Порядок
В давні-прадавні часи, десь неподалік Києва, жив собі знахар. Він був знахарем від діда-прадіда. Лікував людей і тварин, допомагав із врожаєм. Знав, де криницю викопати, щоб вода була живою та цілющою. Пологи прийняти, суглоб вправити, кров зупинити і багато чого ще. Йшли і йшли до нього люди з усіх усюд і навіть із самого Києва. І в кожного своя біда. Кожен потребує допомоги.
Після таких лікувань він сам довго почувався дуже хворим. Сам довго не міг вийти з цього нездорового стану та привести до ладу власні справи. Кудись дівалась від нього його звичайна вдача. Все приходило в розлад і в здоров’ї, і в господарстві. Через певний час це надало йому розуміння — будь-яка хвороба заразна. Невдачі та нещастя – це також Хвороба, і цією хворобою теж можна заразитися. А тому він вирішив більше не приймати людей у себе вдома. Краще витрачати декілька годин на дорогу, ніж дні, а іноді й тижні, на власне одужання та приведення своєї домівки до належного стану.
Отже, він почав цілити та приймати людей не в своїй хаті, а там, де вони жили або там, де хворіли. Сам себе дуже швидко приводив до тями і почував себе досить впевнено. Це, в свою чергу, дало йому розуміння того, що хвора людина заражає хворобою не тільки того, хто її лікує або знаходиться поряд, а і весь простір навколо себе.
Одного разу цього знахаря запросили до хати поважного пана, який вже досить довго хворів і майже не міг самостійно пересуватися, бо отримані на війні рани ніяк не загоювались і постійно наливалися гноєм. Для того, щоб щось зробити з такими ранами потрібно було більше світла в приміщенні, тому знахар запропонував перенести господаря до горниці та покласти на стіл. Поки це робили, знахар прибрав зі стола та навколо, щоб нічого не заважало. Чекаючи, помітив дивну річ – за піччю в стіні стирчав великий цвях, який там був ні до чого. Він висмикнув його, бо якось це заважало відчуттю ладу в хаті. Коли ж занесли хворого та поклали на стіл – гнійні рани раптом самі відкрилися і гній почав виходити. Залишалося тільки промити їх та перев’язати. То вже була робота для бабок-няньок. А знахар, побажавши господарю швидкого одужання, пішов собі, бо йому там вже нічого було робити.
Цей випадок його неабияк здивував, тож він добре його запам’ятав.
Пройшов певний час і трапилося таке, що у знахаря захворіла його власна мати. Як він не бився, що не робив – нічого не допомагало. Він не міг упоратись у власній хаті із хворобою, яка не відступала, а матері ставало все гірше. У відчаї він сів на лавку відпочити та порозмислити, що ж робити далі. Поки мати хворіла в хаті вже тривалий час не прибиралося. Бруд та пилюка були майже на всьому, а безлад був таким, що заважав жити. Не знаючи, що іще він може зробити, знахар вирішив прибрати та навести лад вдома. Почавши прибирати навколо ліжка матері він побачив, що вона заворушилася і прийшла до тями. Прибравши все в хаті відчув, що навіть на душі стало легше, а вже за кілька днів хвороба матері якось сама зійшла нанівець.
Подивившись на те, що відбулося та пригадавши випадок із загоюванням ран старого вояки, знахар зробив висновок щодо впливу стану довколишнього світу на людину:
Оточуючий простір та його стан мають переважаючий вплив.
З часом розуміння цього було застосовано, як знахарський спосіб лікування.
Ніяких див, все просто, коли є здоровий глузд.
Післямова: Щоб знайти, що заважає ладу або чому людина хворіє треба просто “бачити” це або відчувати. І це саме по собі вже є окремим способом та певним вмінням. Іноді треба лише переставити щось на своє місце. І цього буде достатньо.
