«ДЗЕРКАЛЬНІ НЕЙРОНИ»

Від народження людина має багато можливостей для пізнання світу, одна з яких – розуміти інших без вербальної взаємодії. У 1990 році італійський нейробіолог Джакомо Різолатті виявив та описав основний механізм, що лежить в основі цього розуміння. В ході проведення звичайного досліду спостереження за активацією тих чи інших ділянок мозку у мавп при виконанні простих дій були отримані приголомшливі на той момент результати. Наприклад, коли піддослідна мавпа брала якийсь предмет, в моторному відділі її головного мозку виникала певна нейронна активність, але така ж нейронна активність виникала і в тому випадку, якщо мавпа просто спостерігала за діями когось іншого, хто брав предмет. І та ж активність спостерігалася навіть у тому випадку, якщо предмет був за ширмою, і хтось перед мавпою просто опускав туди руку, роблячи вигляд, що він бере цей предмет. Але активність не спостерігалася, коли та ж сама дія виконувалась інструментом. А ще, з’ясувалася, що нейрони реагують не на будь-які рухи, а лише на ті, що пов'язані з цілеспрямованими діями. Іншими словами, лише тоді, коли дія має значення, вона активує дзеркальні нейрони.

Вчений, який відкрив людству таємницю дзеркальних нейронів, розповів, як поліпшити взаєморозуміння між людьми, а також про нові підходи до лікування інсульту та аутизму. 

Якось у Франції провели досвід: одну групу добровольців попросили зобразити різні емоції – радість, печаль; дали понюхати щось неприємне, і на обличчі відбилася огида. Людей сфотографували. А потім показали зображення іншій групі піддослідних і фіксували їх реакцію. Що ви думаєте? Побачивши відповідні емоції на фотографіях, у добровольців в мозку активувалися ті ж нейрони, як наче б вони самі, наприклад, відчули запах тухлих яєць, почули радісну звістку або були чимось засмучені. Цей досвід – одне з підтверджень того, що крім дзеркальних нейронів «дії» - їх називають моторними, є також емоційні дзеркальні нейрони. Саме вони допомагають нам підсвідомо, без всякого розумового аналізу, а бачачи лише міміку і жести, розуміти емоції іншої людини. Так відбувається, тому що завдяки «відображенню» в мозку, ми самі починаємо відчувати ті ж відчуття.

Володіючи широкими степами, що простилалися на величезну відстань на схід і захід від ріки Дніпра, запорізькі козаки при всьому цьому завжди вважа­ли центром своїх вольностей ріку Дніпро: на Дніпрі чи поблизу Дніпра вони по­стійно влаштовували свою столицю, Січ. Назва козацької столиці — «Січа, Січ» — виникла, без сумніву, від слова «сікти», «висікати» в розумінні рубати, отже, має однаковий корінь з великоруським словом «засіка». Дока­зом цього служать документи минулих віків, що дійшли до нас, котрі розкри­вають весь хід поступової колонізації нових дніпровських степових місць, яка йшла зі старої Малоросії на Низ. Колонізація ця виявлялася передовсім у то­му, що піонери нової землі, обравши для свого поселення відлюдні лісові нетрі, мало доступні для набігів степових вершників, висікали серед неї ліс, і тут, на розчищеній лісовій місцевості, де лишалися лише пні від вирубаних дерев, заво­дили своє селище. Природно думати, що таким самим чином виникла Запо­різька Січ, і саме від цього отримала свою назву. Але ця назва, виникнувши в лі­совій місцевості, переносилася й на ті місця, де взагалі не було лісу й де навіть не виникало необхідності в очищенні місця від лісової рослинності. Навіть нав­паки: траплялося, що обране місце для влаштування у ньому Січі вимагало штуч­них укріплень; для цього висікали десь поблизу наміченого для Січі місця товсті дерева, загострювали їх згори, осмолювали знизу і вбивали частоколом навко­ло якогось острова чи мису правильною підковою, як це можна було бачити при розкопках Чортомлицької Січі. Таким чином, назва козацької столиці «Січ» ма­ла подвійний зміст: це було розчищене серед лісу, або укріплене висіченим лі­сом місце. Отже, думка про те, що назва Січі виникла від слова «сікти» в ро­зумінні «рубати», бо запорожці вважали своїм головним завданням сікти голови ворогів, здається цілком неправдоподібною. У переносному розумінні слово «Січ» означало столицю усього запорізького козацтва, центр діяльності й управ­ління всіма військовими справами, резиденцію всіх головних старшин, котрі очолювали низове козацтво. 

З часів переселення на Кубань запорожці змогли реорганізувати січовий устрій, відстояти певну незалежність свого війська, ретельно зберегти звичаї і традиції Січі та України. 

Чорноморці дбайливо зберігали пам’ять про стару Січ. Щороку на другий день Паски відбувалося козацьке військове свято, під час якого вулицями Катеринодара проходив військовий парад. Перед козаками урочисто майоріли старовинні військові прапори і клейноди. Першими йшли курінні отамани з запорозькими військовими значками, за ними – депутати від станиць, котрі несли 13 курінних мідних перначів і 14 булав, що свято зберігались на Кубані. За перначами хорунжі й бунчукові проносили військові прапори. Останнім йшов отаман з булавою, яку Чорноморське військо отримало у 1792 р.

Чорноморські і Січові клейноди козаки зберігали як найважливіші святині, але особливо дорогими для кубанців були запорозькі реліквії, яких багато перевезли з України.

Зі зброї у вжитку запорізьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, спи­си, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери. Історик Зеделлер стверджує, що рушницями, як і шаблями, запорізьких козаків пер­шим озброїв 1511 р. Остафій Дашкович. Наприкінці XVI ст. Еріх Лясота зі зброї запорізьких козаків називає лише гармати, пострілами з яких Запорізьке Військо зустрічало й проводжало посла германського імператора. В козацькій думі про Федора Безрідного кінця XVI ст. сказано, що коли товариші його хо­вали, «то шаблями землю копали і з семип'ядельних пищалей стріляли».

Верцадло - Дзеркало, люстро, свічадо, компас, астролябія 
Подейкують, що багато козацьких ватажків володіли неабиякою магічною силою. 
Варто було отаману заглянути в верцадло (особливе дзеркало), 
як дізнавався він, що відбувається у ворожому таборі. 

Яворницький знав багато чужоземних мов. Та й не тільки чужоземні мови знав, а добре розумів і чортячу мову. Кажуть лоцмани, що бачили, як він розмовляв з тими чортами, які водяться в Дніпровських порогах. 

Ото, було, тоне Яворницький в Дніпрі, а чорти — тут уже, як вродилися. Зразу ж його під руки хапають, рятують, скоріше до берега виносять. 

А чому чорти в нього на послугах? Він такий, що може хоч якого хочеш чорта заставити служити собі, помагати в його ділі. А все йде від того, що Яворницький, кажуть, характерник. А це, коли хочете знати, такі люди, які у вогні не горять, у воді не тонуть, ніяка шабля їх не бере, і жодна куля не проб'є. Кажуть, що такі характерники були в Січі. Ото перевернеться в сокола, полетить до ворога, все розвідає, все дізнається, а тоді — як ударять запорожці по орді, так їхні погані голови, як ота капуста з качанів, летять.

Поділ землі і вибір старшини відбувались у Запорожців 1-го січня кожного Нового Року.

Ще кілька днів перед Новим Роком козаки, що жили на зимівниках, на річках, на озерах, чи степах та працювали там, — хто господарив, хто ловив рибу, хто полював, — всі спішили до Січи.