ЛИКЕРІ 

На пам’ять 5 августа 1860 г.

Gipsy Fortune Teller by Taras Shevchenko

Моя ти любо! мій ти друже! 
Не ймуть нам віри без хреста, 
Не ймуть нам віри без попа. 
Раби, невольники недужі! 
Заснули, мов свиня в калюжі, 
В своїй неволі! Мій ти друже, 
Моя ти любо! Не хрестись, 
І не кленись, і не молись 
Нікому в світі! Збрешуть люде, 
І візантійський Саваоф 
Одурить! Не одурить Бог, 
Карать і миловать не буде: 
Ми не раби Його — ми люде! 
Моя ти любо! усміхнись 
І вольную святую душу 
І руку вольную, мій друже, 
Подай мені. То перейти 
І Він поможе нам калюжу, 
Поможе й лихо донести 
І поховать лихе дебеле 
В хатині тихій і веселій.


ЛИКЕРІ

Джерело тексту:

список І. М. Лазаревського в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 304 — 305).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в списку: «5 августа, Стрельна» (виправлено Шевченком з «6 августа, Стрельна»).

Датується за списком та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 5 серпня 1860 р., Стрєльна.

Автограф, з якого вірш переписано І. М. Лазаревським до «Більшої книжки», не відомий. Дату в списку «6 августа, Стрельна» Шевченко виправив на «5 августа, Стрельна» (можливо, експромтом накиданий напередодні текст було доопрацьовано Шевченком 6 серпня 1860 р., на що й вказувала дата, перенесена Лазаревським у список, але потім Шевченко виправив її відповідно до дати в присвяті).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 1 — 2) за «Більшою книжкою», без згадки імені Ликери — під назвою «На память 5 августа 1860 г.». З цензурних міркувань рядки 5 — 8 та 10 у першодруці вилучено, рядки 9 — 11 перероблено: «Збрешуть люде — Одурять, Не одурить Бог».

За першодруком зроблено список у рукописній збірці «Кобзарь» 1865, переписаній Дмитром Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 132 — 133). У списку невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 617 — 618), джерело якого лишається не з’ясованим, вірш помилково об’єднано в один твір з віршем «Світе ясний! Світе тихий!» і переписано за повним текстом, а також відзначено купюри й переробку, припущені в першодруці. Зберігся також список у рукописному «Кобзарі», що належав Г. В. Богданенкові, а згодом В. С. Степаненкові (ІР НБУВ, І. 1869). /745/

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 650, де подано за першодруком, без назви, з присвятою: «На память 5 августа 1860 г.», з купюрами в рядках 5 — 8 та 10 і переробкою рядків 9 — 11.

Повністю вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 242 — 243) за «Більшою книжкою», під назвою «Ликері» й з присвятою «на пам’ять 5 августа 1860».

Ликера — Полусмакова Ликера Іванівна (1840 — 1917), наречена Шевченка. Народилася в селі Липів Ріг Ніжинського повіту Чернігівської губернії (нині — Ніжинського району Чернігівської області), була кріпачкою поміщиків Макарових, залишилася сиротою. Привезена до Петербурга

1859 р. й відпущена на волю, слугувала в домі В. Я. Карташевської — сестри Шевченкового знайомого М. Я. Макарова, де Шевченко познайомився з нею на початку 1860 року. Влітку 1860 р., коли Ликера (після від’їзду своїх панів за кордон) жила в родині Н. М. Забіли на дачі в Стрєльні під Петербургом, Шевченко часто зустрічався з нею, привозив дарунки, справив весільний одяг і мав намір одружитися.

На нам’ять 5 августа 1860 г. — Обставини створення вірша відомі зі спогадів Н. М. Симонової (Кибальчич), написаних зі слів її матері Н. М. Забіли, де йдеться про інцидент, що стався у Стрєльні 5 серпня

1860 р.: «Однажды он написал матери, прося ее отпустить с ним Лукерью в город за покупками... Мать отказала, естественно опасаясь ответственности, взятой на себя относительно молодой девушки. Тогда Шевченко приехал сам и лично стал просить мать об этом. Она и тут ему категорически отказала. Он рассердился и иронически спросил:

— А якби ми повінчані були, то пустили б?

— Конечно, — возразила мать, — какое бы я тогда имела право удерживать ее... 

Страшно раздраженный Шевченко присел тут же к столу и сразу, сгоряча, экспромтом набросал известное стихотворение:

Моя ти любо, мій ти друже. 
Не ймуть нам віри без хреста... —

направленное против моей матери» (Кибальчич Н. М. Воспоминания о Т. Г. Шевченко: Из рассказов моей матери // Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 178).

Саваоф — Одне з біблійних найменувань єврейського Господа. Шевченко називає його «візантійським» (оскільки християнство прийшло на Русь із Візантії).

Джерело: ІЗБОРНИК

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація

ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті 76 гостей та користувачі відсутні
Перегляди статей
2044682