Характерницька наука - Поклик 
Навчання яке неможливо оминути 

Початок: 28 вересня о 12-00
                29 вересня о 12-00

Місце навчання: 

Новий курс на новому місці
м. Київ, вул. Борисоглібська, 15Г (4 поверх, Малий зал, набрати на домофоні 42)
Від метро Контрактова площа близько 750 м пішки

Характерницька наука - Зерна Роду 

IV урок з циклу Характерницької науки 

Початок: 28 грудня о 12-00
                29 грудня о 12-00

Характерницька наука - Цілісність (3 урок) 

Характерницька наука - Відгук 

Перенесено!!!

Орієнтовна дата уроку Відгук 03-04 листопада 2018 року.

Слідкуйте за розкладом.

Це 2 навчання, тому пройти його можуть лише ті, хто навчався на першому.

Початок: 29 грудня о 12-00

                30 грудня о 12-00

Місце навчання: 

м. Харків, вул. Сумська, 1 (3 поверх, конференц-центр Dzherelo.hub)
вхід на 3 поверх через ЕплМанія лівіше "градусника".

Характерницька наука - Цілісність (3 урок) 
(в цьому навчанні можуть взяти участь лише ті, хто пройшов 1 та 2 уроки)

Характерницька наука - Цілісність (3 урок) 
(в цьому навчанні можуть взяти участь лише ті, хто пройшов 1 та 2 уроки)

Характерницька наука - Поклик 
Навчання яке неможливо оминути 

Початок: 29 серпня о 12-00
                30 серпня о 12-00

Місце навчання: 

м. Київ, вул. Борисоглібська, 15Г (0 поверх, ЮК "Агент права", набрати на домофоні 2)
Від метро Контрактова площа близько 750 м пішки

Характерницька наука - Поклик 
Навчання яке неможливо оминути 

Початок: 29 червня о 12-00
                30 червня о 12-00

Місце навчання: 

м. Київ, вул. Олександра Довженка, 3 (4 поверх, Жовтий зал)
Від метро Шулявська близько 450 м пішки

Характерницька наука - Поклик (1 урок) 

Характерницька наука - Відгук

(це 2 навчання, тому пройти його можуть лише ті, хто навчався на першому) 

Характерницька наука - Відгук

(це 2 навчання, тому пройти його можуть лише ті, хто навчався на першому) 

Початок: 30 січня о 12-00
                31 січня о 12-00

Слава не поляже; 
Не поляже, а розкаже, 
Що діялось в світі, 
Чия правда, чия кривда 
І чиї ми діти. 

      (Т. ШЕВЧЕНКО. До Основ'яненка) 

Якщо задатися метою знайти в українській мові корені походження слів «характерники» або «характерства», то раптом виявиться, що це зробити просто неможливо. Похідних з української до цих слів просто нема. «Характер», до речі, теж запозичення з грецької мови. Все це іноземні слова. Вони походять з латинської (пор. лат. charaktēr [1] «тавро, клеймо, відбиток») та грецької (гр. χαραϰτήρ [2] «тавро, відбиток, штамп, печатка, літера, різець, вирізаний знак) мов за посередництвом польської (harakternik[3] і потім charakternik[4] – той хто мав при собі (на собі) character). 

Це сталося в ті прадавні часи, коли люди жили родовими укладами, а численні племена дерев ще не поєдналися в єдиний народ. Здебільшого кожна їхня зустріч закінчувалася сутичкою. Це було настільки давно, що берегу Славутича треба було чекати ще кілька тисяч років до появи Києва. Тоді люди сприймали будь-які події свого життя, та і життя в цілому, як прояв божої волі. Вони вивчали, як і що відбувається, та спирались в своїх діях на здобутий досвід, створюючи на його основі звичаї й традиції.

Одного разу під час полювання, чоловік з лісового племені отримав важкі рани від ікл дикого кабана. Чи то він був застигнутий зненацька, чи то свідомо перегородив шлях старому великому сікачу – вже не суть, бо хоч здобич і була взята, та вартість її була зависокою для родини. Рани були такими, що навіть не давали надії на його одужання. Робити нічого, цього мужа та вбитого ним сікача плем’я підняло на руки та понесло до свого поселення. Всі розуміли, що жити пораненому лишалось не довго, бо не було ще випадків, щоб хтось зустрічав наступний світанок опісля настільки невдалого полювання.

Володіючи широкими степами, що простилалися на величезну відстань на схід і захід від ріки Дніпра, запорізькі козаки при всьому цьому завжди вважа­ли центром своїх вольностей ріку Дніпро: на Дніпрі чи поблизу Дніпра вони по­стійно влаштовували свою столицю, Січ. Назва козацької столиці — «Січа, Січ» — виникла, без сумніву, від слова «сікти», «висікати» в розумінні рубати, отже, має однаковий корінь з великоруським словом «засіка». Дока­зом цього служать документи минулих віків, що дійшли до нас, котрі розкри­вають весь хід поступової колонізації нових дніпровських степових місць, яка йшла зі старої Малоросії на Низ. Колонізація ця виявлялася передовсім у то­му, що піонери нової землі, обравши для свого поселення відлюдні лісові нетрі, мало доступні для набігів степових вершників, висікали серед неї ліс, і тут, на розчищеній лісовій місцевості, де лишалися лише пні від вирубаних дерев, заво­дили своє селище. Природно думати, що таким самим чином виникла Запо­різька Січ, і саме від цього отримала свою назву. Але ця назва, виникнувши в лі­совій місцевості, переносилася й на ті місця, де взагалі не було лісу й де навіть не виникало необхідності в очищенні місця від лісової рослинності. Навіть нав­паки: траплялося, що обране місце для влаштування у ньому Січі вимагало штуч­них укріплень; для цього висікали десь поблизу наміченого для Січі місця товсті дерева, загострювали їх згори, осмолювали знизу і вбивали частоколом навко­ло якогось острова чи мису правильною підковою, як це можна було бачити при розкопках Чортомлицької Січі. Таким чином, назва козацької столиці «Січ» ма­ла подвійний зміст: це було розчищене серед лісу, або укріплене висіченим лі­сом місце. Отже, думка про те, що назва Січі виникла від слова «сікти» в ро­зумінні «рубати», бо запорожці вважали своїм головним завданням сікти голови ворогів, здається цілком неправдоподібною. У переносному розумінні слово «Січ» означало столицю усього запорізького козацтва, центр діяльності й управ­ління всіма військовими справами, резиденцію всіх головних старшин, котрі очолювали низове козацтво. 

Коли в Україні виникло чумацтво, достеменно невідомо. Адже ще за часів стародавньої Русі відправлялися із Києва у далекі торгівельні подорожі відважні люди. 

Із травня до вересня 

Перші суто чумацькі каравани рушили на південь в XV столітті. Про поклади солі в центральній частині України тоді ще не знали. Тому чумаки їздили до Чорного та Азовського морів (а деякі, навіть, і на Каспій), де в природних солоних озерах видобувався цей коштовний продукт. 

Шановне товариство, у зв'язку з карантином Навчання з Характерницької науки переносяться на невизначений термін.

Слідкуйте за розкладом та бережіть себе.

І щоб усі нам були здорові!

Шановне товариство, Навчання з Характерницької науки переносяться на невизначений термін.

Слідкуйте за розкладом та бережіть себе.

І щоб усі нам були здорові! 

Разом переможемо!!!

Зі зброї у вжитку запорізьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, спи­си, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери. Історик Зеделлер стверджує, що рушницями, як і шаблями, запорізьких козаків пер­шим озброїв 1511 р. Остафій Дашкович. Наприкінці XVI ст. Еріх Лясота зі зброї запорізьких козаків називає лише гармати, пострілами з яких Запорізьке Військо зустрічало й проводжало посла германського імператора. В козацькій думі про Федора Безрідного кінця XVI ст. сказано, що коли товариші його хо­вали, «то шаблями землю копали і з семип'ядельних пищалей стріляли».

Старі козаки-січовики (поки ще не попереводились) було розказують так: що в запорозців на Дніпрі піхота сиділа в Січі, а комінники жили в Великому Лузі, для доброї паші коням. Там вони пускали коні в табуни. Кошовий насилав військового стадника (бо тоді ще не звались табунщиками). Військовий стадник мав пірнач залізний ^[1]; йому комінники наряжали з себе підпасичів, котрі змінялись другими почережно. Як піхоті, так і комінникам, вільно було в мирне времня займатьця – кому рибальством, кому пластунством, а ремесні козаки^[2]зоставались в Січі. Пластуни стріляли дикий звірь, якого тоді в дніпрових плавнях було доволі. Пластунами, кажуть, звались за те, що непосидячі були, все вештались по плавнях і як більше ім приходилось місить грязь, ніж ходить по сухому, сиріч пластать, то й прозвались пластунами. Що зробилось з Січчю і запорозцями – всі знають (бодай не згадувать). Дванадцять років ні Січі ні Запорожжя не було. На тринадцятому Турчин піднявся, стався розмир; почали викликать козацтво. Ось коли його вп’ять стало треба! – Пішов і старий і молодий, зібралось військо; зробили й кош: два роки звали його кошем вірних козаків.