З чого все почалося? Де знаходиться «прохід» до того захованого знання? Як так сталося, що серед розмаїття відомих на сьогодні напрямків розвитку езотеричної культури, викладених у багатотомних трактатах, зовсім відсутній «прохід» до того головного, якого вони закликають? Тоді що то за ключі від знань? Які невидимі на сьогодні двері вони повинні відімкнути? 

Ми з тобою, шановний читачу, ще у “Шляху в невимовне” дійшли висновку: нічого, зовсім нічого не можна зробити в цьому напрямку з того рівня людської свідомості, що панує на сьогодні. По-перше, через те що в стародавні часи людство жило в світі духів і, не залежно від існуючого культу, отримувало свою чутливість до явищ тонкого енергетичного світу через ритуальну культуру: тобто утримувало в розгорнутому вигляді третю сигнальну систему, яка забезпечувала можливість контакту з цілісністю світу, реалізованою на тому ж тонко енергетичному рівні. Відхід від такого сприйняття в пізніші часи поступово згорнув ту спроможність, адже вся увага зосереджувалася тільки на предметнім світі. Виходить, що світосприйняття, розгорнуте в чисто зовнішній площині світу, унеможливлює його глибинне пізнання через відсутність відповідної сигнальної системи входження в контакт з його основою. Це призводить до безкінечного бігання по колу: міфів та казок в межах антропологічного бар’єру, які вже не можуть бути провідниками на «той» другий берег. Отже, таке світосприйняття принципово неможливо розвивати в глиб, а тільки змінювати! Це означає шукати нові шляхи, які б відкрили доступ до прямого усвідомлення природних процесів, що вирують довкола, а не вперто розвивати те, що тільки збільшує бар’єр ілюзії, віддаляючи людину від істинного стану речей у світі. 

Історія відродження езотеричної культури нараховує кілька періодів свого становлення у новітні часи. Вперше європеєць був з нею ознайомлений через теософські праці Блаватської. Подальший розвиток, як практичне знання, езотерична культура отримала в працях Гурджиєва. Наприкінці ХХ ст. естафету перейняла Давіташвілі, яка відкрила екстрасенсорний період її розвитку: саме тут інтроспективне сприйняття було відкрите спочатку як метод діагностики в практиці цілительства. Сенсетив, володіючи надсприйняттям тонких енергетичних форм, міг знаходити аномальні відхилення у діяльності людських органів під час їх діагностики. Його відчуття-бачення мало щось подібне до рентгенівського знімку. Порушені функції виглядали темними аномальними зонами на тлі людської постаті. В процесі корекції енергокомплексу, з метою ліквідації затемнених зон, стало зрозуміло, що коригувати все те значно легше, якщо працювати не з самою людиною, а з її образом. Такий образ розміщався у відповідному просторі внутрішнього бачення людини, який з часом одержав назву модельного простору. З’ясувалося, що корекція енергокомплексу проходила тоді, коли довгий час вдавалося утримувати в тому просторі образ хворої людини, не роблячи більше нічого. Простір діяв сам: гармонізував та прибирав аномальну викривленість енергокомплексу людини. Так вдруге було відкрито «бачення» - спостереження за коригуючою діяльністю самого простору, як самостійної одиниці, що діяла на власний розсуд, часто всупереч діям сенсетива, який, ставши спостерігачем всього того, зробився еспером: людиною, що вже володіла поширеним сприйняттям світу.

Далі було підмічено: на феноменальному плані все, що співпадає з організуючою діяльністю того простору, має позитивний імпульс, світиться теплим жовтим сяйвом. І навпаки, все, що йде всупереч тому - темне й невиразне, тримається тільки завдяки волі людини. Коли вона переставала діяти, все зникало, знищувалось самим простором, оскільки було нежиттєздатним з точки зору його цілісності. Також з’ясувалося, що речі, будівлі та інше, створене руками людини, не завжди проходили тест на свою досконалість. Модельний простір не сприймав форму їх образу, весь час змінюючи на більш досконалу. Таким чином була сформульована ключова, вибіркова форма образу, притаманна гармонійній цілісності світу: вони світилися, мали потужну енергетику, через них відкривався доступ до енергетичних підвалин світу як одного цілого. Тут, як виявилося, знаходилося джерело образотворчого, мистецького талану людини. Так за відкриттям бачення, або інтроспективного сприйняття, яке було скоріше тактильним, кінестетичним дотиком до тонкої основи світу, прийшло усвідомлення принципу життя, як слідування тому шляху, який торувала сама природа непроявленого.

Як не дивно, в цей час до людини приходили сила та спокій, відчуття вірності та доцільності обраного шляху. Постійне, неупереджене споглядання за дійством, яке відбувалося в тому модельному просторі, призводило до відповідної корекції психотипу самого спостерігача, який починав відчувати “наміри” модельного простору, сам мимоволі зливаючись з усім тим дійством. Так відкрився шлях входження людини в істину, що ставала її внутрішньою суттю, за якою коригувалося і якій відповідало вже саме її життя. Відбулося нове входження у світ невимовного, в якому був отриманий доступ до особливого знання, що, скоріше, нагадувало постійно існуючий внутрішній зв’язок з оточуючим. Саме це дозволило утримувати на відповідному контакті подійне поле в довколишнім, саме на цьому базувалося, як виявилося, мистецтво ведення життя, що панувало в стародавніх культурах.

Природнім ключем до того входження, на сьогодні, є будь-яка етнічна культура, що відтворює відповідний психотип людської особистості через особливий набір своїх архетипових образів. Всякий етнос на свій лад топтав свою стежинку до істин, в залежності від умов життя, де він мешкав. В подальшому, з цього (у нас в Україні) вийшло характерницьке мистецтво - особлива майстерність «лицарів великого зеленого лугу», що народилася в тісному контакті людини з довкіллям. Це дозволяло стояти в авангарді своєї долі, чого так прагнули характерники Запорозької Січі в своєму житті.

Таким чином, на сьогодні, було знайдено давно забутий шлях поєднання людини з цілісністю світу після багатьох віків його забуття. Захоплення зовнішнім дійсно зіграло з нею злу річ, ставши причиною цілком естетичного розвитку її культури, з якої вийшов технічний прогрес, але все інше пішло в підсвідомість, в забуття. Тисячолітня боротьба за свою кращу долю, що проходила поміж добром і злом, була наслідком замкнутого стану людської свідомості.

Подальше дослідження модельного простору відкрили його об’ємну мірність: в ньому стало можливим розглядати події, віддалені від спостерігача в часі. Як виявилося, в згаданому модельному просторі існувала можливість діагностики людського образу, починаючи з дитинства. Це дозволило знаходити джерело захворювання, те, з чого все почалося. Така первинна аномальна зона, як виявилося, утримувала всю аномальну викривленість енергокомплексу, корекція якої часто призводила до швидкого зцілення людини. Саме ця зона куркової викривленості пов’язувалася з образом хвороби в народних цілителів усього світу, вигнання якого вони вперто добивалися, використовуючи для цього найрізноманітніші засоби. Торкаючись діагностики енергетичного образу людини, виявилося, що сам образ мав ваду голографічної картини, яка при будь-якому подрібленні зберігала цілісність всього образу. Так було відкрито природну спроможність діагностики образу людини з будь-якої речі, з якою вона перебувала в контакті якийсь термін часу. Цю властивість широко використовують відомі цілителі світу. Образ свого творця, як виявилося, утримують всі створені ним речі, що дозволило точно ідентифікувати «руку» відповідного митця.

Виходить, що в рухомому просторі та часі модельного простору стало можливим досліджувати процеси, причина та наслідок яких були невідомими, схованими самим часом. Швидка реакція та корегування спрямованості досліджуваного в бік правди з боку модельного простору склало враження, що простір «знав» наперед суть досліджуваних подій, маючи їх матрицю. Так була відкрита переддія, тобто існування моделей подій на тонкому плані цілісності, які ще не набули своєї чинності. З цього прийшло розуміння людського життя як слідування задуму Неба. Він утримував ціль, завдання, що мала виконати людина за життя в тих умовах, які існували на той час. Так прийшло розуміння призначеного шляху, який кожна людина торує на землі.

Водночас, перед очима дослідника, що включався в рухому шкалу часу з метою виявлення причини того чи іншого захворювання, стали проходити фрагменти минулого життя, яке колись вирувало на землі, з чого постала ретроспективна психометрія: наука своєрідної астральної антропології. То були на вдивовижу «живі» фрагменти, які інформацією назвати не повертався язик через включення самого дослідника в те життя. Таким способом вперше вдалося простежити історію становлення стародавніх культур, відкрити те знання, яким вони володіли, на якому ґрунтувалася їхня культура. Все це розширило дослідницькі можливості людини в пізнанні тих чи інших подій життя, або фізичних процесів.

Входження в цілісність, до якої людина нарешті одержала доступ, значно скоротили об’єми пошукової інформації, яку раніше їй приходилося утримувати в образно-понятійному полі свого мислення. Тут миттєво ставало зрозумілим те, на усвідомлення чого раніше витрачалася значна частина життя. Завдяки такому передбаченню і прогнозуванню було досягнуто значного скорочення об’єму інформації через об’ємність світосприйняття еспера. Людина починала жити вже в усвідомленому, зрозумілому світі, де могла приймати миттєві рішення, реагуючи на ті можливості, які несло в собі оточуюче середовище тут і зараз.

“Заждіть, заждіть, а як це можливо моделювати в тому вашому модельному просторі? І як бути з достовірністю?”, - чуємо запитання нашого читача. - І взагалі, чи є сьогодні об’єктивні засади, на яких можливо вибудувати хоч якесь наукове обґрунтування?”

Гомеопатія – наука, яка сьогодні стрімко розвивається як галузь медицини, родоначальник якої - С. Ганеман. На якому ж природному явищі вона ґрунтується?

Свого часу було помічено, що будь-який медичний препарат, який застосовували в лікуванні, окрім чисто речовинної дії як хімічного препарату, міг впливати на стан хворої людини прямою дією через свою конституційну форму, особливі вібрації. Виділення такої форми впливу медичних препаратів з часом і призвело до виникнення гомеопатії. Виходило так: будь-яка речовина мала ще й свою особливу сховану тонку організацію, або конституцію, своєрідне друге обличчя, що діяло не гірше, аніж сам речовинний препарат. Вона могла бути винесена за межі препарату й посаджена на будь-який носій (наприклад, чисту воду чи віск), через що мала змогу повторюватися будь-де, в невизначеній кількості, і в кожному разі її дія була незмінною.

Тоді виникає питання: якщо існує передбачувана стійка дія формули речовини, яка має постійну дію на об’єкт (у гомеопатії це організм хворої людини), то сам процес такої взаємодії теж є сталою закономірністю і може бути розповсюдженим на всі інші процеси. Але з цього виходить, що так само будь-який природній процес може моделюватися шляхом сполучення різних ключових форм-образів, хвильових функцій, притаманних тільки цій речовині чи об’єкту взаємодії, а від того мати прогнозований, передбачуваний результат. Відповідно, дублювання різних фізичних процесів може мати місце й на тонкому енергетичному плані. Подібне природне дійство і стає доступним інтроспективному баченню еспера, за планами якого він може вибудовувати свої рішення та дії в житті, маючи вже орієнтир. В науці це веде до можливості прийняття відповідних рішень у проведенні цілеспрямованого експерименту на підтвердження вже баченого. Лунає напрочуд незвично, але саме так воно повинно бути, коли не заперечувати все те, що відкрив Ганеман і що зараз успішно діє в медицині.

“Нехай воно буде так, - знову чується зауваження нашого читача, - але саме ваше моделювання може будуватися тільки в вашій голові, тобто мати чисто суб’єктивне значення. То як ви на такій хисткій основі можете говорити про об’єктивність?”

По-перше, будь-який процес справді моделюється у внутрішньому модельному просторі бачення. Але все подальше відбувається не тільки в голові людини. Воно там лише запускається в дію, а сам процес аж ніяк не залежить від самої людини, яка стає лише спостерігачем того шляху, який обирає природа. Існуючі в ній умови забезпечують реалізацію можливого, тобто того, що може відбутися цілком злагоджено з великим цілим, не порушуючи його гармонійну довершеність. Сам еспер в цей час в стратегічному плані не діє, він слідує можливому, обираючи найбільш сприятливий напрямок своїх дій: тобто спирається на власні відчуття істини та правди. Його неможливо зімітувати, оскільки завжди приходить ззовні, коли людина являє собою частку всього того дійства. Вона одразу відчуває злиття внутрішнього з зовнішнім в одне ціле як прилив сил та наснаги, і тому твердо стоїть за ту правду, яку їй не хтось підказав, а відчула й побачила сама.

Суб’єктивність виникає як хвороба мислення людини, замкненої у самій собі, на власному багажі знань. Ніхто не контролює його вірність та доцільність, тільки накопичений багаж знань і ті наукові моделі світу, що існують на той час, можуть бути опорою його об’єктивності. А цього, як ми тепер розуміємо з тобою, шановний читачу, зовсім недостатньо. Мірою об’єктивності стає і саме навчання відповідних колективів слухачів, коли однакової вправності та розуміння суті досліджуваного досягає більшість.

Опанування мистецтвом подібної вправності в інтроспективному сприйнятті подій життя відроджує напрочуд дивну людську якість - розуміння схованої причини всякого дійства, що розгортається перед її очима. Від цього стають зрозумілими витоки знань, на яких базувалися великі культури стародавнього світу. В них будь-який антропоморфний образ чи храмове будівництво мало свою знакову форму та свій унікальний спосіб введення в істину. Все це - велика скарбниця світової культури, знайдення унікальних шляхів у досягненні цілісності людини та світу.

Перше питання, що виникає, торкається глибини людської сутності. Звідки береться той відгук, за яким йде пізнання істини? По-перше, ми живемо в цілісному світі, детерміновано пов’язаним на кожному своєму рівні Цілим. Тому людське тіло, яке й не виходило за межі цілісності, про все “знає” на основі власної організації, тотожній оточуючому. Тільки це знання відноситься до неусвідомленого, а тому невимовного. По-друге, людина розвиває свій інтелект (багато читає, мандрує світом чи пізнає різні професії, довго й натхненно працюючи), а коли багаж накопичених знань стає достатнім, за окремими проявами життя постають перед нею картини та історії. Вона починає інтуїтивно усвідомлювати навіть там, де існує ледь помітний натяк. Колись давно з цього приводу було прислів’я: “Навіть рипіння дверей, вірно зрозуміле, може врятувати життя”.

То велика мить, коли за ледь ясною картиною або відчуттям, що виникає у тому кінестетичному дотику, постає велич законів світу, внутрішня суть знань древніх цивілізацій Землі! Здається, ззовні вони давно зникли, але ніщо не зникає на тонких енергетичних підвалинах світу, воно зостається, його можна дослідити: побродити вулицями міст, стертих з лиця землі часом, або заметених пісками пустель. На тонких планах все зберігається, як своєрідний запис астрального файла, висловлюючись комп’ютерною термінологією. Прочитати ці записи можливо тільки одним способом – відродивши в собі здатність до сприйняття тонкого енергетичного плану. Цей шлях веде до набуття цілісності та повернення первинного зв’язку людини та довколишнього світу.

“А як же релігії, більшість з яких, у той чи інший спосіб, забороняють таке проходження людини до істини, бо нею можуть володіти тільки обрані (святі) люди? Всі ж інші повинні лише вклонятися святому духу й чекати його особливої розради та допомоги”, - вносить своє бачення ознайомлений з теологією читач.

Так, через недостатній рівень свідомості людини більшість релігій світу дійсно стоїть на засторозі передчасного входження в те знання. І це, мабуть, вірно робиться (вони “пасуть свою паству”). Але коли сам монотеїзм вибудовується або канонізовується так, що закриває шляхи до пізнання істини, то така релігія стає “хатньою” релігію, мета якої - підкорення людини в житті та керування нею на вигоду того чи іншого моменту в житті соціуму. 

Подібна хатня релігія стає питомим джерелом людського его. Наприклад, Мойсей дав іудеям закон, за яким вони повинні жити в світі. І вони, завдяки йому, вижили в найжорстокіших умовах. Це було беззаперечним благом для цього народу. Але коли пророк з Галілеї вказав шляхи до входження в істину і почав проповідувати їх серед населення (тобто почав говорити те, про що не сказав у свій час Мойсей, який був посвячений в те саме знання), його не сприйняли. У разі прийняття настав би кінець “хатньої” релігії через вихід людини на ширший обрій життя, де вже не могло панувати его людського самозбереження.

Виправдовуючи себе за скоєне, фарисеї спробували досягти істини через “хатню” релігію, утверджуючи її як єдино вірний шлях, як єдину істину, що має панувати в світі. Фальшивість та ілюзорність цього упередженого дійства призвела до втрати людиною шляху розуміння істини, що кінець-кінцем дало наслідки як фашистська та комуністична ідеї, як технократичний розвиток суспільства (як би сьогочасні фарисеї від цього не відхрещувались). Такі суспільні форми закономірно не відбулися через дуже низький рівень свідомості їх членів, які принципово не могли її підняти, бо на варті стояла пануюча “хатня” релігія з її тисячолітнім селективним впливом. Незалежно від того, вважав хтось в таких суспільних укладах себе релігійною людиною чи ні, все йшло за одним сценарієм і у віруючих, і в полум’яних атеїстів. Проливалися ріки людської крові, щоб затвердити такий підхід стійкої упередженості людського его. Але життя вперто не хотіло все те сприймати, бо само жило в Істині, чого не бачили засліплені своєю богообраністю “фарисеї та книжники”.

Відповідно, у свій час була навмисно скорегована й християнська релігія - релігія тих істин, яку приніс великий галієянин. Як так вийшло, що знакові фрески Софії Київської несуть в собі ті поширені стани свідомості, через які населення Київської Русі споконвічно осягало істину, не залежно від форми пануючого тут релігійного закону (і, мабуть, через те ніколи не сприймало серйозно “опудалків” хатніх релігій), а пізніші нашарування іконопису все те втратили? Певне тому й потерпала у всі часи ця земля, вперто стоячи на своєму знанні істини, з яким аж ніяк не сходилося те, що приносилося зайдами з чужинських земель.

“Виходить, що існує два християнства: одне, що цілком стоїть на езотеричних підвалинах внутрішнього шляху, що веде до істини, за яку випив свою чашу страждань великий назаретянин, і друге приручене християнство, яке цілком сповідує вже “хатній” варіант релігії”? - чуємо зауваження нашого читача.

Цей висновок випливає сам: людство не може завжди знаходитись в колисці, воно таки вийде з неї, бо дитинство, як відомо, колись неодмінно закінчується.

© Василь Чумаченко

Орова криниця

Whatsapp