Істину не придумують, про неї не говорять, її знають 

Характерники, Січ 

Серцевиною стародавнього знання була космогонія. Чому? Як тепер стає зрозумілим (із сказаного вище), людство має проблему, від вирішення якої залежить успішне долання людиною свого шляху життя. У давні часи ця проблема була головним напрямком, в якому діяла суспільна думка, вирішення якої стояло в центрі культури: чи то на заході, чи на сході, чи на півдні, чи на далекій півночі. В сучасному природознавстві це питання на сьогодні взагалі не існує.

Проблема ця - в узгодженні своїх вчинків і дій з природним подієвим полем, в якому ми існуємо. Пам’ятаєте у книзі Еклізіаста: “Час розкидати каміння і час його громадити?” То відголосок давнього знання, серцевиною якого була космогонія.

“Форма стоїть попереду матерії і є те, що в більшій мірі є існуючим”  
Аристотель 

Існує ще одна сторона того невловимого знання, що панувало в стародавні часи й торкається воно ось чого. Колись греки говорили про слов’ян, як про таких, що не мають над собою закону, бо їм він не потрібен, - закон знаходиться в середині них. 

Що це означає у давньому вислові греків? 

Щоб закони організації зовнішнього перемістилися у внутрішню сферу життєдіяльності людини, вона повинна їх пізнати. Таке пізнання стає можливим тільки у випадку поєднання світу зовнішнього зі світом внутрішнім, домінуючим у самій людині. В цьому випадку, закони організації зовнішнього мусять мати таку ж цілісну організацію, яка притаманна світу людини, бо інакше це буде лише набором законів, що пізнаються розумом в образно-понятійному мисленні: тобто має розкритись рівень організації зовнішнього, в якому ті закони виходять з одного цілого, утворюючи його. Таким рівнем організації світу стає рівень тонкої, енергетичної його взаємопов’язаності. На ньому не існує виділеного, ізольованого об’єкта, що має змогу переміщення у стаціонарному просторі та часі. Саме з ним, на речовинному рівні, пов’язується перенос енергетичного імпульсу взаємодії речовинних мас матерії. Оскільки його швидкість впирається у кінцеву швидкість передачі імпульсу світла, то відповідна цілісність не може реалізуватися на цьому рівні через виникаючу проблему спостережного горизонту, який розділяє континуум на окремі, детерміново не пов’язані, галузі. 

З чого все почалося? Де знаходиться «прохід» до того захованого знання? Як так сталося, що серед розмаїття відомих на сьогодні напрямків розвитку езотеричної культури, викладених у багатотомних трактатах, зовсім відсутній «прохід» до того головного, якого вони закликають? Тоді що то за ключі від знань? Які невидимі на сьогодні двері вони повинні відімкнути? 

Ми з тобою, шановний читачу, ще у “Шляху в невимовне” дійшли висновку: нічого, зовсім нічого не можна зробити в цьому напрямку з того рівня людської свідомості, що панує на сьогодні. По-перше, через те що в стародавні часи людство жило в світі духів і, не залежно від існуючого культу, отримувало свою чутливість до явищ тонкого енергетичного світу через ритуальну культуру: тобто утримувало в розгорнутому вигляді третю сигнальну систему, яка забезпечувала можливість контакту з цілісністю світу, реалізованою на тому ж тонко енергетичному рівні. Відхід від такого сприйняття в пізніші часи поступово згорнув ту спроможність, адже вся увага зосереджувалася тільки на предметнім світі. Виходить, що світосприйняття, розгорнуте в чисто зовнішній площині світу, унеможливлює його глибинне пізнання через відсутність відповідної сигнальної системи входження в контакт з його основою. Це призводить до безкінечного бігання по колу: міфів та казок в межах антропологічного бар’єру, які вже не можуть бути провідниками на «той» другий берег. Отже, таке світосприйняття принципово неможливо розвивати в глиб, а тільки змінювати! Це означає шукати нові шляхи, які б відкрили доступ до прямого усвідомлення природних процесів, що вирують довкола, а не вперто розвивати те, що тільки збільшує бар’єр ілюзії, віддаляючи людину від істинного стану речей у світі. 

Світ збудований на правді, якою є сам 
(Січ, характерники) 

Це було зовсім недавно, якихось 2-3 сторіччя тому. Людська пам’ять – коротка пам’ять, декілька поколінь минає і все забуто, все відійшло в історію. Природне вміння розумом осягати невидиме, те, чого торкається на сьогодні лише людська душа, колись стояло в центрі культури, було головним напрямком, в якому працювала суспільна думка, розвивалася культура, яка розробляла задля цього незрозумілі на сьогодні технології опанування тим знанням. 

У минулих подорожах ми з тобою, шановний читачу, торкнулися того давно забутого, що складало велич стародавнього світу. Те знання надавало можливості на тільки знаходити шляхи в житті, а й вміння вести діалоги з небом.

Про езотеричну культуру здається вже сказано все. Її велике полотно тягнеться з стародавніх днів, від оріїв та часів написання Вед, до того пантеону міфів, образів та звичаєвостей, що дійшли до нас. Серед того розмаїття культур етносів, що пишно цвіли на землі, іноді важко розгледіти сам предмет, яким займається, на якому стоїть езотерична культура. Для нашого природознавства цей предмет незвичний, хоч і написано про нього достатньо багато трактатів та проведено велику кількість всіляких досліджень. Але віз і понині там. Цим предметом є змінені або вищі стани свідомості, які відкривають перед людиною втаємничені області позаантропного буття. Означене вище і породило назву езотеричної, втаємниченої культури, яка має одну, досить незвичну ваду. Все, що ви будете описувати в ній стоячи ззовні, в незмінному, буденному стані свідомості, одразу стає міфом, казкою, не маючи ніяких об’єктивних носіїв свого існування. І все те оживає, стає об’єктивною реальністю, несе світло істини, дає силу та наснагу в житті, коли людина у все те входить. Підкреслюючи саме це, св. Августин у свій час філософськи зауважив: “У всіх випадках (довколишнього життя) ми маємо справу лише з вірогідністю, але коли мова заходить про предмет віри, то тут зникає все, що вірогідно має бути”. 

Цікава і важлива минувшина української історії стоїть за образом козака Мамая, табір якого під одиноким дубом у степу донедавна малювали по селах мало не на всьому, що для цього годилося. Малювали на дверях, на печі, скрині, на великих тарелях, повішених на стіні і на окремих картинах. Звідки і за що така шана одному козакові, який носить малозрозуміле ім’я Мамай? Чи то може сила та потужність Мамаєвої орди зведена в одну людину? Бо в Україні всяке спустошення від проходу великої кількості людей або стихійного лиха, великої бурі ще й досі порівнюють з Мамаєвим походом, кажуть: «Як Мамай пройшов».

Сидить козак,
в кобзу грає — що задума,
все те має
(народна пісня)

Яке значення для людини має те характерницьке знання? Яка вправність у житті набувається у слідуванні за тою силою, яку ми звемо духовною? 

Припустимо, вам необхідно зробити доволі просту справу - підкувати коня. Ви можете це здійснити двома шляхами. 

Перший: придбавши підкови десь на ярмарку, беретеся за діло самотужки. При цьому ви підковуєте свого коня звичайними підковами. 

Розуміння вірних рішень у житті ми можемо знайти в одному з характерницьких правил, яке має назву «правило третього суглоба». Назва, як і все у характерництві, оригінальна і торкається самої природної суті явища. Зовні це правило нам доволі знайоме, бо за першими двома його поворотами, як говорили характерники, стоять наші звичайні свідомі дії в житті.

Наприклад, виникла у вас необхідність у придбанні якоїсь речі, без якої вже не можна обійтись. Звісно, ви йдете задля цього до крамниці чи на базар, взявши з собою відповідні кошти. То і є перший крок, перший поворот у справі.