Характерницькі вправи

Характерницькі вправи 

f 4f0d5f8b71d44Було таке правило серед козаків, коли вони проходили походом через те чи інше село - брати з собою підлітків для всякої роботи. Брали тих, хто дуже просився або був сиротою, батьки якого загинули і доглядати за ним було вже нікому. На Січі такі підлітки носили воду, виконували дрібну хазяйську роботу, бо ж жінки на Січ не допускалися. З такої молоді з часом виходив джура, учень козака, який вивчав усяку бойову козачу премудрість. І вже хто з джур показував особливі здібності, того брали на характерницьке навчання. 

Пошук ступеня природної здібності учнів. 

З чого починалося навчання? Спочатку молодий козак продовжував ту ж саму підготовчу роботу, що і до цього часу. Працював з «биком» - був такий вертикальний дерев'яний циліндр з густо поставленими рогами, який крутився на осі. Такі циліндри - «бики» нам знайомі з вправ бійців східних бойових мистецтв, що і сьогодні мають широке розповсюдження. Характерник-наставник пильно стежив за тренуванням юнака і потроху щось креслив хворостиною на землі. Він шукав той ступінь природної здібності, який був юнакові притаманний з народження. Коли в тих кресленнях виходив трикутник - цей учень міг розвинути свої здібності у якомусь одному напрямку - наприклад, у мистецтві володіння шаблею як найбільш поширеному тоді способі ведення бою в козацькому війську. Коли виходив чотирикутник, то до того першого мистецтва додавалося, наприклад, ще й мистецтво ведення розвідки, що робило програму підготовки учня більш широкою. Коли виходило коло, то така людина мала універсальні можливості і характерницьке мистецтво могло розкритися перед нею на всю свою дивовижну глибину і широчінь. 

Вправи, які виконувала здібна козацька молодь, були і цікавими, і повчальними, і нелегкими. Наприклад, такі.

 

Бачити свій "розмір".

Наступним кроком у вихованні було дуже цікаве навчання. Козака вчили бачити свій "розмір" у довколишньому. Правило ззовні нам знайоме. Ми вибираємо за своїм зростом лижі, косарі під себе роблять косу, веслярі — весла і т. ін. Мета зрозуміла: знайти таке співвідношення людини та якогось елементарного пристрою, коли його дія стає максимально ефективною. Але характерники продовжили це мистецтво далі, коли людина наперед вже знала, як правильно підступитись до тієї чи іншої справи, щоб не взяти "високо" і потім не виконати, що на полі бою призводило до смертельної загрози. Але і не дуже "низько", через що подія не буде повернута в потрібне русло, що в бою призводило до поразки. Нам це правило відоме з життя. Дуже багато є людей, які змолоду беруться за справу, не маючи належних здібностей і сил. Внаслідок чого руйнують своє здоров’я, руйнують справу, маючи у кінці розбите ущент життя. Тож правило, як бачимо, вельми важливе.

Таке виховання починалося ось з чого. Молодого козака посилали до лісу за гілкою, за допомогою якої він мусив стрибати через високий тин. "Не свого розміру" вибрана гілка не дозволяла отримати очікуваний результат. Крім того важливим було те, де за неї взятись. Високо — гілка ламалася, низько — стрибок не виходив. Вправа могла бути урізноманітнена стрибком з тією самою гілкою у довжину через рів.

Практикувалось також кидання каміння на відстань. Важкий камінь далеко не летів, малий теж. Треба було "побачити" отой свій "розмір" каменя. Потім бралися за шаблю, довжина, форма і вага якої теж мали бути підігнаними під козака. За такими ж вимогами вибирали і коня. Навчали одразу бачити в боротьбі ту точку, попадання в яку виводить з рівноваги супротивника під час бою. Цьому ж мистецтву навчали і в житті, де треба було побачити ключову подію, яка повертала всю ситуацію у вірний напрям. Щоб таке стало можливим, треба було мати відповідний погляд на оточуюче, який охоплював би всю подію в цілому.

Тому характерники дуже велику увагу приділяли розширенню свого усвідомлення довколишнього, добивалися вони цього в техніках, які виводили людину в змінений стан свідомості. Вони знали, що, крім того просторово-часового відліку, у якому живе пересічна людина, існують інші, притаманні внутрішнім просторовим вимірам. Людина, набуваючи зміненого стану свідомості, входила в них, отримуючи можливість відстороненого спостереження подієвого поля життя. Завдяки чому мала можливість передбачення подій та розуміння змісту того, що точилося довкола. Перед такою людиною відкривалися всі внутрішні причини, наслідком яких стають події реального життя.

Швидше ніж тінь.

Навчали переходу у стан зміненої свідомості у такій простій вправі. Юнака ставили спиною до сонця, щоб він виразно бачив свою тінь на стіні. Завдання ставилось таке — торкнутись рукою стіни, швидше ніж туди дійде тінь. З точки зору звичайних уявлень, це виконати неможливо. Неможливо, якщо працювати у одному і тому ж вимірі часу та простору. Необхідного результату добивався той учень, який навчався переходити в такі змінені стани свідомості, коли людина на якусь мить виходила за межі оточуючого, входячи в простір з іншим відліком часу. Поступове розвинення цього мистецтва робило рухи характерника надшвидкими, непомітними для звичайного погляду. Коли така людина на коні вдиралася у лави супротивника, то могла там накоїти дуже великої біди. Звичайна людина не фіксувала переміщень кіра в довколишньому просторі, напад якого був завжди як грім серед ясного неба.

Ввімкнення "істинного бачення" та досягнення безсторонності.

Подібна здібність набувалась при умові опанування молодим козаком такими вправами. Юнака пізно увечері саджали на землю і він мав дивитись повздовж високого тину так, щоб окремо бачити обидва його боки лівим і правим оком. Праве око міцно затуляли пов’язкою, а з лівого боку тину запалювали багаття, що засліплювало ліве око. Треба було зреагувати на ту людину, що підкрадалася з темного правого боку тину. У такий спосіб вмикали праву, підсвідому півкулю головного мозку людини, вмикаючи інше, енергетичне сприйняття світу. Переводили людину з Тональної правої сторони свідомості у ліву Нагвальну, скаже ознайомлений з езотеричною літературою читач. Саме з цією метою ще вчили однаково володіти правою і лівою рукою.

Була ще така практика. Ставили у глухому лісі на галявині біля болота, повного усякої "нечисті", шість стовпів по колу, діаметром у п’ятнадцять кроків. Пізно ввечері в одному місці поміж стовпами запалювалося багаття. Молодий козак мав ходити по зовнішній, неосвітленій частині того кільця, дивлячись прямо перед собою. Це ходіння у пітьму, а потім наближення до багаття. що засліплювало очі. та мерехтливі тіні стовпів робили свою справу. Вони поширювали можливості людини, вмикаючи на повну силу другу сторону її свідомості, бо треба було "бачити" і контролювати ситуацію, коли звичайні органи відчуття були блоковані. Звичайно, дуже лячно було молодій людині йти у пітьму від багаття назустріч моторошному виттю, що неслося з болота. Ходили до тих пір, поки вже було однаково, чи біля багаття ти знаходишся, чи біля болота з "нечистю".

Так досягалась необхідна безсторонність щодо перебігу подій у довколишньому житті. Загартовувалась воля людини, яка кожної миті була готова до будь-яких дій.

Узгодження з внутрішньою Силою.

Потім приходив час наступної практики, вже більш складної та небезпечної. На довгому стовбурі, встановленому горизонтально над головою людини, вішалися довгі сітки з камінням, десь на крок одна від одної. Пізньої ночі з одного краю того стовбура запалювали яскраве полум’я, водночас приводились у рух сітки з камінням. Молодому козакові треба було пройти на світло повздовж стовбура і не бути збитим вагою каміння, що гойдалось у сітках поперек його шляху. Рухатися треба було швидко, бо вогонь закривався через деякий час, і була загроза залишитись у пітьмі серед того рухливого каміння. Тільки дії людини, узгоджені з її внутрішньою Силою, могли провести її по тому шляху. Лише за умови досягнення відповідної безсторонності, дії людини стають інстинктивно точними і швидкими, що гарантує безпечність проходження того шляху. В тольтекських практиках, описаних К.Кастанедою, є так званий "біг сили", в якому людина, діючи цілком інтуїтивно, минає всі перешкоди на своєму шляху.

Входження у силу через ритм.

Далі бралися за навчання вибору вірного ритму руху. На звичайній стежинці, що вилася серед жита, на відповідній відстані один від одного розкладалося каміння. Пізнього вечора треба було швидко пройти стежкою, вловивши ритм того руху, який не дозволяв спотикатись і падати. Так навчали входити у той чи інший ритм, який надавав сили та невтомності у довгих переходах.

Повне розкриття сил людини.

Повне розкриття сил людини досягалося ще у такій вправі. Саджали парубка влітку на пагорбі поблизу колодязя і лили на нього воду з дерев’яних цебер до тої пори, поки людина ставала мокра, як хлющ, не маючи вже різниці між собою та тою водою, що безупинно лилася на нього з усіх боків. Потім козака переводили на інший пагорб, де залишали сушитися під пекучим сонцем. Те сидіння тяг-лося мало не увесь день, коли вже губилося відчуття спекотності сонця. Під вечір піднімали хлопця і вели до лісу, в прохолоді якого він поступово приходив до тями, з подивом спостерігаючи за тією чутливістю, що вже була йому притаманна — дерева ставали перед ним як стовпи пружкої енергії. Біля найбільшого дуба, якого тільки знаходили, молодого козака залишали в сутінках наодинці з лісом. З тих сутінок раптово вчиняли на нього навальний смертоносний напад з усіх боків. Реакція на таку раптову загрозу в людини, у якої зняті зовнішні захисні оболонки, може бути тільки одна. Відбувалося пробудження внутрішньої сили, яка вибухала від основи хребта, енергетично розкриваючи його навпіл. Ззовні це було схоже на вибух вулканічної сили, що змітає все довкола.

Потім вчилися використовувати ту силу вже на практиці, під час збройних сутичок з ворогом. Подібні приклади ми знаходимо в того ж таки Карлоса Кастанеди, коли під дією цілеспрямованих зусиль вчителів учні багато разів зміщували свою увагу в такий стан, де зникав страх і вони ставали настільки могутніми, що їх лякались навіть великі хижі звірі і т. ін.

Сили та здоров’я набиралися, ходячи босоніж навесні, коли ще не зійшов сніг. Ноги були сині і змерзлі, зате на обличчі сяяла усмішка. Показували, як довго може тягнутися час, постійно будячи молодь серед ночі, коли час плине украй повільно. Робили це з метою розвинення в учня вірного відчуття часу. Вночі учні мали також слухати небо і зорі, вмикаючи своє друге, підсвідоме сприйняття.

Зупинка часу та перехід в іншу просторову мірність.

Зупинка часу та перехід в іншу просторову мірність досягалася такою практикою. Вибирали над водою високу кручу, з якої не було видно низу. Молодому козакові давали в руки палицю, яку він повинен був тримати перед собою двома руками, і пропонували бігом спуститися з кручі. Під кручею робився схований від очей виямок, де стелили солому, тож козак на ту солому і падав, відірвавшись від кручі. Але незнання цього козаком призводило у момент відриву його ніг від кручі до "зупинки світу", бо попереду вже нічого не очікувалось, окрім вірної загибелі. Так взнавали те, що стоїть за межею видимого світу через "зупинення" його часу. Таким чином навчалися входити в інші виміри оточуючого простору.

Дуже схожі техніки ми знаходимо у літературі зі східних бойових мистецтв та з тибетської езотерики. У творах К.Кастанеди про стародавню тольтекську традицію змальовані вправи, що використовувались для увімкнення нагвальної, підсвідомої сторони людини через зупинку внутрішнього діалогу.

Практика зупинки внутрішнього діалогу.

Для зупинки внутрішнього діалогу козаки застосовували таку практику. Саджали учня супроти звичайного колеса, на якому ставилися дві позначки в діаметрально протилежних його місцях або два дзеркальця. Сидячи нерухомо, козак мав слідкувати за тими позначками на колесі, що вертілося. Через деякий час постійне напруження у слідкуванні за позначками на колесі вимикало зовнішню увагу, людина переходила у змінений стан свідомості. Вимикався природний стан першої уваги до довколишнього, людина переходила у стан другої, зміненої уваги.

Часто практика ускладнювалась, коли вісь разом з колесом також вертілася в горизонтальній площині, і козаку, який сидів верхи на ній, пропонували слідкувати не тільки за позначками на колесі, а й за довколишнім. Подібні техніки в тольтекській езотеричній традиції мають назву "перевантаження тоналю", коли завдяки неординарній роботі системи зору (переважаючий периферійний зір) та переконцентрації людської уваги концептуально-логічне сприйняття вимикалося, а на його місце приходило "нагвальне", об’ємне сприйняття дійсності, яке тільки і могло виконати таке "надлюдське" завдання.

Бачити "золоту середину".

Можна ще доповнити, що за дуже важливу річ вважалося знайти "золоту середину" у всякій справі. Задля цього вчили молодь пекти хліб. Те мистецтво дуже тонке, бо отримати треба було не просто хліб, а той, що ставав річчю сили. Козакові виділялись необхідні для цього продукти і полишали його наодинці з піччю. Ми сьогодні вже знаємо, як складно провести всі технологічні операції, щоб зберегти смакові якості складових компонентів. Наприклад, у приготуванні простого українського борщу чи того ж самого хліба. Треба було через особливе "бачення" контролювати процес того готування і відчувати, коли вже час знімати з полум’я, коли додавати той чи інший компонент. Аналогічне "бачення" розвивалося у західній Європі під час пошуків філософського каменя алхімиками. Тільки досягнення відповідного поширення свідомості гарантувало успіх у цій справі.

Потім козака вели до лісу збирати лікарські рослини, довго і ретельно розповідаючи про кожну з них. Вчили "бачити" вплив рослини на людину. Мистецтво доводилось до того рівня, коли з всякої довколишньої трави характерник вмів зробити необхідні ліки від тієї чи іншої хвороби або для загоювання рани. Знання лікарських рослин було обов’язковим як для характерництва, так і для простих козаків на Січі.

Розуміння тварин.

Характерник навчався розуміти тварину та уміти поєднуватись з нею, прикладаючи ліву руку, скажімо, на серце коня чи собаки, слухаючи при цьому правим вухом дихання тварини. З цього завжди мали під рукою вірних друзів в охороні табору, розумного коня в бою.

Навчали входити духом у птицю чи тварину. Саджали, наприклад, козака на стовбур дерева, як на коня, але ногами назад і давали в праву руку яструба. Добивались енергетичного злиття козака з птицею і відпускали її. Треба було побачити те, що бачила птиця своїми очима з височини.

М’яке падіння.

Бойові дії на коні повсякчасно були пов’язані з падінням людини на землю. Тому молодих характерників вчили м’яко падати. Знову ж таки практика була дуже простою. Добре напували козака горілкою, і коли він набував відповідного стану, пропонували перелізти через високий і хиткий тин. Безперестанне падіння з того тину навчало техніці розслабленості п’яної людини, яка з будь-якої висоти могла неушкоджено падати.

Стан "анабіозу".

Клали козака горілиць у високу траву, пропонуючи спостерігати за ширянням яструба у височині. Так рідко, як птиця махала крилами, билося серце козака, який поступово входив у своєрідний стан анабіозу, але з пробудженою свідомістю. Така холодна і "мертва" людина не привертала уваги супротивника, бо у ті часи була не новина — мертва людина край дороги або поблизу табору. Так розвідувались потаємні плани супротивника, виходили із скрутного становища, якщо в ньому опинялися. Ця ж методика дозволяла довго знаходитись під водою, очікуючи, коли мине загроза.

Стан пробудженого сновидіння.

Дуже цікавою була техніка переведення людини у стан пробудженого сновидіння. Розпалювалось вночі в широкому полі кільце багать, щоб добре була висвітлена вся площа в середині. Старший характерник запалював чотири смолоскипи, два з яких давав учневі. Тими смолоскипами і билися в освітленому колі. Старший поступово вибирав такий ритм нападу, що свідомість молодого козака затуманювалась і він входив у стан півсну. Довколишні речі ставали туманними, гублячи свої чіткі форми. Час ставав дуже розтягнутим і в’язким, як кисіль. У цьому стані старший і "пробуджував" молодого козака, опікаючи йому праве плече смолоскипом. Так навчалися переходити в інші просторові виміри, ущільнюючи чи розтягуючи час, входячи у "тіло сновидіння", якщо дотримуватись термінології тольтеків за К.Кастанедою. В цей час і відкривався шлях до всіх магічних мистецтв. Наприклад, людина могла нерухомо стояти або ходити посеред майдану, повного людей, і ніхто її не помічав.

Істинність та вивіреність дій у житті.

Вчили відчуттю істинності та вивіреності дій у житті. "Запалювали" у грудях вогник коло серця, той вогник згасав, коли козак робив негідний вчинок, що йшов у розріз з його совістю. Так вели його до тієї миті, коли пробуджувалась нова свідомість і все ставало ясним і зрозумілим.

Вихід у тонкому тілі.

Найбільш цікавою є техніка виходу у тонкому тілі до астральних проекцій, яку козакам підказало саме життя. Практика такого виходу досягалася при вилежуванні довгої зимової пори на печі, у котрій незгасно палав вогонь. У перші двадцять діб того лежання, коли козак мало їв, пив тільки джерельну воду, у ньому відбувалося так зване внутрішнє плавлення. У людині в цей час панувала золота енергія, що розчиняла все її єство. Потім вставали обабіч енергетичні бірюзові стовпи та відчинявся простір, у який козак і виходив у тонкому тілі на 40-й день. У такому стані він міг вільно пересуватись у просторі на будь-яку відстань. При цьому зберігалася можливість "бачити" ті події, що були цікаві характернику, який невидимо для супротивника був присутнім при підготовці та плануванні його бойових дій. Така набута здібність зберігалася назавжди, що дозволяло характерникам широко використовувати її у розвідці. Пізніше ця техніка була перейнята чумаками, котрі багато в чому були спадкоємцями козаків. Чумаки використовували цю здібність з метою уникнення сутичок з ворогами в дорозі, обираючи ті шляхи для своїх валок, які були найбільш безпечними. 

Цінність цієї козацької методики в тому, що людина, котра її практикує, йде до найвищого досягнення — виходу в тонкому тілі до інших горизонтів буття — через очищення, гармонізацію та перебудову свого тіла. Це гарантувало здоров’я та безпечність у застосуванні цієї езотеричної практики. 

Така можливість, яка прибирала тяжіння фізичного тіла, знімала і ті обмеження, що були йому притаманні. Всяке знання переставало бути таємницею, і характерники знаходили засоби подальшої трансформації тіла у такі стани, коли його вже не брало ні розпечене залізо, ні шабля. Шкіра людини при цьому набувала мідного, червленого відтінку.

Включення Сяйва.

Перше з зерен чи енергетичних тіл має назву Срібної людини або Сяйва, воно утримує в собі те потаємне, що є в людині від Бога, від дотику святого духу. В інтроспективнім сприйнятті воно являє собою біле енергетичне кільце довкола голови на рівні скронь. Саме через нього ми маємо те усвідомлення довколишнього, яке відрізняє нас від тварин. Свідоме включення в це кільце боронить людину від низьких польових форм існуючих в астральних проекціях. Водночас воно відкриває шлях до опанування людиною відповідного аспекту знання, яке відоме в слов’янському світі як волховське знання.

Вхід в той стан в старі часи відбувався через полишену тулуба, антопоморфно збільшену голову людини, яку виконували з дерева або каменю і встановлювали на якомусь вільному від рослинності пагорбі. Подібний антропоморфний образ дозволяв входити в стан поширеного сприйняття світу, коли людина починала дуже далеко бачити та відчувати, а від того знати про події що насувалися.

Аналогом подібної практики є енергетичне включення людського черепа, як ключового образу в цілітельских практиках. Через таку практику можливе швидке зцілення людини від багатьох хвороб, бо тут йде повна природня корекція її енергокомплексу без втручання в цей процес її самої. Повне включення в те кільце призводило до панування в тілі білої сріблястої енергії, яка надавала життєдайної сили та неабиякої стійкості у проходженні шляхом життя. Сяйво цієї енергії оповивало тіло такої людини, від чого воно і отримало таку свою назву.

Танці та всілякі колективні веселощі сприяють зростанню та накопиченню цієї енергії людиною. В старі часи особливо важливим вважалося проведення свят в дні коли ставало відкритим небо, про що вже згадувалось нами раніш.

Стан "вихору". 

Вправа пов’язана з досягненням стану "вихору“, де розкутість та відособленість людини доводилися до стану безсторонності опудала, що стоїть з руками-віниками на городі. У цьому стані час, у якому рухався козак, настільки ущільнювався, що його рухи зовні ставали зовсім малопомітними і тому незбагненними. Це наводило жах та паніку в лавах супротивника, де характерник блискавично діяв. Динаміка рухів була настільки сильна, що не витримував одяг, якщо був завузький. І з бою характерник виходив у жахливих лахміттях, викликаючи загальний регіт братчиків. Тому козацтво полюбляло вільний та просторий одяг, який не заважав у бою. Це чоботи, широкі шаровари, сорочка, жупан та шапка. 

Вершник входив у стан вихору на шаленому алюрі, широким помахом шаблі відкриваючи обрій, а потім швидко обертаючи її над головою. Козак зникав, а полем проносився і стугонів пекельний вихор. 

Стан лісового струмка. 

У справах розвідки застосовувався стан, який робив характерника малопомітним на місцевості. Розчиненість у полі чи лісових хащах досягалася у стані лісового струмка, що тече непомітно у траві. Людина при цьому неначе втрачала свою форму, ставала текучою, як вода, розчиняючись у лісі. 

Згортання простору.

Ще одна, життєво важлива для козацтва в цілому, техніка використовувалася при охороні табору. Довколишній простір обмежувався і згортався, стягуючись на кордонах, що порушувало течію енергії у ньому. Такий викривлений простір ввижався супротивнику як непорушно стояча водяна стіна. Супротивник іззовні бачив замість табору, - який напевне мав бути саме в цьому місці! - непорушну стоячу водяну стіну. Знаходилися сміливці, які намагалися увійти у такий викривлений простір... Недостатньо підготовлені при цьому миттєво божеволіли.

Накопичити сили.

Багато чого з того, чим володіли характерники на полі бою, потребувало чимало енергії та величезної сили духу. Оновити енергію, накопичити її у тілі допомагала методика, якою користувалися переважно старші, більш врівноважені воїни. Пізно вночі, перед сходом сонця, вони розпалювали велике вогнище, яке викладалося шестикутником (для молоді — чотирикутником), а посередині розташовувався корінь груші, комелем на схід сонця. Коли вогнище прогорало і палало вже пригаслим синім полум’ям, характерники, чекаючи перших променів сонця, роздягалися до пояса і входили у той вогненний шестикутник обличчям до сходу. Бурхливе оновлення енергії тіла і його омолодження відбувалося у момент сходу сонця. Така вправа виконувалася не часто і вимагала розвинутого самоконтролю над тілом. Цю вправу використовували і тоді, коли треба було здолати ту чи іншу хворобу. 

Молоді характерники з метою набуття міцності, стійкості та самокерованості навесні у день сходу молодика, тобто у першій фазі місяця, роздягалися і вкладалися у тільки-но зорану ріллю на полі. Так вони набиралися сили та гарту від Землі-матінки. 

Крім бойових технік, були й інші, пов’язані з внутрішнім життям характерників.

Що чекає попереду.

Однією з таких технік, яка використовувалася при бажанні поглянути на те, що їх чекає попереду, було сидіння у глухому лісі біля невеличкого лісового озерця чи багаття. Характерники сиділи нерухомо, набуваючи стану кам’яних брил, зовсім зупиняючи потік думок у своїй свідомості. У цей час вони і одержували змогу дотику до істини, споглядаючи, які події їм готувало життя.

Загалом же технік навчання молоді у характерників було безліч, усіх перерахувати немає змоги, та й немає зараз у цьому потреби. Навчання те протікало в середовищі характерників, які кожного дня щось робили з учнем, щоб провести його шляхом людини Знання. Це не обов’язково було якесь спеціальне навчання. Тривали прості довгі розмови біля вогню, запаленого пізно ввечері; були розповіді про найяскравіші події бойового життя, що проходило в ті часи в Україні у постійних сутичках з ворогом, а також було безліч жартів та розіграшів з метою навчання пильності та виваженості духу. 

 

Звідки йшов виток отого езотеричного знання, як до нього приходили люди на тій чи іншій частині Землі? В езотеричній науці є одна дуже вагома річ, що виникає ось з чого. Справа у тому, що езотеричні практики потребують повного зосередження людської уваги на внутрішньому світі. Однак, діяти людині доводиться на зовнішньому плані життя. Поєднання їх і було завжди проблемою, яку кожний народ вирішував у властивий тільки йому єдиний спосіб. Той спосіб злиття внутрішнього і зовнішнього, що був знайдений, мав свій відбиток у повсякденному побуті, у мові, у ремеслах та мистецтвах. Він став витоком формування характерних рис того чи іншого народу. 

В Україні-Русі ще за часів волхвів ця проблема вирішувалась дуже цікаво. Було помічено, що єдиним станом, який поєднував знаходження людини у переважно інській зоні країни і водночас забезпечував необхідність у швидких та рішучих діях для захисту своєї території, є стан, який набуває атакуючий степовий сокіл. Тож сокіл став ключовим знаком, що відкривав горизонт узгодженості дії на внутрішньому та зовнішньому плані життя. Це був дуже важливий момент, який знаменував народження і поступовий розвиток етнічної самовизначеності українців як єдиної нації. Поступова стилізація образу сокола вже в ті стародавні часи призвела до виникнення тризуба, що на сьогодні є гербом України. 

© Василь Чумаченко

Шлях у невимовне

Посвячення в характерники

Посвячення в характерники 

КозакиТермін навчання козака встановлювався індивідуально, все залежало від здібностей учня. Коли вчитель-характерник бачив, що учень вже готовий, відбувалося посвячення його в характерники. Зазвичай робили так:

Рубали просіку в густому лісі. Повалених дерев з неї не прибирали, зрубували тільки сучки. У кінці цієї просіки вибирали два дерева на відстані двох метрів, котрі нахиляли одне до одного, роблячи щось на манер ножиць або хреста, а потім, розіп’явши з середини, зв’язували верхівки дерев. Виходило щось на манер цифри вісім, але зі зрізаним низом. На перехресті тієї вісімки темної ночі запалювали білий яскравий вогонь. Через рівні інтервали часу кричав пугач. Козака переводили у стан сновидіння, в якому він і повинен був пройти просікою на той вогонь. Коли козак збивався з дороги, пугач замовкав. Так вказувався шлях. Завдання було одне — пройти у ті "ворота", за якими приходило істинне розуміння довколишнього буття у стані вже "пробудженого сновидіння". Полуда спадала з очей, і характерник вже бачив і розумів істинний стан речей у довколишньому світі.

За рахунок чого це відбувалося? Справа у тому, що, переходячи у змінений стан свідомості, козак мав змогу споглядати інший світ, у якому мав поширене його сприйняття. Треба було ту одержану можливість вивести в цю "денну" проекцію світу. Саме цього і прагнули, проводячи людину через подібний ритуал.

Козак шукав дорогу з іншої площини світу — з світу "сновидіння" у повсякденний світ, поєднуючи у собі два світи на час виходу на білий сліпучий вогонь. Неперевершеної мужності та неабиякої сили характеру вимагала така вправа.

Цей обряд-посвячення вельми цікавий і є витоком дуже давніх технік увімкнення у людині поширеного сприйняття світу шляхом пробудження її другої, нагвальної сторони. Саме таким цілям прислуговували знамениті кам’яні лабіринти у стародавній Греції, звідки людина повинна була знайти вихід, довгими часами блукаючи без води та їжі. Часто у ті лабіринти пускали хижих звірів. Завдання було одне: поставити людину в таку критичну ситуацію, у якій не "спрацьовували" ті її можливості, які вона мала у звичайному житті. Великі труднощі і постійна загроза смерті робили кінець-кінцем свою справу, умикаючи в людині вищі здібності опанування довколишнім.

Цій самій меті прислуговували і безкінечні мандри по святих місцях, коли людина відчувала на собі всі негаразди та загрози на шляху серед чужих народів і племен, часто не маючи кусня хліба і даху над головою. Ті поневіряння закінчувалися у святому місці набуттям ного стану просвітління у розумінні довколишнього.

Мабуть, тому самому прислуговує і звичайне життя пересічної людини, коли вона, будучи полишеною розуміння дійсного стану речей у реальному житті, змушена або деградувати і загинути, або йти шляхом підвищення своєї свідомості, розвиваючи кінець-кінцем у собі вищі здібності. Що і стає запорукою виходу людини з того стану, у який вона потрапляє по своєму народженні.

Коли ж лісу не було, а був навкруги голий степ, опівночі запалювалося велике багаття, біля якого широким півколом сиділи старші характерники. Молодий характерник ставав між цим півколом і вогнем. Починали співати довго і протяжно, умикаючи тим співом відповідний стан у юнака і приборкуючи полум’я.

Нарешті полум’я перед посвячуваним зникало і відкривався широкий тунельний прохід, складений з великих тесаних брил. У той прохід молодий характерник і ступав. То був внутрішній простір, про який ми вже говорили раніше, де цілком відтворювався ландшафт України. З білими хатами під горою, вербами та містком через річку, зеленою соковитою травою (подібні штучні середовища, створені наміром людей, описані у тольтекській традиції та у деяких інших стародавніх магічних традиціях, куди їх представники пішли ще за життя). Відвідини цього місця у характерників були обов’язковими для всякого посвячуваного. Ключовим знаком входження у таке місце були два волячі роги, що встановлювались за багаттям. Лівий (місячний) ріг і відкривав шлях до того простору. Шлях через правий — золотий сонячний ріг — для молодих козаків був закритий.

Кам’яний тунель, що йшов через лівий ріг, приводив молодого козака до української хати, куди його запрошувала уквітчана, гарно вбрана молода дівчина, зустрічаючи хлібом-сіллю. В хаті був стіл, що тягнувся в далечінь. По обидва боки його сиділи два сивих діди, що уособлювали собою Сонце і Місяць. "Чого прийшов?“ — таке карколомне запитання чекало козака, який ступав через поріг хати, і від тої відповіді залежала подальша його доля. При вдалій схвальній відповіді, у котрій проглядала чистота помислів душі, козак отримував шестипелюсткову квітку на долоню правої руки. То була перепустка до легендарного козацького мосту, що дугою охоплював два береги туманної річки. На цьому мосту, на самій його середині, била в козака з неба блискавка. Її сліпуча біла енергія і вмикала в ньому ті вищі здібності, які вже були притаманні його внутрішньому єству.

Далі для молодих козаків ходу не було, треба було вертатися назад.

Нарешті полум’я перед посвячуваним зникало і відкривався широкий тунельний прохід, складений з великих тесаних брил. У той прохід молодий характерник і ступав. То був внутрішній простір, про який ми вже говорили раніше, де цілком відтворювався ландшафт України. З білими хатами під горою, вербами та містком через річку, зеленою соковитою травою (подібні штучні середовища, створені наміром людей, описані у тольтекській традиції та у деяких інших стародавніх магічних традиціях, куди їх представники пішли ще за життя). Відвідини цього місця у характерників були обов’язковими для всякого посвячуваного. Ключовим знаком входження у таке місце були два волячі роги, що встановлювались за багаттям. Лівий (місячний) ріг і відкривав шлях до того простору. Шлях через правий — золотий сонячний ріг — для молодих козаків був закритий.

Ці вправи були повернуті в бік розвитку надзвичайної спритності, такої, наприклад, щоб впіймати рибину у бурхливому потоці руками, станцювати в повітрі, ледь торкаючись землі. Хто опановував це все, брався на учнівство до одного з старих характерників, який навчав козака сам на сам, прилучаючи до цього все своє набуте Знання.

© Василь Чумаченко

Шлях у невимовне

Світ характерництва

Світ характерництва 

Володіти - означає знати. Знати - означає володіти. 

 

Козаки в степу. Сергій Васильківський, олія, 1890 рік.Широкий степ в Україні, широкий та вільний. Шугали колись над цим степом орли у височині та буяли трави. У вирі того буяння ховалась всяка людина, будь то піша чи кінна. Ще й сьогодні по ярах та балках деінде можна спостерігати те диво. Могутня сила степу спливала водою на ревучих дніпровських порогах, щоб розлитись неосяжним водним простором на рівнині. У цьому дивовижному краї зростали і дивні люди: з зовнішньо лагідною та спокійною натурою і незбагненною, як провалля, внутрішньою силою, що спиралася на не менш дивовижне знання життя. 

Те, що ти прочитаєш у подальшому описі, шановний друже, йде з далекої давнини нашої історії. Дізнатися докорінно про справи тих днів у звичайний спосіб вже неможливо. Безкінечні війни, що повсякчас палали на території України-Русі упродовж віків, спалили і розпорошили безцінні надбання її етнічного підґрунтя. Люди, свідчення яких покладено у запропонований нарис, йдуть шляхом Знання, розвиваючи у собі ті здібності, котрими володіли колись їхні пращури. 

Бути людиною Знання, як говорили у старі часи, що то за мистецтво? Хто і коли володів ним? Не питайте про це старих людей. Хто не знає, а хто й чув щось, хита головою: надлюдських зусиль потребує та дорога, бо проходить вона по самому краю вселенського виру людського життя. То був закон, котрий знали з давніх-давен: хто ставав людиною Знання, являв собою вже зовсім іншу істоту, яка однією ногою стояла у безмірності, завдяки чому і починала розуміти глибинний зміст тих подій, що точилися довкола. Така людина займала набагато ширшу і змістовнішу позицію у житті, тому що знала іншу, істинну сторону буття. Вона мала здатність набувати поширену свідомість і, відповідно, пряме, екстрасенсорне сприйняття навколишнього світу. 

Людина з поширеною свідомістю є володарем знань про сутність речей, яких лише торкнулася поглядом, вона здатна до осяянь. До речі, осяяння, коли особа відразу вхоплює сутність справи, добре відомі справжнім науковцям, письменникам, художникам, музикантам. Творчі особистості здатні до так званих ритуальних перевтілень, а роль ритуальної атрибутики, необхідної для перевтілень, відіграє атмосфера наукового закладу чи митецької студії, запах фарб чи книг, урочиста тиша бібліотеки.

Чіткий перехід людини у стан, коли перед нею відкривається незбагненне, можна зрозуміти на прикладі магічних ритуалів всіх існуючих племінних культур. Психологічні зміни, яких людина набуває у ході ритуалу, можна умовно розділити на п'ять етапів. Перший - це висловлення наміру до дії (вдале полювання, двобій із ворогом). Другий - обрання часу та місця проведення ритуалу, а також допоміжна форма (у племінній культурі це може бути специфічне вбрання). Третій етап - це ритуальний танок, часто коло багаття, де відбувається - вже на четвертому етапі - зміна свідомості. На п'ятому, кінцевому етапі, людина стає носієм відповідного налаштування й настрою і може діяти бездоганно, бачучи ціль, а часто й результат. Поширення діапазону людського сприйняття до рівня непроявленого надає можливість вийти з платонівської печери й спостерігати і досліджувати весь світ у цілому, а не лише фізичну реальність. Людина переукладає договір зі світом, переносить акценти на первинний, непроявлений план, - і переходить до якісно нового, розширеного спілкування з ним.  

Ми знаємо, що десь у глибині душі, мій друже, ти тримаєш непевний спогад, який іде по усьому твоєму родоводові, - про Білу дорогу, про Чумацький Шлях. А може, колись вихопилось у твого дідуся або бабусі якесь незвичне слово, коли вони, милуючись тобою, наставляли на великий путь та бажали щасливої долі. Або ж колись примарився уві сні дивний світ могутнього, казкового простору, пронизаного величним сяйвом, повним життєносності. Цей спогад, досить непевний і невиразний, мабуть, і буде єдиним носієм твоєї волі та наснаги у цьому досить-таки складному читанні.

Отже, ми і вирушаємо на шлях розуміння тої незвичайної загальнолюдської долі, що виплекана багатотисячолітньою історією людства. Тому наберемось терпіння та як слід зосередимось. Та стежинка, якою ми тебе поведемо, шановний читачу, досить звивиста та примарна і іноді ледве вгадується серед пишного буйноцвіття нашої матінки-України. Ще одне невеличке зауваження, скоріше договір, який би хотілося з тобою укласти. Міркуючи над отим усім, про що говоритимемо далі, ти будеш подумки звертатися до свого дитинства, до часів, повних чарівності та оголеності сприйняття світу. Щоб вселенський вихор буття і в тобі пробив стежинку крізь наноси та нашарування того набутого способу життя, що вже затвердився у тобі. 

Люди, які наважуються піти у дивовижний світ життя у змінених станах свідомості, повинні самі зробити перший крок, крок від самих себе. Для цього вони мають знати, кими вони є, на чому стоять, на якій землі, як на цій землі проростало Знання, щоб не накоїти прикрих помилок, що є згубними на шляху до його джерела. 

Найбільш виразно ту форму езотеричного Знання, що панувало в Україні в ті часи, ми можемо прослідкувати на прикладі знань, якими володіли воїни-характерники Запорозької Січі. 

Запорожці… У кого при цьому слові не калатало серце і не здіймалася тепла хвиля у грудях? Воїни, які втілювали у своїй особі все те найкраще, що було притаманне українському народу. Невтомну волю та спрагу до свободи. Непідкупну щирість та спрямованість до правди-істини, за яку гідні були стояти на смерть. Серед загартованих у нескінченних битвах запорожців були і такі, що своїм знанням життя та військової справи виділялися навіть серед них. Це були козаки-характерники або мамаї, як звали їх у Запорозькому війську. Про людей того дивовижного Знання і піде у нас з тобою, шановний читачу, щира та відверта розмова.

− Яким був характерник у порівнянні з іншими воїнами козацького братства? Які функції виконував: чаклував, лікував, налаштовував на успішний бій?

Характерник значно відрізнявся від інших козаків і зовнішнім виглядом, і манерою висловлюватися, і завданнями, які виконував на Січі. Проте все це - лише наслідки, зовнішні прояви його сутності. Адже характерником ставав лише той, хто опановував мистецтво керування своїм життям. Здебільшого люди є пасажирами візка долі, яким керує зовсім інший візник. Пізнати те, що перебуває в руках долі, взяти у власні руки віжжі візка, - отаку мету ставили перед собою характерники. А мета зумовлювала і напрямок розвитку особистості, і психофізичний портрет. Поведінка, риси характеру, одяг, мова - все це було своєрідне, овіяне духом істини.

Однією з головних функцій характерників на Січі було Проникнення  вони займалися глибокою розвідкою та руйнуванням планів супротивника, проникали на зайняті ворогом території під виглядом подорожніх чи купців. У бою вони були неперевершенеми. Саме характерникам належить авторство багатьох бойових технік, які робили козацтво, як правило, непереможним на полі бою. У найближчому оточенні кожного кошового завжди було два-три характерники, - про будь-яку несподіванку, критичну ситуацію. Окрім зовнішньої служби безпеки, характерники виконували також функції внутрішньої служби безпеки. Дуже часто вони були вчителями з військової справи. Високих посад, здебільшого, уникали, займаючи посаду не вище сотника.

Саме занепад цієї системи внаслідок виникнення та розвитку класу старшин та всеохоплюючої канонізації церкви з догматизацією її вчення і призвів до руйнації тієї великої, незбагненної сили, яку мала Січ. Можливість бачити іншу, більш глибинну сторону довколишнього життя робила людину неперевершеним дослідником у царині тих таємниць, що лежать за межею антропологічного буття. Поширене сприйняття світу у стародавні часи було притаманним мало не всім існуючим на той час культурам. Пробуджений стан людини, зумовлений можливістю дотику до непроявленої тонкої структури оточуючого світу, має спільне для всіх коріння. Такі взаємовідносини людини і невимовного носять загальний характер, складаючи у своїй глибині одне ціле. Саме ця система і відображає той шлях у невимовне, який містить у собі головну таємницю життя людини на Землі. Відродження того знання на сьогодні дозволяє чітко визначити пріоритетні напрямки в розвитку як людського суспільства загалом, так і окремої людини, які потребують народження та поширення зовсім нової культури, у центр уваги якої нарешті буде поставлено саму людину. Пізнання саме цих таємниць взаємовідносин людини і невимовного і стане, мабуть, найбільшим відкриттям у третьому тисячолітті. 

© Василь Чумаченко

Шлях у невимовне

Людина між Сонцем і Місяцем

32775405 1588134164630962 7370887435896487936 o“Слухай дитино. Людина це...” Не відмахуйтеся, почуйте - з вами говорять століття, перед вами відкривається душа народу.

Людина - це сонячна квітка, ромашка рум'янок або соняшник, що розцвітає під сонячними променями”.

Так визначали наші предки зв’язок і залежність енергетики людини від Сонця, її збільшення або зменшення у залежності від пори року.

Спас, Скульський, Записки наблюдателя

Детальніше: Людина між Сонцем і Місяцем

Спас особливий стан психіки

Спас 
особливий стан психіки 

Багато імен народних героїв донесли до нашого часу думи та билини, що передавались з уст в уста кобзарями. Буй Тур - добрий молодець - так ще з часів Київської Русі називали в українському фольклорі богатиря, хороброго, непереможного воїна, захисника рідної землі і народу. Були серед оспіваних у билинах героїв і Ілля Муромець та його товариші, і Микита Кожум’яка та інші. А пізніше, за часів козаччини, - ціла плеяда легендарних січових ватажків, що вражали і запалювали своїх побратимів відвагою небувалою і героїзмом. 

Що то були за люди? 

Яким чином полковник українських козаків Северин Наливайко в битві з польськими рейтарами на коні з двома шаблями в руках виривався з оточення? І тільки коли він на коні перепливав річку, змогли його догнати і, оточивши з усіх боків, заколоти списами вороги. 

Іван ГонтаА ватажок повстання Іван Гонта як міг під час тортур, коли кати на площі, прилюдно, різали ремені із шкіри на його спині, говорити без тіні мучеництва: “Так оце хіба такі страшні тортури? Тільки і всього?..” 

Легенда про Устима Кармалюка говорить, що вмів цей захисник бідного люду по гілках з дерева на дерево переходити. Так чи інакше, але ж вдавалось таки йому аж із Сибіру додому в Україну повертатись. 

Герої минулого володіли мистецтвом Спасу Великого, умінням свідомо входити в такий стан, в якому відкриваються надприродні здібності, подвоюються і подесятеряються фізичні сили, виділяється психічна енергія, що також впливає на противника.

У північних народів людей, котрі входять у подібний стан, називають берсерками. Берсерк - “барон січі”, “чоловік в обличчі ведмедя чи вовка”, вривався у бойовий стрій противника, немов вовк в овечу отару, але він мав слабкий контроль над своїми емоціями і поступками.

На відміну від берсерка людина у стані Спасу володіє своїми емоціями, не втрачає аналітичного мислення. Вона здатна прогнозувати в численних варіантах майбутнє - від сотих часток секунди в рукопашному бою до багатогодинних, багатолітніх передбачень, вона не відчуває фізичної болі, вона здатна управляти психічною енергією не лише своєю, а й противника.

Цікаво, що у народів Півночі людей не карали за проступки, вчинені у стані берсерка. Народи ж, що населяли територію України, а також запорізькі козаки карали смертю за вчинки, що виходили за межі встановлених тоді звичаїв і законів, незалежно від того, у якому стані людина їх здійснила.

У наш час стан Спасу не лише не має правової оцінки, але і досі не проведено жодного дослідження цього явища за участю держави, однак зрозуміло, що використовувати його методики, як і загалом філософські основи, необхідно виключно в гуманних цілях, з метою самозахисту і самовдосконалення, пізнання навколишнього світу.

Спас – це особливий стан психіки, в який свідомо входить людина для розкриття своїх надприродних здібностей з метою виконання неординарних завдань, які звичайними методами вирішити неможливо.

Спас – одна з течій психокультури, що існувала у європейських народів, була притаманна для психодуховної культури східних слов’ян і збереглась у звичаях українського козацтва.

Володінню Спасом на Січі приділялась особлива увага, оскільки людина, яка оволодіває Спасом, стає психологічно незалежною, волю її неможливо підкорити чи подавити. Спас-характерник може підкоритися лише добровільно, при повному розумінні того, що відбувається. У разі коли “малий” Спас зустрічається із більш сильною в психічному і енергетичному відношенні особистістю, що чинить на нього будь-який вплив, він чітко це фіксує і завжди вміє вжити відповідних заходів для припинення контакту або його продовження, але вже в своїх інтересах.

Петро Конашевич СагайдачнийВ історії України було немало видатних діячів, котрі володіли мистецтвом Спасу. Напевно, це були ще старокиївські князі-воїни, козацькі гетьмани Петро Конашевич Сагайдачний та Петро Дорошенко, герої народних рухів Іван Богун, Іван Гонта, Максим Залізняк, кошовий отаман Іван Сірко. Володіння прийомами Спасу відіграло визначну роль у долях окремих людей, мало свій вплив і на хід історичних подій.

Що відчуває людина у стані Спасу?

Хто хоч раз перебував у стресовому стані, той відчув приблизно наступне: темніє в очах, потім настає просвітлення, все бачиться, немов через товсте, ідеально прозоре скло. Перед людиною немов би постає кришталева стіна.

Це і є вхід у стан Спасу, не залежний від волі людини. Підготовлена людина починає керувати собою у цьому стані, у непідготовленої може трапитись розлад психіки, здатний продовжуватись протягом багатьох місяців і навіть років. Усі школи йоги власне і займаються введенням людини у стан стресу з одночасним навчанням того, як керувати собою в цьому стані.

Свідомий вхід у стан Спасу – це є вхід у перед стресовий стан (в очах при цьому не темніє) з подальшим заглибленням у стрес не “широкою смугою", а вузько направленими “променями”, що мають конкретну цільову спрямованість.

Як саме відбувається вхід у стан Спасу?

На це питання батько відповів:

“Спитай птицю, як вона літає? Спитай рибу, як вона плаває? Хіба вони тобі це скажуть? А взагалі, мені здається, що у природі створився особливий тип організму, який здатний це робити. Із покоління в покоління передається ця здібність. Напевно, це мистецтво перейшло до нас від стародавніх жерців чи священників, які за велінням долі чи з необхідності узяли до рук зброю. Багато прикладів цьому можна знайти в історії слов'янства.

Тому як саме це відбувається, я тобі пояснювати не стану. А ось на питання, звідки це до нас приходить, є дві відповіді.

Перша: у спадщину.

Друга: Бог дав”.

У стані Спасу людина може перебувати близько дев’яти годин, виконуючи роботу із надзвичайними навантаженнями. Потім відбувається вихід із стану з відчуттям легкої втоми. Людина, яку хоч раз було введено у стан Спасу, може потім самостійно при вольовому зусиллі знову увійти в цей стан для проведення сеансу зцілення, ясновидіння та іншого. Більшість людей, які входили в стан Спасу заради цікавості, з часом втрачають здібності, набуті під впливом ззовні.

При достатній наполегливості людина, навчена входу в стан Спасу, може натренувати, розвинути у собі так звані надприродні здібності і тоді над головою у неї з’являється інформативно-керуючий центр усього організму - “Бриль”. Якщо людина не продовжує працювати над удосконаленням свого психічного стану, “Бриль" як енергетичне утворення розпадається.

Старий козакВводять в Спас, звичайно, людину у доброму настрої, у врівноваженому стані психіки. Усвідомлення того, що окрім фізичного, існує ще й ефірне тіло, яке можна спостерігати у всього: людей, тварин, дерев, неживих предметів – приводить новачка спочатку у стан ейфорії. Затим відбувається зміна стереотипів, у результаті деякі люди, вважаючи, що це на них зійшла Божа благодать, вдаються до релігії, залишаючись у житті активними і праведними особистостями. Зрозуміло, дотримання десяти заповідей ще нікому не заважало.

Особливо цінним для людини, яка оволоділа мистецтвом Спасу, є те, що вона набула стійкого стресового імунітету, тобто вміння швидко входити і виходити із стресового стану. Козак-характерник, навчаючи своїх учнів мистецтва самозахисту, говорив:

— Якщо тебе хтось вдарить, не лякайся. Хай б’ють! Чим сильніше тебе вдарять, тим могутнішим ти станеш, увібравши в себе всю силу того, хто б’є! Коли встанеш, будь милосердним і подякуй чоловікові за науку.

Що ж це за така “наука”?

Розуміти це треба так. Під час удару противника спас-характерник знімає інформацію і таким чином збагачується знанням про методику підготовки і нанесення удару, а також про шлях наступного виходу з шокового стану. Повторити аналогічний удар по Спасу неможливо: він вже захищений і удар не виводить його з рівноваги. Дії Спаса у відповідь передбачають етичний момент, для Спаса це означає:

Перевір! Чи не випадковим був удар?

Перевір! Чи не був він нанесений помилково, чи не призначався комусь іншому?

Перевір! Можливо, чоловік, який тебе вдарив, вже розкаявся? (“Повинну голову меч не січе...”)

Перевір! Можливо, ти заслужив цей удар?” (Вибачся, попроси прощення).

Якщо жоден з цих принципів не проглядається, то Спас наносить удар у відповідь.

Що ж відчуває Спас у момент такого поєдинку?

Коли постає “кришталева стіна”, рухи оточуючих сприймаються уповільненими, у цей момент відбувається активізація біоенергетичної діяльності організму Спасу. При заглибленні у цей стан з’являється вміння управляти психобіоенергетикою, в результаті чого, як правило, встановлюється перевага над супротивником, яка затверджується і фізичними діями.

Анатолій Скульский
СПАС. Таємна наука українського козацтва

використано ілюстрації з видання: «Альбом украинской старины»,
Н. Самокиш, В. Васильковский, С. - Петербург, 1900 р.

Польова будова людського організму

Польова будова людського організму 

Розглянемо Спас як процес зміни стану людської свідомості під впливом додаткової інформації про оточуюче його природнє середовище. Цю інформацію отримують при використанні народних методик, застосовуваних на території України, які є складовою частиною національних містичних уявлень відомих під загальною назвою "характерництво". Людей, які використовують ці методики відповідно називають "характерниками". 

Людина в магнітному полі ЗемліПри розкритті цієї теми зберігалася часова дистанція передачі знань з навчання Спасу. Це відбувалося тому, що юнаки та дівчата добре засвоюють теорію, але на практиці увійти у взаємодію з певними енергетичними системами, які є складовими частинами людського організму, не можуть. В результаті цього з'явилися ритуали "посвяти", що дійшли до наших днів в традиціях нашої сім'ї. До досягнення певного віку дотримувався режим "секретності і таємничості". 

Необхідність секретності обумовлювалася тим, що невдалі спроби увійти у взаємодію з певними системами розвивали у молоді невпевненість в собі, викликали різні сумніви, страхи і у свідомості формувалися хибні уявлення про властивості цих систем. Однак, спостереження за загальним розвитком сучасної молоді, дають підставу зробити наступні висновки: молоді люди, що отримали до 25-30 років середню спеціальну та вищу освіту, здатні сприймати інформацію про ці енергетичні системи. Виходячи з цих висновків, було прийнято рішення про опублікування цих знань, так як затримка призвела б до створення нездорової атмосфери таємничості і надприродності навколо звичайних проявів діяльності цих енергетичних систем. 

Стародавня таємниця енергетичної будови "ефірної" частини людського організму, відомого під назвою "аури", збережена в наступному переказі:

«Людина - це Боже стебло, на якому зростають Божі зерна числом до дев'яти. У тілі людини живе "срібна людина", що прозорою сріблистою лінією  на половину нігтя мізинця виходить із тіла. Зветься вона, як тіло, - чи Іван, чи Панас, чи Марина, чи Катерина, - як батьки назвали, так і зовуть. Щоб не плутати її з тілом, ми цю “срібну людину” зовемо просто Сяйвом. Тіло, Срібна людина і є Боже стебло.

Стебло укутують два шара кори, прозорою, як пара на риллі або ранковий туман над річкою.

Перший шар відходить на півтори чи два пальця від тіла і зовуть його - Даж.

Другий шар кори знаходиться на чотири-п’ять пальців від тіла і зовуть її (це вона, а не він) - Малка.

З цим народжується дитина! З цим вона і живе до 12-15 років. Після 12-15 років “срібна людина” випускає з себе шпичаки, що виходять взимку на два-три кроки попереду і чотири позаду від тіла.

На ці шпичаки, або гілки сідають вершники-супутники: спершу Сак, потім Вол, потім Кален, Хор, Тар та Швак. Звідки вони беруться, ніхто не знає. Може, Бог посилає, може, з померлих родичів перелітають, а може, - з дурних людей».

Суть цього переказу виражена в таблиці:

Умовне позн.

N

п/п

Найменування

Космічний людський організм

Базовий організм

I

1.

Фізичне тіло

II

2.

Срібна людина (Сяйво)

III

3.

Даж

IV

4.

Малка

Вершники (супутники)

V

5.

Сак

VI

6.

Вол

VII

7.

Кален

VIII

8.

Хор

IX

9.

Тар

X

10.

Швак

Багаторічні спостереження і дослідження дозволили описати ці структури.

Сак.

П'ятий елемент людського космічного організму. Знаходиться з лівого боку від фізичного тіла. Має безпосередній зв'язок з серцем, селезінкою і кровоносною системою фізичного тіла.

При переході системи-людина в інший план (на нашому, фізичному, плані життя перехід сприймається як припинення функціонування фізичного тіла - Смерть), Сак стає базовим елементом формування чергової еволюційної системи "Ангел". Ця система, подібно фізичній системі "Людина", має своє базове тіло підвищених характеристик. За своїм призначенням його можна, досить умовно, прирівняти до людського тіла, зокрема, до кісткової структурі - скелету. Навколо Сака, на базі "Срібної людини", що є носієм самої суті мислячої свідомості - Душі, - формується організм іншого плану, більш високого за своїм загальним розвитком щодо фізичного плану.

Вол.

Шостий елемент людського космічного організму. Знаходиться з правого боку від фізичного тіла. Має безпосередній зв'язок з печінкою і виконує функції силової системи ефірного організму, є своєрідними "м'язами" Сака, підсилює його рухи, а також забезпечує тонкою енергією фізичне Тіло, Сяйво, Дажа і Малку.

Вол рухливий в межах трансформації ефірного організму, тобто 1000-1500м. Чітко зчитує сигнали-команди Ума (земного розуму) і якщо від "Срібної людини" відсутній сигнал, що скасовує – через Даж, Малку, Сака виконує отримані від Ума вказівки і розпорядження.

Вдалося зафіксувати цікавий момент в управлінні енергіями. Якщо сигнал йде напряму від Серця (минаючи свідомість), Вол стає самостійною емоційною формою, його вплив на будь-які енергетичні системи практично неможливо відбити. Протистояти впливу Вола можна тільки за участю серцевої енергетики системи що атакується. Це можливо тільки теоретично, бо свідомо керувати серцевої енергією ми будемо тільки на більш високому плані життя, тобто в ангельському втіленні. При даному ж стані розвитку нашого космічного організму ми здатні тільки відчувати сердечну енергію у вигляді емоційних спонтанних проявів, в таких станах як любов, ненависть, туга, радість, страх, жах та ін.

Кален.

Сьомий елемент людського космічного організму. Знаходиться з лівого боку від фізичного тіла.

Кален "виходить" на зв'язок з подібними йому системами, а так само з інформаційними регулюючими системами, ІРСамі (по Ю.А.Фоміну). Здатний виходити за межі трансформації людського космічного організму (понад 1500 м, що є середньою величиною, без урахування над розвитку енергетики) і до декількох кілометрів.

Здатний пересуватися в часі. Використовуючи ці властивості, за допомогою Калена в Древній Греції передбачали Дельфійські оракули, пророкували і пророкують в наш час провидці всіх народів (ворожки, хіроманти, віщуни і віщунки, і ін.).

Хор.

Восьмий елемент людського космічного організму. Знаходиться з правого боку від фізичного тіла. Пов'язаний з мозочком і лобовими частками головного мозку. Мобільний, пересувається з величезною швидкістю в межах земної атмосфери, здатний на тривалий час виходити за її межі. Сприймається і описаний як "Астральне тіло" людини. Може проявлятися в діапазоні сприйняття органів чуття у вигляді фантома "ефірного двійника". Здатний здійснювати самостійні дії як на ефірному, так і на фізичних рівнях сприйняття людського розуму.

Має "широкосмуговий" телепатичний зв'язок з усіма мислячими істотами. При допомозі Хора здійснюється зв'язок з тваринами, птахами, рибами, плазунами і комахами.

Тар.

Дев'ятий елемент людського космічного організму. Знаходиться з лівого боку від фізичного тіла.

Повністю автономний. Підключається до людського космічному організму Вищими Сутностями. При досягненні повного розвитку базового організму і приєднання до нього чотирьох ефірних енергетичних систем (Сак, Вол, Кален, Хор), Тар посилює їх дії; при великих навантаженнях забезпечує додатковою енергією.

Підключення Тара сприймається людською свідомістю і описується як сходження "Святого Духа". У східних філософіях визначається як відкриття "третього ока".

Швак.

(коригувальна система психічної та психоенергетичної діяльності людини)

Десятий елемент людського космічного організму. Вибирає людську систему самостійно, контролює дії всіх енергосистем організму, підкоряється тільки свідомості що об'єктивно функціонує. Його "входження" (під'єднання) до складу організму визначається як "Осяяння" (усвідомлення в собі "Святого Духа", Місячного Кумара, і т.д. і т.п., останнім часом часто сприймається як зв'язок з інопланетянами).

У східній філософії ще визначається як підйом Кундаліні, розкриття чакри Сахасрара.

Швак взаємодіє з усією енергосистемою через "Бриль" (корону) - вищий розум. Наявність його визначається оточуючими терміном Духовність.

Польова будова людиниЛюдина, до якої приєднується десята енергетична система Швак, звільняється від своєї Долі (Карми). Отримує право вибирати напрямок свого подальшого розвитку, "правого або лівого шляху" (біла магія, чорна магія), вибираючи, таким чином, собі персонального ведучого (покровителя) в Вищих сферах, серед Ангелів і т.п., відповідного бажаному напрямку подальшого розвитку .

Діти, здатні отримати десятий елемент Швака, народжуються з восьми променевою зіркою. Це не означає, що дитина, відзначена восьми променевої зіркою, буде взаємодіяти в процесі свого життя з усіма дванадцятьма енергосистемами. Це означає тільки те, що вона потенційно здатна сприйняти дев'яту енергосистему (Тара), може бути обраною десятою (Шваком) і освоїти дві місячні системи (вони не вивчені, а тільки зареєстровані як суб'єктивний факт, що має місце при одночасному знаходженні Сонця і Місяця на небосхилі ).

Тар і Швак є сполучними ланками між земним і небесним планами життів людських істот.

 

Кожна польова (енергетична) істота, що описана вище, це самостійний організм, що має свою інформаційно-регулюючу систему, аналогічну енергетичній системі - людина. Але, у зв'язку з тим, що ці ефірні організми живуть і діють в тісній взаємодії з матеріальним (фізичним) життям, вони мають потребу в невеликій кількості біологічної енергії. Нею їх забезпечують фізіологічні процеси, що відбуваються в фізичних організмах рослин, риб, птахів, тварин, людей (від мохів і до вищих видів). Кожен окремий вид цих енергетичних істот має своїх конкретних матеріальних носіїв - людину або тварину, птицю або плазун, рослина або водорість і т.д. і т.п. Існують також конкретні прив'язки до різних расових і національних середовищ людей, до видових та підвидових середовищ тварин і т.п.

В вищевикладеному матеріалі розкриті дані про дослідження старовинних загадок оточуючої нас природи. Результати цих досліджень, послужили інструментом розшифровки збережених міфів. Подані описи людського космічного організму в тій мірі, в якій дозволяють здібності органів відчуття спостерігачів і дослідників дали можливість проникнути в оточуючий нас тонкий світ, а рівень розвиненості їх особистої свідомості дозволив, до певної глибини вникнути в сферу діяльності організмів тонкого світу що живуть поруч з нами.

 

Анатолій Скульский

СПАС. Таємна наука українського козацтва

З глибини віків

СПАС 
таємна наука українського козацтва 

З ГЛИБИНИ ВІКІВ 

Степ пахне чабрецем та рутою, гірким полином, хилить під гарячим сухим вітром на пагорбах та в долинах хвилі білої ковили, стелиться під колеса возів та гарб, що котяться вибитим шляхом за далекий обрій. Вночі перекидається на степ зоряне шатро із Чумацьким Шляхом, а далі... Чи то по степовому шляху, чи по небесному тягнуться чумацькі валки, хтозна, хтозна?...

Поволі сунуть запряжені волами гарби, неквапно ведуть розмову чумаки - день за днем, ніч за ніччю... Поки до того Криму дійдеш, поки додому повернешся, стільки жахів у дорозі трапиться, стільки дрібних несподіванок чатує: то яруги-балки, дощами вириті, то мілкі річечки із підступними замуленими бродами, то вітер-суховій налетить з вихором піщаним, а то зустрінеться раптом чоловік із шаблюкою чи пістолем та з оком нечистим. Під вечір, посідавши біля вогнища, розповідають чумаки історії про відьом та вовкулаків, про добрих та злих чаклунів, про козаків-характерників, що вміють і себе, і товариша захистити від злої негоди. Куля не бере козака-характерника і шабля не рубає, бо знає він таємну науку, але не відкриває її нікому, лише синові довірить на смертельному ложі або в годину лиху, перед січчю пекельною. І називається та козацька бойова наука - Спас Великий. Простому ж чоловікові знати її не дано, та й не під силу це йому...

Так приблизно розповідали нам, хлопчакам, про чумацькі пригоди та про прадіда Левка дід та батько.

Перше знайомство зі Спасом відбулось у 1959 році, коли настав час призову на строкову службу до армії. Тоді приїхав я з Одеси до Миколаєва на кілька днів попрощатись із друзями та рідними, тоді й отримав перші батьківські уроки, що на довгі роки збереглися у пам’яті.

Увечері, повернувшись з роботи, покликав мене батько в садок, там, на лаві під старою абрикосою, і почав розмову.

Зерна Рода - ШвакТи знаєш, сину, що дід мій, а твій прадід Левко чумакував. В роду нашому, що йде коріннями в глибину віків, зберігаються таємні знання Спаса. Це бойова наука українських козаків, яку після розгрому Запорізької Січі зберегли чумаки. Ця наука полягає в тому, що людині, яка володіє Спасом, ніхто не може причинити великого зла.

Ось, для прикладу, ведуть десять чумаків валку у сто возів, і їх ніхто не чіпає, хоч і чисте золото вези через всю країну. І не в тому річ, що вміють вони битися як кулаком, так і ножем чи сокирою, влучно стріляти з пістолів та рушниць. Головне, щоб був серед них один, хто вміє, як фокусник-гіпнотизер, відводити злих людей від себе і від валки.

Наука спаса дуже складна. Беруть у науку (і то за великі гроші) хлопчаків дев’яти-дванадцяти років, і вже до тридцяти років стає той хлопчина справжнім характерником. Він і в темноті бачить, і болячки зашіптує та замовляє, і пристріт та порчу знімає, вміє й ще багато такого, чого ми і не знаємо вже, секрети ті загублено, забуто.

Знаю тільки, що живуть на чоловікові дев'ять божих невидимих істот. Чоловік у тій компанії - десятий. Всі разом живуть в основному дружно, але інколи і сваряться. Коли є між ними згода, появляється над головою того чоловіка голубий бриль із жовтим донцем або, як малюють богомази на іконах, два жовтих кільця.

Наука Спаса Великого загублена, залишились лише малі спаси: знахарство, різне чаклунство, замовляння, дрібні “чудеса”. В нашому роду від діда до батька, від батька до сина чи дочки передається бойовий козацький Спас. Щодня ним користуватись не можна: організм не витримає величезного психічного навантаження. Цей Спас з’являється часом і сам по собі, коли людина потрапляє в біду. Діди наші недарма казали: “Буде ворог - буде і сила". Перед великою битвою, коли полки мали йти на приступ, старий козак-характерник брав молодого козака за потилицю і робив ось так...

Тут батько взяв мене за потилицю, притулився лобом до мого лоба і різко пригнув мою голову донизу. Після цього відступив крок назад, і сказав: “Дивись мені на плече! На два пальці!..” Я почав дивитись і побачив незвичайне явище - тонке срібне сяйво товщиною у два пальці облягало усе тіло батька.

Божі зерна- Людина – це Боже стебло, на якому ростуть Божі Зерна числом до дев’яти, - почав батько.

В тілі  людини живе “срібна людина”, яка білявою смужечкою на пів-нігтя мізинця виходить з тіла. Зветься вона, як тіло, - чи Іван, чи Панас, чи Марина, чи Катерина, - як батьки назвали, так і зовуть. Щоб не плутати її з тілом, ми цю “срібну людину” зовемо просто Сяйвом. Тіло, Срібна людина і є Боже стебло.

Стебло укутують два шари кори, прозорою, як пара на ріллі або ранковий туман над річкою.

Перший шар відходить на півтори чи два пальця від тіла і зовуть його - Даж.

Другий шар кори знаходиться на чотири-п’ять пальців від тіла і зовуть її (це вона, а не він) - Малка.

Для того, щоб Малка добре прикривала Дажа, Сяйво й тіло , дитину треба хрестити, тоді всякій тварі важко буде в неї вчепитися, щоб точити Дажа, Сяйво й тіло.

З цим народжується дитина! З цим вона і живе до 12-15 років. Після 12-15 років “срібна людина” випускає з себе шпичаки, що виходять взимку на два-три кроки попереду і чотири позаду від тіла.

На ці шпичаки, або гілки сідають Сак, потім Вол, потім Хор. Є ще чотири звуть їх Кален, Тар і Швак. Просто ми їх не бачимо та не чуємо, вони, у свою чергу, нас також не бачать; вважають, що живуть самі по собі. Це трапилося тому, що ми, з різних причин, розучилися бачити так, як бачили наші пращури. Але якщо з'явиться необхідність, їх можна знайти і побачити. Якщо не будеш їх шукати ти, то передай своїм дітям і онукам, що їх можна знайти, але це потрібно робити тільки тоді, коли виникне велика потреба, тому що з ними дуже важко жити.

Звідки вони беруться, ніхто не знає. Може, Бог посилає, може, з померлих родичів перелітають, а може, з дурних людей.

Багато чого розповів мені батько у ті три дні перед службою. Потім, в дорозі до військової частини, у мене декілька днів дуже боліли голова і очі. Пізніше, вже у військовій частині, я згадував ці вечірні розмови з деяким подивом: "Чудив батя!

Повернувшись із служби, я вступив до музичного училища, цікавився потроху разом з товаришами східними філософіями, але все те відійшло разом із студентськими роками. Почалась акторська робота в театрі, потім в інших закладах культури. Йшли роки. З часом став я примічати за собою досить дивні речі. Так з’явилась здібність близького прогнозування життєвих ситуацій, стало важче сходитись з людьми. Помітив також, що багатьом явищам і ситуаціям вмію знаходити досить несподівані пояснення або виправдання. Коли я звернувся до батька із запитаннями, він різко обірвав розмову, сказавши, що на цю тему ті, в кого “бриль” на голові, не говорять.

І лише незадовго до своєї смерті, у 1979 році, він мені ще багато чого розповів. 

Анатолій Скульский

СПАС. Таємна наука українського козацтва

Заповіт

Заповіт

Незадовго до смерті батько призвав мене до себе і нагадав про основну ідею Спасу. У цьому заповіті, мені здається, сформульовані й основи характерництва, і мудрість простого, вільного духом народу, що населяв степ Північного Причорномор'я.

Зерна Рода - Тар"Ми живемо на землі не тільки серед рослин і тварин, але і серед багатьох інших істот, невидимих для нас. Але не треба їх боятися! Людина сама могутня серед усіх творінь. По-перше, тому, що тільки людина може мислити. По-друге, тому, що твоє тіло - це лише стебло, біля якого, разом із яким живуть дев'ять могутніх невидимих істот: Срібна людина (Сяйво), Даж, Малка, Сак, Вол, Хор. Є ще чотири, про які я говорив, що ми їх втратили. Але це зовсім не так, вони поруч із нами. Звуть їх Кален, Тар і Швак. Просто ми їх не бачимо та не чуємо, вони, у свою чергу, нас також не бачать; важають, що живуть самі по собі. Це трапилося тому, що ми, з різних причин, розучилися бачити так, як бачили наші пращури. Але якщо з'явиться необхідність, їх можна знайти і побачити. Якщо не будеш їх шукати ти, то передай своїм дітям і онукам, що їх можна знайти, але це потрібно робити тільки тоді, коли виникне велика потреба, тому що з ними дуже важко жити.

Якщо хтось помилиться, вони можуть і покарати. Тими, що слабіші за людину, можна керувати. З іншими чотирма можна тільки радитися, тому що не по людському розуму їм наказувати. Якщо вони будуть згодні з твоїм бажанням, ти зможеш зробити таке, чого ніколи не зуміє зробити не навчена Спасу людина. Якщо їм запропонувати щось нерозумне, вони проігнорують, у тебе нічого не вийде і ти будеш схожий на дурня. Подібне часто трапляється з тими, хто з ними вже завів знайомство, але обидві сторони, людина та вершники (супутники), ще не зрозуміли один одного і не прийшли до згоди. Якщо ж їм запропонувати щось мерзенне, що порушує божественні і людські закони, вони підуть від такої людини і закриють йому очі так, що той перестане бачити і почувати, втратить можливість захищати себе й інших людей від негативних енергетичних впливів. Якщо їм запропонувати якусь підлість, то вони кинуть таку людину і жорстоко покарають. Ти питаєш як? Заведуть у темний ліс і там кинуть. Направлять у глибоку ріку без броду. І будуть водити доти, поки, не підеш у церкву на сповідь. Якщо не підеш зведуть із розуму, ти ніколи не отямишся і станеш юродівим.

Про це мені розповідав твій дід, мій батько, коли на степовому кургані "прив'язував" мене до Сонця. Тобі ми цього не говорили там, на кургані, тому що час був складний, небезпечний, навіть із тим мінімумом знань, що ми тобі передали, ти прожив дуже складний відрізок життя. Прийшов час назвати тобі імена всіх "вершників" - супутників. Сьомого звуть Кален, восьмого Хор, дев'ятого Тар, десятого Швак, а того, що живе за межами нашого світовідчуття (або, як прийнято називати, на небесах) звуть Рід. Це не "вершник"-супутник, це Ангел Хоронитель. Він - Рід! Він оберігає усіх твоїх братів і сестер, усіх  родичів, і він не один - їх багато. Є вони і з боку твоєї матері, твоєї дружини, із боку її родичів. Ти тільки маленька пір`їнка в крилах цього Роду.

Від тебе самого, від того, як ти проживеш своє життя тут, на Землі, буде залежати, чи будеш ти маховою рукою в могутніх крилах свого українського Роду або усього лише маленькою пір`їнкою."

Трохи помовчавши, батько сказав: "Мало нас залишилося тих, хто володіє Спасом. Але дуже незабаром усе зміниться, і ти зобов'язаний навчити Спасу своїх рідних, друзів, знайомих і всіх, хто захоче цьому навчитися. Вчи всіх. Нічого не ховай. Нехай беруть стільки, скільки зможуть взяти. Але чесно попереджай про те, що не кожний може освоїти увесь спектр цієї науки. Пам'ятаєш як у Біблії сказано? "Багато кликаних, та мало обраних". Кожний одержить стільки, скільки дозволить узяти йому його Рід".  

Анатолій Скульский

С П А С. Таємна наука українського козацтва

23 листопада 1979 року

Copyright © 2010-2018 Характерницька наука
Всі права застережені
Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Created with YOOtheme Pro