Характерницька наука – Відгук (2 урок) 

Люди вже сприймають Вас інакшими, не такими як всі але Вам цього замало? Ви навчилися протистояти загрозам і хворобам але хочеться більшого? Ваші рідні та знайомі просять поради, а Ви не можете їм допомогти? Що робити якщо захворіла рідна людина? Як привести до ладу власний бізнес? Як обрати єдиний правильний Шлях? 

Ідемо далі? Адже Шлях кличе. А вставши на нього, мусиш іти. 

Ми звісно не будемо вести Вас за руку усе життя але допоможемо зробити декілька перших кроків. 

Характерницька наука – не іскри, що виникають за помахом руки з примовлянням чарівних слів (хоча ніхто не виключає такої можливості). Це не казки про великих людей, що одним лише бажанням змінювали світ (хоча ніхто не заперечує, що ви можете стати одним із них). Це не низка надзвичайних технік, на вивчення яких потрібно витратити десятки років, досягаючи звань магістрів і майстрів.

Характерницька наука - в якійсь мірі спосіб життя, що передається на генному рівні, але зараз активно витісняється стереотипами та шаблонними думками сучасного суспільства. Ця Наука здатна докорінно змінити світогляд людини, навчити її відрізняти правду від брехні, керувати власною долею, знаходити найкращі шляхи для втілення найзаповітніших мрій.

Було таке правило серед козаків, коли вони проходили походом через те чи інше село - брати з собою підлітків для всякої роботи. Брали тих, хто дуже просився або був сиротою, батьки якого загинули і доглядати за ним було вже нікому. На Січі такі підлітки носили воду, виконували дрібну хазяйську роботу, бо ж жінки на Січ не допускалися. З такої молоді з часом виходив джура, учень козака, який вивчав усяку бойову козачу премудрість. І вже хто з джур показував особливі здібності, того брали на характерницьке навчання. 

Пошук ступеня природної здібності учнів. 

Стрільців-розвідників у козацькому війську називали пластунами. На Запорозькій Січі вони створили навіть окремий Пластунівський курінь. Про них А. Чайковський пише: «Хто меткий та хитрий, вміє собі порадити, дістає від товариства прикметник характерника, якогось надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити». Д. Яворницький теж стверджує, що «між козаками завжди були так звані «характерники», яких ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі «характерники» могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе за допомогою особливих «верцаєл», перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати людей у кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств».

Знання характерницьке виростало на підґрунті етнічної культури України-Русі, виростало з дуже простої речі — урівноваження внутрішнього світу людини з оточуючим середовищем до того моменту, коли настає їхнє повне злиття. Те, що є зараз, має велику розпорошеність і відірваність від тієї землі, на якій живе людина. Великий ухил до східних вчень або ж до загальнокультурних традицій мало що додає до опанування мистецтвом життя тут, в Україні. Відірваність людини від егрегорного поля своєї землі породжує фантоми викривленої свідомості, бо немає необхідної сили вірно сприйняти те, що відкривається, не говорячи вже про керування тією великою силою. Є таке дуже важливе правило, що стоїть в основі всякого щасливого людського життя: Жити там, де народився! (а якщо людина приїхала звідкись, треба стати такою, як того потребує земля на яку вона приїхала). Недарма ж збереглося старе прислів’я: Де народився, там і пригодився! Саме спорідненість людини і Землі надають їй тієї сили для опанування Знанням, що лежить у основі життя. І тоді людина вже йде у світ, набуваючи зовсім іншого його розуміння.