Ой як то ще було із Нащада Світа 

Колядка стародавня: Різдво Світа 

Давньоруська колядна пісня 

Ой як то ще було із нащада світа. 
Радуйтесь! Ой, радуйтесь, люде, що вже Світ народився!
Ой як ще не було ні Землі ні Неба 
А що тільки було та Синєє Море 
А посеред Моря та Зелений Явір 
А на Явороньку три Синії Птаxи 
Три Синії Птаxи та Радоньку радять 
Та Радоньку радять як Світ засновати 
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини 
Тай винесли птаxи Жовтий Красен-Камінь 
Стало з того камню та Яснеє Сонце 
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини 
Тай винесли Птаxи Злоту Павутинку 
Стала з Павутинки Ясна Твердь Небесна 
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини 
Тай винесли Птаxи Синій Срібен-Камінь 
Став з того Каменю Блідесенький Місяць 
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини 
Тай винесли Птаxи Золотий Пісочок 
Стали із Пісочку Дрібнії Звіздочки 
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини 
Тай винесли Птаxи та Темного Мулу 
Стала з того Мулу Чорная Землиця 
Тай зросли на Землі Жито і Пшениця 
Жито і Пшениця і всяка Пашниця[2] 

1 Приспів повторюється після кожного рядка

Ця пісня після оприлюднення давно переросла рівень суто фольклорно-наукового надбання. Основною темою цього шедевру безперечно є Створення Світу. Головним образом тут треба, мабуть, уважати Світове Дерево, від котрого йде все світове життя і всі «користі», безпосередньо принесені ним-таки чи дані тими тваринами, які в тім дереві гніздяться (голуби, соколи, пчоли, і т.і.). Образ сей може мати свій початок в поняттях якогось пранароду нинішньої індоєвропейської язикової родини.

Аналогічні образи стрічаємо у різних народів. В індуських Ведах маємо святе фігове дерево на третім небі і на вершку його два птахи; інші птахи, злітаючись, п’ють безсмертний напій — сому, котра заразом являється медом (відти зв’язок з пчолами, які роблять мед на нашім дереві) і прототипом вина (відти перехід райського дерева в лозу). В іранській міфології виступає «блаженне дерево», що стоїть серед води і несе на собі насіння всіх рослин; на нім сидить сокіл, орел або інша птиця, яка приносить се насіння і засіває землю. В германській міфології йому відповідає міфічний ясень yggdrasill, на котрім живуть боги і звірята, і пчоли збирають з нього медову росу.

З другого боку, образ дерева життя з птахами і навіть голубами спеціально дуже популярний і в краях месопотамської культури, можна зробити натиск на аналогії наших колядок з їх голубами-творцями з переказами Єзідів, закавказьких дуалістів, у котрих Бог в образі птаха живе на дереві, що стоїть на океані, поруч нього друге божеське сотворіння в кущі, а далі богом твориться й ангел (сатанаїл), теж в образі птаха, і засідає з богом на його дереві.

Не бачачи нині твердої підстави для рішення питання про абсолютну оригінальність нашого образу птахів-творців на світовім дереві, все ж таки стає зрозумілим, що зав’язок сього світового дерева у нас належить в кожнім разі таким старим часам, де властиво затираються всякі межі оригінального і запозиченого, і сей образ треба вважати старшим від усяких пізніших наверствувань: чи християнського апокрифа, чи дуалістичної легенди, чи навіть семітських переказів про райське дерево життя.

Образ голубів чи інших птахів-творців світу, які сидять на сім світовім дереві і в тій чи іншій формі творять світ, являються вже мотивом другого ряду. Паралеллю йому являється дерево, на котрім засідають три предвічні браття — сонце, місяць і дощ. Сим не можна сказати, що образ птаха-творця не міг у нас мати свого теж самостійного і дуже старого існування. Але образ такого птаха на воді, що мав би бути першим творцем землі й життя, як в деяких народів, в нашім фольклорі досі не виступив ясно. Тим самим, очевидно, мусимо вважати за старші у нас ті космогонічні варіанти, де птахи-творці сидять на однім дереві, а не на кількох. Се ми й бачимо в найстарших записах: Ходаковського і Вагилевича, і се дуже цікаво, що при всій своїй архаїчності вони дають відразу два окремі варіанти: в однім — птахи творять землю, небо, небесні світила, в другім — «похитки» (користі) людського господарства. Обидва мотиви дуже старі, так що не можна сказати, котрий міг би бути старший і основний: вони можуть бути обидва паралелями з великих давен.

Запис В. Поля з Кальниці (збірка Вагилевича)1:

Коли не було з-нащада 2 світа,

Приспів: Подуй же, подуй, Господи,

Із святим духом на землю.

Тоді не було неба ні землі,

Ано (лем) було синєє море,

А серед моря зелений явір.

На явороньку три голубоньки,

Радоньку радять, як світ снувати.

«Та спустимося на дно до моря,

Та дістанемо дрібного піску,

Дрібний пісочок посіємо ми,

То3 нам ся стане чорна землиця.

Та дістанемо золотий камінь,

Золотий камінь посіємо ми,

То нам ся стане ясне небонько —

Світле соненько, ясен місячик,

Ясна зірниця, дрібні звіздочки.

1 Ентогр. Зб XXXV, c. 112. Се той сам текст, що був виданий, тільки з деякими поправленнями мови, у Головацького II, с. 5.

2 Сей вираз Потебня толкував в значенні «зовсім», «цілком» — «коли не було світу цілком».

3 Поправлено «то» замість «та».

В сім тексті належить зазначити такі пізніші елементи:

  • Приспів (його треба, очевидно, читати: «Подуй, Господи, духом своїм по землі», без із) вносить мотив творення духом божим — мотив пізніший в порівнянні з більш первісним і більш архаїчним образом творення птахами.
  • «Золотий камінь», з котрого твориться небо, мабуть, заступив старший мотив — «синього каменя», що виступає в варіанті Бірецького (Костомарова) і в новішім печеніжинськім, та і в прозових оповіданнях (далі) небо твориться з синього каменю, земля з жовтого піску.

Вираз «оснування», «основання» світу, правдоподібно, дав почин образу передсвітного павутиння, з котрим стрінемось далі.

Збірка Ходаковського:

Що ж нам було з світа початку?

Приспів: Боже наш!

Не було нічого, єдна водонька!

На тій водонці єдне деревенко,

На тім деревенку шовкове гніздо,

А в тім гнізденьку три голубоньки,

Не три голубоньки, три ангелоньки.

Юж ся впустили в глубокоє море,

В глубокоє море, на самоє дно.

Винесли нам три пожитоньки:

Перший пожиток — возимо жито,

Возимо жито людям на хлібець.

Другий пожиток — яру пшениченьку

Яру пшениченьку на проскироньку,

До служби божої до церковоньки.

Третій пожиток — зелену траву,

Зелену траву для худобоньки 1.

1 Етногр. Зб. XXXV, с. 1.13.

Колядка, як бачимо, дуже зіпсована в розмірі та і в мові, так що страшно поправляти. Пояснення, що голуби були ангели, очевидно, пізніше додане, паралельно з дальшим переробленням сього образу (нижче). Так само у вичисленні трьох пожитків пшениця на проскури з’являється, розуміється, з розмірно дуже пізньою християнізацією сеї теми. Правдоподібно, на тім місці були «яриї пчоли людям на столи», або якийсь інший образ пчільництва.

Текст Бірецького, галицький, вид. Костомаровим, має два дерева:

 Колись то було з початку світа.

 Присп.: подуй же, Господи, з духом святим на землю.

 Тоді не було неба ні землі,

 Неба ні землі, ним синє море,

 А серед моря та два дубоньки.

 Сіли упали два голубоньки,

 Два голубоньки на два дубоньки,

 Почали собі раду радити,

 Раду радити і гуркотати:

 Як ми маємо світ основати?

 Спустімо ми ся на дно до моря,

 Винесімо си дрібного піску,

 Дрібного піску, синього камінця:

 Дрібний пісочок посіємо ми,

 Синій камінець подунемо ми —

 З дрібного пісочку чорна землиця,

 Студена водиця, зелена травиця»

 З синього камінця синєє небо,

 Синєє небо, світле соненько,

 Ясен місячок і всі звіздоньки 2.

2 Костомаров. Объ истор. знач. рус. нар. поэзіи, с. 66.

Сей варіант став звісний найраніше, звернув на себе загальну увагу і тому досі береться часто за вихідний. Але, не вважаючи на архаїчні прикмети, основний образ дерева в нім, як бачимо, вже ослаб: дерево роздвоїлось і зійшло на прості сідала для голубів-творців, стративши самостійне значення. Зате число птахів — два може бути первісніше, ніж три: так принаймні здавалось деяким дослідникам, і дійсно тут може бути паралелізм сотворення землі і неба з жовтого піску і синього каменя двома птахами-творцями. Число три скорше відповідає мотивові «трьох пожитків» і «трьох товаришів». Мотив «подунемо», очевидно, і тут пізніший.

Варіант з львівської околиці (с. Крехова, Жовківського пов.) розвиває образ ангелів, що в варіанті Ходаковського виступав тільки як пояснення, гльоса до первісного образа птахів-голубів:

Ой що там було з початку світа?

Нічо не було, йно море-вода,

На тій водиці єдно деревце,

На тім деревці два помолойці,

На тих помолойцях два ангели сидять,

І вони сидять, Бога ся радять,

Щоби робити, [щоб] світ сотворити?

«Утопім же ми в чорнеє море,

Винесім же ми чорної землі,

Розкиньмо її на штири части:

З першої части краснеє сонейко,

З другої части ясен місячик,

З третьої части ясні звіздоньки,

З четвертої части дрібний дощийко.

Мовило сонійко: «Коли ж я зійду?

Ой зійду ж бо я в неділю з рана,

Освічу ж бо я гори й долини»

і т. д.

Модернізована переробка (Етн. Зб. 177, Станислав. пов.):

Є світ великий, є ще й синє море,

На тих синіх морях росте чемерушка,

На тій чемерушці три голуби радять.

Єден голуб каже: «Я ся пущу в море».

Другий голуб каже: «Винесу пісочку».

Третій голуб каже: «Я його розсію,

Я його розсію на штири часточки:

Першая часточка — світаннєчко раннє,

Другая часточка — сонце праведненьке,

Третяя часточка — ясен місяченько,

Четверта часточка — дробен дощик сіє.

Світаннєчко каже: «Нема понад мене:

Як я засвітаю, ввесь мир утішаю...»

і т. д.

Дальший крок в напрямі християнізації теми представляє старий текст, опублікований Новосєльським (на жаль, місцевість не вказана, розмір, очевидно, 5+5, підпав сильній деформації, і мова, мабуть, також):

Як то було спрежде віка,

(Спрежде віка) зачатє світа?

Вигравало синєє море,

На синєму морі [стояло] три явори,

На тих яворах три крюлечки,

На першому кріслі сам Господь сидить,

На другому кріслі святий Петро,

На третім кріслі святий Павло.

Рече Господь до святого Петра:

«Порни, Петре, на дно в море,

Достань, Петре, жовтого піску,

Та посій (Петре) по всьому світу.

Сотвори (Петре) небо і землю,

Небо з звіздами, землю з квітами!

Петро порнув і дна не достав,

І піску не взяв (й) світа не сіяв:

Не сотворив Петро [ні] неба ні землі,

[Ні] неба з звіздами, [ні] землі з квітами.

Рече Господь до святого Павла:

«Порни, Павле, на дно в море,

Достань, Павле, жовтого піску,

Та посій (Павле) на всьому світу:

Сотвори, Павле, небо і землю,

Небо з звіздами, землю з квітами».

Павло порнув і дна не дістав,

І піску не взяв, і світа не сіяв:

Не сотворив Павло [ні] неба ні землі,

[Ні] неба з звіздами, [ні] землі з квітами.

Порнув сам Господь на дно у море,

Достав Господь жовтого піску,

Та посіяв на всьому світу,

Сотворив [сам] Господь небо і землю,

Небо з звіздами, землю з квітами.

Господь з Петром і Павлом тут, очевидно, заступають місце ангелів-голубів. Але процес християнізації заразом подає руку і темі дуалістичного сотворення світу.

Таким чином, ся тема світового дерева і птахів-творців, представлена десятьма текстами з різного, доволі значного часу (майже цілого століття) і чималої території, дає доволі розгалужену філіацію мотивів, що свідчить про довге оброблення і комбінування кількох тем, різного часу і різного походження:

  1. світове дерево серед води, джерело життя;
  2. первовічний птах — творець світу;
  3. птахи, що живуть на світовім дереві, творять небо і землю;
  4. птахи виносять з води-моря пожитки, потрібні для людського життя.

Теми с. і d., представлені в нинішніх колядках, здебільшого комбінують мотиви а. і b. і в такій формі являються унікатом, єдиним в сім роді: і в слов’янськім і в світовім фольклорі. Таких образів не знаходимо ні в фольклорі сусідніх народів — західно- чи східнослов’янських, балканських або фінських і північноазійських, ні в творах книжних; там теж знаходяться тільки елементи сих образів, як світове дерево, світовий птах, птахи на дереві життя, пониряння в воду, щоб звідти винести матеріал для сотворення світу. Про світове дерево ми говорили вище; до мотивів пониряння, і в зв’язку з тим — образів предвічного птаха на воді перейдемо далі, обговорюючи ті дуалістичні космогонії, що обробляють сі ж мотиви, але з становища дуалістичної релігійної доктрини. Тут же підчеркуємо сей незвичайно інтересний факт з становища нашої літературної історії: широке, світове розгалуження елементів чи мотивів — і самостійність нашого космогонічного образу, як їх комбінації. З сього погляду наведені колядки належать до найцінніших і найцікавіших творів української словесної творчості, вартих особливої уваги і дальшого студіювання, для вияснення багатьох неясних і суперечних подробиць сеї теми.

Напр., основне питання: оскільки світове дерево колядки має свій початок в одвічних міфологічних поглядах індоєвропейської родини, а наскільки воно підпало впливам книжних християнсько-апокрифічних тем: райського дерева життя, преблаженного дерева-хресного і подібних (до котрих ми повернемо далі ще), досі не було піддано ґрунтовному, вичерпуючому переглядові. Те ж саме треба сказати і про відносини наших птахів-творців до світового мотиву сотворення землі з води якоюсь предвічною істотою.

В зв’язку з образом птахівтворців в нинішніх колядках стоїть незвичайно популярний в нашій поезії (особливо піснях величальних, колядках, щедрівках) образ трьох космічних сил — «трьох братів» або «трьох товаришів» — сонця, місяця і дощу. Ми пізнали їх свого часу в святочній гостині у господаря, до котрого звертається величальна пісня: вони пильнують його господарство і наділяють його всім добром. Так використано задля обрядового величання космічний мотив, що в інших піснях виступає з своїм самостійним значенням: сі три братитовариші являються творцями світового добра, користей і навіть самого світу. Правда, предвічні птахи творять не тільки небо і землю, але також сонце, місяць і зорі, так що ті космічні «товариші» являються, так би сказати, космічними силами другого ряду, принаймні з погляду їх походження. Але, очевидно, се вже результат дальшого розроблення мотиву про одвічних птахів: в основнім варіанті його говорилось тільки про сотворення неба і землі, як в другім варіанті була мова про принесення сими птахами трьох користей. В основнім же замислі «трьох товаришів» вони уявлялись, без сумніву, такими ж самостійними першими джерелами світового життя, як світове дерево і світові птахи. От чому я вважаю потрібним присвятити в сім розділі кілька заміток сій космічній темі, хоч творцями світу товариші виступають, скільки пригадую, лише в двох колядках збірки Желехівського, виданих в 1860-х рр. і досі не потверджених, здається, ніякими іншими варіантами:

I. Ой як то було з початку світа,

Приспів: Радуйся, радуйся, земленько, син ся нам Божий народив!

Ой як не було святої землі,

Ой но на морі павутиноньки,

Ой там братоньки радоньку радять:

Якби нам, брате, світ обснувати?

Пуститися, брате, в глибокі води,

Тоди ми, брате, світ обснуємо,

Світ обснуємо і наситимо,

Світ наситимо і наповнимо,

А за тим словом бувай ти здоров,

Бувай ти здоров, господареньку,

З вітцем-маткою, з всею челядкою.


II. Ой, як то було з початку світа,

Приспів: Боже наш!

Як ще не було неба, ні землі,

Ой но на морі єдна павутинка,

На тій павутинці три товариші:

Єден товариш — ясне соненько,

Другий товариш — ясний місяченько,

Третій товариш дробний дощенько.

Чим ся хвалиш, ясне соненько?

— Ой, як зійду в неділю рано,

Ой як огрію і діти малії,

Діти малії, люди старії!

Чим ся хвалиш, ясний місяченьку?

— Ой як я зійду саме о півночи,

Ой освічу я гори, долини,

Гори, долини, церкви й косцьоли,

Церкви й косцьоли, гостя у дорозі!

Чим ся похвалиш дробний дощеньку?

— Ой як я впаду три рази в маю,

Ой зрадується жито, пшениця,

Жито, пшениця, всяка ярениця!

А за тим словом бувайте здорові,

Здоровля у той дім на челядоньку,

Щастенько на двір на худобоньку.

В інших колядках три брати-товариші кермують різними змінами, оборотом природних явищ, як перші причини. За основну редакцію належить вважати найменше приладжену до величання, де сі космічні сили як три брати виступають собі поза звичайною колядницькою обставою, в світових рамцях, без огляду на чиїсь інтереси:

З-за неї гори, з-за високої

Видні виходять трьох братів рідних:

Єден братцейко — світле сонейко,

Другий братцейко — ясен місячок,

Третій братцейко — дробен дожджейко.

Місяць ся бере заморозити,

Гори, долини і верховини,

Глубок-поточейки й бистрі річейки.

Сонце ся бере розморозити,

Гори, долини і верховини,

Глубок-поточейки й бистрі річейки.

Дощик ся бере зазеленити

Гори, долини і верховини.

Близький варіант волинський, на жаль, тільки в фрагменті, поданий О. Пчілкою:.

Місяць хвалиться заморозити

Гори, долини, потоки-річки.

Сонце хвалиться розморозити

Гори, долини, потоки-річки.

Дощик хвалиться зазеленити

Гори, долини, поля-ярини.

Ослаблений варіант з Херсонщини:

 Ой за горою, за камінною

 Там собирались три товариші:

 Перший товариш красноє сонце,

 Другий товариш світлий місяць,

 Третій товариш крупний дощик.

 Світи, світи, сонце, у наше віконце,

 Світи, світи, місяцю, на наше подвіря,

 Ізмий, ізмий, дощику, сніг із подвіря.

Пок. Потебня, що присвятив кілька цінних уваг сій темі, справедливо пояснив, за поміччю українських і загальних арійських аналогій, що з місячним світом, в протиставленні сонцеві, зв’язувалась ідея холоду, в дальшій асоціації — морозу і зими: «Місяцю, місяцю, світиш, та не грієш, дармо в Бога хліб їси!» Сонце ж відповідає весні, дощ літу. Трьом братам-товаришам, таким чином, відповідає паралельний образ трьох трубачів, що виступають в інших колядках, звичайно, вже в християнізованій формі, як св. Микола (або Дмитро), св. Юрій і св. Петро, або сам Господь. Ми нижче будемо ще мати перегляд сих календарних представлень, а тут я наведу тільки отсей волинський варіант, що ясно вказує, не вважаючи на християнізовану форму, тотожність образів:

Ой там на горі церкву рубають,

Древо рубають церкву будують.

У тій церкві престоли стоять,

А на престолах три святці сидять.

Першеє святце — святий Микола,

Другеє святце — святе Юрія,

Третєє святце — сам Бог небесний.

Що перше казав святий Микола:

Ой як я схочу, то й поморожу

Гори, долини, поля, діброви.

Що другий казав святе Юрія:

Ой як я схочу, то й поморожу

Гори, долини, поля, діброви.

А третій казав — сам Бог небесний:

А як я схочу, все розморожу,

Все розморожу й обогрію:

Гори, долини, поля-яриці,

Поля-яриці, жита-пшениці.

(Зап. О. Пчілки, там же).

В інших варіантах сі три святі — три товариші викликають зміни в природі своїм трубленням:

Три вівчарики, всі три святиї

Носять при собі та по трубочці...

Ой як затрубить святий Миколай,

Святий Миколай у мідяную,

Високі гори аж побіліють,

Ой усі пташки позайнімі(ють),

Позалітають, вже не співають.

Ой як затрубить ой святий Петро

Сей святий Петро а в роговую,

Високі гори зазеленіють,

А усі пташки повилітають,

Повилітають, красно співають.

А як затрубив наш святий Царю

Та й розвеселив всю божу землю:

Тоді землиця стала весела,

Та й уродила жито, пшеницю.

(Е. З., 210 — 1).

Звичайно, божа труба викликає великоднє свято, але, очевидно, тільки дальша відміна первісного мотиву.

Старий варіант, де сонце похваляється —

Сонце же мовить: «Нема над мене!

Як же я зійду в неділю рано,

Вогрію ж бо я гори й долини,

Гори й долини, поля й дуброви,

Морози спадуть, а роси стануть, —

дає привід здогадуватись, що були такі варіанти поданої вище пісні-колядки, де три товариші, заповідаючи свої сезонові зміни, похвалялись, хто в них сильніший і для людей приємніший. Се був би переходовий тип до незвичайно популярного мотиву, де три товариші похваляються, хто з них більше радості приносить людям:

 Ой ізішлися три товариші:

 Єден товариш біл місяченько,

 Другий товариш ясне соненько,

 Третій товариш та дробен дощик,

 Місяць же каже: «Нема над мене!

 Як же я зійду в вечір під повні,

 Освічу ж бо я гори й долини (2),

 Поля дуброви (2), гостям дороги».

 А сонце каже: «Нема над мене!

 Як же зійду в неділю рано,

 Обігрію ж я гори й долини (2).

 Поля дуброви (2), церкви, костели».

 А дощик каже: «Нема над мене!

 Як же я піду три рази в маю,

 Розвеселю ж я гори й долини,

 Поля, дуброви, жита, пшениці,

 Жита пшениці, всякі пашниці».

 (Е. З., 174).

Тепер сей диспут товаришів найчастіше розвивається в гостині у господаря дому, до котрого звертається величання. Вони або об’являються на його дворі, або засідають, як гості, за його столом.

Найбільш характеристичною формою такого величального вжитку сього мотиву можна вважати наведену раніше (І), де товариші обіцають свої добродійства спеціально господарству чи маєткові «господаренька». Але разом се й найбільше ослаблення їх космічної ролі. В величальнім ужитку вони розгубили колишні риси свого першорядного космічного значення, остання роль — скромних приятелів господаренька закінчує сей процес і кидає ретроспективне світло на пройдену дорогу.

Мотив «утворення світу з піску, намулу чи землі, винесеної з дна моря, що виступає в колядках про птахів-творців, лежить в основі дуалістичного сотворення світу. Тільки тут уже українські варіанти сеї легенди не стоять так відокремлено, як образ сотворення світу птахами, що живуть на світовім дереві. Навпаки, українська дуалістична легенда про сотворення світу входить як огниво в величезний ланцюг варіантів сеї теми, що тягнеться нині від земель балканських до Центральної Азії, через краї східнослов’янські, урало-алтайські, кавказькі. Наскільки в своїх крайніх, східних і північних варіантах ся тема незалежна від християнських джерел, се питання ще не ясне. Але елементи, мотиви, в ній скомбіновані, самостійні. Українські варіанти сеї теми і тут знов-таки мають визначний інтерес, даючи дуже яскраві і повні відбитки сеї теми в цілім комплексі космології дуалістичної доктрини. Вони, таким чином, кидають світло на колишнє розповсюдження сєї доктрини і на ті форми й образи, в Котрих вона популяризувалась. При недостачі інших свідоцтв, вона служить дуже важним документом колишньої популярності її в наших землях і дає ключ до відповідного розуміння багатьох інших мотивів, які своє справжнє освітлення дістають доперва в світлі дуалістичних поглядів на світ і зв’язаним з ними комплексі дуалістичних образів і моральних ідей.

Тут, одначе, належить виразно розділити питання: одне — се походження самого мотиву сотворення світу з землі, винесеної з-під води, друге — оброблення сього мотиву в дуалістичній формі: сотворення отим способом світу двома володарями світу, що представляють два принципи: добрий і злий.

Приведемо декілька варіантів цієї колядки, що попали в «Золотослов. Поетичний космос Руси-України.»

Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі,
А но лем було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати:
— Та спустимося на дно до моря,
Та дістанемо дрібного піску,
Дрібний пісочок посієме ми:
Та нам ся стане чорна землиця.
Та дістанеме золотий камінь,
Золотий камінь посієме ми:
Та нам ся стане ясне небонько,
Ясне небонько, світле сонінько,
Світле сонінько, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця,
Ясна зірниця, дрібні звіздочки.


Як ще не було початку світа,
То ще не було неба, ні землі,
А лишень було широке море,
А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки,
Три голубочки раду радили:
— Як би ми, браття, світ поставили!
Ой ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудем дрібного піску.
Тот пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з него свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каміння то буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Рум яна зоря й звізди прекрасні.


Що ж нам було з світа початка?
Боже ж наш!
Не було нічого, їдна водонька.
На той водоньці їдне деревенько.
На тім деревеньку шовкове гніздо,
А в тім гніздечку три голубоньки,—
Не три голубоньки — три ангелоньки.
Юж ся впустили в глубокоє море —
В глубокоє море, на самоє дно,
Винесли нам три пожитоньки:
Перший пожиток — возимо жито,
Возимо жито людям на хлібець;
Другий пожиток — яру пшеничку,
Яру пшеничку на проскіроньки
До служби божей до церковоньки;
Третій пожиток — зелену траву,
Зелену траву для худобоньки.


Колись то було з початку світа,
Втоді не було неба ні землі,
Неба ні землі, нім синє море,
А серед моря та два дубойки.
Сіли-упали два голубойци,
Два голубойци на два дубойки,
Почали собі раду радити,
Раду радити і туркотати:
— Як ми маємо світ основати?
Спустиме ми ся на дно до моря:
Винесеме си дрібного піску,
Дрібного піску, синього каменця.
Дрібний пісочок посієме ми,
Синій камінець подунеме ми.
З дрібного піску — чорна землиця,
Студена водиця — зелена травиця;
З синього камінця — синєє небо,
Синєє небо, світле сонейко,
Світле сонейко, ясен місячок,
Ясен місячок і всі звіздойки.


Ой як се було на початку світа:
Не було тоді ні неба, ні землі,
Тільки-но було синєє море,
На тім синім морі — явір зелененький,
На тім яворойку на горі гніздойко,
А в тім гніздойку три соколойки.
Впускали вони ся в синєє море,
З синього моря — три пожитойки:
Перший пожитойко — вози ми житойко,
Другий пожитойко — яра пшеничейка,
Третій пожитойко — трава зеленейка.
Вози ми житойко — людям на хлібойко,
Яра пшеничейка — на проскуройки,
Трава зеленейка — для худобойки.


Є світ великий, є ще й синє море,
На тих синіх морях росте чемерушка,
На тій чемерушці три голуби сидять,
Три голуби сидять та радочку радять.
Єден голуб каже: — Я сі пущу в море.—
Другий голуб каже: — Винесу пісочку.—
Третій голуб каже: — Я єго розсію,
Я єго розсію на штири часточки:
Першая часточка — світаннячко раннє,
Другая часточка — сонце праведненьке,
Третяя часточка — ясен місяченько,
Четверта часточка — дробен дощик сіє.—
Світаннячко каже: — Нема понад мене,
Як я засвітаю, ввесь мир утішаю.—
А сонечко каже: — Нема понад мене:
Ой-бо як я зійду в неділю раненько,
Обігрію же я гори та й долини,
Гори та й долини, та й всі полонини,
Й а всі лляні дзвони, а в церквах престоли.—
Місяченько каже: — Нема понад мене:
Ой-бо як я зійду темненької ночі,
Темненької ночі аж по опівночі,
Обсвічу же я войсько у залозі,
Войсько у залозі, гості у дорозі,
Й а всю звірку в лісі, й а всю птицю в стрісі.—
Дробен дощик каже: — Нема понад мене:
А й бо як я спаду й а три рази в маю,
Та мнов взрадує ся жито та й пшениця,
Жито та й пшениця, всякая пашниця.

Нарешті, колядка «Ой, як же було ізпрежди віка» дійшла до нас у сильно скороченому християнізованому варіанті й відтак творцем у ній залишився один тільки апостол Петро.

Ой, як же було ізпрежди віка
Ой, дай Бо[г].

Ой, як не було неба і землі
Ой, дай Бо'.

А тільки було синєє море
Ой, дай Бо'.

На тому морі горіли огні
Ой, дай Бо'.

Коло тих огнів сиділи святи.
Ой, дай Бо'.

Радять радоньку, кого в море послать.
Ой, дай Бо'.

Ой, пойди, Петро, по море на дно
Ой, дай Бо'.

Та достань Петро жовтого піска
Ой, дай Бо'.

Та посіємо по всьому світу,
Ой, дай Бо'.

Щоб уродилось небо і земля
Ой, дай Бо'.

Небо зорями, земля квітами
Ой, дай Бо'.


Література:

Грушевський M. C. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т.4. Кн. 2

Золотослов. Поетичний космос Руси-України. 

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація

ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті Один гість та користувачі відсутні
Перегляди статей
2200382