Космогонія

Космогонія стародавнього світу

Істину не придумують, про неї не говорять, її знають 

Характерники, Січ 

КосомогоніяСерцевиною стародавнього знання була космогонія. Чому? Як тепер стає зрозумілим (із сказаного вище), людство має проблему, від вирішення якої залежить успішне долання людиною свого шляху життя. У давні часи ця проблема була головним напрямком, в якому діяла суспільна думка, вирішення якої стояло в центрі культури: чи то на заході, чи на сході, чи на півдні, чи на далекій півночі. В сучасному природознавстві це питання на сьогодні взагалі не існує.

Проблема ця - в узгодженні своїх вчинків і дій з природним подієвим полем, в якому ми існуємо. Пам’ятаєте у книзі Еклізіаста: “Час розкидати каміння і час його громадити? То відголосок давнього знання, серцевиною якого була космогонія.

 

Досвід життя говорить, що є вчинки та дії в нашому житті, що були правильними, бо привели до сподіваного результату, а були й такі, що нічого крім нещастя не дали. Характерницький афоризм, що зберігся від давніх часів, проголошує: “В житті ти можеш робити що завгодно, але мусиш все те зробити вірно”.

Що стоїть за отим “вірно”? І чому ця проблема в нашому природознавстві на сьогодні відсутня?

З точки зору природознавства - це природні сили, що діють цілком незалежно від людини, утворюючи середовище, в якому вона існує. Усі ці сили, як стверджується, є похідними від руху планет і сонця й тільки. Але ми вже знаємо, що існує тонко енергетична сторона світу, закони організації якої не охоплюються нашим природознавством. Ми не маємо достатньої практики взаємодії з цією стороною, каже нам вчений світ, бо не існує вимірювальних приладів, що унеможливлює експериментальне дослідження. Але причина в іншому: науку шокує, що будь-які зміни на тонкому енергетичному рівні одразу ж відгукуються на фізичному плані. Починає змінюватись те, що вважалося фундаментальним і незмінним, наприклад, метрика простору-часу нашого існування. Простір перестає бути однорідним та ізотропним і, змінюючись, починає породжувати дивні сили, які з нашої точки зору не можуть діяти через очевидну відсутність носіїв передачі взаємодії. Проте вони діють, водночас змінюючи і впливаючи на всі процеси, що протікають у довкіллі.

Так само діють згадані вище природні сили, що з’являються певної пори року. Саме з цієї точки зору в старі часи й оцінювали природу цих сил. Для них зміни пір року були знаковими подіями приходу нових енергій. Ми думаємо, що ті зміни пов’язані з природними явищами, рухом планет і зірок. У давнину вважали, що то лише знакові явища, які запускають дію означених сил, що насправді цілком незалежні від них. Це так само, як ми відчиняємо двері й вікна в будинку, провітрюючи протягом приміщення. Ми знаємо, що це не відчинені двері створюють протяг, а рух повітря між сонячною та тіньовою сторонами будівлі (тобто існуючий в непроявленому стані закон). Подібно діють згадані сили на рівні тонкої, продихової організації світу: вважалося, світ живе, “дихає” на рівні своєї тонкої організації.

Звідки така впевненість у цьому? 

Справа в тому, що в давні часи людство ще не втратило свого чуттєвого, кінестетичного дотику до патерну природного оточення. Тому люди могли бачити, що ті сили, які ми вважаємо результатом відповідних явищ на небі й на землі, насправді можуть діяти цілком самостійно від них, маючи від початку свою незалежну природу, первинний характер. Їх дія незвична: вони впливають на ситуацію в цілому, забезпечуючи впровадження тієї чи іншої події в загальному подієвому полі. 

Стародавні знавці зрозуміли, що дії людини в житті можуть мати успіх, коли стають спорідненими з певними силами (тобто коли людина починала діяти, враховуючи перебіг природних сил довкілля), і мало на що можна було сподіватись, коли людина починала діяти супроти, гублячи свій зв’язок з природою. Тобто вони пробували ловити вдачу через особливе знання, яке приходило разом з дотиком до тонкої цілісної основи світу. Саме тут починалися знання про те, коли найкраще започаткувати ту чи іншу справу, дійство, а коли не можна, бо, крім біди, нічого не вийде. Вони були головним витоком прадавньої космогонії, що призвело до виникнення відповідного інструментарію: кам’яних вівтарів та всіляких інших споруд, які ми вважаємо обсерваторіями стародавнього світу. Наші предки насправді спостерігали з них за рухом сонця, місяця, блукаючих зірок-планет… Але займалися там не астрономією, а розмежовували поле подій у часі, намагаючись піймати вітер удачі через контакт із силами, що відкривалися в різний час. Їх вівтарі були своєрідною кам’яною книгою змін в подієвому полі Землі, яка на сьогодні має свій аналог, відомий як книга змін І-Цзин, що збереглася до наших часів, як надбання культури стародавнього Китаю. 

Але знати, передбачувати в їх кам’яній книзі можливо було при одній умові: потрібно вміти тримати природне середовище на чуттєвому кінестетичному дотику. Такий контакт зі світом стихій або духів, як це вважалося в ті часи, досягався через змінені (на сьогодні поширені) стани свідомості людини. В такі настрої входили через особливі знакові зооморфні чи антропоморфні образи.

Чому такий підхід ставав можливим?

Справа в тому, що стародавні вчені дійшли двох дуже важливих істин: вони відкрили цілісну організацію світу, що за Велесовою книгою зветься Правою і ґрунтується на узгодженому русі вибіркових форм, з чого бере свій початок цілісність. Вони також знайшли, як згадувалося вище, тотожність тонких планів організації людини і тонкої організації тієї цілісності. Через це ставав можливим доступ до живої тканини світу через вибіркові, знакові форми – настрої, які могла продукувати людина на рівні своєї тонкої організації. Як наслідок, входження у вибіркові образи, які набувалися через антропоморфно або зооморфно змінені стани, забезпечували той необхідний контакт/ входження в означену цілісність. В цей час приходило розуміння незалежності сил, що діють в природі, від їх природних проявів. Далі виявилося, що сама людина могла ставати своєрідним природним явищем, впливаючи на перерозподіл сил в довкіллі через відповідні свої настрої. Бажання утримати досягнення у повсякденному житті призвело до розбудови відповідної культури, де мова, пісні, танці, малюнки, ремісницькі вироби та побудова домівок виконувалися у тій же знайденій ключовій формі, яка забезпечувала постійно діючий контакт з істинною стороною світу, оскільки людина вже просто в тому жила.

Знаходилися вибіркові ключові форми у відповідних ритуальних дійствах, в яких досягалося необхідне поширене сприйняття світу. Головні фрагменти тих обрядів у людському житті переходили в звичаєвості, клалися в основу тої чи іншої етнічної культури. Приміром, звичай стукати по чомусь дерев’яному, щоб застерегти прихід лиха, є частиною давнього обряду виклику сили, яку за старою вірою мала богиня Дана. Стукати рука об руку при вирішенні питань, тупати ногою чи стукати палкою об землю - фрагмент ритуального обрядового дійства виклику Перунової сили, який є управителем переходу до чогось нового. Ставити на покуті дідуха - закликати до хати добробут через силу Дажбога; розписана, розмальована піч мала знакову силу Ярила, що надавало здоров’я та сили життя мешканцям домівки. Силу Велеса – бога знань і мудрості - викликали через горлові, протяжні звуки, споруджуючи такі великі дуди як трембіта, що збереглися до наших часів в карпатських горах. Часте биття в бубон з бубонцями на весіллі було частиною ритуалу закликанням Мокші - богині, яка надавала сили подружній парі (доброю ознакою якої був рясний дощ під час весілля). Танцями в колі з піснями закликали силу Дажбога; силу бога світла Купайла викликали, святкуючи появу молодого місяця і голосно промовляючи: “Купайло, Купайло, зійди до мене, дай мені силу” тощо. Божественність цих сил полягала в неосяжності їх дії, що не вкладалася у логіку звичного лінійного мислення, силу яких людина відчувала як зміну сталого перебігу подій нового розкриття життєвих шляхів.

Щоб краще зрозуміти дію вище означених сил, можна простежити фази зростання будь-якого зерна: його бубнявіння, потуга перед проростанням паростка. Якщо перше порівнюється з дієвою силою Мокоші, то поява паростка – це включення Сварожої сили, що дає нове життя. Формування стебла рослини є гармонізованим дійством узгодження багатьох процесів, за цим стоїть сила Роду та Дажбога. Формування нової якості бутону, розкриття квітки - сила Дани. Розквіт та запліднення квітки з формуванням нового зерна уособлює силу Лади. Неушкоджене зберігання зерна зимової пори - дія Купайла. Стережуть та дозволяють здійснитися усім цим фазам сили Перуна, Ярила та Дажбога. Стоїть над ними Сварог, з’єднуючий їх усіх в одне.

Ми виділили головні діючі сили, що супроводжують появу та розквіт будь-якого нового життя в уявленнях природної магії слов’ян. Ясна річ, що багато сил діє паралельно, бо процес народження нового - багатоплановий. Викликає їх сама форма набубнявілого зерна, структура та форма пагону, природна вибіркова форма рослини, що є ключовою у цілісному світі Прави. Означені вище якісні переходи є також своєрідним звертанням самої рослини (через свою знакову форму) до світу цілісності, з якого вона бере необхідну їй силу. Людина ж може її дістати через змінені настрої. “Уява - це віра Ора”, - говорить напис на стародавній статуї головного бога оріїв, знайденій німецьким ученим Феліксом фон Лушаном у королівстві Самаль.

Всі релігії (в той чи інший спосіб, через канонізовані ритуали чи обрядове дійство) пробують дістатися тих сил.

Що собою являли кам’яні вівтарі старого світу?

За часів розквіту Трипільської культури кам’яний вівтар, зазвичай, мав вигляд двох кілець - стоячих кам’яних брил, одне з яких - зовнішнє сонячне, а інше - внутрішнє місячне. Орієнтація брил, яких, як правило, нараховувалось вісім, здійснювалася за сторонами світу: перших чотири - на північ, південь, захід та схід, інші ж займали чотири проміжні позиції. Зовнішнє коло рахувало обертання неба за годинниковою стрілкою, являючи собою праву сваргу, внутрішнє – проти годинникової стрілки, уособлюючи ліву сваргу. Кожна брила споруди була спрямована на різні сторони світу і несла в собі відповідний настрій, з якого людині відкривався доступ до сили будь-якої пануючої стихії.

За древніми уявленнями звертання на північ відкривало доступ до стихії вітру, на північний захід - до стихії води, на захід – до стихії вогню, на південний захід - давало доступ до рівня сил Прави, на південь - звертання до стихії землі, на південний схід - до сил провидіння, на схід - до сили святого духу, камінь на північний схід – до сили роду та країни пращурів.

Внутрішнє коло брил каменю створювалося світлішою породою і було повернуте приблизно на чотири градуси проти годинникової стрілки від установчих ліній зовнішнього кола. Це було нічне, місячне коло, що вводило людину в світ духів. По колу ліворуч від північного каменя, що уособлював сили всесвіту, йшли духи рослин і дерев, на заході були духи зла та холоду, далі - світ померлих душ, на півдні панував дух землі, на південному сході відкривався доступ до сили духу води, а на східному напрямку панував дух ночі. Тож самі напрямки нікуди не вели, вони дозволяли, під час звернення до них, опановувати змінені стани свідомості, через які відкривалася та чи інша природна сила чи обрій життя. Ці сили (вдень - у сонячному колі, вночі - в місячному), дозволяли приймати рішення щодо будь-якої події та отримання необхідної допомоги чи знання про майбутнє. Все залежало від того, на який сектор в перехресті ліній падало у визначений час світло від небесних світил. Саме через це сектори на землі від північного каменя праворуч по колу мали таке значення: перший - все, що було пов’язане з добробутом; другий - зі здоров’ям, третім йшов сектор передбачення, четвертим – вдачі, п’ятий – майбутнього та піклування про дітей, шостий - війни і походів, сьомий - зміни погоди та природних явищ і, нарешті, восьмий сектор вказував на життя або смерть.

Вівтар, в центрі якого стояв головний камінь, являв собою місце зберігання всіх природних та надприродних сил, тому потрібно було бути людиною дуже підготовленою, щоб вести всі спостереження з центрального вівтарного каменя. Головною умовою була особлива чуттєвість людини до подієвого поля тонко енергетичного світу як основи тих подій, що відбуваються на його зовнішній стороні. Взаємодія зі світом природних сил дозволила давнім ученим відкрити існування інших проекцій світу, де, за їхнім віруванням, теж існувало життя, але більш розвинене, аніж на землі. Вхід у той Горній світ, про який у нас з тобою, шановний читачу, ще буде попереду розмова, вони знайшли, поєднуючи всі сторони світу в одній точці, з якої і відкривалася відповідна вища проекція. Таке поєднання сторін світу (коли з центру розкривався світ, що ніс з собою потужній гармонійний початок) знайшло своє зображення на горщиках Трипільської культури. Мова йде про так званий знак Рум або око Кия - божества, до якого зверталися за порадою чи просили допомоги. Він мав вигляд неправильного білого чотирикутника, сторони якого прогнуті до середини. Часто цей знак міг бути захищеним спіральними колами, що уособлювали відповідні сили стихій: землі, вогню, вітру, сонця, місяця та зірок. Досліджуючи відкриті проекції, трипільські майстри осягнули розбудову тонко матеріальних планів, що знаходяться довкола Землі. Вони навіть створили систему розрахунку земного календаря з урахуванням впливу тих невідомих проекцій вищих світів. На одному з горщиків в музеї Трипільської культури (колекція О.С. Поліщука) така система має своє зображення у вигляді спіральних ритих орнаментів.

Перший орнамент має сім кіл з розташованим поряд деревом життя. В центральному внутрішньому колі орнаментовано п’ятнадцять заглиблень. Те ж саме число має і дерево життя, зображене поряд у вигляді п’ятнадцяти гілочок, враховуючи центральну. Число п’ятнадцять відкривається через сім спіралей ритого орнаменту, якщо повторити їх двічі, і одну позицію вихідну, початкову, з якої почалося творення світу. На сьогодні, завдяки теософським працям Олени Блаватської та розкриттю глибинного змісту езотеричного підґрунтя релігій світу Анною Безант, послідовницею О.Блаватської, ми знаємо, що перша сімка – то є кількість парних цифр, які уособлюють собою стадії формування речовинного світу. Непарні числа, яких також сім, демонструють систему народження та організації живого світу. Загалом для того й іншого знадобилося сім подихів Неба, як стверджують стародавні митці. (До речі, те саме число мають так звані сходи Іакова, відображення яких можна побачити в старовинній Кирилівській церкві у Києві). Водночас, п’ятнадцять лунок ритого орнаменту відображають число свят Місяця в році. Це дні, коли можна було проводити ритуал з метою отримання відповіді на поставлені важливі питання. Із зовнішнього кола ритого орнаменту йде низка лунок, кількість яких дорівнює дев’яносто восьми: саме стільки існує свят Сонця в річному циклі, в дні яких можна було звертатися до нього через відповідний обряд, або, наприклад, запліднювати нове життя.

Ритий орнамент з семи концентричних кіл, що розташований поруч, уособлює собою високосний рік і число днів у ньому. Дуже цікавий ритий орнамент з семи концентричних кіл, до яких дотична орнаментована фігура з п’яти кіл. Це зображення тонкого Горнього світу пращурів. Трипільці називали його Оровою криницею, доступ до якої відкривався тільки в окремі дні року. Таких днів було п’ять: це день зимового сонцестояння (22 грудня), весняного рівнодення (14 березня), на Купайла (3 липня), на житній спас (7 серпня) та день осіннього рівнодення (21 жовтня). На сьогодні ці дати дещо зміщені, але ми повинні пам’ятати, який величезний відрізок часу відділяє нас від них.

Назва того горщика з ритим орнаментом, як і будь-якого ритуального посуду, що мав вушка чи ніжки – Кізлок. І досі таку рогату посудину на Вінниччині називають саме так. Подальше дослідження цього питання показало, що порушена тема потребує окремого висвітлення, бо вже виходить за рамки характерницьких практик, які є метою наших досліджень, шановний читачу, але підґрунтя для цього ми закладемо ще в цій подорожі.

Напрошується висновок, що стародавній світ, завдяки природному зв’язку з довколишнім світом, мав більше розвинену картину світобачення, аніж та, що панує сьогодні у вузькому картезіанському підході.

© Василь Чумаченко 

Орова криниця

Спас, Характерництво, Чумаченко, Орова криниця

Copyright © 2010-2018 Характерницька наука
Всі права застережені
Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Created with YOOtheme Pro