Замовляння
Хай ворожа стріла
Не торкнеться до твого крила.
Хай пекельна імла
Спопелить всі напасті дотла.
Хай пекучі вогні
Не зачеплять твоєї броні.
Хай в ворожій стерні
Збережуть тебе зорі ясні.
Хай ворожа стріла
Не торкнеться до твого крила.
Хай пекельна імла
Спопелить всі напасті дотла.
Хай пекучі вогні
Не зачеплять твоєї броні.
Хай в ворожій стерні
Збережуть тебе зорі ясні.
Чаклуй, чаклуй... А що нам ще робити?
Чи світ такий, чи доля в нас така...
Для подиху невистиглого жита,
Для спогаду осіннього листка.
Чаклуй, чаклуй... На сизі небокраї,
На вільну, нерозхристану землю.
Щоб лелечино-журавлині зграї
Тримали мир і спокій у краю.
Маревом з попелу вкрите сузір'я роси,
Привидом битв у повітрі – мечів передзвони...
Духи безсмертних прямують в новітні часи
Безліччю справ, навіть попри тяжкі перепони.
Вершником чорним крізь морок безладних ночей
Думкою, піснею світу шляхи прокладати.
Небо творити за прикладом власних очей,
Місячним сяйвом звивати потрощені лати.
Ще ніч не опустилась на алею.
Вже вечір кілька кроків вдаль зробив.
І подих вітру, сплетений з землею,
Дощем осіннім темний парк зросив.
На шмаття душу роздирає відчай.
Довкола тільки туга і пітьма.
Здається, що так буде цілу вічність.
Межа. І більше виходу нема.
Чуєш? З темних віків голос тисячі лір
Вистилає дорогу у даль.
Він злітає із прірв до безпам'ятства гір
І дзвенить, мов розбитий кришталь.
Ця луна від зірок, із глибинок душі
Все штовхає, все тягне вперед.
І хай бігти по лезу найтонших ножів -
Поклик світу у тиші не вмре.
Багато імен народних героїв донесли до нашого часу думи та билини, що передавались з уст в уста кобзарями. Буй Тур - добрий молодець - так ще з часів Київської Русі називали в українському фольклорі богатиря, хороброго, непереможного воїна, захисника рідної землі і народу. Були серед оспіваних у билинах героїв і Ілля Муромець та його товариші, і Микита Кожум’яка та інші. А пізніше, за часів козаччини, - ціла плеяда легендарних січових ватажків, що вражали і запалювали своїх побратимів відвагою небувалою і героїзмом.
Що то були за люди?
Розглянемо Спас як процес зміни стану людської свідомості під впливом додаткової інформації про навколишнє середовище. Цю інформацію отримують при використанні народних методик, застосовуваних на території України, які є складовою частиною національних містичних уявлень сьогодні відомих під загальною назвою "характерництво". Людей, які використовують ці методики відповідно називають "характерниками".
При розкритті цієї теми зберігалася часова дистанція передачі знань з навчання Спасу. Це відбувалося тому, що юнаки та дівчата добре засвоюють теорію, але на практиці увійти у взаємодію з певними енергетичними системами, які є складовими частинами людського організму, не можуть. В результаті цього з'явилися ритуали "посвяти", що дійшли до наших днів в традиціях нашої сім'ї. До досягнення певного віку дотримувався режим "секретності і таємничості".
Степ пахне чабрецем та рутою, гірким полином, хилить під гарячим сухим вітром на пагорбах та в долинах хвилі білої ковили, стелиться під колеса возів та гарб, що котяться вибитим шляхом за далекий обрій. Вночі перекидається на степ зоряне шатро із Чумацьким Шляхом, а далі... Чи то по степовому шляху, чи по небесному тягнуться чумацькі валки, хтозна, хтозна?...
Поволі сунуть запряжені волами гарби, неквапно ведуть розмову чумаки - день за днем, ніч за ніччю... Поки до того Криму дійдеш, поки додому повернешся, стільки жахів у дорозі трапиться, стільки дрібних несподіванок чатує: то яруги-балки, дощами вириті, то мілкі річечки із підступними замуленими бродами, то вітер-суховій налетить з вихором піщаним, а то зустрінеться раптом чоловік із шаблюкою чи пістолем та з оком нечистим. Під вечір, посідавши біля вогнища, розповідають чумаки історії про відьом та вовкулаків, про добрих та злих чаклунів, про козаків-характерників, що вміють і себе, і товариша захистити від злої негоди. Куля не бере козака-характерника і шабля не рубає, бо знає він таємну науку, але не відкриває її нікому, лише синові довірить на смертельному ложі або в годину лиху, перед січчю пекельною. І називається та козацька бойова наука - Спас. Простому ж чоловікові знати її не дано, та й не під силу це йому...
Незадовго до смерті батько призвав мене до себе і нагадав про основну ідею Спасу. У цьому заповіті, мені здається, сформульовані й основи характерництва, і мудрість простого, вільного духом народу, що населяв степ Північного Причорномор'я.
"Ми живемо на землі не тільки серед рослин і тварин, але і серед багатьох інших істот, невидимих для нас. Але не треба їх боятися! Людина сама могутня серед усіх творінь. По-перше, тому, що тільки людина може мислити. По-друге, тому, що твоє тіло - це лише стебло, біля якого, разом із яким живуть дев'ять могутніх невидимих істот: Срібна людина (Сяйво), Даж, Малка, Сак, Вол, Хор. Є ще чотири, про які я говорив, що ми їх втратили. Але це зовсім не так, вони поруч із нами. Звуть їх Кален, Тар і Швак. Просто ми їх не бачимо та не чуємо, вони, у свою чергу, нас також не бачать; важають, що живуть самі по собі. Це трапилося тому, що ми, з різних причин, розучилися бачити так, як бачили наші пращури. Але якщо з'явиться необхідність, їх можна знайти і побачити. Якщо не будеш їх шукати ти, то передай своїм дітям і онукам, що їх можна знайти, але це потрібно робити тільки тоді, коли виникне велика потреба, тому що з ними дуже важко жити.