Про науку

Сьогодні людство дожилося до того, що дуже часто не розуміє значення слів власної мови. Для того, щоб зрозуміти що означає те чи інше слово ми створюємо різноманітні словники. І це цілком зрозуміло, враховуючи кількість інформації яку сучасній людині доводиться обробляти та засвоювати. В той же самий час ця величезна кількість інформації призводить до виникнення різноманітних «шкіл» та «систем» викладання цієї інформації. Багато для кого це гра в досвідчених "гуру" і таємничість, створення своїх кіл шанувальників тощо. Сьогодні дуже часто значення слів перекручено різноманітними «вченими», що навіть призвело до виникнення спеціального терміну – любительська лінгвістика мови, або "лінгвофрічество". І якщо раніше слово не потребувало пояснення та розтлумачення – сьогодні дуже часто це вже чиясь офіційна назва. Але не народного досвіду, а якихось «вчених», які перебрали на себе функції народу – берегти, розвивати і навчати своїх дітей по-своєму.

А як раніше в народі називалося будь яке навчання?

Ось яку відповідь нам на це дає етимологічний словник:

Учити — р. учить, бр. вучыць, др. учити, укь «навчання», п. uczyc, ч. uciti, слц. ucit’, вл. wucic, нл. hucys, wucys, болг. уча «учу», м. учи «учить», схв. учити, слн. uciti, стсл, оучити; — псл. uciti, пов’язане чергуванням голосних з*-vyknqti (пор. укр. звикнути)', корінь uk-/uc- (пор. укр. наука); — споріднене з дінд. ucyati «є звичним, знаходить задоволення, має звичку», okas «задоволення», вірм. usanim «учусь, привчаюсь», гот. biuhts «звичний», гр. ευκηλος «спокійний, звичний», прус, jaukint «тренувати, практикувати», лит. jaukinti, jaukinu «привчати, приручати», jaukas «приманка», jaukus «лагідний, тихий», лтс. jukt «звикати»; іє. *euk-/ouk-/uk- «привчатись, звикати, довіряти»; припускається також спорідненість з лат. uxor «дружина» < *uc-sor, паралельного до *svesor «сестра» (Meillet BSL 32, 8—9; Benveniste BSL 35, 104—105; Ernout—Meillet I 1341; Коген ИОРЯС 23/1, 22). — Черных II 297; Фасмер IV 179—180; Горяев 390; ЗСБМ 2, 241; Bruckner 592, 593; Machek ESJC 666; Holub—Kop. 400; Holub—Lyer 496; Schuster-Sewc 1696; Младенов 658; Pokorny 347. — Пор. звикати.

А яку відповідь нам дасть етнографія?

Щоби стати лїрником і могти випрошувати собї милостинї, треба на се науки.
Як довго принятий має позіставати в науцї, се залежить від угоди: приймають на три, чотири, пять, найбільше шість лїт.

Час науки залежить також від того, чи ученик спосібний, чи тумановатий, чи більший, чи меньший.

Як має сам гроші, то платить сам за себе, як не має, то платять за него ті, що єго віддають на науку, родичі або кревні.

Хлопець мусить зіставати в науцї аж до визвілки.

(Зібрав в вереснї 1895 року Володимир Гнатюк.)

Желающій быть лирникомъ обязанъ идти въ науку къ старому лирнику, у котораго въ прододженіи 3 лЂтъ и 3 мЂсяцевъ изучаетъ лирницкій языкъ, молитвы, игру на лирЂ и пЂніе религіозно-нравственныхъ, сатирическихъ и другихъ пЂсенъ.

[Кіевская старина. — 1889. — Т.26. — №9. — С.653-708.]

Якщо залишилися сумніви, то ось ще трошки:

Наука, альбо Способ зложення казання.
(Іоаникій Галятовський (? — 1688))

Коли віддавали вчитись – віддавали в науку.
Коли навчались – навчались науці.
Коли навчали – навчали науки.
Коли повчали – то наука.
Набуті з життєвого досвіду знання, вміння з чогось – наука.
Переданий досвід – теж наука.
Як зробити щось, щоб це було так як треба – наука.

Згідно з сучасним визначенням:

Нау́ка — сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ.

Отже будь який народний досвід, будь то травництво, бджолярство, столярство, знахарство, відьмацтво (характерництво, спас) – просто Наука.

© Святослав Кудлай (Борода)

Джерела:

Ефименко П.С. - Сборник Малороссийских заклинаний, Москва, 1874

Черниговскія Губернскія Вѣдомости 1853 г. № 19. ст. П. Огіевскаго: „Столѣтній старецъ, Іоаннъ Андреевичъ Тарасевичъ." Послѣ этого старца, мелкаго помѣщика, осталась рукопись съ заклинаніями, подъ названіемъ: „Наука o пчеловодствѣ," къ сожалѣнію, безъ начальнаго и послѣдняго листковъ.

Тѣ же Вѣдомости 1855 № 21: „Описаніе села Юриновки, Новгородсѣверскаго Уѣзда. "Тѣже Вѣдомосги 1858 г. №17 „О заговорахъ," ст. А. Шишацкаго-Иллича.

Этнографическія свѣдѣнія o Подольской Губерніе, записанныя въ Литинскомъ Уѣздѣ Мировымъ Посредникомъ Н. Данильченкомъ. Вып. 1-й. Изд. Подольской Губерніи Стат. Комитета. Каменецъ Подольскъ. 1869 г.

Украински приказки, присловъя и таке инше. Спорядивъ М. Номисъ. С.-Петербургь, 1804.

Lud Ukraiński, jego pieśni, bajki, podania, klechdy, zabobony i t. d. zebrał i stosownemi uwagami objaśnił Antoni Nowosielski. 2 t. Wilno. 1857.

Обычаи, повѣрья, кухня и напитки Малороссіянъ, Н. Маркевича. Кіевъ, 1860.

Бытъ Русскаго народа. А. Терещенка. С.-Петерб., 1848. ч. V, VI.

Lud Polski, jego zwyczaje, zabobony. Przez L. Gołębiowskiego. Warszawa, 1830.

Опытъ Южно-Русскаго словаря, К. Шейковскаго. вып. I. Кіевъ. 1861.

Erheiterungen (Лейпцигскій журналъ) 1861 г., № 22, ст. "Die Gebirgsbewohner in Galizien."

Ученыя записки Профессоровъ Московскаго Университета 1836. года: статья Срезневскаго: "Взглядъ на памятники Украинской народной словесности."

Основа 1861 г. № 11 и 12.. статья. А. Свидницкаго: "Великденъ у Подолянъ."

Записки Русскаго Географическаго Общеетва. 1847 г. кн. 2: "Объ этнографическомъ изученіи Русской народности. Надеждина."

Записки o Полтавской Губерніи. Арендаренка. Полтава 1819 г., часть 2-я.

Пантеонъ 1855 г. кн. 5: "Гуцули. Вагилевича."

Журналъ Министерства Народнаго Просвѣщенія 1864 г., Іюль: "Объ обожаніи солнца у древнихъ Славянъ, Срезневскаго."

Современникъ 1853 г. № 9. Критика (Этногр. Сборн. Изд. Геогр. Общества).

Етимологічний словник української мови, в 7 т., Київ, Наукова думка, 1982-2012

Вікіпедія

Whatsapp