Куди чумаки по сіль ходили?

Коли в Україні виникло чумацтво, достеменно невідомо. Адже ще за часів стародавньої Русі відправлялися із Києва у далекі торгівельні подорожі відважні люди. 

Із травня до вересня 

Перші суто чумацькі каравани рушили на південь в XV столітті. Про поклади солі в центральній частині України тоді ще не знали. Тому чумаки їздили до Чорного та Азовського морів (а деякі, навіть, і на Каспій), де в природних солоних озерах видобувався цей коштовний продукт. 

chumaks leisure

Картина «Чумаки на відпочинку». Художник Іван Айвазовський 

Україна, Етнографія, Чумаки, Чумацтво

Детальніше: Куди чумаки по сіль ходили?

Сива зозуленько, не літай раненько

СИВА ЗОЗУЛЕНЬКО, НЕ ЛІТАЙ РАНЕНЬКО 
Українська народна пісня 

zozulya

by Дуліби

Сива зозуленько, не літай раненько, 
Не літай раненько, не куй жалісненько. (Двічі) 

Літала, літала та й стала кувати, 
Десь мого милого ніде не видати. (Двічі) 

Десь мого милого ніде не видати, 
На жовтім пісочку два слідочки знати. (Двічі) 

Ой один слідочок — коня вороного, 
А другий слідочок — миленького мого. (Двічі) 

Походження та примітки

Опрацював Філарет Колесса, збірка «Обрядові пісні», 1973р.

Антологія лемківської пісні /Упорядник М. Байко/. — Львів, Видавнича фірма «Афіша», 2005


СИВА ЗОЗУЛЕНЬКО, НЕ ЛІТАЙ РАНЕНЬКО
Українська народна пісня

Сива зозуленько, не літай раненько,
Не літай раненько, не куй жалібненько.

Будеш, зозуленько, навесні кувати,
Десь мого милого давно не видати.

Десь мого милого давно не видати,
На жовтім пісочку два слідочки знати.

А перший слідочок коня вороного,
А другий слідочок мого миленького.

Ой вирву, я вирву кленовий листочок,
Прикрию, прикрию милого слідочок.

Щоб по тих слідочках люди не ходили.
Щоб мого милого інші не любили.


СИВА ЗОЗУЛЕНЬКО, НЕ ЛІТАЙ РАНЕНЬКО
Українська народна пісня

Сива зозуленько, не літай раненько,
Не літай раненько, не куй, не куй жалібненько.
Не літай раненько, не куй, не куй жалібненько.

Літала, літала, та й стала кувати,
Де свого милого два сві, два слідоньки знати,
Де свого милого два сві, два слідоньки знати.
А перший слідочок коня вороного,
А другий слідочок мого, мого миленького.
А другий слідочок мого, мого миленького.

Ой вирву я, вирву кленовий листочок,
Прикрию, прикрию мило, милого слідочок,
Прикрию, прикрию мило, милого слідочок.
Щоб по тих слідочках люди не ходили,
Щоб мого милого інші, інші не любили,
Щоб мого милого інші, інші не любили.

Сива зозуленько, не літай раненько,
Не літай раненько, не куй , не куй жалібненько.
Не літай раненько, не куй, не куй жалібненько. 


СИВА ЗОЗУЛЕНЬКО, НЕ ЛІТАЙ РАНЕНЬКО
Українська народна пісня

Сива зозуленько, не літай раненько,
Не літай раненько, не куй жалібненько!

Сивая зозулька у гай полетіла,
У гай полетіла, на камені сіла.

Сіла на камені та й стала кувати —
На жовтім пісочку два слідочки знати.

Ой, перший слідочок — коня вороного,
А другий слідочок — мого миленького.

Піду я в садочок, зірву я листочок,
Буду прикривати милого слідочок.

Щоб роса не впала, птиця не збродила,
Щоб мого милого інша не любила!

Ой, одна любила — коника купила,
А друга любила — сідельце купила.

А друга любила — сідельце купила,
А третя кохала — вечеряти дала.

Дала вечеряти печеную рибку,
Печеную рибку, та ще й хліба скибку.

Печеную рибку, та ще й хліба скибку:
Вечеряй, козаче, ту вечерю швидко!

Коли маєш жінку, то іди додому,
А не маєш жінки, то ночуй зо мною!

Ой, маю я жінку та й десь на Вкраїні,
Крається серденько на дві половини!

Ой, маю я жінку ще й діточок двоє,
Крається серденько надвоє, натроє!

Джерело

  • Українські народні пісні з нотами. Кого люблю — Мій буде / Упоряд. Г. І. Ганзбурґ; Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. — Харків: Фоліо, 2004. — 287 с.

СИВА ЗОЗУЛЕНЬКО, НЕ ЛІТАЙ РАНЕНЬКО
Українська народна пісня

Походження та примітки

Сива зозуленько (мішаний хор а cappella). «Волинські народні пісні», 1937. Любовна пісня. Зап. С. Кальмуцький в с. Олексин, пов. Рівне. Перевидання у зб. «Весна наша».

Волинські народні пісні на мішаний хор. Видання Волинського союзу народних театрів, Рівне, 1937.

Джерело

  • Філарет Михайлович Колесса. Музичні твори. Київ. Наукова думка. 1972. 456 с.

Нава

Нава 

xOb4uxJ9CjI1

Там починається світ, що ми чуємо, 
Бачимо в яві і снах. 
Безладом, хаосом вічним отруєний, 
Полум’ям чорним в очах. 

Цупко корінням впивається дерево 
В зрошені часом ґрунти, 
Гілля своє простягаючи впевнено 
В інші безкраї світи. 

Там перше слово ніким не промовлене, 
Там відкривається суть. 
Кожні півподихи, наміри, погляди 
Слід за собою несуть. 

Там кожна річ виявляється іншою – 
Правда трима терези. 
Серце вистукує ритмами швидшими 
Майже в чотири рази. 

Там прокладаються часом і простором 
Довгі стежки в небуття. 
Той, хто керується силою й розумом, 
Може змінити життя. 

Там в неможливого шанс є здійснитися – 
Лиш підібрати ключі. 
Способи вірні знайти і можливості, 
Знаючи витік причин. 

Там за порогом чатують небачені – 
Жадібні, ласі і злі. 
Досі нікому не можуть пробачити 
Сонце в холодній імлі. 

Там ти беззахисний навіть озброєний, 
В темряві – ти дичина. 
Помилка, вчинок з ненавистю скоєний 
Душу спустошать до дна. 

Там за плечима в потилицю дихає, 
Пильно вглядається смерть. 
Досить півоберту – кроками тихими 
Зникне розхитана твердь. 

Ділом шляхетним, цікавістю ведений, 
Знаючий ціну життям...  
В землі ступаючи, тінню заплетені, 
Можеш залишитись там. 


© Вітрова Доця


Нава – німий безмежний простір, безладна суміш матеріальних елементів світу, темне й життєдайне джерело всебуття. Безладна маса, з якої виник світ. Також цілковите безладдя, плутанина, суміш, весь неживий, непроявлений світ.

Спаситель

Спаситель 

057Споконвіку на території, де зараз Україна жили мудрі, добрі, гарні люди. Та не одні ж вони були на землі! У спілкуванні з іншими народами брали і добре і часом проникало і недобре. І що неймовірно: недобре поширювалось швидко, витворюючи зло. І от коли все суспільство було вражене цим недугом, коли хиталися підвалини первісного храму духу народу, народжувався Спаситель. Змалку на нього чигало багато лих і випробувань. Люди знали, хто він є. Але він сам виборював свій статус, аж до останньої хвилини свого жертовного шляху, до сходження на вершину, де земля з’єднується з Небом. Небо забирає змученого Спасителя, який зібрав усі болі і жалі свого народу, омив їх кров’ю свого серця і дарував люду і землі рідній очищення, і оновлення Серця. Розуму і Душі. Протягом свого короткого, але страждального життя, він дуже багато незвичайних справ творив: вчив, лікував, допомагав, розраджував і залишав за собою осередки просвітлених людей, які потім продовжать справу оновлення і очищення духу народу. В останній місяць свого життя він сідає на білого коня, летить і день і ніч по рідній землі, збирає біди і лиха і знищує, їх енергією свого життя. Коли він приїздить до тієї гори, де перейде прямо в небо, весь народ збирається туди, хоч зором, хоч рукою, хоч віддалік торкнутися Спасителя, а він витікає по краплині в свою землю, свій люд, забираючи з собою все лихо. І на горі-зникає під урочистий спів хору жерців. Кінь багряніє, як зоря і зникає в небі. 

Кажуть старі люди, що Спасителі з’являються серед нас і до сьогодні. Але зло набрало такої сили, що ми не знаємо, де він є, і чи є. А на останньому шляху чигає на нього фізичне вбивство, аби не звершив своєї справи. Та Спасителі долають всі перепони, навіть смертну межу і звершують свою справу. Якби не це – наш народ уже б давно поглинула пітьма. 

Спасителі все частіше беруть на себе всі лиха рідної землі і люду. А ми не вміємо гідно поцінувати їх подвиг... 

Білий кінь, як лебідь по землі летить, – 
Обганяє віте? доганяє мить?
Вершник ясночолий ніби вріс в коня, – 
І не поганяє, і не зупиня…

Мчить крізь гори-доли, крізь ліси-поля,
Під копита стогне, горнеться земля,
Небо пада зорями вершнику до віч, – 
Мчить, не спочиває, ані вдень, ні в ніч.

Понад рідним краєм вихором неси,
Вистачить в нас, коню, і снаги, і сил,
Щоб не залишили й клаптика землі,
Де б ми не зібрали лиха всі й жалі

Раптом кінь і вершник вдарились об мур,
І кривавий вибух світом сколихнув, – 
Лиш на мить коротку зупинився біг:
Не спіткнувся коник, вершник не поліг!

Тільки вже не білий – як зоря, багряний
Мчить по Україні коник полум’яний!
…Вершник по краплині в землю витіка, – 
Кожна крапля крові злочин випіка!

© Антоніна Гармаш (Литвин)

Голос утопленого села

Джерело: Українська казка

Спас

mamay1Це було тоді, як над Україною, мов круки, кружляли татарські орди, турецькі когорти та всякі інші напасті і насильства. 

І єдиними оборонцями рідної землі були козаки, святі лицарі волі. 

Але як не намагалися, не завжди могли встояти від хижих нападників, і гинули старі і малі, а молоді бряжчали кайданами в неволі, чи ридали в гаремах над потоптаною зґвалтованою цнотою і коханням. 

Українські казки, Антоніна Гармаш (Литвин), Голос утопленого села

Детальніше: Спас

Як козаки Новий Рік зустрічали

vybory koshovogo1

Поділ землі і вибір старшини відбувались у Запорожців 1-го січня кожного Нового Року.

Ще кілька днів перед Новим Роком козаки, що жили на зимівниках, на річках, на озерах, чи степах та працювали там, — хто господарив, хто ловив рибу, хто полював, — всі спішили до Січи.

Україна, Історія, Запорожці, Яворницький

Детальніше: Як козаки Новий Рік зустрічали

Чаклуй, чаклуй...

Чаклуй, чаклуй... 

Українська природа

Чаклуй, чаклуй... А що нам ще робити? 
Чи світ такий, чи доля в нас така... 
Для подиху невистиглого жита, 
Для спогаду осіннього листка. 

Чаклуй, чаклуй... На сизі небокраї, 
На вільну, нерозхристану землю. 
Щоб лелечино-журавлині зграї 
Тримали мир і спокій у краю. 

Чаклуй, чаклуй... На радісну годину, 
Для змаху соколиного крила. 
Щоб в будь-яку лиху, похмуру днину 
Твоя земля боролася, жила. 

Чаклуй, чаклуй... Тримай собою простір. 
Змирись нарешті - вибору нема. 
Ніхто не змусить, навіть не попросить. 
Все просто: ти підеш - прийде пітьма...


© Вітрова Доця

Вершники

Вершники 

Чорний вершник

Маревом з попелу вкрите сузір'я роси, 
Привидом битв у повітрі – мечів передзвони... 
Духи безсмертних прямують в новітні часи 
Безліччю справ, навіть попри тяжкі перепони. 

Вершником чорним крізь морок безладних ночей 
Думкою, піснею світу шляхи прокладати. 
Небо творити за прикладом власних очей, 
Місячним сяйвом звивати потрощені лати. 

Тінню крилатою в сутінках вічних іти, 
Поглядом сизим у душах знаходити світло. 
Тихим дощем досягати своєї мети, 
З прірви злітати у хмари, народжені вітром. 

У безголоссі, де плачуть тополі німі, 
Шлях до мети указати своїм смолоскипом. 
Наперекір споконвічній жахливій пітьмі 
Всіх, хто потрібен, світами збирати по крихтам. 

Ті, що ховають за масками підлі думки, 
Хто свою душу готовий продати власноруч – 
Марно шукати для власної втечі стежки – 
Стукіт копит по бруківці лунає вже поруч. 


© Вітрова Доця

Copyright © 2010-2018 Характерницька наука
Всі права застережені
Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Created with YOOtheme Pro