Світ збудований на правді, якою є сам 
(Січ, характерники) 

Це було зовсім недавно, якихось 2-3 сторіччя тому. Людська пам’ять – коротка пам’ять, декілька поколінь минає і все забуто, все відійшло в історію. Природне вміння розумом осягати невидиме, те, чого торкається на сьогодні лише людська душа, колись стояло в центрі культури, було головним напрямком, в якому працювала суспільна думка, розвивалася культура, яка розробляла задля цього незрозумілі на сьогодні технології опанування тим знанням. 

У минулих подорожах ми з тобою, шановний читачу, торкнулися того давно забутого, що складало велич стародавнього світу. Те знання надавало можливості на тільки знаходити шляхи в житті, а й вміння вести діалоги з небом.

На сьогодні говорять про трансперсональні переживання, або про особливу екстрасенсорну чутливість, своєрідне надсприйняття, які демонструють окремі сенсетиви. Все це має екстраординарний характер: лежить поряд з міфом чи казкою. Носіїв цього знання майже не залишилося, та є згадки про окремі дивні ритуали та споруди, не відомо ким і навіщо розкидані по всій Землі. Залишилися також окремі релігійні, культові артефакти, які мало що говорять про існуючий на той час рівень усвідомлення світу. Пануюча на сьогодні наука вважає все те темним язичництвом, пантеоном божеств стародавнього світу, яким „темні” люди первісного суспільного ладу „сліпо” вклонялися бозна навіщо.

Звичайно, існуюча на сьогодні наука не здатна щось зрозуміле сказати в цій сфері, бо вона ще не дійшла до того всього через свою очевидну «молодість». Якщо ж навпаки, вона говорить про високі досягнення у сучасному природознавстві, то цим самим змушена твердити про темність і забитість людства у пройдешні віки: то є безпросвітність віджитих віків, недолугість хворого та нерозвинутого людського розуму. І це зрозуміло, бо коли говорити правду, то заплямується честь мундира, не відбудеться повного тріумфу високих технологій. А ще це може призвести до зовсім несподіваних наслідків: виявиться, що саме однобокий підхід сучасної науки винен в тому, що, закресливши ту незрозумілу їй культуру людського духу, зумовив появу оберменшів у гітлерівській Германії, фарисейства в іудаїзмі та як наслідок, російський комунізм й інші режими за взірцем Пол Пота - такі собі «прогресивні» напрямки розвитку, що винищили мільйони людей по всьому світу. Сказати відверто, що все це - наслідок існуючого на сьогодні однобокого розвитку людства, де вбогість духу людини стоїть поряд із справді великими досягненнями у пізнанні законів фізичного світу, не вистачає сміливості.

Але знання не зникло, воно ще проглядається у творах Сковороди, Аврелія, Спінози, нашого Гоголя, а також Гете, Гріна та ін., всі стародавні філософи у той чи інший спосіб говорять про нього. “У всіх випадках істина - це те, чим володію я сам, - говорив Чжу Сі, - вона не приходить з зовні, і те, що називають знанням – це істина в мені, а не її розуміння за допомогою зовнішніх моїх знань”. Краще, мабуть, і не скажеш.

Що знало людство у стародавні часи? Яким усвідомленням вони володіли, яке було настільки звичним і природнім, що про нього не вважалося за потрібне говорити у тих писемних витоках, що збереглися?

Дотик до тієї таємниці, а це на сьогодні дійсно таємниця, ми зробили у свій час у книзі „Шлях у невимовне”. Та мандрівка у світ невимовного дозволила нам з тобою, шановний читачу, дійти висновку, що той контакт із світом невидимого, які мала людина в ті часи, не міг бути чітко сформульованим, по-перше, через те, що людина в тому усвідомленні просто жила, не знаючи чогось іншого, навіть не задумуючись над своїми можливостями. То була звична справа. По-друге, образно-понятійний апарат мислення в ті часи ще не був достатньо розвинутим, щоб мати змогу відірватися від проміжного інструментарію, тих антропоморфних образів ідолів, які відкривали шлях до широкого усвідомлення світу і які закрили все те у пізніші часи, коли культуру людського духу було втрачено й почалося лише сліпе поклоніння божеству, образ якого ніс все те, що згубила людина в собі.

Ви спитаєте, навіщо їм все те було потрібно, чого вони прагнули в тих своїх незрозумілих обрядах?

Там, на тому боці, за межею антропного буття, лежала і зараз лежить правда-істина, знання якої робило життя людини захищеним від всіляких негараздів, в першу чергу, від тих, що були зумовлені її особистими упередженостями. На сьогодні, про ту стародавню науку говорять лише як про шаманізм. Але якби той шаманізм не був загубленим у пізніші часи, то не було б, наприклад, загибелі «Титаніка», вибуху Чорнобиля… Взагалі, не було б тої кривавої бойні, яка прокотилася планетою у 20-му сторіччі. Цьому досить легко запобігти, коли всі знають одну правду, бо у правди, як відомо, шлях один, а у неправди їх багато. Тому дуже важливим стає те знання, що стоїть за стародавньою наукою, як необхідний елемент культури, втрачений людством в пізніші часи.

Сучасна наука справді має великі досягнення, але на її роботу витрачається майже весь економічний і технічний потенціал людства. Це дуже дороге задоволення, тому, може, і стережеться так ретельно й вперто «честь мундира».

Ці витрати можна значно скоротити за допомогою того ж шаманізму, а вірніше, глибини знань, що пишним цвітом цвіли в стародавні часи, здіймаючи велич самої людини до небаченої висоти. Воно справді досить дивно виходить, що коли людина, усвідомлюючи всілякі загрози в житті, виробляє таки відповідну здібність ведення своєї долі у подієвих планах світу, що говорить про її самодостатність та високий рівень природної адаптації, це проголошується проявами «темних сил». Коли ж все те губиться, плюндрується і життя людське стає повне негараздів, страждань та скорботи, все зводиться до одного – сюжетного образу бога на стіні чи на капищі, де сила людського духу стає сторонньою силою, а саму людину вже «хтось» веде та спрямовує, то це проголошується «святою справою».

«Все, може, й так, але візьміть, наприклад хоч індійський епос – там знали і бачили, - скаже нам обізнаний читач, - але великого розвитку ми там теж не спостерігаємо». Дійсно, індійський етнос знав і бачив, але у своїй традиції, задля збереження того знання, створив великий пантеон божеств, які були виразниками тих сил, які вони знайшли в невимовнім. Затверджуючи знання в такий спосіб, вони навіть припустити не могли, що хтось інший може не бачити, що шляхи до істини з часом будуть наглухо закриті. Саме тоді і зіграли всі ті божества свою згубну роль. Вони стали у центрі культового релігійного дійства, за яким атеїстично спрямована наука вбачала тільки сліпе поклоніння.Віруючими всі ці божества сприймалися як істоти, що живуть десь на небі та можуть, при належному звертанні до них, прийти на допомогу. І перші, і другі стояли на хибному шляху. Ми тепер знаємо, що від початку то була не релігія, а засіб викладення знання, нічого іншого на той час в образно-понятійному мисленні людини просто не було.

“Виходить так, - скаже нам один з наших найбільш вдумливих читачів, - що насправді існує дві релігії у світі: одна утримує у собі знання і шлях людини до істини, а інша є релігійним догматом, сліпою вірою в те, чого вона прагне всією душею. І та сліпота має свою закономірність - як тільки знання цілісності обертається релігійним каноном, охоплюючи великі маси населення, починається занепад культури духу. Людство переорієнтовується на штучні, одірвані від життя образи, які вже не мають нічого спільного з дійсним ходом подій в природному цілому”.

Від того, мабуть, і залежав розквіт тої чи іншої культури в часи, коли суспільство визрівало до знання, входило в істину і знало її. Але потім наступав занепад, коли рівень свідомості людини згортався по тій чи іншій причині, наприклад, з появою соціально орієнтованої людини. Мабуть, це і є головна причина покинутих величних храмових споруд, що стоять з давнини по всій землі. Людство давно забуло як ними користуватися, які шляхи до істини заховані в них?

У минулих подорожах ми з тобою, шановний читачу, дійшли розуміння, що людина не може існувати без правди, без неї її шлях на землі стає пустопорожньою справою. Згадане вище, мабуть, і є тим механізмом, який у всі віки штовхав людство до мандрів у пошуках істини. Переселення великих мас людей в стародавні часи вело до знищення місцевих етнічних культур, що часто призводило до запеклих війн, які поступово стали змістом історії старого та сучасного світів. Втративши правду, що існувала в тих культурах, людство було приречене до її безперервного пошуку. Цей могутній двигун діє і в наші часи, коли, здається, людство вже втратило надію і перестало шукати й керуватися тою невловимою на сьогодні правдою.

“Якщо все це так, - чуємо знову від нашого читача, - то те, що ви пишете вище у заголовку як про велику ідею, зовсім нею не є. Ідеї виникають в образно-понятійних моделях, які людина змушена будувати в пошуках хоч якоїсь правди, а задеклароване вами є прямим знанням, в якому людина шукає правду, яку бачить, відчуває як реалії, що цілком незалежно від неї існує у світі. Це, швидше, справді велике повернення людини до себе, до своєї цілісності з довколишнім, часткою якого вона є”.

“Але весь довколишній світ, в якому людина живе, теж може бути великою ідеєю, - озивається інший наш читач, - бо, роблячи висновки з усього прочитаного, Бог не зникає для людини знання, він зостається і, мабуть, за його образом стоїть та сама цілісність, про яку ви говорите , де релігія, а з нею віра, вже втрачають свою сліпоту”, - уточнює він під кінець.

На все це можна було б відповісти так: взагалі, немає окремого чи іншого, бо кожне є відображенням всього. Бажаючи підкреслити саме приналежність всього до єдиного, стародавній китайський філософ Хуей Ши таємниче зауважив: “Тінь птаха, що летить, ніколи не рухається”. Тому наміри людини можуть співпадати із загальними ідеями, але, в такому випадку, вони перестають бути власне ідеями, відповідаючи розуму всесвіту. Саме через це ми і знаходимо можливість говорити про знання, за яким стоїть її величність істина.

Насамкінець, мабуть, корисним буде згадати фрагмент того знання, яке стоїть за індійським епічним надбанням. Воно торкається самого процесу пізнання світу людиною, яка, як птах, летить своєю Дхармою, тобто йде по шляху, який судився. Велике істинне “Я” людини, або Махаратва, у своєму пошуку істини спирається на два канали її надходження – сатьям (істина ззовні), з чого виникає образно-понятійний апарат її мислення, і рішам (істина всередині), як інтроспективне сприйняття внутрішнього аспекту світу. Знаходження в стані істинного “Я” забезпечує йога через контроль розуму й відчуття, яке вона надає людині. Веде людину по даному їй шляху віра та устремління (шраббха), за яким стоїть та велика ідея, або ж намір неба.

© Василь Чумаченко

Орова криниця

Whatsapp