Характерницька наука – не іскри, що виникають за помахом руки з примовлянням чарівних слів (хоча ніхто не виключає такої можливості). Це не казки про великих людей, що одним лише бажанням змінювали світ (хоча ніхто не заперечує, що ви можете стати одним із них). Це не низка надзвичайних технік, на вивчення яких потрібно витратити десятки років, досягаючи звань магістрів і майстрів.

В період 1991-1994 років велися дослідження на базі миколаївського відділення Міжнародного незалежного інституту екстрапсіхологіі «Сенсеко» /сенсоріка екології/ і, за результатами цих досліджень, підготовка до видання навчального посібника-книги «Спас-записки спостерігача» (надалі - книги). Історія Стародавнього Єгипту, викладена в шкільних програмах, програмах середньо-спеціальних а, також, вищих навчальних закладів, включаючи вузько-спеціалізовані в цьому напрямку дисципліни, була така: Африка; Середземне море; Пустеля Сахара; Річка Ніл; Піраміда Хеопса; Сфінкс, якому артилеристи імператора Наполеона відбили пострілами з гармат ніс; саркофаги; мумії; Лотос з якого робили папір - папірус; на папірусі ієрогліфами написана якась «Книга мертвих»; вчений Шліман, який розшифрував ієрогліфи; єгипетська цариця Нефертіті (жіночі прикраси сережки, брошки); Асуанська гребля побудована нами братньому єгипетському народу; малюнки ступінчастою системи зрошення в шкільному підручнику і сфінкси на берегах річки Неви в Ленінграді, нині Санкт-Петербурзі, що прикрашають колишню резиденцію російських царів, взяту героїчним штурмом революційними матросами, робітниками і селянами, після пострілу крейсера «Аврора» в 1918 році (нині музей - зимовий палац).

Моя мати, Скульська Прасковія Григорівна, народилася і виросла в родині Бабієнко Григорія Олексійовича, старости села Нова Богданівка, яке розташоване через Дніпро-Бузький лиман, навпроти Жовтневого - частини міста Миколаєва. 

Старшою в родині діда була тітка Фрося (Єфросинія). Мама була наймолодшою в сім'ї. Закінчила церковно-приходську школу в Новій Богданівці, а в тридцятих роках - робітфак (робочий факультет) в місті Миколаєві. Була комсомолкою. 

Пам'ятаю фотографію в сімейному альбомі. Мама в шкіряній тужурці, береті, на поясі маленький пістолет в кобурі. Чи належав їй цей пістолет не знаю, можливо одягла спеціально для того, щоб ефектно сфотографуватися (таке практикується і в наш час). Коли я, в дитинстві, питав про цей пістолет вона відмахувалася рукою і посміхалася. 

Колись я запитав у діда про квітку папороті, що цвіте у ніч на Івана Купала: «Що стоїть за цим усім? Правда, що тому, хто її знайде, усміхається щастя у житті?» 

Дід, хитро примруживши очі, відповів: «Ти це взнаєш, коли знайдеш відповідь на те, як віє вітер, іде дощ або, наприклад, як сходить сонце». Повернувся і пішов собі геть. 

На перший погляд, відповіді на такі запитання немає. 

«Вся існуюча на сьогодні наука переймається подібними питаннями, — зауважить вчений читач. — Весь існуючий на сьогодні науковий світогляд сформований у пошуках відповіді на них. Саме ці питання стимулюють розвиток науки, де відповіді знаходяться у вигляді законів, що діють у довколишньому світі. І все ж остаточної відповіді на них немає, — підсумує він після довгих роздумів, — за цим усім стоїть нескінченність». 

Існувало одне досить дивне ритуальне дійство у випадку, коли негаразди та хвороби оселялися у домівці. Дивина його полягала ось у чому. 

Беретеся ви за якусь справу, вже взяли задля цього в руки косу чи лопату. Потім раптом все кидаєте і переходите до чогось іншого. Для чого, наприклад, беретесь за сокиру чи граблі. Але й те, не почавши роботи, кидаєте і йдете геть. Лягаєте десь у холодочку і спочиваєте, немов від закінчення вельми важливої справи. Через деякий час все те повторюється в будь якому варіанті знову. Незмінним залишається тільки відпочинок у холодочку. Потім виконується зовсім предивне дійство, яке ні з чим, що могло б слідувати зі звичайної логіки, не пов'язане. Людина раптом закінчує свій відпочинок, хутко береться за сокиру і йде до лісочка, де зрубує старе, напівзасохле дерево, на місці якого одразу ж саджається молоде деревце. Або знімаються з ніг чоботи, кидаються через хату, потім людина в них взувається і йде геть з двору. Вертається аж під вечір, але вже босоніж. Або береться глиняний кухоль, куди набирається звичайна вода, потім вона переливається у інший кухоль. При цьому пер¬ший кухоль розбивається. Потім вода з другого кухля переливається в третій, після чого другий теж розбивається. Вода з останнього кухля виливається на смітник і він теж знищується. Було навіть таке: людина бере гроші і йде на базар, але там, пройшовши всі ряди, поторгувавшись і дійшовши згоди до биття рук, нічого не купує і, навіть не витягнувши руки з кишені, повертається і йде собі геть. 

Одного разу дід взяв мене на покіс пізнього літа, коли налите колосся пшениці вже хилилося до землі і ранком небо у височині вже синіло пронизливо-чистою блакиттю. 

— Є ще одне, — промовив дід, значуще глянувши у мій бік, — що ти повинен знати. Тінями людина може мандрувати. Може навіть жити в них. Ось дивись, - він пішов до ліска, що починався край поля одразу за грушею, ступив у його тінь і зник. 

Дід раптово пропав з очей серед ясного дня, і я побіг до того ліска його шукати. Страх і паніка закрадалися поволі у мою душу. 

Характерницька наука нараховує десять сходинок у зростанні духовної культури людини. Згадані сходинки пов’язані з пробудженням відповідних тіл або зерен Рода, головного стародавнього слов’янського бога. В потаємнім говориться, що ці зерна бога частини душі самої людини, сховані від неї до того часу доки людина слаба та нерозумна. Розуміння зерен божих схованих в людині та можливостей повязаних з ними виникало коли неземний птах Тар сідав на плече та розкидав свої крила, щоб людина могла побачити добро та зло, тобто людині ставали відомими причинно наслідкові звязки подійних планів життя на всіх рівнях. Саме такий стан ми називаємо сьогодні станом входження в знання. 

Всі ми дбаємо про своїх дітей, бажаючи їм щасливої долі. Робимо все, щоб це наше прагнення збулося. Та захистити їх від усіх незгод у прямий спосіб ми не в змозі, бо та справа обіймає дуже великий термін часу. Життя нам того не відпустило. 

Та й такий прямий захист можна було б порівняти з охороною якоїсь залізничної колії, яка простягається на значні відстані. Тому та охорона стає зовсім марною справою — не набігаєшся уздовж тієї колії. Розуміючи це, ми, наприклад, створюємо спеціальні підрозділи для охорони залізниці, що охоплюють своїм контролем мало не всю країну. 

Знайшовши таку модель керування суто технологічним процесом найбільш ефективною, вітчизняні соціал-демократи, не довго міркуючи, взяли й розповсюдили її на всю країну. Але чи одержало від того наше суспільство бажаний захист і щастя? 

Розуміння вірних рішень у житті ми можемо знайти в одному з характерницьких правил, яке має назву «правило третього суглоба». Назва, як і все у характерництві, оригінальна і торкається самої природної суті явища. Зовні це правило нам доволі знайоме, бо за першими двома його поворотами, як говорили характерники, стоять наші звичайні свідомі дії в житті.

Наприклад, виникла у вас необхідність у придбанні якоїсь речі, без якої вже не можна обійтись. Звісно, ви йдете задля цього до крамниці чи на базар, взявши з собою відповідні кошти. То і є перший крок, перший поворот у справі.

Яке значення для людини має те характерницьке знання? Яка вправність у житті набувається у слідуванні за тою силою, яку ми звемо духовною? 

Припустимо, вам необхідно зробити доволі просту справу - підкувати коня. Ви можете це здійснити двома шляхами. 

Перший: придбавши підкови десь на ярмарку, беретеся за діло самотужки. При цьому ви підковуєте свого коня звичайними підковами. 

Про езотеричну культуру здається вже сказано все. Її велике полотно тягнеться з стародавніх днів, від оріїв та часів написання Вед, до того пантеону міфів, образів та звичаєвостей, що дійшли до нас. Серед того розмаїття культур етносів, що пишно цвіли на землі, іноді важко розгледіти сам предмет, яким займається, на якому стоїть езотерична культура. Для нашого природознавства цей предмет незвичний, хоч і написано про нього достатньо багато трактатів та проведено велику кількість всіляких досліджень. Але віз і понині там. Цим предметом є змінені або вищі стани свідомості, які відкривають перед людиною втаємничені області позаантропного буття. Означене вище і породило назву езотеричної, втаємниченої культури, яка має одну, досить незвичну ваду. Все, що ви будете описувати в ній стоячи ззовні, в незмінному, буденному стані свідомості, одразу стає міфом, казкою, не маючи ніяких об’єктивних носіїв свого існування. І все те оживає, стає об’єктивною реальністю, несе світло істини, дає силу та наснагу в житті, коли людина у все те входить. Підкреслюючи саме це, св. Августин у свій час філософськи зауважив: “У всіх випадках (довколишнього життя) ми маємо справу лише з вірогідністю, але коли мова заходить про предмет віри, то тут зникає все, що вірогідно має бути”. 

Світ збудований на правді, якою є сам 
(Січ, характерники) 

Це було зовсім недавно, якихось 2-3 сторіччя тому. Людська пам’ять – коротка пам’ять, декілька поколінь минає і все забуто, все відійшло в історію. Природне вміння розумом осягати невидиме, те, чого торкається на сьогодні лише людська душа, колись стояло в центрі культури, було головним напрямком, в якому працювала суспільна думка, розвивалася культура, яка розробляла задля цього незрозумілі на сьогодні технології опанування тим знанням. 

У минулих подорожах ми з тобою, шановний читачу, торкнулися того давно забутого, що складало велич стародавнього світу. Те знання надавало можливості на тільки знаходити шляхи в житті, а й вміння вести діалоги з небом.

З чого все почалося? Де знаходиться «прохід» до того захованого знання? Як так сталося, що серед розмаїття відомих на сьогодні напрямків розвитку езотеричної культури, викладених у багатотомних трактатах, зовсім відсутній «прохід» до того головного, якого вони закликають? Тоді що то за ключі від знань? Які невидимі на сьогодні двері вони повинні відімкнути? 

Ми з тобою, шановний читачу, ще у “Шляху в невимовне” дійшли висновку: нічого, зовсім нічого не можна зробити в цьому напрямку з того рівня людської свідомості, що панує на сьогодні. По-перше, через те що в стародавні часи людство жило в світі духів і, не залежно від існуючого культу, отримувало свою чутливість до явищ тонкого енергетичного світу через ритуальну культуру: тобто утримувало в розгорнутому вигляді третю сигнальну систему, яка забезпечувала можливість контакту з цілісністю світу, реалізованою на тому ж тонко енергетичному рівні. Відхід від такого сприйняття в пізніші часи поступово згорнув ту спроможність, адже вся увага зосереджувалася тільки на предметнім світі. Виходить, що світосприйняття, розгорнуте в чисто зовнішній площині світу, унеможливлює його глибинне пізнання через відсутність відповідної сигнальної системи входження в контакт з його основою. Це призводить до безкінечного бігання по колу: міфів та казок в межах антропологічного бар’єру, які вже не можуть бути провідниками на «той» другий берег. Отже, таке світосприйняття принципово неможливо розвивати в глиб, а тільки змінювати! Це означає шукати нові шляхи, які б відкрили доступ до прямого усвідомлення природних процесів, що вирують довкола, а не вперто розвивати те, що тільки збільшує бар’єр ілюзії, віддаляючи людину від істинного стану речей у світі. 

“Форма стоїть попереду матерії і є те, що в більшій мірі є існуючим”  
Аристотель 

Існує ще одна сторона того невловимого знання, що панувало в стародавні часи й торкається воно ось чого. Колись греки говорили про слов’ян, як про таких, що не мають над собою закону, бо їм він не потрібен, - закон знаходиться в середині них. 

Що це означає у давньому вислові греків? 

Щоб закони організації зовнішнього перемістилися у внутрішню сферу життєдіяльності людини, вона повинна їх пізнати. Таке пізнання стає можливим тільки у випадку поєднання світу зовнішнього зі світом внутрішнім, домінуючим у самій людині. В цьому випадку, закони організації зовнішнього мусять мати таку ж цілісну організацію, яка притаманна світу людини, бо інакше це буде лише набором законів, що пізнаються розумом в образно-понятійному мисленні: тобто має розкритись рівень організації зовнішнього, в якому ті закони виходять з одного цілого, утворюючи його. Таким рівнем організації світу стає рівень тонкої, енергетичної його взаємопов’язаності. На ньому не існує виділеного, ізольованого об’єкта, що має змогу переміщення у стаціонарному просторі та часі. Саме з ним, на речовинному рівні, пов’язується перенос енергетичного імпульсу взаємодії речовинних мас матерії. Оскільки його швидкість впирається у кінцеву швидкість передачі імпульсу світла, то відповідна цілісність не може реалізуватися на цьому рівні через виникаючу проблему спостережного горизонту, який розділяє континуум на окремі, детерміново не пов’язані, галузі. 

Істину не придумують, про неї не говорять, її знають 

Характерники, Січ 

Серцевиною стародавнього знання була космогонія. Чому? Як тепер стає зрозумілим (із сказаного вище), людство має проблему, від вирішення якої залежить успішне долання людиною свого шляху життя. У давні часи ця проблема була головним напрямком, в якому діяла суспільна думка, вирішення якої стояло в центрі культури: чи то на заході, чи на сході, чи на півдні, чи на далекій півночі. В сучасному природознавстві це питання на сьогодні взагалі не існує.

Проблема ця - в узгодженні своїх вчинків і дій з природним подієвим полем, в якому ми існуємо. Пам’ятаєте у книзі Еклізіаста: “Час розкидати каміння і час його громадити?” То відголосок давнього знання, серцевиною якого була космогонія.

Володіти - означає знати. Знати - означає володіти. 

Широкий степ в Україні, широкий та вільний. Шугали колись над цим степом орли у височині та буяли трави. У вирі того буяння ховалась всяка людина, будь то піша чи кінна. Ще й сьогодні по ярах та балках деінде можна спостерігати те диво. Могутня сила степу спливала водою на ревучих дніпровських порогах, щоб розлитись неосяжним водним простором на рівнині. У цьому дивовижному краї зростали і дивні люди: з зовнішньо лагідною та спокійною натурою і незбагненною, як провалля, внутрішньою силою, що спиралася на не менш дивовижне знання життя. 

Те, що ти прочитаєш у подальшому описі, шановний друже, йде з далекої давнини нашої історії. Дізнатися докорінно про справи тих днів у звичайний спосіб вже неможливо. Безкінечні війни, що повсякчас палали на території України-Русі упродовж віків, спалили і розпорошили безцінні надбання її етнічного підґрунтя. Люди, свідчення яких покладено у запропонований нарис, йдуть шляхом Знання, розвиваючи у собі ті здібності, котрими володіли колись їхні пращури. 

Термін навчання козака встановлювався індивідуально, все залежало від здібностей учня. Коли вчитель-характерник бачив, що учень вже готовий, відбувалося посвячення його в характерники. Зазвичай робили так:

Рубали просіку в густому лісі. Повалених дерев з неї не прибирали, зрубували тільки сучки. У кінці цієї просіки вибирали два дерева на відстані двох метрів, котрі нахиляли одне до одного, роблячи щось на манер ножиць або хреста, а потім, розіп’явши з середини, зв’язували верхівки дерев. Виходило щось на манер цифри вісім, але зі зрізаним низом. На перехресті тієї вісімки темної ночі запалювали білий яскравий вогонь. Через рівні інтервали часу кричав пугач. Козака переводили у стан сновидіння, в якому він і повинен був пройти просікою на той вогонь. Коли козак збивався з дороги, пугач замовкав. Так вказувався шлях. Завдання було одне — пройти у ті "ворота", за якими приходило істинне розуміння довколишнього буття у стані вже "пробудженого сновидіння". Полуда спадала з очей, і характерник вже бачив і розумів істинний стан речей у довколишньому світі.

Було таке правило серед козаків, коли вони проходили походом через те чи інше село - брати з собою підлітків для всякої роботи. Брали тих, хто дуже просився або був сиротою, батьки якого загинули і доглядати за ним було вже нікому. На Січі такі підлітки носили воду, виконували дрібну хазяйську роботу, бо ж жінки на Січ не допускалися. З такої молоді з часом виходив джура, учень козака, який вивчав усяку бойову козачу премудрість. І вже хто з джур показував особливі здібності, того брали на характерницьке навчання. 

Пошук ступеня природної здібності учнів. 

Коли у людини замовкає внутрішній діалог, коли рвуться усі зв'язки зі старим світом, тоді щось швидке зупиняється в ній, і вона починає бачити, тобто напряму спілкуватись зі світом, що стоїть за бар'єром звуженого кола її усвідомлень. Саме в цей час і приходить дотик духу.
Характерники у своїй відстороненості від світу залишали тільки три речі, які мали значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце. Це було все, нічого іншого вже не було, не існувало. 

З метою відкриття у людині того бачення характерники вводили її у змінені стани свідомості за допомогою дуже простих практик. 

Знання характерницьке виростало на підґрунті етнічної культури України-Русі, виростало з дуже простої речі — урівноваження внутрішнього світу людини з оточуючим середовищем до того моменту, коли настає їхнє повне злиття. Те, що є зараз, має велику розпорошеність і відірваність від тієї землі, на якій живе людина. Великий ухил до східних вчень або ж до загальнокультурних традицій мало що додає до опанування мистецтвом життя тут, в Україні. Відірваність людини від егрегорного поля своєї землі породжує фантоми викривленої свідомості, бо немає необхідної сили вірно сприйняти те, що відкривається, не говорячи вже про керування тією великою силою. Є таке дуже важливе правило, що стоїть в основі всякого щасливого людського життя: Жити там, де народився! (а якщо людина приїхала звідкись, треба стати такою, як того потребує земля на яку вона приїхала). Недарма ж збереглося старе прислів’я: Де народився, там і пригодився! Саме спорідненість людини і Землі надають їй тієї сили для опанування Знанням, що лежить у основі життя. І тоді людина вже йде у світ, набуваючи зовсім іншого його розуміння.