Постає питання, як вони досягали того?
Ось, наприклад, ви виходите з дому і прямуєте в широкий степ, де сходите на пагорб, або стаєте в лузі ,який привабив вас буянням своїх зелених нетрів, Ви можете це здійснити насправді, або подумки в модельнім просторі, згадуючи по пам’яті ті місця. Вас оточують дерева, над собою в небі ви бачите хмари, недалеко виблискує сріблом застиглих вод заросла комишем річечка, сонячно і гарно в тому місті де ви стоїте. Все, що оточує вас ви сприймаєте, як світ духів, які тепер вбачаються вами в деревах, в хмарах, в воді тої річечки, в самій землі під вашими ногами. Довколишній світ від того стає вам незвичним, він змінюється і несе в собі неясну загрозу, бо ви порушили своє пояснення його. Ви відчуваєте, що разом з тим поясненням не стало вашої звичної вправності у взаємодії з ним, ви не знаєте як вам діяти в такому світі. Але ви утримуєте себе в цьому стані не намагаючись хоч якось діяти в ньому. З часом ви відмітите одну дивину, наче щось провернеться в вас, як якась спіраль пройде по вашому тілу. І все довколишнє за мить стане знайомим і близьким, близьким на відстані вашої витягнутої руки. Воно завмерло в якомусь очікуванні, в вочевидь утримуючи вас в центрі своєї уваги. Ви з подивом відмітите, що найменший ваш порух, або намір починає впливати на довколишнє, воно з готовністю буде слідувати за ним. Між вами і оточуючим світом виник зв’язок, ви стали з ним одним цілим. Внутрішній діалог, що до знедавна був головною змістовністю вашого світосприйняття замовкає, ви перестаєте бачити образи своїх думок, в середині вас запанує незвична тиша. Натомість приходить розуміння наміру, що стоїть за будь якою подією, яка розгортається перед вами, зовнішнє вже не стоїть на перешкоді того. І простір нового вашого розуміння стає безмежним, ви з подивом відмічаєте, що те відчуття може бути поширеним на будь яку відстань. Ви ввійшли в новий для вас стан в якому тепер треба вчитись жити, або скоріше повернулися після тисячоліть забуття до дійсної своєї природи. Бо тут закінчуються ті наші проблеми, які ми за звичай називаємо проблемами розуму, в яких обертаємося все своє життя не знаходячи ніякого виходу з того замкнутого ілюзорного кола.
В означенім вище стані людина стає господарем, Паном, що вже в змозі впливати на перебіг подій в довкіллі, бо вона тут стає тим, чим насправді є за означеною вище своєю природою, необхідною звязковою ланкою між землею та творчим небом.
Існував варіант степового природного спасу. В нього входили через винайдений антропоморфний образ кам’яної баби, що встановлювалася на високих місцях в степу. Першими майстрами таких фігур були Хори, степовий народ все своє життя присвятивши мандрам у безмежжі степу. Вони означили тими кам’яними бабами зону Заахору, яку знайшли в землях нижнього Подніпровя. Пізніше те мистецтво перейняли половці, що встановлювали свої варіанти тих скульптур, вже як ідолів для поклоніння. Первинна кам’яна баба мала велику голову та тулуб з великим випнутим черевом, все інше було затамованим, зменшеним, невиразним. Той, хто міг вірно подумки скопіювати той образ, втрачав кордони свого тіла, розчиняючись в безмежжі степу. Від того приходив бажаний відпочинок та набувалась нова могутня сила, що була силою самого степу. Подібне мистецтво в старі часи було досить поширеним явищем. Наприклад подібні скульптури можна знайти в ранній культурі острова Пасхи. Це та сама наша степова кам’яна баба, її подальше пристосування до умов моря призвело до образу подібному вивітреній вітрами морської скелі. З чого і постали ті камяні істукани, що розсипані мало не по всій території острова. Яка мета стоїть за всім тим? Вибратись з того полону, який утворювало море, пізнати широкий світ, що лежав за ним. І вони добились того, антропоморфна скульптура їх ідола бездоганно діє що до цього. Вони через неї пізнавали те, що лежить за морем, входячи в стан поширеного сприйняття світу через той антропоморфний, ключовий образ. Саме тут працює один з законів стародавнього світу, вже згадуваний нами раніш як закон Ора, що проголошує “ уява це віра Ора”. Тобто через уявне моделювання в стані безсторонності можливе розкриття того , що є схованою, Оровою природою людини.
На сьогодні подібне світосприйняття відносять до дії третьої сигнальної системи, що вмикається в людині яка входить в контакт з тонко енергетичною основою світу.
Виникає питання, що може собою являти подібна система?
Давнє характерницьке знання доносить до нас досить незвичну, за своїм функціональним розподілом систему, що ґрунтується на виділенні відповідних рівнів в енергокомплексі людини, так званих енергетичних тіл, діяльні можливості яких опановуються нею по мірі зростання її усвідомлення довколишнього світу.
В чому полягає згадана вище незвичайність цієї системи?
Ми звикли діяти в житті не задумуючись над природою наших здібностей що до того. Прояви наших талантів в тій чи іншій життєвій справі ми відносимо до своєї розумової діяльності, яка забезпечує нам необхідне через велике, як на сьогодні говорять, колективне безсвідоме. В тому колективному безсвідомому все існує, і все є тому, що є, от і вся мудрість, яка витікає з такого тлумачення. Тому не дивно, що ті сходи по яким йде зростання духу, відомі в езотеричнім світі, як сходи Іакова, тут не можуть існувати. Все знаходиться у одній площині або об’ємі того колективного безсвідомого, тому всяке зростання світоусвідомлення тут є лише поступовим проясненням, що виникає в площині поширення тої самої розумової діяльності. Так виникає іллюзорне уявлення людської самодостатності на цьому рівні її світосприйняття, з чого і витікає те, що ми на сьогодні звемо проблемами розуму, за яким подолання бар’єру ілюзії, відділяючого людину від знання сущого, стає нездоланною справою. Людина починає вірити, що то єдине на що вона може сподіватися на цім світі і відвертається від головної справи свого життя, опанування своєї дійсної природи за якою знаходиться те справжнє в якому вона і повинна жити. На чому ґрунтується подібна точка зору?
Згадувана нами раніш квантова розподіленість просторового континууму на рівні тонкоєнергетичних зв’язків, призводить до існування такої ж розподіленості енергокомплексу людини на її тонкоенергетичному плані. Це так звані тіла або астральні проекції, розподілені за своїм функціональним навантаженням в процесі життєдіяльності людини. Людина може використовувати вади цих своїх проекцій як без свідомо, від чого вона стає розподіленою на велике та мале Я, помилки, та блукання якого не дають тим силам проявитися в повній мірі, так і усвідомлюючи можливості поширення свого світосприйняття шляхом опанування вад своїх тонкоенергетичних втілень. Для чого однак треба змінювати сам уклад життя в соціумі, неоціненним в цьому напрямку є досвід культури трипілля, де культура духу займала головне місце.
© Василь Чумаченко
