Поклик
Чуєш? З темних віків голос тисячі лір
Вистилає дорогу у даль.
Він злітає із прірв до безпам'ятства гір
І дзвенить, мов розбитий кришталь.
Ця луна від зірок, із глибинок душі
Все штовхає, все тягне вперед.
І хай бігти по лезу найтонших ножів -
Поклик світу у тиші не вмре.
Спас особливий стан психіки
Багато імен народних героїв донесли до нашого часу думи та билини, що передавались з уст в уста кобзарями. Буй Тур - добрий молодець - так ще з часів Київської Русі називали в українському фольклорі богатиря, хороброго, непереможного воїна, захисника рідної землі і народу. Були серед оспіваних у билинах героїв і Ілля Муромець та його товариші, і Микита Кожум’яка та інші. А пізніше, за часів козаччини, - ціла плеяда легендарних січових ватажків, що вражали і запалювали своїх побратимів відвагою небувалою і героїзмом.
Що то були за люди?
Польова будова людського організму
Розглянемо Спас як процес зміни стану людської свідомості під впливом додаткової інформації про оточуюче його природнє середовище. Цю інформацію отримують при використанні народних методик, застосовуваних на території України, які є складовою частиною національних містичних уявлень відомих під загальною назвою "характерництво". Людей, які використовують ці методики відповідно називають "характерниками".
При розкритті цієї теми зберігалася часова дистанція передачі знань з навчання Спасу. Це відбувалося тому, що юнаки та дівчата добре засвоюють теорію, але на практиці увійти у взаємодію з певними енергетичними системами, які є складовими частинами людського організму, не можуть. В результаті цього з'явилися ритуали "посвяти", що дійшли до наших днів в традиціях нашої сім'ї. До досягнення певного віку дотримувався режим "секретності і таємничості".
З глибини віків
Степ пахне чабрецем та рутою, гірким полином, хилить під гарячим сухим вітром на пагорбах та в долинах хвилі білої ковили, стелиться під колеса возів та гарб, що котяться вибитим шляхом за далекий обрій. Вночі перекидається на степ зоряне шатро із Чумацьким Шляхом, а далі... Чи то по степовому шляху, чи по небесному тягнуться чумацькі валки, хтозна, хтозна?...
Поволі сунуть запряжені волами гарби, неквапно ведуть розмову чумаки - день за днем, ніч за ніччю... Поки до того Криму дійдеш, поки додому повернешся, стільки жахів у дорозі трапиться, стільки дрібних несподіванок чатує: то яруги-балки, дощами вириті, то мілкі річечки із підступними замуленими бродами, то вітер-суховій налетить з вихором піщаним, а то зустрінеться раптом чоловік із шаблюкою чи пістолем та з оком нечистим. Під вечір, посідавши біля вогнища, розповідають чумаки історії про відьом та вовкулаків, про добрих та злих чаклунів, про козаків-характерників, що вміють і себе, і товариша захистити від злої негоди. Куля не бере козака-характерника і шабля не рубає, бо знає він таємну науку, але не відкриває її нікому, лише синові довірить на смертельному ложі або в годину лиху, перед січчю пекельною. І називається та козацька бойова наука - Спас. Простому ж чоловікові знати її не дано, та й не під силу це йому...
Заповіт
Незадовго до смерті батько призвав мене до себе і нагадав про основну ідею Спасу. У цьому заповіті, мені здається, сформульовані й основи характерництва, і мудрість простого, вільного духом народу, що населяв степ Північного Причорномор'я.
"Ми живемо на землі не тільки серед рослин і тварин, але і серед багатьох інших істот, невидимих для нас. Але не треба їх боятися! Людина сама могутня серед усіх творінь. По-перше, тому, що тільки людина може мислити. По-друге, тому, що твоє тіло - це лише стебло, біля якого, разом із яким живуть дев'ять могутніх невидимих істот: Срібна людина (Сяйво), Даж, Малка, Сак, Вол, Хор. Є ще чотири, про які я говорив, що ми їх втратили. Але це зовсім не так, вони поруч із нами. Звуть їх Кален, Тар і Швак. Просто ми їх не бачимо та не чуємо, вони, у свою чергу, нас також не бачать; важають, що живуть самі по собі. Це трапилося тому, що ми, з різних причин, розучилися бачити так, як бачили наші пращури. Але якщо з'явиться необхідність, їх можна знайти і побачити. Якщо не будеш їх шукати ти, то передай своїм дітям і онукам, що їх можна знайти, але це потрібно робити тільки тоді, коли виникне велика потреба, тому що з ними дуже важко жити.
Пластуни
Старі козаки-січовики (поки ще не попереводились) було розказують так: що в запорозців на Дніпрі піхота сиділа в Січі, а комінники жили в Великому Лузі, для доброї паші коням. Там вони пускали коні в табуни. Кошовий насилав військового стадника (бо тоді ще не звались табунщиками). Військовий стадник мав пірнач залізний [1]; йому комінники наряжали з себе підпасичів, котрі змінялись другими почережно. Як піхоті, так і комінникам, вільно було в мирне времня займатьця – кому рибальством, кому пластунством, а ремесні козаки[2]зоставались в Січі. Пластуни стріляли дикий звірь, якого тоді в дніпрових плавнях було доволі. Пластунами, кажуть, звались за те, що непосидячі були, все вештались по плавнях і як більше ім приходилось місить грязь, ніж ходить по сухому, сиріч пластать, то й прозвались пластунами. Що зробилось з Січчю і запорозцями – всі знають (бодай не згадувать). Дванадцять років ні Січі ні Запорожжя не було. На тринадцятому Турчин піднявся, стався розмир; почали викликать козацтво. Ось коли його вп’ять стало треба! – Пішов і старий і молодий, зібралось військо; зробили й кош: два роки звали його кошем вірних козаків.
Україна, Історія, Козацтво, Яків Кухаренко, Пластуни, Журнал Основа
Пісня "Козак Мамай"
В степу, ніби вічність розлого широкім,
На схилі крутому багряного дня
Закинувши лихо у трави високі
Козак грає думу на гриві коня.
Козак грає думу на березі ночі
І тирса як хвилі під вітром шумить
А смерть зазирає в козацькії очі
Завжди несподівано вічна як мить.
Чародійне верцадло
Верцадло - Дзеркало, люстро, свічадо, компас, астролябія
Подейкують, що багато козацьких ватажків володіли неабиякою магічною силою.
Варто було отаману заглянути в верцадло (особливе дзеркало),
як дізнавався він, що відбувається у ворожому таборі.
Яворницький знав багато чужоземних мов. Та й не тільки чужоземні мови знав, а добре розумів і чортячу мову. Кажуть лоцмани, що бачили, як він розмовляв з тими чортами, які водяться в Дніпровських порогах.
Ото, було, тоне Яворницький в Дніпрі, а чорти — тут уже, як вродилися. Зразу ж його під руки хапають, рятують, скоріше до берега виносять.
А чому чорти в нього на послугах? Він такий, що може хоч якого хочеш чорта заставити служити собі, помагати в його ділі. А все йде від того, що Яворницький, кажуть, характерник. А це, коли хочете знати, такі люди, які у вогні не горять, у воді не тонуть, ніяка шабля їх не бере, і жодна куля не проб'є. Кажуть, що такі характерники були в Січі. Ото перевернеться в сокола, полетить до ворога, все розвідає, все дізнається, а тоді — як ударять запорожці по орді, так їхні погані голови, як ота капуста з качанів, летять.
