Детальніше:Пекельний Марко

Нагайку тримаєш - силу маєш 

Нагайка - нагайський, татарський батіг, камчук короткий, товстий, круглий, ремінний батіг, без спуску, в одну товщину, вживається у козаків і у всіх гірських, татарських і монгольських племен.

Нагайка - старовинна козацька зброя, яка має багато різновидів і типів. Козаки носили нагайку найчастіше в якості такої собі бойової прикраси до парадної форми, і її застосування на полях битв найчастіше відбувалося через втрату або несправності основного виду зброї. Вона була досить ефективною в ближньому бою у козаків-лінійців, у кавалеристів (існує багато прикладів, коли козаки за допомогою нагайки стягували з коня і наносили серйозні поранення своєму супротивнику). Всім відома роль нагайки (батога) як знаряддя покарання винних козаків, завдяки її ударним якостям і властивостям. Знак осавула і пристава у колі. У повсякденному житті - знак влади у повноправного стройового одруженого козака. Нагайка використовувалася як зброя в сутичці, для тілесних покарань до винних козаків за рішенням кола і ради старійшин. Походження зброї та етимологія назви точно не відомі, що служить багатим підгрунтям для найрізноманітніших спекуляцій на цю тему. Часто згадується варіант - від назви народу «ногайські татари», «ногайці».

Терське козацтво своїм корінням сягає в глибину століть. Його утворення було в значній мірі результатом Московської експансії у Закавказзі. Донські, волзькі і яіцкі козаки у складі передових загонів брали участь в походах Московської держави на Північний Кавказ. За наказом воєвод Бабічева і Простасьєва служиві люди в 1567 році звели укріплення Терки (Терське місто, спочатку Тюменській острог). Через 10 років астраханський воєвода Лук'ян Новосильців перебудував його і заснував сильну на ті часи фортецю, гарнізон якої склали сімейні козаки і стрільці. У середині XVI сторіччя, Андрій Шадра, отаман Донських козаків, привів три сотні козаків на кумицькі землі, заснувавши місто Андрєєв. Одним з приводів вчинку Шадри можливо були кепські відносини з Єрмаком. Поселенці поклали початок війська Гребінського, не обтяжучи себе службою якомусь государю і вважаючи за краще мати з усіма союзницькі відносини.

Володіючи широкими степами, що простилалися на величезну відстань на схід і захід від ріки Дніпра, запорізькі козаки при всьому цьому завжди вважа­ли центром своїх вольностей ріку Дніпро: на Дніпрі чи поблизу Дніпра вони по­стійно влаштовували свою столицю, Січ. Назва козацької столиці — «Січа, Січ» — виникла, без сумніву, від слова «сікти», «висікати» в розумінні рубати, отже, має однаковий корінь з великоруським словом «засіка». Дока­зом цього служать документи минулих віків, що дійшли до нас, котрі розкри­вають весь хід поступової колонізації нових дніпровських степових місць, яка йшла зі старої Малоросії на Низ. Колонізація ця виявлялася передовсім у то­му, що піонери нової землі, обравши для свого поселення відлюдні лісові нетрі, мало доступні для набігів степових вершників, висікали серед неї ліс, і тут, на розчищеній лісовій місцевості, де лишалися лише пні від вирубаних дерев, заво­дили своє селище. Природно думати, що таким самим чином виникла Запо­різька Січ, і саме від цього отримала свою назву. Але ця назва, виникнувши в лі­совій місцевості, переносилася й на ті місця, де взагалі не було лісу й де навіть не виникало необхідності в очищенні місця від лісової рослинності. Навіть нав­паки: траплялося, що обране місце для влаштування у ньому Січі вимагало штуч­них укріплень; для цього висікали десь поблизу наміченого для Січі місця товсті дерева, загострювали їх згори, осмолювали знизу і вбивали частоколом навко­ло якогось острова чи мису правильною підковою, як це можна було бачити при розкопках Чортомлицької Січі. Таким чином, назва козацької столиці «Січ» ма­ла подвійний зміст: це було розчищене серед лісу, або укріплене висіченим лі­сом місце. Отже, думка про те, що назва Січі виникла від слова «сікти» в ро­зумінні «рубати», бо запорожці вважали своїм головним завданням сікти голови ворогів, здається цілком неправдоподібною. У переносному розумінні слово «Січ» означало столицю усього запорізького козацтва, центр діяльності й управ­ління всіма військовими справами, резиденцію всіх головних старшин, котрі очолювали низове козацтво. 

Зі зброї у вжитку запорізьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, спи­си, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери. Історик Зеделлер стверджує, що рушницями, як і шаблями, запорізьких козаків пер­шим озброїв 1511 р. Остафій Дашкович. Наприкінці XVI ст. Еріх Лясота зі зброї запорізьких козаків називає лише гармати, пострілами з яких Запорізьке Військо зустрічало й проводжало посла германського імператора. В козацькій думі про Федора Безрідного кінця XVI ст. сказано, що коли товариші його хо­вали, «то шаблями землю копали і з семип'ядельних пищалей стріляли».

Азовське (Озовське) козацьке військо існувало з 1828 по 1862 рік. Воно було утворене з козаків Задунайської Січі, що у 1828 році на чолі з Йосипом Гладким перейшли з Туреччини на бік Російської імперії.

Перед російсько-турецькою війною 1828-1829 років 1 500 козаків було поселено на узбережжі Азовського моря і з них сформовано Окреме Запорозьке військо. З початком російсько-турецької війни Окреме Запорізьке військо було приєднане до російської армії, у складі якої воно брало участь у бойових діях як Дунайський козацький полк.

... Головна причина тут лежить у набутті людиною відповідного рівня свідомості, а не у самому Всесвіті як такому, проявів матеріальності якого може бути стільки, скільки якісих стадій формування він проходить при своєму становленні. Ті стадії становлення Всесвіту не пішли десь геть, вони існують зараз, тут, поруч із нами, і їх можна дослідити. Якщо ми наважимось змінювати рівні свого усвідомлення, то отримаємо рухливу позицію спостерігача, яка буде відповідати квантовому дискретно-розподіленому Всесвіту. Справа стоїть саме за цим. 

З чого починається рух позиції спостерігача? 

Стрільців-розвідників у козацькому війську називали пластунами. На Запорозькій Січі вони створили навіть окремий Пластунівський курінь. Про них А. Чайковський пише: «Хто меткий та хитрий, вміє собі порадити, дістає від товариства прикметник характерника, якогось надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити». Д. Яворницький теж стверджує, що «між козаками завжди були так звані «характерники», яких ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі «характерники» могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе за допомогою особливих «верцаєл», перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати людей у кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств».