Знахар

Це сталося в ті прадавні часи, коли люди жили родовими укладами, а численні племена дерев ще не поєдналися в єдиний народ. Здебільшого кожна їхня зустріч закінчувалася сутичкою. Це було настільки давно, що берегу Славутича треба було чекати ще кілька тисяч років до появи Києва. Тоді люди сприймали будь-які події свого життя, та і життя в цілому, як прояв божої волі. Вони вивчали, як і що відбувається, та спирались в своїх діях на здобутий досвід, створюючи на його основі звичаї й традиції.

Одного разу під час полювання, чоловік з лісового племені отримав важкі рани від ікл дикого кабана. Чи то він був застигнутий зненацька, чи то свідомо перегородив шлях старому великому сікачу – вже не суть, бо хоч здобич і була взята, та вартість її була зависокою для родини. Рани були такими, що навіть не давали надії на його одужання. Робити нічого, цього мужа та вбитого ним сікача плем’я підняло на руки та понесло до свого поселення. Всі розуміли, що жити пораненому лишалось не довго, бо не було ще випадків, щоб хтось зустрічав наступний світанок опісля настільки невдалого полювання.

Залишалось тільки чекати. Як би там не було, але Сам Бог зробив так, щоб все трапилось так, як трапилось. Хто такі люди, щоб перечити Божій Волі?

Вже і ніч настала, і впольованого кабана розібрали, і втома гнала всіх на відпочинок – лише стогін пораненого та приглушений плач його дружини не давали заснути. Нічого не поробиш, люди пам’ятали здобуте досвідом правило: Якщо знаходитись біля хворого або пораненого довгий час – боліти буде так само та в тому ж самому місці. І сприймалось це, як Божа Кара, тому що не слід втручатися в Боже провидіння.

Але те, що розуміють старі, спираючись на власний досвід та звичай, не завжди розуміють молоді, нехай і дорослі люди – небіж пораненого не зміг змиритися з тим, що не можна було проститись зі ще живим дядьком. Отже він прийшов та присів на шкури поруч із ним. Той, будучи напівпритомним, стогнав від нестерпного болю, але відчував – скоро це все закінчиться. Рвана рана з правого боку була промита і перев'язана, як і мало бути, але кров продовжувала сочитися з неї. На це було важко дивитися, не те, що уявити, яку муку терпів хворий. Тож небіж, затуляючи рану, накрив її своєю лівою долонею. Притиснувши так свою руку, він з часом відчув, що поранений дядько затихнув, а у нього самого заболіло в тому ж місці в правому боці. Біль наростав і його права рука несвідомо потягнулася до боку – ми завжди так робимо, притискаючи рукою те місце, де болить. Тим часом поранений родич замовк і заснув. А небіж так і залишився сидіти біля нього, намагаючись зрозуміти, що відбувається. І навіть відчуваючи, що втрачає сили не прибрав руки. Так і заснув поряд.

Коли ж прокинувся, нікого поряд не було. Як так?! Не могли ж родичі поховати дядька, не розбудивши його. Вийшовши на подвір’я, побачив його живим та здоровим в оточенні людей. А той, побачивши племінника, сказав всім:

– Він лікує накладанням рук!

Що на це можна сказати? Люди все бачили на власні очі. Дядько розповідає про дивні дива. А, втім, говорить правду. Вчора він був при смерті, а сьогодні ходить живий-здоровий, наче нічого не було. Що на це скаже Перун? Адже порушені всі правила і закони, які тільки можна! А Перун?.. Перун мовчав. Старійшини теж мовчали – вони ніколи не робили поспішних висновків. Усі чекали Перунової думки. І через деякий час Він все сказав.

Дізнавшись, що небіж лікує руками, усі родичі юрбою почали приходити зі своїми ранами, приносячи хворих до… Знахаря. Так він став першим, кому можна дати таке ім’я. Чи чинив подібне диво хтось інший до нього? Мабуть, чинив. Але саме його запам’ятали, як першого справжнього Знахаря. Певно тому, що він, ризикуючи своїм життям, втрачаючи сили, не прибрав своїх рук від хворого і тим переміг смерть. Про нього переказували із вуст у вуста аж до нашого часу, а ми це пам’ятаємо і можемо переказати нашим дітям і онукам далі.

Тож як відповів Перун?

Перун відповів дуже просто – смертю першого Знахаря за декілька років після чарівного зцілення. Віддаючи всього себе людям, той дуже швидко пішов до пращурів.

Що побачили старійшини і які висновки було зроблено? Завдяки Знахарю його дядько вижив. Він далі дбав про родину, своїх одноплемінників, гуртував їх і бився за них поруч із ними. Інші, кого лікував собою Знахар також вижили – були поряд в бою і на полюванні. Рід відстоював свої землі, своїх людей та ставав сильнішим. Вони народжували дітей, а отже плем’я зростало і міцніло. Виросла та укріпилася родова довіра та взаємодія. Коли Знахар лікував людей, які приходили з інших родів – почали будуватися товариські, а згодом і дружні зв’язки. З часом Роди стали… Народом.

Чи важливе знахарство? Так, важливе… але, як і все, воно має свою ціну – життя Знахаря.

Який головний висновок-настанову можна зробити сьогодні, спираючись на досвід Знахаря?

Хтось може подумати, що цей переказ більше казка, бо вилікувати такі поранення, та й ще за такий час неможливо. Насправді можливо, і навіть в наш час тому є багато прикладів. Люди багацько не пам’ятають, бо були під час цих подій маленькими. Наші мами, підсвідомо, саме так лікували нас – «накладали долоні» на місце, де у нас боліло. Це працює, тому що такими є звичайні природні властивості людей та всього живого. Це працює, тому що між всім живим існує Однорідна Злука. Вона дає можливість передати приклад здорового стану від людини до людини. 

Мабуть, це найдавніший спосіб, яким людина може лікувати собою іншу людину. Він працює лише за умов, описаних у переказі. Винятком є тільки наші мами, які можуть лікувати собою своїх дітей іншої статі. У них це вийде. Адже саме мати «збирає» тіло дитини під час вагітності та є оберегом для своєї дитини майже все її життя.

Цей переказ, мабуть, найдавніше і найповніше пояснення для тих людей, які у своє виправдання кажуть, що не можна втручатись і допомагати хворій людині, бо «то якийсь урок для неї» або «бог її так перевіряє». Богові не треба нікого перевіряти – Він і так все про всіх знає, бо всі є Його часткою. Зазвичай за такими словами людина ховає свій страх віддати хоч маленьку частку себе в допомогу іншим.

Тому… якщо можете – робіть так, щоб своїх поряд було більше. Це зробить і вас сильнішими теж.

А ще, сьогодні відомі способи самовідновлення, які дозволяють не втрачати життєві сили так, як це трапилося із першим Знахарем. Про це навіть є інший переказ тих часів. Для тих, кому це потрібно – далі буде.

© Характерницька Наука

Whatsapp