Характерницька наука нараховує десять сходинок у зростанні духовної культури людини. Згадані сходинки пов’язані з пробудженням відповідних тіл або зерен Рода, головного стародавнього слов’янського бога. В потаємнім говориться, що ці зерна бога частини душі самої людини, сховані від неї до того часу доки людина слаба та нерозумна. Розуміння зерен божих схованих в людині та можливостей повязаних з ними виникало коли неземний птах Тар сідав на плече та розкидав свої крила, щоб людина могла побачити добро та зло, тобто людині ставали відомими причинно наслідкові звязки подійних планів життя на всіх рівнях. Саме такий стан ми називаємо сьогодні станом входження в знання. 

Одного разу дід взяв мене на покіс пізнього літа, коли налите колосся пшениці вже хилилося до землі і ранком небо у височині вже синіло пронизливо-чистою блакиттю. 

— Є ще одне, — промовив дід, значуще глянувши у мій бік, — що ти повинен знати. Тінями людина може мандрувати. Може навіть жити в них. Ось дивись, - він пішов до ліска, що починався край поля одразу за грушею, ступив у його тінь і зник. 

Дід раптово пропав з очей серед ясного дня, і я побіг до того ліска його шукати. Страх і паніка закрадалися поволі у мою душу. 

Існувало одне досить дивне ритуальне дійство у випадку, коли негаразди та хвороби оселялися у домівці. Дивина його полягала ось у чому. 

Беретеся ви за якусь справу, вже взяли задля цього в руки косу чи лопату. Потім раптом все кидаєте і переходите до чогось іншого. Для чого, наприклад, беретесь за сокиру чи граблі. Але й те, не почавши роботи, кидаєте і йдете геть. Лягаєте десь у холодочку і спочиваєте, немов від закінчення вельми важливої справи. Через деякий час все те повторюється в будь якому варіанті знову. Незмінним залишається тільки відпочинок у холодочку. Потім виконується зовсім предивне дійство, яке ні з чим, що могло б слідувати зі звичайної логіки, не пов'язане. Людина раптом закінчує свій відпочинок, хутко береться за сокиру і йде до лісочка, де зрубує старе, напівзасохле дерево, на місці якого одразу ж саджається молоде деревце. Або знімаються з ніг чоботи, кидаються через хату, потім людина в них взувається і йде геть з двору. Вертається аж під вечір, але вже босоніж. Або береться глиняний кухоль, куди набирається звичайна вода, потім вона переливається у інший кухоль. При цьому пер¬ший кухоль розбивається. Потім вода з другого кухля переливається в третій, після чого другий теж розбивається. Вода з останнього кухля виливається на смітник і він теж знищується. Було навіть таке: людина бере гроші і йде на базар, але там, пройшовши всі ряди, поторгувавшись і дійшовши згоди до биття рук, нічого не купує і, навіть не витягнувши руки з кишені, повертається і йде собі геть. 

Колись я запитав у діда про квітку папороті, що цвіте у ніч на Івана Купала: «Що стоїть за цим усім? Правда, що тому, хто її знайде, усміхається щастя у житті?» 

Дід, хитро примруживши очі, відповів: «Ти це взнаєш, коли знайдеш відповідь на те, як віє вітер, іде дощ або, наприклад, як сходить сонце». Повернувся і пішов собі геть. 

На перший погляд, відповіді на такі запитання немає. 

«Вся існуюча на сьогодні наука переймається подібними питаннями, — зауважить вчений читач. — Весь існуючий на сьогодні науковий світогляд сформований у пошуках відповіді на них. Саме ці питання стимулюють розвиток науки, де відповіді знаходяться у вигляді законів, що діють у довколишньому світі. І все ж остаточної відповіді на них немає, — підсумує він після довгих роздумів, — за цим усім стоїть нескінченність». 

Моя мати, Скульська Прасковія Григорівна, народилася і виросла в родині Бабієнко Григорія Олексійовича, старости села Нова Богданівка, яке розташоване через Дніпро-Бузький лиман, навпроти Жовтневого - частини міста Миколаєва. 

Старшою в родині діда була тітка Фрося (Єфросинія). Мама була наймолодшою в сім'ї. Закінчила церковно-приходську школу в Новій Богданівці, а в тридцятих роках - робітфак (робочий факультет) в місті Миколаєві. Була комсомолкою. 

Пам'ятаю фотографію в сімейному альбомі. Мама в шкіряній тужурці, береті, на поясі маленький пістолет в кобурі. Чи належав їй цей пістолет не знаю, можливо одягла спеціально для того, щоб ефектно сфотографуватися (таке практикується і в наш час). Коли я, в дитинстві, питав про цей пістолет вона відмахувалася рукою і посміхалася. 

В період 1991-1994 років велися дослідження на базі миколаївського відділення Міжнародного незалежного інституту екстрапсіхологіі «Сенсеко» /сенсоріка екології/ і, за результатами цих досліджень, підготовка до видання навчального посібника-книги «Спас-записки спостерігача» (надалі - книги). Історія Стародавнього Єгипту, викладена в шкільних програмах, програмах середньо-спеціальних а, також, вищих навчальних закладів, включаючи вузько-спеціалізовані в цьому напрямку дисципліни, була така: Африка; Середземне море; Пустеля Сахара; Річка Ніл; Піраміда Хеопса; Сфінкс, якому артилеристи імператора Наполеона відбили пострілами з гармат ніс; саркофаги; мумії; Лотос з якого робили папір - папірус; на папірусі ієрогліфами написана якась «Книга мертвих»; вчений Шліман, який розшифрував ієрогліфи; єгипетська цариця Нефертіті (жіночі прикраси сережки, брошки); Асуанська гребля побудована нами братньому єгипетському народу; малюнки ступінчастою системи зрошення в шкільному підручнику і сфінкси на берегах річки Неви в Ленінграді, нині Санкт-Петербурзі, що прикрашають колишню резиденцію російських царів, взяту героїчним штурмом революційними матросами, робітниками і селянами, після пострілу крейсера «Аврора» в 1918 році (нині музей - зимовий палац).