Скрут
Буває так, що в метушні повсякденних справ ми дуже втомлюємося. Втомлюємося шукати відповіді, вирішувати різніманітні питання та навіть будувати плани на майбутнє. Потрібно вміти вчасно зупинятися, бо втома має таку собі підступну властивість – накопичуватися.
Людина при вирішенні будь-яких завдань, які вона начебто власноруч ставить перед собою, є лише знаряддям-способом навколишнього середовища. Не тільки звичного їй людського простору, але й всього, що її взагалі оточує… хоча останнє залежить винятково від особистої відповідальності кожної людини. Цілком природним є те, що між різними задачами або і між окремими етапами однієї з них настає час відпочинку. І уникати його нам не слід, бо подібна дія – це є … дурість.
Сама по собі кожна людина – це окремий Всесвіт, тобто місце, де нас поселили на деякий час. Отже, якщо кожна людина – то окремий світ, тоді доречно було б пригадати старі перекази про заснування світу. Перекази, в яких йшлося про створення Землі і Неба, Сонця, Зірок та Місяця, про ті часи, коли посеред моря зростало одне-однісіньке першо-дерево – зелений Явір.
Ой як то ще було із нащада світа.
Радуйтесь! Ой, радуйтесь, люде, що вже Світ народився!
Ой як ще не було ні Землі ні Неба
А що тільки було та Синєє Море
А посеред Моря та Зелений Явір
А на Явороньку три Синії Птаxи
Три Синії Птаxи та Радоньку радять
Та Радоньку радять як Світ засновати
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини
Тай винесли птаxи Жовтий Красен-Камінь
Стало з того камню та Яснеє Сонце
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини
Тай винесли Птаxи Злоту Павутинку
Стала з Павутинки Ясна Твердь Небесна
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини
Тай винесли Птаxи Синій Срібен-Камінь
Став з того Каменю Блідесенький Місяць
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини
Тай винесли Птаxи Золотий Пісочок
Стали із Пісочку Дрібнії Звіздочки
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини
Тай винесли Птаxи та Темного Мулу
Стала з того Мулу Чорная Землиця
Тай зросли на Землі Жито і Пшениця
Жито і Пшениця і всяка Пашниця
А попід тим Явором є у нас приховане від всього зовнішнього світу сховище, така собі криївка, лігво, барліг. Це місце власного внутрішнього зосередження. Розуміння того, що все на світі подібне одне до одного, дарує нам особливий, чарівний ключ до того сховища – де б ми не були, ми ВЖЕ всередині нього.
Стоїть дерево, на дереві — квіти,
під квітами — котел, над квітами — орел, —
квіти зриває, в котел скидає,
квітів не меншає, в котлі не більшає.
Саме цей ключ є втіленням знання про те, що весь простір має такі ж властивості, якими наділений кожен з нас.
Таким чином, достатньо, нарешті, перестати думати про зовнішнє і внутрішнє, як про кардинально різні речі. Просто слід згорнутися у себе всередині, зосередити увагу на самому собі. І все. Більше від людини, як від діючої особи нічого не потрібно. Ліпше за все – помовчати, будучи наодинці з собою. Далі усе відбуватиметься без людського втручання. Це Скрут. Скрут у власному сховку. Коли скрутно і важко. Крім того, це місце, де вирує Скрут Першопричин. Саме ці першопричини і створюють-відновлюють тебе заново. Бо те Світове дерево серед води – джерело життя. Первинний птах — творець світу. Птахи, що живуть на світовім дереві, не тільки творять небо і землю, вони виносять з води-моря пожитки, необхідні для людського життя.
Якщо ти правильно згорнувся в собі самому, то може вистачити й хвилини, і навіть миті для відпочинку, який буде вартим від однієї до трьох годин звичайного сну. Це надзвичайний спосіб для відновлення власних сил і природних властивостей. Ми можемо добре відпочити будь-коли, навіть під час подорожі, на мить занурившись в себе настільки, щоб все інше взагалі перестало існувати. За цей час людина встигає заспокоїтися та відновитися. Навіть більше – це дуже сильно гальмує старіння. Ми, звичайно, не здатні повернути час назад, але ми можемо не квапити його. Удосконалюючись і набуваючи стану, що дарує нам наше природнє сховище, ми зупиняємо саморуйнування, сприймаючи час лише як засіб здобуття досвіду.
Святослав Кудлай (Борода)
Сергій Вітер
редактор: Вітрова Доця
