Важка хода

spogad

Низка постійних невдач, 
Втома від марних зусиль... 
Серце приборкує плач, 
Терпить пронизливий біль. 

Палкощі юних світань 
Душу не в змозі зігріть. 
Рій нездійсненних бажань 
Сірим знебарвив блакить. 

Кожна із трепетних мрій 
Попелом сиплеться вниз –  
Тисячі програних війн 
З присмаком крові і сліз. 

Українська поезія, Вірші, Вітрова Доця, Характерницькі способи

Детальніше: Важка хода

Спаситель

057Споконвіку на території, де зараз Україна жили мудрі, добрі, гарні люди. Та не одні ж вони були на землі! У спілкуванні з іншими народами брали і добре і часом проникало і недобре. І що неймовірно: недобре поширювалось швидко, витворюючи зло. І от коли все суспільство було вражене цим недугом, коли хиталися підвалини первісного храму духу народу, народжувався Спаситель. Змалку на нього чигало багато лих і випробувань. Люди знали, хто він є. Але він сам виборював свій статус, аж до останньої хвилини свого жертовного шляху, до сходження на вершину, де земля з’єднується з Небом. Небо забирає змученого Спасителя, який зібрав усі болі і жалі свого народу, омив їх кров’ю свого серця і дарував люду і землі рідній очищення, і оновлення Серця. Розуму і Душі. Протягом свого короткого, але страждального життя, він дуже багато незвичайних справ творив: вчив, лікував, допомагав, розраджував і залишав за собою осередки просвітлених людей, які потім продовжать справу оновлення і очищення духу народу. В останній місяць свого життя він сідає на білого коня, летить і день і ніч по рідній землі, збирає біди і лиха і знищує, їх енергією свого життя. Коли він приїздить до тієї гори, де перейде прямо в небо, весь народ збирається туди, хоч зором, хоч рукою, хоч віддалік торкнутися Спасителя, а він витікає по краплині в свою землю, свій люд, забираючи з собою все лихо. І на горі-зникає під урочистий спів хору жерців. Кінь багряніє, як зоря і зникає в небі. 

Українські казки, Антоніна Гармаш (Литвин), Голос утопленого села

Детальніше: Спаситель

Спас

mamay1Це було тоді, як над Україною, мов круки, кружляли татарські орди, турецькі когорти та всякі інші напасті і насильства. 

І єдиними оборонцями рідної землі були козаки, святі лицарі волі. 

Але як не намагалися, не завжди могли встояти від хижих нападників, і гинули старі і малі, а молоді бряжчали кайданами в неволі, чи ридали в гаремах над потоптаною зґвалтованою цнотою і коханням. 

Українські казки, Антоніна Гармаш (Литвин), Голос утопленого села

Детальніше: Спас

Як козаки Новий Рік зустрічали

vybory koshovogo1

Поділ землі і вибір старшини відбувались у Запорожців 1-го січня кожного Нового Року.

Ще кілька днів перед Новим Роком козаки, що жили на зимівниках, на річках, на озерах, чи степах та працювали там, — хто господарив, хто ловив рибу, хто полював, — всі спішили до Січи.

Україна, Історія, Запорожці, Яворницький

Детальніше: Як козаки Новий Рік зустрічали

Замовляння

provody

Хай ворожа стріла 
Не торкнеться до твого крила. 
Хай пекельна імла 
Спопелить всі напасті дотла. 

Хай пекучі вогні 
Не зачеплять твоєї броні. 
Хай в ворожій стерні 
Збережуть тебе зорі ясні. 

Українська поезія, Вірші, Вітрова Доця, Характерницькі способи

Детальніше: Замовляння

Чаклуй, чаклуй...

Українська природа

Чаклуй, чаклуй... А що нам ще робити? 
Чи світ такий, чи доля в нас така... 
Для подиху невистиглого жита, 
Для спогаду осіннього листка. 

Чаклуй, чаклуй... На сизі небокраї, 
На вільну, нерозхристану землю. 
Щоб лелечино-журавлині зграї 
Тримали мир і спокій у краю. 

Українська поезія, Вірші, Вітрова Доця

Детальніше: Чаклуй, чаклуй...

Вершники

Чорний вершник

Маревом з попелу вкрите сузір'я роси, 
Привидом битв у повітрі – мечів передзвони... 
Духи безсмертних прямують в новітні часи 
Безліччю справ, навіть попри тяжкі перепони. 

Вершником чорним крізь морок безладних ночей 
Думкою, піснею світу шляхи прокладати. 
Небо творити за прикладом власних очей, 
Місячним сяйвом звивати потрощені лати. 

Українська поезія, Вірші, Вітрова Доця

Детальніше: Вершники

Мандрівка в один кінець

Київ, Володимирська гірка

Ще ніч не опустилась на алею. 
Вже вечір кілька кроків вдаль зробив. 
І подих вітру, сплетений з землею, 
Дощем осіннім темний парк зросив. 

На шмаття душу роздирає відчай. 
Довкола тільки туга і пітьма. 
Здається, що так буде цілу вічність. 
Межа. І більше виходу нема. 

Українська поезія, Вірші, Вітрова Доця, Характерницькі способи

Детальніше: Мандрівка в один кінець

Посилання

На сайті 248 гостей та користувачі відсутні

Created with YOOtheme Pro

Оформлення: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Copyright © 2010-2018 Характерницька наука
Всі права застережені