Сполох
Це було в ті часи, коли навіть в переказах, що бережно передавалися з покоління в покоління, було давно забуте ім’я першого Знахаря, який своїм життям поміняв ставлення людей із «невтручання в Божу Волю» до допомоги один одному. Вміння лікувати рани, які раніше приводили до смерті, стало тим, що змінило майже все в житті людей, родів та племен в ті прадавні часи. Виявилося, що людину, яка раніше напевно би померла, можна вилікувати. Ця людина могла далі жити і була все так же поряд в бою, на полюванні та в повсякденні. Роди ставали сильнішими і тому могли відстоювати свої поселення та землі, своїх людей. Можна було добути більше їжі на полюванні, бо зберігалися старі і створювались нові родини, тому що і далі народжувались діти. Здобута завдяки першому Знахарю міжродова довіра та взаємодія тільки ширилася, лікування людей, які приходили з інших родів відбудовувало товариські та дружні зв’язки. Тісна взаємодія між родами почала гуртувати їх в народ. Знахарство почало розумітись всіма як дуже важлива частина Звичаю. Знахарі здобули повагу та знатне положення. Все начебто добре, хоч до рани прикладай, але як завжди, це тільки якщо дивитися на все ззовні…
Все гарно, якщо забути чим платили за все це самі знахарі. А платили вони власним життям. Це була велика самопожертва собою та власною родиною заради життя інших людей, родів та народу, який ще тільки народжувався, за поштовхом, який саме вони і створили.
Зовсім небагато людей розуміли, як і чому лікує спосіб Однорідної Злуки, тому що для всіх це було схоже на якесь надзвичайне диво. Та й не так вже багато людей були готові віддати власне життя, бо постійне лікування таким способом швидко приводило до смерті знахаря, яка була зовсім не схожа на героїчну смерть зі зброєю в бою. І взагалі, мало хто був спроможний це зробити. Ті, хто розумів і міг, хоч і були готові віддати своє життя, однак відчайдушно шукали спосіб не вмерти занадто швидко. Вони намагалися не втручатися, коли було можливе самостійне одужання, збільшували час на приведення себе до тями, шукали трави та їжу, які прискорювали б їх власне одужання після лікування інших. Мабуть щось знайшли, бо травництво знане і досі. Але відновлення травами процес довгий і не завжди плідний, до того ж сили були потрібні саме під час лікування, а не після нього. Все це разом виглядало не дуже привабливо. І вожді, і воїни, і прості люди розуміли, що смерть знахаря знову приведе за собою велику біду старих часів – ті, кого можна було вилікувати – помруть… і дивилися в бік старших синів знахаря в надії, що вони встигнуть опанувати вміння свого батька та зможуть робити теж саме, що і він. А сини майже кожного знахаря зовсім не бажали собі такої долі…
Але знову допоміг випадок. І хіба це не Божа Воля? Адже випадок – це непізнана необхідність.
Зібрались якось чоловіки одного великого поселення на зимове полювання, бо запасів залишилось обмаль, а ріки вже покрилися кригою і тому можна було вже пройти по ним швидше і набагато далі ніж зазвичай. Знахар поселення теж пішов з усіма, бо зайвими ще одні руки в цій справі ніколи не бувають, та і якщо щось трапиться, можна одразу робити свою справу, бо час в цьому теж має велике значення. Полювання пройшло вдало, і всі гуртом потягли навантажену валку назад по замерзлій річці до свого поселення. Може в інший час все було б якось інакше, але це був початок зими, і крига на середині річки під вагою тріснула, бо була не для цієї здобичі. Волок пірнув на глибину, потягнувши за собою кожного, кому не поталанило бути поруч. Люди провалювались у крижану воду. Одежа і мисливські знаряддя тягнули все глибше та глибше. Перед самим падінням у крижану воду знахар несвідомо хапнув повітря на повні груди. Але занурившись у воду він, на відміну від інших, не закляк, а з подивом відчув прилив сили. Її було настільки багато, що вистачило винирнути із води в одежі та ухопитися за край криги. Нажаль ріка була досить глибокою і витягти ще когось, з тих хто пішов під воду, не вдалось. Але і горювати було ніколи, інші волоки відтягнули від середини ріки і пішли ближче до берега. Так і йшли, уникнувши нових втрат. Дорогою знахар, ідучи у замерзлому одязі, розміркував над не поміченим ніким дивом:
- Чому я винирнув, вижив, а інші, хто пішов під воду, ні?
- Чому у мене в грудях був жар, коли я винирнув?
- Що дало мені сили борсатись тривалий час в крижаній воді?
- Чому крижана вода не звела судомами м’язи ?
- Чому мені, навіть зараз, не холодно у крижаному одязі?
Коли ж повернулися до поселення і він сів біля вогнища, втома потроху взяла його в свої обійми і сили покинули його.
Зранку перед ним знову постало питання:
- Що взагалі відбулося і як я вижив?
- Що трапилося під водою, і що я такого надзвичайного зробив?
Пригадавши, як все відбувалось, знахар зрозумів, що під час того, як проламувалась крига він встиг набрати повні груди повітря і то так, що далі вдихнути вже не було куди. Час під водою тягнувся дуже повільно і він відчував кожен удар серця, що лунав неначе сполох під час небезпеки. І саме після цього він винирнув з жаром у грудях і з силами, з якими можна було гори знести.
А чи можна це застосувати в знахарстві, коли лікуєш людину?
Виявилося, що не тільки можливо, а і край необхідно для того, щоб були сили впоратися навіть з великою хворобою або раною, щоб була можливість самому не захворіти і не померти після лікувань.
Знахарство стало більш безпечним для життя того знахаря, який знав як зробити цей Сполох. Лікувати стало легше, а хворі одужували швидше. Сини знахарів почали обирати собі шлях батьків, не переймаючись за власну долю. Вожді, старші роду та прості люди нарешті перестали перейматися за цю важливу частину Звичаю, бо повернення до старих часів вже можна було не чекати.
Начебто знову все добре, випадок, який хоч і забрав багато життів, врятував людей на довгі часи вперед.
Але лишилося відкритим питання:
- Звідки береться та сила?
Декому достатньо було відповіді:
- «Бог допомагає!»
Може і так. ..
Але чому ця допомога приходить так швидко?
Чому взагалі на Сполох приходить допомога?
До речі, цього знахаря люди так і стали називати – Сполохом, хоча сама Наука Сполох збиралася потім тими, хто дещо міг ще багато тисячоліть… і навіть зараз додається щось нове.
І хоча на багато з поставлених питань вже є відповідь – деякі питання і досі потребують уваги. Але то вже зовсім інша історія.
Отже, далі буде…
© Характерницька наука
