Дотик духу
Коли у людини замовкає внутрішній діалог, коли рвуться усі зв'язки зі старим світом, тоді щось швидке зупиняється в ній, і вона починає бачити, тобто напряму спілкуватись зі світом, що стоїть за бар'єром звуженого кола її усвідомлень. Саме в цей час і приходить дотик духу.
Характерники у своїй відстороненості від світу залишали тільки три речі, які мали значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце. Це було все, нічого іншого вже не було, не існувало.
З метою відкриття у людині того бачення характерники вводили її у змінені стани свідомості за допомогою дуже простих практик.
Наприклад, саджали козака навпроти звичайного колеса прядки або колеса воза, на якому розміщували у діаметрально протилежних кінцях два люстерка. Непорушно сидячого козака примушували невідривно дивитись на колесо, що оберталося, і фіксувати свій погляд на тих люстерках.
Поволі приходив стан перевантаження тоналю (логічної структури мозку), через що людина входила у такий стан, де звичайний світ розлітався на скельця, і перед її очима поставало те, що стояло за колом її звичайних усвідомлень.
Для цього прислуговувала і гойдалка — мотузяна петля, підвішена поміж двох дерев, де учень під час гойдання мав фіксувати свій погляд на блискучому лезі шаблі, покладеної на землю. Так вводили молодих козаків у стан бачення.
Були ще так звані «човни духу». Із суцільного стовбура дерева по фігурі людини видовбувалося ложе. Те ложе настільки точно підганялося під статуру, що учень, лежачи в ньому, майже не відчував ваги тіла. Козак мав слідкувати очима за хмарами або за сходом та заходом сонця. Довга непорушність у тому човні призводила до стану пробудженого сновидіння. Тоді навіть легенький вітерець міг здійняти людину вгору й у тому стані тіла сновидіння або енергетичному дублі, як на сьогодні прийнято говорити, можна було осягнути світ, що лежав по той бік звичайної свідомості.
Так козаки у човнах духу навчались входити у відповідні стани і вже з того боку прозорими очима духу могли пізнавати те, що чекало їх попереду, одержували знання про те, які дії необхідні для того, щоб їх задум був здійснений без перешкод. Щоб той набутий стан бачення мати весь час у житті, характерники проходили особливий ритуал поєднання з тілом сновидіння.
Прозорі очі духу давали людині поширене світосприйняття довколишнього, коли ледве торкнувшись поглядом речі чи події, вона вже знала, що стоїть за цим, і мала змогу через подібне бачення бездоганно вірно діяти у житті.
Виходить так, шановний читачу, що для людини можливе інше за якістю життя у руслі тієї ж самої долі та завдання на життя, яке вона отримує по народженні. Бо світло духовного зору зовсім не відміняє всього того, скоріше людина, що володіє ним, отримує можливість стратегічного, інтуїтивного передбачення подій, через що має можливість зустрічати їх у повному озброєнні. Звичайне образно-понятійне мислення починає виконувати те, що йому належить, вирішує тактичні питання проходження подій життя, що реалізуються тут і зараз. Людина стає нарешті повною і самодостатньою сутністю. Вже тепер за повним образом і за повною подобою того задуму, який є її природною змістовністю.
Приходить розуміння життя людини, як такої послідовності у часі, яка розподілена на короткі миті її зустрічей зі своїм духом. Чим вище за рівнем свідомість людини, тим частіші ті зустрічі.
Виховання в дусі, зростання свідомості в ньому, то і є завдання людини. Відрізки часу в зовнішньому феномі мають свою направленість, свій вектор спрямованості, який часто йде за уподобанням людини, звужений досвід якої не може дати вірного напрямку. Від того і говориться про канони праведності у християнстві та бездоганні дії воїнів духу в тольтеків. Безсторонність є центром того і другого. У східній езотеричній спадщині цю роль відіграють упокорення та недіяння.
У нас це перебування спостерігача у третій позиції еспера, тобто не присутність ніде у феномі. У характерників - це шлях, що лежить між землею і небом.
Дуже дивна картина життя постає перед очима, справжній зміст якого схований від людини. Лише у знакових зонах, у коротких подіях, які є випадком для неї, вона має можливість скорегувати своє життя, свій феном за планами судженої їй долі. Все це стає очевидним у поширеному сприйнятті світу. Випадок - це те, що повертає колесо історії людського життя. Це може бути просто зустріч з відповідною людиною або трапиться місце, де ви не були жодного разу, але в сновидінні відвідували його вже не раз. Або станеться випадок, зовсім не витікаючий з логіки пройдеш нього життя, і все змінить у ньому. Чим частіше такі випадки, тим ближче стає людина до свого пробудження.
З цього слідує дуже цікавий висновок. Вся людська культура повинна так спрямовувати і відповідно відстроювати (виховувати) людину у феномі, щоб полегшити їй ті зустрічі. Всі муки людського життя, її страждання, її боротьба зі злом — це підсвідоме навертання її на шлях, що веде до нової зустрічі з духом. За цим стоїть щастя наповненого правдою життя, якого прагне всяка людина на білім світі.
© Василь Андрійович Чумаченко
