Духоведення

Духоведення

Духоведення 

Маленька дитина

Всі ми дбаємо про своїх дітей, бажаючи їм щасливої долі. Робимо все, щоб це наше прагнення збулося. Та захистити їх від усіх незгод у прямий спосіб ми не в змозі, бо та справа обіймає дуже великий термін часу. Життя нам того не відпустило. 

Та й такий прямий захист можна було б порівняти з охороною якоїсь залізничної колії, яка простягається на значні відстані. Тому та охорона стає зовсім марною справою — не набігаєшся уздовж тієї колії. Розуміючи це, ми, наприклад, створюємо спеціальні підрозділи для охорони залізниці, що охоплюють своїм контролем мало не всю країну. 

Знайшовши таку модель керування суто технологічним процесом найбільш ефективною, вітчизняні соціал-демократи, не довго міркуючи, взяли й розповсюдили її на всю країну. Але чи одержало від того наше суспільство бажаний захист і щастя? 

Всяка служба охорони стоїть на підвалинах військової дисципліни. Вона робить людину заручником самої системи, таким собі безликим гвинтиком, чим зовсім припиняє розвиток її духовної самовизначеності. 

Такого «захисту» своїм дітям та онукам годі бажати. Ми тепер розуміємо, що подібний шлях є шляхом виродження людини та втрати нею своєї особистості. Усвідомивши це, ми звертаємо свій погляд у бік культури, розуміючи всі її переваги у справжньому захисті людського життя та наповненні його тією духовною силою, яка одна може захистити людину в житті. Тоді вже, вирішуємо ми, справді нікого й ні від чого охороняти не буде потреби. Сама духовна сила стане тим захистом.

Яку ж культуру ми маємо на сьогодні?

Для створення служби охорони та її обслуговування цілком достатньо загальної культури. Можна навіть сказати, що усяка подібна служба охорони може виникнути тільки там, де панує лише загальна культура, що завжди стоїть на уламках етнічних культур, на їх одірваних один від одного фрагментах. Що ж насправді стоїть за тими традиціями та віруваннями наших дідів, ми давно забули. Тому вихованням та становленням людського духу займається сама стихія життя. Або хтось вродився з тим таланом, або у когось трапилась на дорозі відповідна людина, яка допомогла відкрити та спрямувати ту духовну силу.

На сьогодні в соціумі західного зразка культура виховання та становлення людського духу майже відсутня. Яке вродиться і шо «Бог пошле» — то і все, врешті-решт, надбання.

Дуже дивно. Адже становлення та виховання духу — то стежинка до щасливої людської долі, до врівноваженого розвитку соціуму, в якого з'являються завдяки цьому необхідний зміст та майбутнє.

Хто ж від початку не одержав того становлення духу, дуже швидко втрачає головні орієнтири в житті. Така людина приречена на нещастя та поневіряння. Відчай та зневіра зайвої в цьому житті людини штовхає її зрештою на такий шлях, котрий аж ніяк не можна назвати праведним. Соціум, перевантажений такими поламаними людськими долями, дуже повільно розвивається, а то й зовсім гине. Мабуть, саме тому величезні матеріальні та людські ресурси поглинають війни та соціальні потрясіння, які безкінечно лихоманять суспільство.

Є ще одна проблема, яка існує тільки в такому суспільстві. Мова йде про так звані ідеї його розвитку, які тісно переплітаються з загальним питанням, що весь час висить над ним: «Що робити далі?»

Дійсно, що робити далі, коли завдання по розбудові тих залізничних рейок виконано, ними покрито всю територію держави? Напевно, повинні прийти очікувані щастя та добробут. Але щось не виходить. Розбудували транспортні лінії, а сільське господарство тим часом впало. Взялися за нього, ще якась біда лихоманить суспільство...

Тоді обирається ідея, яка найбільш віддалена і не на¬ступить так швидко, принаймні у житті одного покоління. Дійсно, ідея світлого майбутнього, підкріплена жорсткою військовою дисципліною, спрацювала. Але через деякий час все те знову зупинилося. Не допомогли ні суцільна електрифікація в минулому, ні суцільна комп'ютеризація тепер.

Не хочуть, не бажають люди трудитися задля такого щасливого майбутнього. Десь поділись всі ідеї нового, форсованого розвитку суспільства. Не знайдуть, як не шукають.

Бо все вже було.

Ви коли-небудь чули, як співає мати колискову, вкладаючи свою дитину на ніч спати? Скільки там тепла, скільки любові. Любові до своєї дитини. Не до колиски, не до стін домівки, не до ревучих ракетних двигунів у далекому космосі — до дитини. До тої людини, що виросте, і від того очікується щастя матері й усього роду людського. Бо нові руки, нове серце прийде розбудовувати життя, здіймаючи його на своїх руках. Таку змістовність являє людське життя за самою своєю природою.
І По стоїть за тією людиною? Чого вона прийшла в цей світ, що принесла з собою? Як допомогти їй відбутись? То і є, мабуть, та ідея, яку так старанно шукають і яка виходить сьогодні чомусь за межі нашого усвідомлення.

В людському житті є дві чітко окреслені позиції.

Людина або керується своєю силою, своїм розумом та баченням планів можливого, а відтак рано чи пізно розбудовує культуру, через яку одержує таки знання істин, що панують у світі. Або все те у людині плюндрується, знищується, і вона тільки й може бути здібною на те, щоб керуватись вказівками та ідеями нового вождя або партії, або ще когось, хто веде і спрямовує.

Не можна нікуди спрямувати людину ззовні. То плід, що зростає тільки всередині неї і якому для цього потрібно лише створювати умови. Ідеї розвитку вже закладені, вони існують в житті ще до того, як до них додумалася новітня наука.

Справді, дивно було б спостерігати десь у садочку таку картину — стоїть садівник коло яблуньки і каже, смикаючи за віти: «Давай рости швидше, і шоб яблука були такі, як треба». Кожен справжній садівник знає, що тільки зі створенням відповідних умов можливо досягти бажаної якості плодів.

Тоді й виховання людського духу в житті треба поста¬вити на чільне місце. І так само, як від дорослої пишної крони дерева, від нього варто чекати сподіваних плодів: новітніх технологій, могутньої економіки, справді культурно захищеної держави, де існують щастя та добробут. Як тільки людина народжується на світ, з нею разом народжується й та ідея, усвідомлюємо ми це чи ні.

 © Василь Чумаченко

Крик пугача

Copyright © 2010-2018 Характерницька наука
Всі права застережені
Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Created with YOOtheme Pro