У московського царя людей було мало, а в турка багато. Так турок і насіда:
- Давай мені по десять чоловік у місяць, а як не будеш давать, так одберу все.
Ну, як давать, то й давать. Ото і відсила по десять чоловік на місяць. Місяць вийшов - дає десять, ще місяць - знов десять; вже два рази пішли. А хто його зна, де їх турок діває: чи вони там у нього живуть де, чи він їх іще куди далі запроторює...
Цікава і важлива минувшина української історії стоїть за образом козака Мамая, табір якого під одиноким дубом у степу донедавна малювали по селах мало не на всьому, що для цього годилося. Малювали на дверях, на печі, скрині, на великих тарелях, повішених на стіні і на окремих картинах. Звідки і за що така шана одному козакові, який носить малозрозуміле ім’я Мамай? Чи то може сила та потужність Мамаєвої орди зведена в одну людину? Бо в Україні всяке спустошення від проходу великої кількості людей або стихійного лиха, великої бурі ще й досі порівнюють з Мамаєвим походом, кажуть: «Як Мамай пройшов».
Сидить козак,
в кобзу грає — що задума,
все те має
(народна пісня)