Вашому покірному слузі в цьому плані пощастило, бо трапились на життєвому шляху аж двоє таких вихователів. Обоє походили з характерницького кореня, із старих козацьких родів, обоє були мені родичами. Один доводився мені дідом по матерній лінії, інший — двоюрідним дідом по батьківській.

Головне виховання в житті випало саме від них. Але якщо ви гадаєте, що то було якесь особливе виховання, то глибоко помиляєтесь. Виховний процес відбувався тоді, коли випадала відповідна нагода. Найчастіше ставилися своєрідні завдання, які за будь-яких умов треба було виконати.

З часів переселення на Кубань запорожці змогли реорганізувати січовий устрій, відстояти певну незалежність свого війська, ретельно зберегти звичаї і традиції Січі та України. 

Чорноморці дбайливо зберігали пам’ять про стару Січ. Щороку на другий день Паски відбувалося козацьке військове свято, під час якого вулицями Катеринодара проходив військовий парад. Перед козаками урочисто майоріли старовинні військові прапори і клейноди. Першими йшли курінні отамани з запорозькими військовими значками, за ними – депутати від станиць, котрі несли 13 курінних мідних перначів і 14 булав, що свято зберігались на Кубані. За перначами хорунжі й бунчукові проносили військові прапори. Останнім йшов отаман з булавою, яку Чорноморське військо отримало у 1792 р.

Чорноморські і Січові клейноди козаки зберігали як найважливіші святині, але особливо дорогими для кубанців були запорозькі реліквії, яких багато перевезли з України.

Вже в дуже давні часи, про які тільки нам відомо з історії, було відмічено, що деякі дуже обдаровані особи володіли особливою силою зцілювати хвороби і нездужання своїх сучасників за допомогою покладання на них рук. Тепер звичайно ми повинні визнати ці самі приклади, які передала нам історія, найпереконливішим доказом великої важливості. 

ВАН-НЕСС СТІЛЬМАН. (1910 рік) 

Саме ця цитата з книги «Цілющий магнетизм» репринтного видання інформаційно-рекламного видавництва «Імпульс» / Москва-1991 / і схематичний малюнок першої частини, що зображує піраміди і «цілителя» який проводить енергетичний сеанс, штовхнула мене на те, щоб перегорнути сторінки, що містять інформацію про культурно-історичні пам'ятники стародавніх цивілізацій нашої планети, зокрема єгипетської, і спробувати виявити на тих пам'ятниках елементи тонкого світу, зафіксовані майстрами того часу.

На полотнах митців - видатних майстрів нашої епохи ми маємо чітке зображення двох-трьох енергетичних полів людського ефірного організму.

різновиди та способи використання

Мова піде про не зовсім звичайний гнучкий предмет зроблений людиною дуже давно. В українських селах та хуторах – батіг славно служив людям для загону худоби, виховання псів та на полюваннях.

Що ж таке батіг за визначенням і який він взагалі?

Українська поезія

Детальніше: Пекельний Марко

• Друк
• E-mail

Нагайку тримаєш - силу маєш 

Нагайка - нагайський, татарський батіг, камчук короткий, товстий, круглий, ремінний батіг, без спуску, в одну товщину, вживається у козаків і у всіх гірських, татарських і монгольських племен.

Нагайка - старовинна козацька зброя, яка має багато різновидів і типів. Козаки носили нагайку найчастіше в якості такої собі бойової прикраси до парадної форми, і її застосування на полях битв найчастіше відбувалося через втрату або несправності основного виду зброї. Вона була досить ефективною в ближньому бою у козаків-лінійців, у кавалеристів (існує багато прикладів, коли козаки за допомогою нагайки стягували з коня і наносили серйозні поранення своєму супротивнику). Всім відома роль нагайки (батога) як знаряддя покарання винних козаків, завдяки її ударним якостям і властивостям. Знак осавула і пристава у колі. У повсякденному житті - знак влади у повноправного стройового одруженого козака. Нагайка використовувалася як зброя в сутичці, для тілесних покарань до винних козаків за рішенням кола і ради старійшин. Походження зброї та етимологія назви точно не відомі, що служить багатим підгрунтям для найрізноманітніших спекуляцій на цю тему. Часто згадується варіант - від назви народу «ногайські татари», «ногайці».

Терське козацтво своїм корінням сягає в глибину століть. Його утворення було в значній мірі результатом Московської експансії у Закавказзі. Донські, волзькі і яіцкі козаки у складі передових загонів брали участь в походах Московської держави на Північний Кавказ. За наказом воєвод Бабічева і Простасьєва служиві люди в 1567 році звели укріплення Терки (Терське місто, спочатку Тюменській острог). Через 10 років астраханський воєвода Лук'ян Новосильців перебудував його і заснував сильну на ті часи фортецю, гарнізон якої склали сімейні козаки і стрільці. У середині XVI сторіччя, Андрій Шадра, отаман Донських козаків, привів три сотні козаків на кумицькі землі, заснувавши місто Андрєєв. Одним з приводів вчинку Шадри можливо були кепські відносини з Єрмаком. Поселенці поклали початок війська Гребінського, не обтяжучи себе службою якомусь государю і вважаючи за краще мати з усіма союзницькі відносини.

Володіючи широкими степами, що простилалися на величезну відстань на схід і захід від ріки Дніпра, запорізькі козаки при всьому цьому завжди вважа­ли центром своїх вольностей ріку Дніпро: на Дніпрі чи поблизу Дніпра вони по­стійно влаштовували свою столицю, Січ. Назва козацької столиці — «Січа, Січ» — виникла, без сумніву, від слова «сікти», «висікати» в розумінні рубати, отже, має однаковий корінь з великоруським словом «засіка». Дока­зом цього служать документи минулих віків, що дійшли до нас, котрі розкри­вають весь хід поступової колонізації нових дніпровських степових місць, яка йшла зі старої Малоросії на Низ. Колонізація ця виявлялася передовсім у то­му, що піонери нової землі, обравши для свого поселення відлюдні лісові нетрі, мало доступні для набігів степових вершників, висікали серед неї ліс, і тут, на розчищеній лісовій місцевості, де лишалися лише пні від вирубаних дерев, заво­дили своє селище. Природно думати, що таким самим чином виникла Запо­різька Січ, і саме від цього отримала свою назву. Але ця назва, виникнувши в лі­совій місцевості, переносилася й на ті місця, де взагалі не було лісу й де навіть не виникало необхідності в очищенні місця від лісової рослинності. Навіть нав­паки: траплялося, що обране місце для влаштування у ньому Січі вимагало штуч­них укріплень; для цього висікали десь поблизу наміченого для Січі місця товсті дерева, загострювали їх згори, осмолювали знизу і вбивали частоколом навко­ло якогось острова чи мису правильною підковою, як це можна було бачити при розкопках Чортомлицької Січі. Таким чином, назва козацької столиці «Січ» ма­ла подвійний зміст: це було розчищене серед лісу, або укріплене висіченим лі­сом місце. Отже, думка про те, що назва Січі виникла від слова «сікти» в ро­зумінні «рубати», бо запорожці вважали своїм головним завданням сікти голови ворогів, здається цілком неправдоподібною. У переносному розумінні слово «Січ» означало столицю усього запорізького козацтва, центр діяльності й управ­ління всіма військовими справами, резиденцію всіх головних старшин, котрі очолювали низове козацтво.