Опубліковано в Способи.

Мандрівка в один кінець

Київ, Володимирська гірка

Ще ніч не опустилась на алею. 
Вже вечір кілька кроків вдаль зробив. 
І подих вітру, сплетений з землею, 
Дощем осіннім темний парк зросив. 

На шмаття душу роздирає відчай. 
Довкола тільки туга і пітьма. 
Здається, що так буде цілу вічність. 
Межа. І більше виходу нема. 

Вже байдуже чи жити, чи померти. 
Єдиний вибір довжиною в крок. 
Одне вагання від життя до смерті. 
Одна мандрівка з пекла до зірок. 

Залишивши позаду люте горе, 
Брехливі, надокучливі слова, 
Байдужість днів і поле неозоре, 
Де всі печалі й смутки ожива - 

Іду вперед, туди, де лютий вітер, 
Де непроглядні димчасті дощі... 
Алеєю карбую шлях до світла, 
Щоб з кожним кроком легшало душі. 


© Вітрова Доця