Характерницька наука нараховує десять сходинок у зростанні духовної культури людини. Згадані сходинки пов’язані з пробудженням відповідних тіл або зерен Рода, головного стародавнього слов’янського бога. В потаємнім говориться, що ці зерна бога частини душі самої людини, сховані від неї до того часу доки людина слаба та нерозумна. Розуміння зерен божих схованих в людині та можливостей повязаних з ними виникало коли неземний птах Тар сідав на плече та розкидав свої крила, щоб людина могла побачити добро та зло, тобто людині ставали відомими причинно наслідкові звязки подійних планів життя на всіх рівнях. Саме такий стан ми називаємо сьогодні станом входження в знання. 

З чого все почалося? Де знаходиться «прохід» до того захованого знання? Як так сталося, що серед розмаїття відомих на сьогодні напрямків розвитку езотеричної культури, викладених у багатотомних трактатах, зовсім відсутній «прохід» до того головного, якого вони закликають? Тоді що то за ключі від знань? Які невидимі на сьогодні двері вони повинні відімкнути? 

Ми з тобою, шановний читачу, ще у “Шляху в невимовне” дійшли висновку: нічого, зовсім нічого не можна зробити в цьому напрямку з того рівня людської свідомості, що панує на сьогодні. По-перше, через те що в стародавні часи людство жило в світі духів і, не залежно від існуючого культу, отримувало свою чутливість до явищ тонкого енергетичного світу через ритуальну культуру: тобто утримувало в розгорнутому вигляді третю сигнальну систему, яка забезпечувала можливість контакту з цілісністю світу, реалізованою на тому ж тонко енергетичному рівні. Відхід від такого сприйняття в пізніші часи поступово згорнув ту спроможність, адже вся увага зосереджувалася тільки на предметнім світі. Виходить, що світосприйняття, розгорнуте в чисто зовнішній площині світу, унеможливлює його глибинне пізнання через відсутність відповідної сигнальної системи входження в контакт з його основою. Це призводить до безкінечного бігання по колу: міфів та казок в межах антропологічного бар’єру, які вже не можуть бути провідниками на «той» другий берег. Отже, таке світосприйняття принципово неможливо розвивати в глиб, а тільки змінювати! Це означає шукати нові шляхи, які б відкрили доступ до прямого усвідомлення природних процесів, що вирують довкола, а не вперто розвивати те, що тільки збільшує бар’єр ілюзії, віддаляючи людину від істинного стану речей у світі. 

Колись я запитав у діда про квітку папороті, що цвіте у ніч на Івана Купала: «Що стоїть за цим усім? Правда, що тому, хто її знайде, усміхається щастя у житті?» 

Дід, хитро примруживши очі, відповів: «Ти це взнаєш, коли знайдеш відповідь на те, як віє вітер, іде дощ або, наприклад, як сходить сонце». Повернувся і пішов собі геть. 

На перший погляд, відповіді на такі запитання немає. 

«Вся існуюча на сьогодні наука переймається подібними питаннями, — зауважить вчений читач. — Весь існуючий на сьогодні науковий світогляд сформований у пошуках відповіді на них. Саме ці питання стимулюють розвиток науки, де відповіді знаходяться у вигляді законів, що діють у довколишньому світі. І все ж остаточної відповіді на них немає, — підсумує він після довгих роздумів, — за цим усім стоїть нескінченність». 

Існувало одне досить дивне ритуальне дійство у випадку, коли негаразди та хвороби оселялися у домівці. Дивина його полягала ось у чому. 

Беретеся ви за якусь справу, вже взяли задля цього в руки косу чи лопату. Потім раптом все кидаєте і переходите до чогось іншого. Для чого, наприклад, беретесь за сокиру чи граблі. Але й те, не почавши роботи, кидаєте і йдете геть. Лягаєте десь у холодочку і спочиваєте, немов від закінчення вельми важливої справи. Через деякий час все те повторюється в будь якому варіанті знову. Незмінним залишається тільки відпочинок у холодочку. Потім виконується зовсім предивне дійство, яке ні з чим, що могло б слідувати зі звичайної логіки, не пов'язане. Людина раптом закінчує свій відпочинок, хутко береться за сокиру і йде до лісочка, де зрубує старе, напівзасохле дерево, на місці якого одразу ж саджається молоде деревце. Або знімаються з ніг чоботи, кидаються через хату, потім людина в них взувається і йде геть з двору. Вертається аж під вечір, але вже босоніж. Або береться глиняний кухоль, куди набирається звичайна вода, потім вона переливається у інший кухоль. При цьому пер¬ший кухоль розбивається. Потім вода з другого кухля переливається в третій, після чого другий теж розбивається. Вода з останнього кухля виливається на смітник і він теж знищується. Було навіть таке: людина бере гроші і йде на базар, але там, пройшовши всі ряди, поторгувавшись і дійшовши згоди до биття рук, нічого не купує і, навіть не витягнувши руки з кишені, повертається і йде собі геть. 

Істину не придумують, про неї не говорять, її знають 

Характерники, Січ 

Серцевиною стародавнього знання була космогонія. Чому? Як тепер стає зрозумілим (із сказаного вище), людство має проблему, від вирішення якої залежить успішне долання людиною свого шляху життя. У давні часи ця проблема була головним напрямком, в якому діяла суспільна думка, вирішення якої стояло в центрі культури: чи то на заході, чи на сході, чи на півдні, чи на далекій півночі. В сучасному природознавстві це питання на сьогодні взагалі не існує.

Проблема ця - в узгодженні своїх вчинків і дій з природним подієвим полем, в якому ми існуємо. Пам’ятаєте у книзі Еклізіаста: “Час розкидати каміння і час його громадити?” То відголосок давнього знання, серцевиною якого була космогонія.

Шановне товариство, у зв'язку з карантином Навчання з Характерницької науки переносяться на невизначений термін.

Слідкуйте за розкладом та бережіть себе.

І щоб усі нам були здорові!

Шановне товариство, Навчання з Характерницької науки переносяться на невизначений термін.

Слідкуйте за розкладом та бережіть себе.

І щоб усі нам були здорові! 

Разом переможемо!!!

Вашому покірному слузі в цьому плані пощастило, бо трапились на життєвому шляху аж двоє таких вихователів. Обоє походили з характерницького кореня, із старих козацьких родів, обоє були мені родичами. Один доводився мені дідом по матерній лінії, інший — двоюрідним дідом по батьківській.

Головне виховання в житті випало саме від них. Але якщо ви гадаєте, що то було якесь особливе виховання, то глибоко помиляєтесь. Виховний процес відбувався тоді, коли випадала відповідна нагода. Найчастіше ставилися своєрідні завдання, які за будь-яких умов треба було виконати.

28 и 29 сентября (начало в 12 часов) обучение в Киеве.                                                                  

Время уже следующему обучению после начального - 

Характерницкий Спас - Цілісність/Целостность 
сделаем его таким, что и новички смогут его пройти. 

Хочете додати чверть століття до свого середнього віку? Чекаєте на черговий чародійний рецепт або чарівний спосіб?.. У нас є такий.

Насправді все просто...

Про езотеричну культуру здається вже сказано все. Її велике полотно тягнеться з стародавніх днів, від оріїв та часів написання Вед, до того пантеону міфів, образів та звичаєвостей, що дійшли до нас. Серед того розмаїття культур етносів, що пишно цвіли на землі, іноді важко розгледіти сам предмет, яким займається, на якому стоїть езотерична культура. Для нашого природознавства цей предмет незвичний, хоч і написано про нього достатньо багато трактатів та проведено велику кількість всіляких досліджень. Але віз і понині там. Цим предметом є змінені або вищі стани свідомості, які відкривають перед людиною втаємничені області позаантропного буття. Означене вище і породило назву езотеричної, втаємниченої культури, яка має одну, досить незвичну ваду. Все, що ви будете описувати в ній стоячи ззовні, в незмінному, буденному стані свідомості, одразу стає міфом, казкою, не маючи ніяких об’єктивних носіїв свого існування. І все те оживає, стає об’єктивною реальністю, несе світло істини, дає силу та наснагу в житті, коли людина у все те входить. Підкреслюючи саме це, св. Августин у свій час філософськи зауважив: “У всіх випадках (довколишнього життя) ми маємо справу лише з вірогідністю, але коли мова заходить про предмет віри, то тут зникає все, що вірогідно має бути”. 

Багато століть європейська медична наука розглядала людину винятково матеріальним об’єктом, абсолютно не враховуючи інших складових будови людського організму. І не тільки людського до речі, а і всього навколишнього. Спираючись на неповну або, якщо точніше, недостовірну інформацію науковці робили неправильні висновки щодо причинно-наслідкового зв’язку, взаємодії між людьми, сторонніх впливів тощо.

Прикро те, що людині давно відомі ці складові і свідченням цьому можна вважати зображення так званих «святих» на іконах і куполах храмів. На цих зображеннях навколо голови людини художники зображували німб або ауру. Але якщо хтось зміг це намалювати, то це означає, що людина бачила це на власні очі. От тільки таку будову має кожна людина, а не тільки «свята».

В давні-прадавні часи, десь неподалік Києва, жив собі знахар. Він був знахарем від діда-прадіда. Лікував людей і тварин, допомагав із врожаєм. Знав, де криницю викопати, щоб вода була живою та цілющою. Пологи прийняти, суглоб вправити, кров зупинити і багато чого ще. Йшли і йшли до нього люди з усіх усюд і навіть із самого Києва. І в кожного своя біда. Кожен потребує допомоги.

Після таких лікувань він сам довго почувався дуже хворим. Сам довго не міг вийти з цього нездорового стану та привести до ладу власні справи. Кудись дівалась від нього його звичайна вдача. Все приходило в розлад і в здоров’ї, і в господарстві. Через певний час це надало йому розуміння — будь-яка хвороба заразна. Невдачі та нещастя – це також Хвороба, і цією хворобою теж можна заразитися. А тому він вирішив більше не приймати людей у себе вдома. Краще витрачати декілька годин на дорогу, ніж дні, а іноді й тижні, на власне одужання та приведення своєї домівки до належного стану.

Термін навчання козака встановлювався індивідуально, все залежало від здібностей учня. Коли вчитель-характерник бачив, що учень вже готовий, відбувалося посвячення його в характерники. Зазвичай робили так:

Рубали просіку в густому лісі. Повалених дерев з неї не прибирали, зрубували тільки сучки. У кінці цієї просіки вибирали два дерева на відстані двох метрів, котрі нахиляли одне до одного, роблячи щось на манер ножиць або хреста, а потім, розіп’явши з середини, зв’язували верхівки дерев. Виходило щось на манер цифри вісім, але зі зрізаним низом. На перехресті тієї вісімки темної ночі запалювали білий яскравий вогонь. Через рівні інтервали часу кричав пугач. Козака переводили у стан сновидіння, в якому він і повинен був пройти просікою на той вогонь. Коли козак збивався з дороги, пугач замовкав. Так вказувався шлях. Завдання було одне — пройти у ті "ворота", за якими приходило істинне розуміння довколишнього буття у стані вже "пробудженого сновидіння". Полуда спадала з очей, і характерник вже бачив і розумів істинний стан речей у довколишньому світі.

Розуміння вірних рішень у житті ми можемо знайти в одному з характерницьких правил, яке має назву «правило третього суглоба». Назва, як і все у характерництві, оригінальна і торкається самої природної суті явища. Зовні це правило нам доволі знайоме, бо за першими двома його поворотами, як говорили характерники, стоять наші звичайні свідомі дії в житті.

Наприклад, виникла у вас необхідність у придбанні якоїсь речі, без якої вже не можна обійтись. Звісно, ви йдете задля цього до крамниці чи на базар, взявши з собою відповідні кошти. То і є перший крок, перший поворот у справі.

Світ збудований на правді, якою є сам 
(Січ, характерники) 

Це було зовсім недавно, якихось 2-3 сторіччя тому. Людська пам’ять – коротка пам’ять, декілька поколінь минає і все забуто, все відійшло в історію. Природне вміння розумом осягати невидиме, те, чого торкається на сьогодні лише людська душа, колись стояло в центрі культури, було головним напрямком, в якому працювала суспільна думка, розвивалася культура, яка розробляла задля цього незрозумілі на сьогодні технології опанування тим знанням. 

У минулих подорожах ми з тобою, шановний читачу, торкнулися того давно забутого, що складало велич стародавнього світу. Те знання надавало можливості на тільки знаходити шляхи в житті, а й вміння вести діалоги з небом.

Ми навчаємо більше 10 років, і весь цей час сторонні люди нам постійно говорять, що цьому навчити за такий термін неможливо (це по-перше), і взагалі, все це просто неможливо (це по-друге), але нема жодної людини, яка б це сказала після першого навчання.

Справа в тому, що цього дійсно неможливо досягти у звичний зараз спосіб, такий як "прослуховування лекцій" чи "самовдосконалення", бо на все це не вистачить життя.

Характерницька наука – не іскри, що виникають за помахом руки з примовлянням чарівних слів (хоча ніхто не виключає такої можливості). Це не казки про великих людей, що одним лише бажанням змінювали світ (хоча ніхто не заперечує, що ви можете стати одним із них). Це не низка надзвичайних технік, на вивчення яких потрібно витратити десятки років, досягаючи звань магістрів і майстрів.

Сьогодні людство дожилося до того, що дуже часто не розуміє значення слів власної мови. Для того, щоб зрозуміти що означає те чи інше слово ми створюємо різноманітні словники. І це цілком зрозуміло, враховуючи кількість інформації яку сучасній людині доводиться обробляти та засвоювати. В той же самий час ця величезна кількість інформації призводить до виникнення різноманітних «шкіл» та «систем» викладання цієї інформації. Багато для кого це гра в досвідчених "гуру" і таємничість, створення своїх кіл шанувальників тощо. Сьогодні дуже часто значення слів перекручено різноманітними «вченими», що навіть призвело до виникнення спеціального терміну – любительська лінгвістика мови, або "лінгвофрічество". І якщо раніше слово не потребувало пояснення та розтлумачення – сьогодні дуже часто це вже чиясь офіційна назва. Але не народного досвіду, а якихось «вчених», які перебрали на себе функції народу – берегти, розвивати і навчати своїх дітей по-своєму.

А як раніше в народі називалося будь яке навчання?

Український народ за довгі роки свого існування спромігся досягнути і розвинути такі стани свідомості, які допомогли вижити йому в незліченних війнах, що випали на його долю. Навіть наявність найбільшої кількості чорнозему свідчить про те, що життя на теренах України вирувало багато тисяч років. Життя і нескінченна битва за нього. Звісно ж, це не завжди було боєм із людьми, не рідше це було битвою з різноманітними хворобами. В кожен із періодів історії існували люди, досвід і надзвичайні вміння яких ставали завадою на шляху смерті. Тих, хто дещо міг, в різні часи називали по-різному.Наразі цих людей прийнято називати [характерниками], раніше народ нарікав їх [відьмаками], чаклунами, галдовниками, химородниками, мамаями... – тими, хто дещо може.