Характерницька наука - Цілісність (3 урок) 
(в цьому навчанні можуть взяти участь лише ті, хто пройшов 1 та 2 уроки)

Характерницька наука - Поклик 
Навчання яке неможливо оминути 

Початок: 29 серпня о 12-00
                30 серпня о 12-00

Місце навчання: 

м. Київ, вул. Борисоглібська, 15Г (0 поверх, ЮК "Агент права", набрати на домофоні 2)
Від метро Контрактова площа близько 750 м пішки

Характерницька наука - Поклик 
Навчання яке неможливо оминути 

Початок: 29 червня о 12-00
                30 червня о 12-00

Місце навчання: 

м. Київ, вул. Олександра Довженка, 3 (4 поверх, Жовтий зал)
Від метро Шулявська близько 450 м пішки

Характерницька наука - Поклик (1 урок) 

Характерницька наука - Відгук

(це 2 навчання, тому пройти його можуть лише ті, хто навчався на першому) 

Характерницька наука - Відгук

(це 2 навчання, тому пройти його можуть лише ті, хто навчався на першому) 

Початок: 30 січня о 12-00
                31 січня о 12-00

Вже в дуже давні часи, про які тільки нам відомо з історії, було відмічено, що деякі дуже обдаровані особи володіли особливою силою зцілювати хвороби і нездужання своїх сучасників за допомогою покладання на них рук. Тепер звичайно ми повинні визнати ці самі приклади, які передала нам історія, найпереконливішим доказом великої важливості. 

ВАН-НЕСС СТІЛЬМАН. (1910 рік) 

Саме ця цитата з книги «Цілющий магнетизм» репринтного видання інформаційно-рекламного видавництва «Імпульс» / Москва-1991 / і схематичний малюнок першої частини, що зображує піраміди і «цілителя» який проводить енергетичний сеанс, штовхнула мене на те, щоб перегорнути сторінки, що містять інформацію про культурно-історичні пам'ятники стародавніх цивілізацій нашої планети, зокрема єгипетської, і спробувати виявити на тих пам'ятниках елементи тонкого світу, зафіксовані майстрами того часу.

На полотнах митців - видатних майстрів нашої епохи ми маємо чітке зображення двох-трьох енергетичних полів людського ефірного організму.

В людськім житті існує одна дивина, проявляється вона тоді, коли зовнішні шляхи життя перехрещуються з шляхом внутрішнім, що проходить в самій людині. Тоді наче сама доля лягає їй під ноги, так невимушено, легко та змістовно вдається їй діяти в ньому. Ми також раніш говорили про ту людську ваду утримувати на чуттєвому кінестетичному дотику довколишне середовище, якою володіли наші далекі пращури. Говорили, що така вправність набувалася від намагання утримувати контакт з світом духів, що вбачалися в ті часи в будь якому природному явищі. В цей час до людини приходило на вдивовижу дивне знання спрямованості подій, що вже відбувалися або тільки-но надходили. З часом було звернуто увагу на антропоморфні природні утворення скель чи старих дерев, що нагадували гротескні форми людського тіла. Входження людини в ту чи іншу змінену форму призводило до несподіваного, вона отримувала значне поширення свого світосприйняття і у неї відкривався новий зір. Саме через таку відкриту людську спроможність і постало, згадуване нами раніш, антропоморфне та зооморфне мистецтво відтворення тепер вже рукотворних ключових образів. За допомогою їх навчилися ходити за межу антропологічного бар’єру, де людину чекало те, що отримало назву знання сущого. Таке безмовне знання в старі часи було покладено у внутрішню змістовність будь якої релігії, будь якої культури, що поставала, що зростала на нім. Саме такою вправністю володіли лицарі великого зеленого лугу, козаки характерники Запорозької Січі, що входили в стан подібного знання через Великий Природній Спас. 

Розглянемо Спас як процес зміни стану людської свідомості під впливом додаткової інформації про навколишнє середовище. Цю інформацію отримують при використанні народних методик, застосовуваних на території України, які є складовою частиною національних містичних уявлень сьогодні відомих під загальною назвою "характерництво". Людей, які використовують ці методики відповідно називають "характерниками". 

При розкритті цієї теми зберігалася часова дистанція передачі знань з навчання Спасу. Це відбувалося тому, що юнаки та дівчата добре засвоюють теорію, але на практиці увійти у взаємодію з певними енергетичними системами, які є складовими частинами людського організму, не можуть. В результаті цього з'явилися ритуали "посвяти", що дійшли до наших днів в традиціях нашої сім'ї. До досягнення певного віку дотримувався режим "секретності і таємничості". 

... Головна причина тут лежить у набутті людиною відповідного рівня свідомості, а не у самому Всесвіті як такому, проявів матеріальності якого може бути стільки, скільки якісих стадій формування він проходить при своєму становленні. Ті стадії становлення Всесвіту не пішли десь геть, вони існують зараз, тут, поруч із нами, і їх можна дослідити. Якщо ми наважимось змінювати рівні свого усвідомлення, то отримаємо рухливу позицію спостерігача, яка буде відповідати квантовому дискретно-розподіленому Всесвіту. Справа стоїть саме за цим. 

З чого починається рух позиції спостерігача? 

Коли у людини замовкає внутрішній діалог, коли рвуться усі зв'язки зі старим світом, тоді щось швидке зупиняється в ній, і вона починає бачити, тобто напряму спілкуватись зі світом, що стоїть за бар'єром звуженого кола її усвідомлень. Саме в цей час і приходить дотик духу.
Характерники у своїй відстороненості від світу залишали тільки три речі, які мали значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце. Це було все, нічого іншого вже не було, не існувало. 

З метою відкриття у людині того бачення характерники вводили її у змінені стани свідомості за допомогою дуже простих практик. 

Всі ми дбаємо про своїх дітей, бажаючи їм щасливої долі. Робимо все, щоб це наше прагнення збулося. Та захистити їх від усіх незгод у прямий спосіб ми не в змозі, бо та справа обіймає дуже великий термін часу. Життя нам того не відпустило. 

Та й такий прямий захист можна було б порівняти з охороною якоїсь залізничної колії, яка простягається на значні відстані. Тому та охорона стає зовсім марною справою — не набігаєшся уздовж тієї колії. Розуміючи це, ми, наприклад, створюємо спеціальні підрозділи для охорони залізниці, що охоплюють своїм контролем мало не всю країну. 

Знайшовши таку модель керування суто технологічним процесом найбільш ефективною, вітчизняні соціал-демократи, не довго міркуючи, взяли й розповсюдили її на всю країну. Але чи одержало від того наше суспільство бажаний захист і щастя? 

Степ пахне чабрецем та рутою, гірким полином, хилить під гарячим сухим вітром на пагорбах та в долинах хвилі білої ковили, стелиться під колеса возів та гарб, що котяться вибитим шляхом за далекий обрій. Вночі перекидається на степ зоряне шатро із Чумацьким Шляхом, а далі... Чи то по степовому шляху, чи по небесному тягнуться чумацькі валки, хтозна, хтозна?...

Поволі сунуть запряжені волами гарби, неквапно ведуть розмову чумаки - день за днем, ніч за ніччю... Поки до того Криму дійдеш, поки додому повернешся, стільки жахів у дорозі трапиться, стільки дрібних несподіванок чатує: то яруги-балки, дощами вириті, то мілкі річечки із підступними замуленими бродами, то вітер-суховій налетить з вихором піщаним, а то зустрінеться раптом чоловік із шаблюкою чи пістолем та з оком нечистим. Під вечір, посідавши біля вогнища, розповідають чумаки історії про відьом та вовкулаків, про добрих та злих чаклунів, про козаків-характерників, що вміють і себе, і товариша захистити від злої негоди. Куля не бере козака-характерника і шабля не рубає, бо знає він таємну науку, але не відкриває її нікому, лише синові довірить на смертельному ложі або в годину лиху, перед січчю пекельною. І називається та козацька бойова наука - Спас. Простому ж чоловікові знати її не дано, та й не під силу це йому...

Незадовго до смерті батько призвав мене до себе і нагадав про основну ідею Спасу. У цьому заповіті, мені здається, сформульовані й основи характерництва, і мудрість простого, вільного духом народу, що населяв степ Північного Причорномор'я.

"Ми живемо на землі не тільки серед рослин і тварин, але і серед багатьох інших істот, невидимих для нас. Але не треба їх боятися! Людина сама могутня серед усіх творінь. По-перше, тому, що тільки людина може мислити. По-друге, тому, що твоє тіло - це лише стебло, біля якого, разом із яким живуть дев'ять могутніх невидимих істот: Срібна людина (Сяйво), Даж, Малка, Сак, Вол, Хор. Є ще чотири, про які я говорив, що ми їх втратили. Але це зовсім не так, вони поруч із нами. Звуть їх Кален, Тар і Швак. Просто ми їх не бачимо та не чуємо, вони, у свою чергу, нас також не бачать; важають, що живуть самі по собі. Це трапилося тому, що ми, з різних причин, розучилися бачити так, як бачили наші пращури. Але якщо з'явиться необхідність, їх можна знайти і побачити. Якщо не будеш їх шукати ти, то передай своїм дітям і онукам, що їх можна знайти, але це потрібно робити тільки тоді, коли виникне велика потреба, тому що з ними дуже важко жити.

Характерницька наука нараховує десять сходинок у зростанні духовної культури людини. Згадані сходинки пов’язані з пробудженням відповідних тіл або зерен Рода, головного стародавнього слов’янського бога. В потаємнім говориться, що ці зерна бога частини душі самої людини, сховані від неї до того часу доки людина слаба та нерозумна. Розуміння зерен божих схованих в людині та можливостей повязаних з ними виникало коли неземний птах Тар сідав на плече та розкидав свої крила, щоб людина могла побачити добро та зло, тобто людині ставали відомими причинно наслідкові звязки подійних планів життя на всіх рівнях. Саме такий стан ми називаємо сьогодні станом входження в знання. 

З чого все почалося? Де знаходиться «прохід» до того захованого знання? Як так сталося, що серед розмаїття відомих на сьогодні напрямків розвитку езотеричної культури, викладених у багатотомних трактатах, зовсім відсутній «прохід» до того головного, якого вони закликають? Тоді що то за ключі від знань? Які невидимі на сьогодні двері вони повинні відімкнути? 

Ми з тобою, шановний читачу, ще у “Шляху в невимовне” дійшли висновку: нічого, зовсім нічого не можна зробити в цьому напрямку з того рівня людської свідомості, що панує на сьогодні. По-перше, через те що в стародавні часи людство жило в світі духів і, не залежно від існуючого культу, отримувало свою чутливість до явищ тонкого енергетичного світу через ритуальну культуру: тобто утримувало в розгорнутому вигляді третю сигнальну систему, яка забезпечувала можливість контакту з цілісністю світу, реалізованою на тому ж тонко енергетичному рівні. Відхід від такого сприйняття в пізніші часи поступово згорнув ту спроможність, адже вся увага зосереджувалася тільки на предметнім світі. Виходить, що світосприйняття, розгорнуте в чисто зовнішній площині світу, унеможливлює його глибинне пізнання через відсутність відповідної сигнальної системи входження в контакт з його основою. Це призводить до безкінечного бігання по колу: міфів та казок в межах антропологічного бар’єру, які вже не можуть бути провідниками на «той» другий берег. Отже, таке світосприйняття принципово неможливо розвивати в глиб, а тільки змінювати! Це означає шукати нові шляхи, які б відкрили доступ до прямого усвідомлення природних процесів, що вирують довкола, а не вперто розвивати те, що тільки збільшує бар’єр ілюзії, віддаляючи людину від істинного стану речей у світі. 

Колись я запитав у діда про квітку папороті, що цвіте у ніч на Івана Купала: «Що стоїть за цим усім? Правда, що тому, хто її знайде, усміхається щастя у житті?» 

Дід, хитро примруживши очі, відповів: «Ти це взнаєш, коли знайдеш відповідь на те, як віє вітер, іде дощ або, наприклад, як сходить сонце». Повернувся і пішов собі геть. 

На перший погляд, відповіді на такі запитання немає. 

«Вся існуюча на сьогодні наука переймається подібними питаннями, — зауважить вчений читач. — Весь існуючий на сьогодні науковий світогляд сформований у пошуках відповіді на них. Саме ці питання стимулюють розвиток науки, де відповіді знаходяться у вигляді законів, що діють у довколишньому світі. І все ж остаточної відповіді на них немає, — підсумує він після довгих роздумів, — за цим усім стоїть нескінченність». 

Існувало одне досить дивне ритуальне дійство у випадку, коли негаразди та хвороби оселялися у домівці. Дивина його полягала ось у чому. 

Беретеся ви за якусь справу, вже взяли задля цього в руки косу чи лопату. Потім раптом все кидаєте і переходите до чогось іншого. Для чого, наприклад, беретесь за сокиру чи граблі. Але й те, не почавши роботи, кидаєте і йдете геть. Лягаєте десь у холодочку і спочиваєте, немов від закінчення вельми важливої справи. Через деякий час все те повторюється в будь якому варіанті знову. Незмінним залишається тільки відпочинок у холодочку. Потім виконується зовсім предивне дійство, яке ні з чим, що могло б слідувати зі звичайної логіки, не пов'язане. Людина раптом закінчує свій відпочинок, хутко береться за сокиру і йде до лісочка, де зрубує старе, напівзасохле дерево, на місці якого одразу ж саджається молоде деревце. Або знімаються з ніг чоботи, кидаються через хату, потім людина в них взувається і йде геть з двору. Вертається аж під вечір, але вже босоніж. Або береться глиняний кухоль, куди набирається звичайна вода, потім вона переливається у інший кухоль. При цьому пер¬ший кухоль розбивається. Потім вода з другого кухля переливається в третій, після чого другий теж розбивається. Вода з останнього кухля виливається на смітник і він теж знищується. Було навіть таке: людина бере гроші і йде на базар, але там, пройшовши всі ряди, поторгувавшись і дійшовши згоди до биття рук, нічого не купує і, навіть не витягнувши руки з кишені, повертається і йде собі геть. 

Істину не придумують, про неї не говорять, її знають 

Характерники, Січ 

Серцевиною стародавнього знання була космогонія. Чому? Як тепер стає зрозумілим (із сказаного вище), людство має проблему, від вирішення якої залежить успішне долання людиною свого шляху життя. У давні часи ця проблема була головним напрямком, в якому діяла суспільна думка, вирішення якої стояло в центрі культури: чи то на заході, чи на сході, чи на півдні, чи на далекій півночі. В сучасному природознавстві це питання на сьогодні взагалі не існує.

Проблема ця - в узгодженні своїх вчинків і дій з природним подієвим полем, в якому ми існуємо. Пам’ятаєте у книзі Еклізіаста: “Час розкидати каміння і час його громадити?” То відголосок давнього знання, серцевиною якого була космогонія.

“Слухай дитино. Людина це...”Не відмахуйтеся, почуйте - з вами говорять століття, перед вами відкривається душа народу.

“Людина - це сонячна квітка, ромашка рум'янок або соняшник, що розцвітає під сонячними променями”.

Так визначали наші предки зв’язок і залежність енергетики людини від Сонця, її збільшення або зменшення у залежності від пори року.