого одмикайте,

Кайдани із ног, із рук не кидайте,

Полуночної години ожидайте!»

Тогді козаки один другого одмикали,

Кайдани із рук і із ніг не кидали,

Полуночної години ожидали,

А Кішка Самійло чогось догадав,

За бідного невольника ланцюгами втроє себе прийняв,

Полуночної години ожидав.

Стала полуночная година наступати,

Став Алкан-паша з войськом до галери прибувати.

То до галери прибував, словами промовляв:

«Ви, турки, яничари, помаленьку ячіте,

Мойого вірного ключника не збудіте!

Самі же добре помеж рядами проходжайте,

Всякого чоловіка осмотряйте,

Бо тепера він підгуляв,

Щоби кому пільги не дав».

То турки, яничари свічі у руки брали,

Помеж рядів проходжали,

Всякого чоловіка осмотряли,

Бог помог — за замок руками не приймали.

«Алкан-пашо, безпечно почивай!

Доброго і вірного ключника маєш:

Він бідного невольника з ряду до ряду посаджав,

По три, по два старії кайдани і новії посправляв,

А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв».

Тогді турки, яничари у галеру входжали,

Безпечно спати полягали;

А котрії хмельні бували, на сон знемагали,

Коло пристані Козловської спати полягали...

Тогді Кішка Самійло полуночної години дождав,

Сам меж козаків устав,

Кайдани із рук і із ног у Чорноє море пороняв;

У галеру входжає, козаків побуджає,

Саблі булатні на вибір вибирає,

До козаків промовляє:

«Ви панове-молодці, кайданами не стучіте,

Ясини не вчиніте,

Некоторого турчина в галері не збудіте...»

То козаки добре зачували,

Самі з себе кайдани скидали,

У Чорноє море кидали,

Ні одного турчина не збудили.

Тогді Кішка Самійло до козаків промовляє:

«Ви, козаки-молодці, добре, братіє, майте,

Од города Козлова забігайте,

Турок, яничар впень рубайте,

Котрих живцем у Чорноє море бросайте!»

Тогді козаки од города Козлова забігали,

Турок, яничар впень рубали,

Котрих живих в Чорноє море бросали.

А Кішка Самійло Алкана-пашу із ліжка взяв,

На три часті розтяв, у Чорноє море побросав,

До козаків промовляв:

«Панове-молодці, добре дбайте,

Всіх у Чорноє море бросайте,

Тілько Ляха Бутурлака не рубайте:

Между войськом для порядку,

За яризу войськового зоставляйте!»

Тогді козаки добре мали:

Всіх турків у Чорноє море пометали,

Тілько Ляха Бутурлака не зрубали,

Между войськом для порядку

За яризу войськового зоставляли.

Тогді галеру од пристані одпускали,

Самі Чорним морем далеко гуляли...

Да ще у неділю барзо рано-пораненьку

Не сива зозуля закувала,

Як дівка Санджаковна коло пристані походжала

Да білі руки ламала, словами промовляла:

«Алкан-пашо, трапезонтськоє княжату,

Нащо ти на мене такоє великоє пересердіє маєш,

Що од мене сьогодня барзо рано виїжджаєш?

Когда би була од отця і матусі

Сорома й наруги прийняла,

З тобою хоч єдину ноч переночувала!..»

Скоро ся тоє промовляли: галеру од пристані одпускали,

Самі Чорним морем далеко гуляли.

А ще у неділеньку, у полуденную годину,

Лях Бутурлак од сна пробуждає,

По галері поглядає, що ні єдиного турчина у галері немає.

Тогді Лях Бутурлак із ліжка вставає,

До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає:

«Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький, батьку козацький!

Не будь же ти на мене,

Як я був на останці віка мойого на тебе!

Бог тобі да поміг неприятеля побідити,

Да не умітимеш у землю християнськую входити!

Добро ти учини: половину козаків у окови до опачин посади,

А половину у турецькоє дорогоє плаття наряди,

Бо ще будемо од города Козлова

До города Цареграда гуляти,

Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати,

Будуть Алкана-пашу з дівкою Санджаковною

По зальотах поздравляти,

То як будеш отвіт оддавати?..»

Як Лях Бутурлак научив,

Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив:

Половину козаків до опачин у окови посадив,

А половину у турецькоє дорогоє плаття нарядив.

Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,

Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати

І галеру із гармати торкати,

Стали Алкана-пашу з дівкою Санджаковною

По зальотах поздравляти.

То Лях Бутурлак чогось догадав,

Сам на чердак виступав,

Турецьким біленьким завивалом махав:

Раз то мовить по-грецьки,

Удруге — по-турецьки,

Каже: «Ви, турки, яничари, помаленьку, братія, ячіте,

Од галери одверніте,

Бо теперя він подгуляв, на упокої почиває,

На похмілля знемагає.

До вас не встане, голови не зведе.

Казав: «Як буду назад гуляти,

То не буду вашої милості і повік забувати!»

Тогді турки, яничари од галери одвертали,

До города Цареграда убігали,

Із дванадцяти штук гармат гримали,

Яссу воздавали.

Тогді козаки собі добре дбали,

Сім штук гармат собі ориштували,

Яссу воздавали,

На Лиман-ріку іспадали,

К Дніпру-Славуті низенько уклоняли:

«Хвалим тя, господи, і благодарим!

Були п'ятдесят штири годи у неволі,

А теперя хоч не дасть нам бог на час по волі!»

А у Тендрові-острові Семен Скалозуб

З войськом на заставі стояв

Да на тую галеру поглядав,

До козаків словами промовляв:

«Козаки, панове-молодці! Що сія галера чи блудить,

Чи світом нудить,

Чи много люду царського має,

Чи за великою добиччю ганяє?

То ви добре майте,

По дві штук гармат набирайте,

Тую галеру із грозної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте!

Єслі турки, яничари, то упень рубайте,

Єслі біднії невольники, то помочі дайте!»

Тогді козаки промовляли:

«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Десь ти сам боїшся

І нас, козаків, страшишся:

Єсть сія галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много люду царського має,

Ні за великою добиччю ганяє —

Се, можеть, є давній бідний невольник

Із неволі утікає».

«Ви віри не діймайте,

Хоч по дві гармати набирайте,

Тую галеру із грозної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте!

Як турки, яничари, то упень рубайте,

Єслі бідний невольник, то помочі дайте!»

Тогді козаки, як діти, негаразд починали,

По дві штуки гармат набирали,

Тую галеру із грозної гармати привітали,

Три доски у судні вибивали,

Води дніпровської напускали...

Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Чогось одгадав, сам на чердак виступав,

Червонії, хрещатії давнії корогви із кишені винімав.

Розпустив...

До води похилив...

Сам низенько уклонив:

«Козаки, панове-молодці, сія галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много люду царського має,

Ні за великою добиччю ганяє —

Се єсть давній бідний невольник

Кішка Самійло із неволі утікає:

Були п'ятдесят чотири годи у неволі,

Тепер чи не дасть бог хоть на час по волі...»

Тогді козаки у каюки скакали,

Тую галеру за мальовані облавки брали

Да на пристань стягали,

Од дуба до дуба

На Семена Скалозуба паювали,

Тую галеру на пристань стягали.

Тогді злато-синії киндяки — на козаки,

Златоглаві — на отамани,

Турецькую білую габу — на козаки, на біляки.

А галеру на пожар спускали,

А сребро-злато — на три часті паювали:

Первую часть брали, на церкви накладали,

На святого Межигорського спаса,

На Трахтемировський монастир,

На святую Січовую покров давали,

Которі давнім козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, вставаючи і лягаючи,

Милосердного бога благали;

А другую часть помеж собою паювали;

А третю часть брали,

Очертами сідали,

Пили да гуляли,

Із семип'ядних пищалей гримали,

Кішку Самійла по волі поздравляли:

«Здоров,— кажуть,— здоров, Кішко Самійлу,

Гетьмане запорозький! Не загинув єси у неволі,

Не загинеш і з нами, козаками, по волі!»

Правда, панове, полягла Кішки Самійла голова

В Києві-Каневі монастирі...

Слава не умре, не поляже!

Буде слава славна

Помеж козаками,

Помеж друзями,

Помеж рицарями,

Помеж добрими молодцями!

Утверди, боже, люду царського,

Народу християнського,

Війська Запорозького, Донського,

З усією черню дніпровою,

Низовою,

На многія літа,

До конця віка!

 

Записано П. Лукашевичем в 1832 р. від бандуриста Івана Стрічки на Полтавщині. Опубліковано в зб.: Малорусские и червонорусские народные думы и песни. СПб, 1836, с. 15—27.

Подається за першодруком.

Дума відзначається історичною достовірністю. В 1570-і роки Самійло Кішка брав участь у морських походах проти Туреччини, потрапив з козаками в полон, де пробув двадцять п'ять років, 1599 р. підняв повстання на галері, невільники перемогли яничарів і повернулись на Україну, де Кішка був обраний гетьманом.

...Гарматами ориштована — раніше друкувалось неточно: «гарматами арештована», що затемнювало зміст; риштувати — обладнати, обсадити, озброїти; риштунок — озброювання; префікс о означає дію, що поширюється на весь об'єкт (напр., окропити, озолотити і т. п.); ненаголошені о та и в слові «ориштувати» можуть при співі звучати як а і е, внаслідок — хибна передача слова «арештувати», що ми й виправляємо у цьому виданні.

Трапезонт — тепер Тробзон, турецький порт на Чорному морі, в минулому фортеця і невільницький ринок.

...трапезонтськоє княжа — син володаря із Трапезунта (Трапезона).

Почвартаста — триста п'ятдесят (осіб).

Опачина — велике весло, яким гребли кілька чоловік разом.

Киндяки — стрічки.

Габа — біла вовняна тканина.

Лях Бутурлак — від «потурнав», той, що потурчився.

Кефа — Кафа (нині Феодосія), в XV—XVII ст. великий турецький невільницький ринок. Тут завжди було близько тридцяти тисяч невільників.

Марко Рудий, суддя войськовий — особа, не зафіксована історичними документами.

Меїсій Грач, войськовий трембач — історичні джерела свідчень про нього не зберегли; в деяких варіантах думи він має ім'я Марко.

Листи визволенії — своєрідні пропуски для звільнених з неволі (звичайно, викуплених), що давали змогу пройти контрольовані турецько-татарськими силами території.

Дівка Санджаківна — дочка санджака, тобто воєнного урядовця султанської Туреччини, власника подарованих за службу земель.

Лиман-ріка — очевидно, Дніпровський лиман.

Тендрів-острів — піщаний острів Тендра в північній частині Чорного моря у гирлі Дніпра, так звана Тендровська коса, стоянка запорожців.

Скалозуб Семен — літописні джерела називають кількох Скалозубів із козацької старшини кінця XV ст. (один з них наприкінці 1598 р. був осавулом, а пізніше кошовим запорозького війська), котрий із них був прототипом героя думи, досі не встановлено.

До города Козлова — старовинна назва м. Євпаторії, в XVI— XVII ст. тут був турецький невільницький ринок.

Яриза — служник, посланець.

Ясини не вчиніте — тут: гамір, тривога.

Хорогви — знамена.

Каюки — човни, видовбані з колод.

Облавок — борт судна.

...гармати набирайте — в деяких варіантах — «гармати набивайте» (порохом).

...Гостинця їй дайте! — поетичний образ іронічного характеру, що означав «вистрілити по галері».

...на чердак виступав...— виходив на палубу.

Межигорський спас — Межигірський Спасо-Преображенський монастир, що був заснований 988 р. і знаходився поблизу м. Києва біля Вишгорода. Після зруйнування польською шляхтою Трахтемирівського монастиря в 1660-х pp. став шпиталем для старих запорожців. 1786 р. монастир було закрито.

Трахтемирівський монастир — заснований в 70-х роках XVI ст. поблизу м. Трахтемирова і с. Зубринців (нині — Переяслав-Хмельницького району на Київщині). Був шпиталем та притулком для поранених і старих козаків. Зруйнований польсько-шляхетськими загарбниками в 1664—1665 pp.

Січова покров — козацька церква в Запорозькій Січі.

...полягла Кішки Самійла голова // В Кивві-Каневі монастирі...— вказівка на похорон Самійла Кішки у Каневі; оскільки співці дум не мали достовірних даних, то й згадували обидва козацькі монастирі — Межигорського спаса, що неподалеку від Києва, і Трахтемирівський, що територіально прилягав до Канева.

...Війська Запорозького, Донського, // З усією черню дніпровою, // Низовою...— вславлення бойової дружби українського козацтва, що не раз спільно вело боротьбу проти османсько-турецької агресії.


Біографія козацького гетьмана Самійла Кішки є одною з найславніших сторінок боротьби українського народу проти чужоземного поневолення. Самійло Кішка є одним з найвеличніших козацьких героїв, що з молодих літ присвятив своє життя обороні України.
З народних дум та переказів знаємо, що Самійло Кішка народився в шляхетній родині в Каневі, був фізично розвинутою і сильною людиною. Отримав достойну освіту. Козакувати почав ще змолоду: з 1550 року брав участь у походах Байди-Вишневецького. В тих походах Кішка здобув достатньо високий авторитет серед козацтва, і не випадково після загибелі Вишневецького його обирають гетьманом на Січі.
Хоча на той час татарські орди вже були відкинуті запорожцями за Буг і Дон, загроза турецько-татарських походів на Україну не зменшувалася.
Турки почали активно зміцнювати свої фортеці на чорноморському узбережжі. Литва ж і Польща нічого не робили для захисту українського населення.
Ставши гетьманом, Самійло Кішка взявся продовжити справу свого попередника і в першу чергу досягти того, що не встиг зробити Дмитро Вишневецький – відкрити запорожцям шлях до моря.
З досвіду колишніх козацьких походів Самійло Кішка знав, що перемога над татарами і турками найбільш імовірна тоді, коли напад здійснюється несподівано. На його думку, ударами з моря було можливим успішно локалізувати татарські напади, а завдяки ударам в середину імперії, в серце Осяйної Порти, успішно протистояти туркам в їхніх намаганнях навічно закріпитися на українському узбережжі Чорного моря.
Козаки радо підтримали свого гетьмана, бо саме з моря, з турецьких галер-каторг, з приморських турецьких міст їм чувся стогін своїх братів-невільників, які сподівалися на визволення лише від запорожців. Самійло Кішка модернізував козацькі байди і з тих пір вони увійшли в історію і український фольклор як чайки.
Козацькі чайки при Самійлі Кішці робилися довжиною до 25 метрів і шириною до двох метрів. Днище чайки видовбували зі стовбура дерева, до якого прикріпляли опруги, тобто шпангоути, на які нашивали дерев’яні борти. Днище забивалося дошками, і під такою палубою зберігалися харчі і зброя.
На чайці встановлювали до 15 – 20 пар весел, вітрило та 4 малі гармати – фальконети, які могли стріляти у різних напрямках. Упродовж бортів чайку обв’язували очеретом, що надавало їй впевненої плавучості та охороняло борти від куль і стріл. Така чайка брала в похід 40-70 козаків екіпажу.
Зібравши ескадру чайок, Самійло Кішка вперше вийшов у Чорне море в 1567 році і протягом двох років штурмував кримське місто Козлов та придунайські міста Ізмаїл, Кілію, Білгород та Очаків, громив турецькі галери в морі. Поголос про ці походи та втрати турків були такими, що вже в 1568 році турецький султан грозився Польщі великою війною, а для припинення козацьких походів у море направив до Очакова регулярний флот. Боротьба козацьких чайок з важко озброєними турецькими галерами була надзвичайно тяжкою і нерівною. Турки володіли не лише галерами і великими гарматами. За ними був і великий досвід морських походів і перемог.
Тактика ж морського бою козацького флоту народжувалася в кривавих боях, в перемогах і поразках. Про це свідчить і доля самого гетьмана Самійла Кішки.
В одному з походів, в 1573 році, ескадра Самійла Кішки зазнала поразки від турецького флоту, а сам гетьман потрапив у полон до турків і був прикутий ланцюгом до весла на галері. „Хотів плавати в Чорнім морі – плавай досхочу”, – глузували з гетьмана яничари.
Цілих 26 років продовжувалася тяжка неволя українського флотоводця, організатора перших морських походів українських ескадр козацького флоту.
Та каторга не вбила в серці гетьмана любові до рідної землі, козацької наснаги і жаги до боротьби за волю. Народна дума через віки донесла до нас, як Самійло Кішка, вже постарілий і посивілий, зробив неможливе – підняв повстання на тюрмі-галері, визволився сам, визволив братів-невільників і щасливо прибув на захопленій галері на рідну Січ. Це сталося 1599 року. У думі розказується, як біля Тендри гетьман Скалозуб мало не потопив галеру Кішки, прийнявши її за ворожу. Так, при таких обставинах, зустрілися в поході молодий і посивілий в неволі старий гетьмани – флотоводці.
У цей же рік запорожці запрошують Самійла Кішку на Січ і вдруге обирають гетьманом.Самійло Кішка одразу ж взявся організовувати великий похід у Чорне море, рятувати братів-запорожців, які напередодні разом з гетьманом Скалозубом зазнали в поході поразки і потрапили в турецьку неволю.
За народними переказами, помста Самійла Кішки туркам була страшною. У зустрічному морському бою запорожці знищили турецьку ескадру і поруйнували турецькі міста на південному березі Чорного моря. Вперше сягнули шаблею запорожці тих далеких міст і вже більше ніколи, здавалося б, внутрішні турецькі міста Трабзон і Синоп не почувалися в безпеці.
Похід завершився успішно, хоча Скалозуба знайти не вдалося. З походу Самійло Кішка повернувся на кількох турецьких галерах з визволеними невільниками та великою здобиччю.
Це був останній морський похід запорожців під керівництвом Самійла Кішки. Успішний похід в Чорне море примирив низових козаків з реєстровими, зміцнив славу старого гетьмана: наприкінці 1599 року та в 1600 році гетьман проводить успішні військові походи в Молдову, після яких домігся від польського сейму реабілітації українського козацтва.
Перебуваючи в Києві, на честь свого визволення з турецької неволі Самійло Кішка збудував церкву Миколи Доброго, яка збереглася і до сьогодні.
Зусиллями гетьмана запорозьке козацтво було поставлене на міцний матеріальний і юридичний ґрунт. Без козацької сили вже не міг обходитись і польський король, особливо у війні зі шведами.
Після неодноразових звернень польського уряду і короля до Січі, Самійло Кішка в 1601 році все ж таки вирушив з військом на Лівонську війну допомагати полякам. Там гетьман особисто водив у бій своїх козаків.
В одному з боїв під містом Феліним взимку 1602 року Самійло Кішка загинув зі зброєю в руках. Як і належало козацькому лицарю, він загинув у бою славною козацькою смертю.
Оплакавши тяжку втрату, козаки з великою шаною перевезли тіло гетьмана до його рідного Канева і поховали за козацьким звичаєм – під залпи гарматного салюту на горі Старий клад, яка пізніше дістала назву Чернеча гора і де з часом був похований Тарас Шевченко.
Гетьману Самійлові Кішці належить видатна сторінка в історії вітчизняного флоту. Він перший флотоводець, який відкрив козацькому флоту шлях в Чорне море і опанував чорноморський район плавання. Самійло Кішка вдосконалив і пристосував козацьку чайку до морських походів, створив тактику бою козацької ескадри з турецьким флотом та тактику штурму морських фортець.
Йому випала важка доля і велика слава ще за життя. Він дав козацтву такий потяг до моря, який потім, протягом віків не змогли знищити ні турецький султан, ні польський король, ні російські царі. У великого вчителя були й гідні учні. Серед найвидатніших – Фока Покотило, Григорій Лобода, Петро Сагайдачний...

 

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація

ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті 279 гостей та користувачі відсутні
Перегляди статей
1990085